Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Августа 2014 в 22:00, реферат
При визначенні поняття “підприємництво” головною його метою проголошується досягнення прибутку за умови забезпечення суспільної користі (вигоди). Отже, змістове призначення підприємництва полягає у створенні матеріальних благ як способу забезпечення суспільної вигоди і досягненні при цьому прибутку.
З точки зору суспільства головним призначенням підприємництва є створення різноманітних благ, які б могли задовольнити поточні суспільні, групові та індивідуальні потреби людства.
Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція модифікується в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).
Формування ринкової вартості означає, що попит і пропозиція урівноважені. Проте величина вартості товару залежить не тільки від співвідношення попиту і пропозиції. Ринкову (суспільну) вартість слід розглядати, беручи до уваги робочий час на відтворення товарів. Оскільки відтворювальний аспект ринкової вартості товарів тісно пов'язаний із конкурентною боротьбою товаровиробників, значною мірою нівелюється різниця між концепцією рівноважної ціни А. Маршалла і теорією ринкової вартості К. Маркса. Це положення було конкретизовано у категорії "ціна виробництва", яка формується внаслідок міжгалузевої конкуренції між товаровиробниками, що діють у різних галузях народного господарства й конкурують не лише знижуючи ринкову вартість, а й переливаючи капітал в інші галузі.
Виробники у різних галузях за однакових витрат капіталу отримують неоднаковий прибуток. Тому ті підприємці, які отримали меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі з вищим прибутком. Унаслідок цього пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в галузях з високим — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижувалися, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростали і ставали вищими від ринкової вартості. Коли величина прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина середня загальна норма прибутку в кожній галузі на однаковий капітал. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. На сучасному етапі основне переливання міжгалузевого капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.
З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.
Монополістична конкуренція відбувається насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних типів і форм власності за привласнення монополістичних надприбутків. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.
Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузях народного господарства, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.
Монополістична (в тому числі олігополістична) конкуренція означає боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів,кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші ознаки — встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції.
Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а після того підвищують), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.
Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживача шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Нецінову конкуренцію ведуть, як правило, олігополії. Конкретнішими методами конкурентної боротьби за нецінової конкуренції є впровадження передової техніки і технології (техніко-технологічний монополізм), новітніх форм організації виробництва та маркетингової діяльності (організаційний монополізм), зосередження кадрів високої кваліфікації (кадровий монополізм), здійснення комплексних науково-дослідних розробок (науковий монополізм), цінової дискримінації та захоплення ринків збуту (збутовий монополізм) тощо. Компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям тощо. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди.
Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки їх узгоджують кілька могутніх компаній, переслідуючи власну вигоду), так зване "лідерство в цінах". Така конкуренція повніше відображає інтереси споживача.
Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезинформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.). Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.
Методи конкурентної боротьби (в політекономічному аспекті) на вищій стадії капіталізму — комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження Інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку.
Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку.
Першою з передумов здійснення підприємницької діяльності була політична передумова, пов’язана з визнанням і закріпленням права людини на підприємницьку діяльність на національному конституційному рівні (закріплення права приватної власності, можливості здійснення приватизації, що сприяло появі нових професії та створенню недержавних структур з підготовки таких спеціалістів).
Підґрунтям для розвитку підприємництва була індивідуальна трудова діяльність, яка стимулювала громадян до такої діяльності і на цій основі по суті почали розвиватися приватні підприємницькі відносини наслідку процесу суверенізації всіх боків життя українського суспільства було спочатку визнання у ст. 4 Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР” індивідуальної (особистої і приватної трудової) власності, а потім приватна власність стала домінуючої. Наступним кроком була приватизація. Такі важливі політичні кроки є основною для кардинальних змін в економічній сфері. Це стимулювало активну підприємницьку діяльність громадян (спочатку на “човниковому” рівні). Розвиток такої діяльності зумовив необхідність для її учасників у засвоєнні нових професій, нових підходів у взаємовідносинах, нових знань, допомоги держави та створюваних недержавних структур у підготовці та перепідготовці спеціалістів.
Проявлена політична воля на створення сприятливого соціального, економічного та політичного клімату сприяла розвитку підприємництва. Але щоб підприємець був зацікавлений у тривалій діяльності, повинна бути стабільною політична обстановка в країні та стійка впевненість у неможливості зміни політичного курсу, відміни чи попрання закону. При політичній нестабільності капітал шукає більш сприятливий законодавчий, в тому числі податковий, “клімат” і уходить туди.
