Ю́рій Олексі́йович Гага́рін (* 9 березня 1934 — † 27 березня 1968)

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Ноября 2013 в 21:07, реферат

Краткое описание

Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване в Гагарін. Походження з селян: батько — Олексій Іванович Гагарін, тесляр; матір — Ганна Тимофіївна (дівоче прізвище Матвєєва), доярка. Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село захопили німці і навчання перервалося. Два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село звільнила Червона армія і навчання в школі поновилося.

Вложенные файлы: 1 файл

Ю́рій Олексі́йович Гага́рін.docx

— 26.77 Кб (Скачать файл)

Ю́рій Олексі́йович Гага́рін (* 9 березня 1934 — † 27 березня 1968) — перший у світі космонавт, Герой Радянського Союзу (1961), полковник.

Біографія

Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від  міста Гжатськ, яке нині перейменоване  в Гагарін. Походження з селян: батько — Олексій Іванович Гагарін, тесляр; матір — Ганна Тимофіївна (дівоче прізвище Матвєєва), доярка.

Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село захопили німці і навчання перервалося. Два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село звільнила Червона армія і навчання в школі поновилося.

24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище № 10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

У серпні 1951 поступає в Саратовський індустріальний технікум і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов до Саратовського аероклубу. 1955 року Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18. Всього в аероклубі Юрій Гагарін виконав 196 польотів і налітав 42 години і 23 хвилин.

27 жовтня 1955 року Гагарін  призваний до армії і відправлений  до Оренбурга в 1-ше військово-авіаційне  училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище.

У 1959 одружився з Валентиною Іванівною Горячевою.

9 грудня 1959 роки Гагарін  написав заяву з проханням  зарахувати його в групу кандидатів  в космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

Особисте життя

Дружина — Гагаріна Валентина  Іванівна, дівоче прізвище Горячєва (одружились в 1957 році в Оренбурзі), працювала в лабораторії Медичного управління Центру керування польотом[1]. Нині на пенсії.[2]

Діти — дочки — Гагаріна Олена Юр'ївна (народ. 17 квітня 1959) і  Галина (народ. 7 березня 1961[3]). Олена  — генеральний директор музею-заповідника  «Московський Кремль». Галина — професор, завідуюча кафедрою національної і  регіональної економіки Російського  економічного університету академії ім. Г. В. Плєханова, кандидат економічних наук[4].

Сім'я

Дід — Тимофій Матвійович Матвєєв, робітник Путиловського заводу.

Батько — Олексій Іванович Гагарін (1902–1973) — тесляр.

Мама — Анна Тімофіївна Матвєєва (1903–1984) — працювала на молочнотоварній фермі.

Брати — Валентин Олексійович  Гагарін (народ. 1924) — працював теслею, і Борис (1936–1977) — працював на Гжатському радіоламповому заводі.

Сестра — Зоя Олексіївна Гагаріна (після одруження Бруєвич, народилась 1927) — працювала медсестрою в Гжатській лікарні.

Підготовка

Після чотиримісячного московського періоду підготовки, котрий розпочався в березні 1960 року, Центр підготовки космонавтів всім своїм особовим складом перебрався на постійне місце свого базування — в Звьоздний. Там до того часу вдалося створити початкові найпростіші умови для роботи. Поруч, біля станції Чкаловська, спорудили перше житло — квартири для розміщення сімей слухачів-космонавтів і частини сімей керівного складу Центру підготовки космонавтів[6].

Окрім Гагаріна, були ще претенденти на перший політ в космос, усього двадцять осіб (Група ВВС № 1). Кандидати набиралися серед льотчиків-випробовувачів за рішенням Корольова, котрий вважав, що такі льотчики вже мають досвід перевантажень, стресових ситуацій і перепадів тиску.[7] Відбір до першого загону космонавтів відбувався за медичними, психологічними і деякими іншими параметрами: вік 25-30 років, зріст не більше 170 см, маса не більше 70-72 кг,[8] здатність до висотної і стратосферної адаптації, швидкість реакції, фізична витривалість, психологічна врівноваженість.[9] Вимоги до росту виникли через відповідні обмеження на космічний корабель «Восток», котрі визначалися потужністю ракети-носія «Восток». Крім того, при відборі кандидатів враховувалася позитивна характеристика, членство в партії (Гагарін став кандидатом в члени КПРС 1959 року, а вступив до партії влітку 1960 року), політична активність, соціальне походження.[10] Вони не були найкращими пілотами країни, важливими були зріст, маса і здоров'я — Марк Галлай — людина, яка готувала їх до польоту, — одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків…»[11].

