Переосмислення минулого в новаторських пошуках видатних архітекторів Київського модерну

Український архітектурний стиль охоплює сільські і міські школи, клубно-освітні, кооперативно–торговельні, промислово–господарські, лікарняно–оздоровчі і житлові будинки, заклади сільськогосподарської науки, залізничного транспорту, культові споруди, а також виставково-музейні будинки, намогильні пам'ятники та меблі. Все це свідчить про значне розмаїття типів споруд і виробів, призначених не для задоволення потреб елітарних груп, а для використання їх широкими верствами народу.

1.3 Харківський центр

Харківська школа модерну сприйняла стиль модерн глибоко і тривало. Відомий архітектор А.Н.Бекетов раніше за інших визнав модерн, як нову стилістичну моду, та відобразив його в своїй творчості.

Вже в оформлені фасадів Екатеринославського гірського училища у 1899 році архітектором був застосований стильвий модерний декор вінчаючої частини, а в таких спорудах, як Волжсько–Камський банк в Харкові 1907 року та управління залізниці в Екатеринославі 1905– 1906 років риси модерну отримують найбільш повне вираження . [22, с. 57]

Вперше з'являється плавна, полога форма козирка–карниза, що увінчує будівлю, та пишні картуші: вони стають головними елементами в композиції. Під зігнутим карнизом на всій будівлі банку з'являється майоліковий фриз, в якому шрифт грає активну роль. Типових для модерну форм набувають капітелі пілястрів, портали входу і віконні отвори.

Харків, як жодне інше українське місто того часу, був тісно ідеологічно пов'язаний з північною столицею імперії, Петербургом, в тому, що стосується містобудівних і архітектурних переконань і принципів. Будівництво багатьох значимих споруд в Харкові велося петербуржцями.

Харківський модерн – явище полівалентне. Тоді як модерн Петербургу має явні скандинавські і німецькі риси, через інтенсивність культурних контактів того часу з країнами північної Європи, в Харківській стилістиці архітектури модерну знаходять собі місце три характерні напрями: декоративний, що виражений рельєфними і площинними орнаментальними прикрасами фасадів з використанням рослинних і тваринних мотивів; конструктивний, акцент в якому робився на виявлення пластичних особливостей матеріалів; вільне трактування форм і пропорцій історичних стилів.

Для більшості харківських архітекторів характерним є досить пізнє звернення до модерну: коли стиль вже не був в моді, в тому числі й для архітекторів старшого покоління, що зарекомендували себе на початку століття ретроспективними захопленнями. До них відноситься, наприклад, міський архітектор Б. Н. Корнієнко, який в 1908–1910 роках створює будівлю цирку «Муссурі» в Харкові. Приналежність до модерну виражена в криволінійних формах плану, закруглених кутах вестибюля, круглому залі, невеликому опуклому еркері над входом. Для будівлі характерні витягнуті по вертикалі і круглі вікна еркерів, трапецієвидне вінчання фасаду, форми металевого навісу входу, фактура декоративної штукатурки фасаду.

На пізніх етапах розвитку стилю в харківському модерні наполегливо звучить національна нота. Тема народного житла, як основний мотив, для архітектурних варіацій широко використовується в цьому стильовому напрямі, причому сюди, на Лівобережжя, поступово проникають і все більше процвітають традиційно західні українські архітектурні форми.

До пізніх, але яскравих і самобутніх проявів модерну в Харкові належить магазин Жирардівськой мануфактури, зведений у 1912 році архітектором В.Н.Покровським. Це невелика двоповерхова будівля, живописна по своїй композиції, асиметрична і насичена пластикою об'ємів і форм. Велика засклена плоскість отворів створює контраст з високим дахом і орнаментикою фасаду. На карнизі, вигнутому в типову для модерну пологу криву, добре промальовуються рослинні орнаменти. Архітектура цієї будівлі демонструє безперервний потік пошуків та індивідуалізації форм у модерні.