Для розвитку підприємницької діяльності в державі повинна бути сприятлива економічна ситуація, а також сприятлива і виважена інвестиційна політика. Перш за все це стосується зміни характеру відносин власності. Економічний устрій, що базувався на безмежному пануванні державної власності з її командно-розподільчим механізмом, не міг забезпечити умови для творчості та ініціативи. Без останнього неможливе широке розповсюдження нововведень. Тому обов’язковою умовою розвитку підприємництва є наявність приватної власності, яка дає простір приватній ініціативі для праці, що обмежується фізичними та інтелектуальними можливостями людини. Тому проведена велика та мала приватизація мала метою відродження приватної власності як основи підприємництва, з притаманною їй конкуренцією, свободою дій підприємця та керівника комерційної структури (менеджера).
До передумов зайняття та розвитку підприємницької діяльності належить стабільність державної, економічної та соціальної політики, зважена податкова
політика та пільговий податковий режим, наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (перш за все малого), наявність ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування гнучких механізмів підвищення ділової активності, можливість вільного виходу на зовнішній ринок, стабільна та ефективна кредитна система тощо.
Якщо підприємництво стає економічно невигідним, якщо великий податковий тиск, то капітал втікає, що призводить до тінезації економіки.
Для прийняття рішення про зайняття підприємницькою діяльністю велике значення мають інфляційні процеси. Вони здатні призвести до банкрутства чи суттєвих неефективних витрат. Тому якщо доля фінансового ризику велика, то такою діяльністю займатись стає небезпечно і капітал уходить у більш сприятливу економічну зону чи в “тінь”, або операції згортаються до кращих часів.
Особливе значення мають правові передумови - наявність стабільного законодавства та його спрямованість на забезпечення сприятливих умов для здійснення такої діяльності. Якщо воно враховує економічні закономірності і процеси, то воно відіграє стимулюючу роль, а якщо воно консервативне - навпаки. При цьому доля законів повинна бути переважаючою, при домінанті підзаконних актів виникає загроза частих змін та можливості тиску з боку держави.
Важливе значення серед умов дійсно вільного та безпечного підприємства відводиться стану правопорядку. Якщо підприємець відчуває значний тиск з боку криміналітету, якщо держава проявляє безпорядність перед організованою злочинністю, якщо високий рівень корумпованості суспільства, то підприємець перепідпорядковується незаконним угрупуванням і рано чи пізно припиняє свою діяльність. Тому при відкритті своєї справи фізична особа з’ясовує і можливі для неї наслідки через призму законності та правопорядку. Не випадково, що в останні роки приймаються рішучі реальні кроки щодо боротьби з організованою (в тому числі економічною) злочинністю, корумпованістю. Особливо це має велике значення для залучення в економіку
України іноземних інвестицій. Розробляючи рекомендації щодо участі американських підприємців у інвестиційних процесах, Сенат США та Держдепартамент періодично проводять дослідження та публікують дані про стан правопорядку в тій чи іншій країні.
Для реалізації підприємницької правоздатності повинні бути правосуб ’єктні передумови - відсутність заборон чи обмежень для зайняття нею конкретною особою. За загальним правилом підприємницька правоздатність - здатність мати підприємницькі права та обов’язки настає з досягненням повноліття - 18 років (виключення - вступ до кооперативу - з 16 років, укладення шлюбу до досягнення повноліття, емансипація).
Не можуть займатися підприємництвом особи, які у встановленому порядку обмежені у дієздатності чи визнані недієздатними.
Особи, яким за законом (наприклад, ч. 2 ст. 42 Конституції України) заборонено займатись підприємництвом, теж не можуть активно ним займатись. Але вони можуть бути власниками простих акцій і мати обмежені корпоративні права. Власне для цього і проводилась велика приватизація.
Обмежуються права на здійснення такої діяльності для осіб, щодо яких вироком суду чи законом установлена міра соціального захисту проти рецидиву скоєння ними злочинів.
До організаційних передумов можна віднести чітке визначення та закріплення механізму легалізації підприємництва, оптимізацію системи уповноважених державних органів, що здійснюють реєстрацію суб’єктів підприємництва, видають ліцензії та патенти тощо, спрощення порядку легалізації, що власне і проведено дерегулятивними указами Президента України.
Оскільки людина самостійно реалізує свою підприємницьку правоздатність, то важливе значення при виборі роду занять відіграють психологічні особливості, схильність особи до такого роду діяльності, комфортність. Значення також має психологічна стабільність особи (у більшості випадків неспроможність підприємницьких структур і як їх наслідок - банкрутство - настає внаслідок людського фактору).
При виборі підприємництва, як соціально та юридично значимої діяльності, значна увага приділяється професійним знанням та досвіду, в тому числі організаційної діяльності. У більшості випадків при виборі видів підприємницької діяльності орієнтуються на фахові можливості. Більш того для ряду видів такої діяльності вони є обов’язковими (наприклад, адвокатська або торгівельна діяльність).
Підприємницька діяльність залежить від ряду інших передумов: кліматичних, сезонних, територіальних (наприклад, у курортних місцевостях підприємництво носить сезонний характер).