З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці. І тому старт планували призначити між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить в космос, визначили останньої миті на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублер Герман Титов. Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос. Перше — «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або у Світовому океані — «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє — «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

Політ

Старт корабля «Восток» відбувся 12 квітня 1961 року о 9:07 за московським  часом з космодрому Байконур. Корабель вийшов на нерозраховану високу орбіту (з апогеєм 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї  могло тривати близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

Виконавши один оберт навколо  Землі о 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ завершився — увімкнулась  гальмівна система. Через несправність клапана в паливній магістралі гальмівна  установка відключилася на одну секунду  раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускного апарата і приладового відсіку. Через збій у системі гальмування спускний апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграду, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса (село Сміловка). О 10:48 радар у місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спускний апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі, відповідно до плану польоту, Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.

Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна онучка Ріта. Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спускний апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін по телефону відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».

Зустріч на Землі

Тим часом з Енгельського аеропорту вилетів вертоліт Мі-4, аби знайти і підібрати Гагаріна. Першим виявили спускний апарат, але Гагаріна поряд не було, ситуацію прояснили місцеві жителі, вони сказали, що Гагарін виїхав на вантажівці в Енгельс. Вертоліт злетів і взяв курс на місто. Дорогою з нього побачили вантажівку, з якої махав руками Гагарін. Його підібрали і вертоліт полетів на базу в Енгельський аеропорт, подавши радіограму «Космонавта взято на борт, рухаюсь на аеродром».

В Енгельському аеропорту  Гагаріна вже чекали, біля трапа  вертольота було все керівництво  бази, йому вручили вітальну телеграму  радянського уряду. На «Побєді» Гагаріна повезли в диспетчерський пункт, а потім в штаб бази для зв'язку з Москвою.

До полудня на Енгельський  аеродром з Байконура прибули  два літаки Іл-18 і Ан-10, на якому  були заступник ВПС генерал-лейтенант  Агальцов і група журналістів. Протягом трьох годин, поки налагоджували зв'язок із Москвою, Гагарін давав інтерв'ю і фотографувався. З появою зв'язку особисто доповів Брежнєву і Хрущову про здійснення польоту. Після доповіді Гагарін сів на літак Іл-14 і полетів у Куйбишев. Задля уникнення галасу вирішили сісти десь подалі від міста. Але поки глушили двигун і монтували трап, зібралося багато людей, під'їхало місцеве партійне керівництво. Коли змонтували трап, першим вийшов з літака Гагарін і привітав присутніх. Гагаріна відвезли на обкомівську дачу на березі Волги. Там він прийняв душ і нормально поїв. Через три години після Гагаріна в Куйбишев прилетіли Корольов і ще кілька осіб з Держкомісії. О 21 годині вечора накрили святковий стіл і відзначили вдалий політ Гагаріна в космос. А вже о 23 всі спали, позначилася накопичена втома.

Зустріч в Москві

Спочатку ніхто не планував грандіозної зустрічі Гагаріна в  Москві. Все вирішив в останню мить Микита Хрущов. За словами Сергія Хрущова:[12] «Він почав з того, що подзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському і сказав: „Він у вас старший лейтенант. Треба його терміново підвищити в званні“. Малиновський сказав, досить неохоче, що дасть Гагаріну звання капітана. На що Микита Сергійович розсердився: „Якого капітана? Ви йому хоч майора дайте“. Малиновський довго не погоджувався, але Хрущов наполіг на своєму, і цього ж дня Гагарін став майором». Потім Хрущов подзвонив в Кремль і зажадав, щоб Гагаріну підготували гідну зустріч.

За Гагаріним прилетів Іл-18, а на підльоті до Москви до літака приєднався почесний ескорт винищувачів  МіГів. Літак прилетів в аеропорт Внуково, там Гагаріна чекав грандіозний прийом. Величезний натовп народу, вся верхівка влади, журналісти і оператори. Літак підкотив до центральної будівлі аеропорту, спустили трап і першим по ньому зійшов Гагарін. Від літака до урядових трибун була простелена яскраво-червона килимова доріжка, нею пішов Юрій Гагарін (по дорозі у нього відстебнулася підтяжка на шкарпетці, і він сів і пристебнув її[12]), під звуки оркестру, який виконував радянський авіаційний марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью». Підійшовши до трибуни, Юрій Гагарін відрапортував Микиті Хрущову:

- Товариш Перший секретар  Центрального Комітету Комуністичної  партії Радянського Союзу, Голова  Ради Міністрів СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського уряду виконано.[13]

