Структура дозвільного провадження

Щодо реєстрацій, то даний вид діяльності має деякі відмінності у змісті та призначенні. Так, у реєстрації мисливської, холодної, пневматичної, газової та нагородної зброї є інтерес МВС України щодо обліку власників зброї та забезпечення громадської безпеки, а реєстрація за місцем проживання передбачає право вільного обрання місця проживання. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, приміром, отримання на руки дозволу на зберігання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, інших предметів і матеріалів, на які поширюється дозвільна система, отримання реєстраційних документів і документів на право керування транспортними засобами. Таким чином, реєстрація полягає в перевірці законності фактів, їх офіційному визнанні і наступному обліку. А видача дозвільного документа пов'язана з певним видом господарської діяльності, а саме право-наділенням відповідних суб'єктів.

Отже, переважним завданням дозвільної діяльності є наділення суб'єкта певними правами, а не його легалізація.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Структура дозвільного провадження

З урахуванням специфіки побудови вертикалі адміністративно-правових відносин на принципах взаємного служіння суспільству та державі поняття дозвільного провадження можна визначити як регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.

У юридичній літературі питання, пов'язані з класифікацією видів дозвільних проваджень, одержали достатнє висвітлення. Разом з тим, єдності поглядів щодо них немає.

Беручи до уваги специфіку дозвільних правовідносин, види дозвільних проваджень слід класифікувати за: 1) цілями; 2) суб'єктами, які здійснюють видачу відповідних дозволів; 3) за предметом правовідносин.

У свою чергу, залежно від цілей види дозвільних проваджень поділяються на:

1) провадження із забезпечення реалізації зацікавленими особами своїх суб'єктивних прав (наприклад на носіння і зберігання вогнепальної зброї або зайняття певним видом діяльності);

2) провадження із забезпечення вимог дозвільно-ліцензійної системи (наприклад здійснення контролю органами внутрішніх справ за дотриманням вимог дозвільної системи щодо утримання складів вибухових речовин і вибухових матеріалів);

3) провадження з отримання дозволів (ліцензій) на зайняття відповідною діяльністю суб'єктами господарської діяльності.

За суб'єктами, що здійснюють видачу дозволів, провадження можна класифікувати на ті, які:

1) здійснюють органи внутрішніх  справ;

2) здійснюють інші державні органи (наприклад Міністерство соціальної  політики України, Державна інспекція  України з питань праці; Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство охорони здоров'я України та їх структурні підрозділи тощо).

Залежно від предмета правовідносин можна виокремити такі дозвільно-ліцензійні провадження:

- з видачі дозволу на придбання, носіння і зберігання вогнепальної зброї;

- з видачі дозволу на виробництво  і використання вибухових речовин  і вибухових матеріалів;

- з видачі дозволу на придбання, використання, перевезення, утилізацію  і поховання отрутних, токсичних  і сильнодіючих речовин;

- з видачі дозволу (ліцензії) на  заняття банківською діяльністю;

- провадження з видачі дозволу (ліцензії) на заняття діяльністю  з надання фінансових послуг;

- з видачі дозволу (ліцензії) на  заняття зовнішньоекономічною діяльності;

- з ліцензування каналів мовлення;

- з ліцензування у сфері електроенергетики  та використання ядерної енергії;

- з ліцензування у сфері освіти;

- з ліцензування у сфері інтелектуальної  власності;

- з видачі дозволу (ліцензії) на  виробництво і торгівлю спиртом  етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами тощо.

Сьогодні активно втілюється тенденція щодо зменшення кількості дозволів (ліцензій). Тільки у 2010 р . було скасовано ліцензування 90,2% ліцензованих раніше видів робіт і 35% ліцензованих раніше видів діяльності.

Зокрема, скасовано ліцензування 2046 з 2268 видів робіт і 23 із 78 видів діяльності. Наприклад, замість 165 ліцензованих видів робіт у медицині залишився один вид діяльності - медична практика. У будівництві з 714 ліцензованих видів робіт залишилося 100. Кількість ліцензій, чинних на 01.01.2011 р., заданими Єдиного ліцензійного реєстру, сягла 406,2 тисячі. З них 232,4 тисячі були видані та переоформлені протягом 2010 р.1

Під "скорочення" потрапили насамперед ті види діяльності та робіт, здійснення яких не становить загрози безпеці держави, життю та здоров'ю людей і не погіршує стан довкілля. До того ж щодо них існують інші засоби державного регулювання, такі як державні стандарти, будівельні норми і правила, технічні умови, міжнародні стандарти якості тощо.

До складових елементів дозвільних проваджень відносяться: 1) суб'єкти дозвільної системи; 2) об'єкти дозвільної системи; 3) предмети правовідносин, що виникають у сфері дозвільної системи; 4) нормативна база дозвільної системи; 5) юридичні факти (або підстави порушення дозвільного провадження); 6) безпосередні дозвільні правовідносини.

Аналіз чинного законодавства, що стосується повноважень органів, які входять до дозвільної системи, дозволяє виділити основні стадії дозвільного провадження:

1) порушення дозвільного провадження (підставою порушення є подача  заяви зацікавленою в одержанні  дозволу особою);

2) безпосереднє вивчення компетентним  органом публічної адміністрації  поданих документів або обстеження  приміщень, речей на предмет відповідності їх вимогам дозвільної системи;

3) прийняття рішення;

4) оскарження та опротестування  прийнятих рішень;

5) виконання прийнятого рішення (видача дозволу). Розглянемо їх  більш детально.