Далі була поїздка у  відкритій машині, Гагарін стояв  на повний зріст і всіх вітав. Довкруги чулися вітання, багато хто махав плакатами. У пологових будинках пройшли стихійні акції, всіх немовлят назвали Юрами. Гагаріну Микита Хрущов вручив на Червоній площі Золоту Зірку «Герою Радянського Союзу» і нове звання «льотчик-космонавт СРСР». Після цього вони разом відвідали Мавзолей Леніна.[13] У самому Кремлі прийом був не дуже пишний, страв було мало, замість горілки були грузинські вина.[12]

Наступного дня організували прес-конференцію, на якій Гагаріну і конструкторам ставили питання зарубіжні журналісти. Конференція почалася з питання Гагаріну про те, чи не має він родичами нащадків роду князів Гагаріних, що нині живуть у США. На що Гагарін відповів:

«Серед своїх родичів  ніяких князів і людей знатного роду не знаю і ніколи про них не чув».[13]

Звання

Льотчик-космонавт СРСР (14 квітня 1961 р.)

Герой Радянського Союзу (14 квітня 1961 р.)

Герой Соціалістичної Праці Чехословацької Соціалістичної Республіки (28 квітня 1961 р.)

Герой Соціалістичної Праці Народної Республіки Болгарія (23 травня 1961 р.)

Герой Праці Демократичної  Республіки В'єтнам

Радянський уряд також  підвищив Ю. О. Гагаріна у званні від Старшого лейтенанта відразу до майора.

Президент Товариства Радянсько-Кубинської дружби

Почесний член Товариства Фінляндія — Радянський Союз

Почесний громадянин Вінниці

З 1966 року був почесним членом Міжнародної академії астронавтики.

Ордени[ред. • ред. код]

Леніна (СРСР), Георгія Дімітрова (Болгарія), Карла Маркса (НДР), Зірка I класу (Індонезія), Хрест Грюнвальда (Польща), Прапор I Ступеня з діамантами (Угорщина), «Намисто Нілу» (Єгипет), Велика стрічка Африканської Зірки (Ліберія), «За заслуги в галузі повітроплавання» (Бразилія), Перший кавалер ордену «Плайя-Хірон» (Куба).

Медалі та дипломи

Золота медаль імені Костянтина Ціолковського «3а видатні роботи в області міжпланетних сполучень» (АН СРСР)

Медаль де Лаво (Міжнародна федерація аеронавтики, FAI)

Золота медаль уряду Австрії, 1962

Золота медаль і почесний диплом «Людина в космосі» Італійської  асоціації космонавтики

Золота медаль «За видатну  відмінність» і почесний диплом Королівського  аероклубу Швеції

Велика золота медаль і  диплом Міжнародна федерація аеронавтики

Золота медаль Британського суспільства міжпланетних сполучень, 1961

Медаль Колумба (Італія)

Золота медаль міста Сен-Дені (Франція)

Золота медаль Премії «За хоробрість» Фонду Маццотті (Італія), 2007

та інші

Почесний громадянин

Юрій Гагарін був вибраний почесним громадянином міст: Калуга, Новочеркаськ, Сумгаїт, Смоленськ, Вінниця, Севастополь, Саратов (СРСР); Софія, Перник, Пловдів (Болгарія), Афіни (Греція), Фамагуста, Лімасол (Кіпр); Сен-Дені (Франція), Тренч'янські Теплиці (Чехословаччина). Йому також були вручені золоті ключі від воріт міст Каїр і Александрія (Єгипет). Юрій Гагарін трагічно загинув 27 березня 1968 року за невідомих обставин, при виконанні тренувального польоту на літаку МІГ-15. Похований біля Кремлівської стіни на Червоній площі.

Загибель

Після захисту дипломної роботи в академії Жуковського Ю. А. Гагарін почав льотну практику — тренувальні польоти на літаку МіГ-15УТИ (навчально-тренувальний винищувач з подвійним керуванням — «спарка»). У період з 13 по 22 березня він здійснив 18 польотів загальною тривалістю 7:00. Перед самостійними вильотами йому залишалися два останні контрольні польоти — з льотчиком-інструктором, командиром полку, Героєм Радянського Союзу Володимиром Серьогіним.[14]

27 березня 1968 о 10:18 Гагарін  і Серьогін злетіли з підмосковного аеродрому Чкаловський в Щьолково. На момент зльоту видимість були нормальною — нижня межа хмар була на висоті 900 м над землею. Виконання завдання в пілотажній зоні мало тривати не менше 20 хвилин, але вже через чотири хвилини (о 10:30) Гагарін повідомив на землю про закінчення завдання, запросив дозволу розвернутися і летіти на базу. Після цього зв'язок з літаком перервався.

Информация о работе Ю́рій Олексі́йович Гага́рін (* 9 березня 1934 — † 27 березня 1968)