Стадія порушення дозвільного провадження починається з подання до відповідного органу публічної адміністрації заяви зацікавленою в одержанні відповідного дозволу особи чи органу (заявник).

Для реалізації принципу універсалізації адміністративних послуг, що дозволяє особі в одному місці отримати всі або найбільш поширені адміністративні послуги, які надаються на певному адміністративно-територіальному рівні; вести прийом громадян протягом усього робочого часу; організувати оплату послуг на місці тощо, сьогодні запроваджуються єдині дозвільні центри, які є консультативним, інформаційним і погоджувальним органом.

Центр не є юридичною особою та діє як зосередження представників органів державної влади, місцевого самоврядування, територіальних органів нагляду та контролю в єдиному приміщенні, де здійснюється їх робота з приймання, розгляду заяв, прийняття рішень щодо дозволів і погоджень та видачі дозвільних документів на започаткування господарської діяльності.

Принципом діяльності Центру є об'єднання організаційних і технічних зусиль дозвільних органів з метою скорочення витрат часу і вартості процедур для суб'єктів господарської діяльності, що бажають отримувати дозволи, спрощення процедур отримання документі в дозвільного характеру та оптимізації документообігу.

Основними завданнями Центру є:

1) надання інформаційної, консультаційної та практичної допомоги суб'єктам господарської діяльності, громадянам з питань відкриття нових об'єктів господарської діяльності, здійснення господарської діяльності, прийому заяв і видачі документів дозвільного характеру;

2) розробка та впровадження заходів для спрощення механізмів і скорочення термінів отримання у відповідних установах документів дозвільного характеру;

3) вивчення причин виникнення перешкод у започаткуванні та здійсненні господарської діяльності, надання пропозицій щодо подальшого реформування дозвільних процедур та оформлення дозвільних документів;

4) надання пропозицій щодо перегляду чинних регламентів, здійснення погоджувальних (дозвільних) процедур структурними підрозділами виконкомів міських рад, державними органами;

5) моніторинг та аналіз діяльності дозвільних органів в аспекті дотримання ними порядку здійснення дозвільних процедур.

Відповідальним за роботу Центру є держані адміністратори.

Державний адміністратор - посадова особа міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), районних та районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (їх структурних підрозділів), яка організовує видачу (видає оформлені місцевими дозвільними органами) суб'єктам господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів.

Основними завданнями державного адміністратора є:

надання суб'єкту вичерпної інформації щодо вимог і порядку одержання документа дозвільного характеру;

прийняття від суб'єкта документів, необхідних для одержання документів дозвільного характеру, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним місцевим дозвільним органам;

видача суб'єкту документів дозвільного характеру;

забезпечення взаємодії місцевих дозвільних органів у питаннях документообігу;

організаційне та інформаційне забезпечення проведення представниками місцевих дозвільних органів спільного обстеження об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру;

контроль за додержанням посадовими особами місцевих дозвільних органів строків розгляду та видачі документів дозвільного характеру,

формування та ведення реєстру документів дозвільного характеру;

інформування посадової особи, якій він підпорядковується, а також територіального органу уповноваженого органу про порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру посадовою особою місцевого дозвільного органу;

підготовка пропозицій щодо удосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру.

Державний адміністратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою, головою районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженням з уповноваженим органом.

Державний адміністратор підпорядковується безпосередньо міському голові (керівнику виконавчого органу міської ради), голові районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державний адміністратор перевіряє документи, що посвідчують особу заявника, та реєструє заяву і документи, які додаються до неї, у журналі, що ведеться за формою, встановленою уповноваженим органом.

Заява та документи, що долаються, приймаються за описом, копія якого негайно видається (направляється) заявнику з відміткою про дату та номер їх реєстрації. Заявник несе відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у заяві та документах, що додаються до неї.

Державний адміністратор після надходження заяви та документів, що додаються до неї, формує дозвільну справу, в якій зберігаються копія заяви на отримання відповідного документа дозвільного характеру, опис документів, що додаються до неї (у тому числі копія документа, що підтверджує внесення плати за видачу документа дозвільного характеру, якщо така плата передбачена законом), а також копії документів дозвільного характеру або копії повідомлень місцевих дозвільних органів про відмову у видачі документів дозвільного характеру, копії рішень дозвільних органів з відповідних питань.

Заява та документи, що додаються, передаються державним адміністратором до місцевих дозвільних органів у день реєстрації заяви або протягом наступного робочого дня.

Наступна стадія дозвільного провадження - це безпосереднє вивчення публічною адміністрацією, и посадовою або службовою особою поданих документів або обстеження приміщень, речей на предмет відповідності їх вимогам дозвільної системи.

Відповідним компетентним публічним органом проводиться попередній розгляд заяви з метою оцінки виконання заявником вимог щодо номенклатури та складу поданих документів.

У деяких випадках необхідне підтвердження проходження попередніх експертиз, наприклад, для реєстрації лікарського засобу треба до основних документів додати: матеріали його доклінічного вивчення, клінічного випробування та експертиз; фармакопейну статтю або матеріали щодо методів контролю якості лікарського засобу; проект технологічного регламенту або відомості про технологію виробництва; зразки лікарського засобу; його упаковку.