У ряді харківських будівель модерну віддали дань такі архітектори як: А. І. Ржепішевський, В .А .Естрович, А. І. Горохов, Ю .С. Цауне і інші. До пізніх захоплень модерном відноситься творчість І. І. Загоскіна.

Отже, специфічною рисою харківської регіональної архітектурної школи, яка сформувалася на межі XIX–XX столітть, є толерантне відношення до архітектурних ідей, що привносилися на харківську землю. Цей підхід зумовив яскраву стильову різноманітність, спостережувану в спорудах тих років, що й нині збереглися в сучасному Харкові.

1.4 Львівський центр

Вплив європейського модерну на архітектуру західних областей України був найбезпосереднішим, оскільки вони входили до складу Австро–Угорщини – одного з центрів модерну. Саме в тут склалася львівська школа модерну, яка створила неповторні шедеври.

Представники львівської школи модерну - архітектори І. І. Левінський, Т. А. Обмінський, М. М. Улям, О. Сосновський, В. А. Садловський, А.В.Захаревич - створили значне число творів, що дозволяють говорити про високу професійну культуру майстрів–будівельників, яка втілилися в різноманітності вирішень фасадів житлових будинків, дверних і віконних отворів, балконів, металевих обгороджувань, карнизів, сходів, вітражів і плафонів.

Львівські архітектори вироблювали місцеві варіанти українського архітуктерного модерну, в якому регіональні особливості передували тим, що долинали зі сходу України. Разом з тим досить красномовним стає бажання львівських митців хоча б частково підхопити та розвинути деякі характерні форми народностильової архітектури Наддніпрянщини, зокрема трапеційні прорізи у порталах та вікнах, хоча ці теми в Галичині так і не стали настільки панівними, як це ми бачимо в Центральній та Східній Україні.

До оригінальних творів слід віднести пасаж Міколяша 1900–го року, архітектори О. Сосновський, А. В.Захаревіч, не зберігся і забудова на вулиці Валовій 1900–ті роки, ряд будинків, банк на вул.Коперника, 4 1913 рік, архітектор А. В. Захаревич, житловий будинок на проспекті Шевченко, 2, 1905 рік, архітектори М. М. Улям і 3.Кендзеровський. У співдружності з цими архітекторами працював львівський скульптор 3. Курчинський, що створив безліч скульптур, барельєфів з реалістичним трактуванням образів, пов'язаних з розвитком торгівлі, промисловості, відповідавших духу того часу.

Велика кількість житлових будинків у стилі модерн була створена майстернею І. І. Левінського, який відпрацював системи оформлення фасадів з характерними, в єдиному напрямі, але все таки індивідуалізованими композиціями і елементами.

Оригінальністю відрізняється будівля філармонії 1907 – го року, виконана архітектором В. Садловським. В рамках загальноприйнятих елементів модерну, викорастені плавні лінії, овальні і круглі отвори, криволінійні форми сходів, також було введено оригінальну музичну символіку, інструменти і ноти, що відображають призначення будівлі. Ця символіка переходить від елементів фасаду до інтер'єру будівлі, оформлення лож і різьбленого плафона.

Суспільний характер будівлі підкреслений декоративним портиком у вигляді пілястрів в центрі фасаду. Цей твір знаменує відхід від сецесії у бік декоратівізму, який виражений у ряді будівель Львова відвертими цитатами і вкрапленнями декоративних елементів. Прикладом такого рішення може служити шестиповерховий житловий будинок з магазинами 1912 року, в якому певні стилістичні асоціації відсутні, а є лише натяки на модерн і раціоналізм.

Характерний зразок пізнього модерну в Львові – будівля Торгівельної палати 1912 року, архітектори – О. Сосновський, А. Захаревич, яка відрізняється стриманістю вирішення фасадів і прагненням до синтезу мистецтв в інтер'єрах. Особливо характерні для модерну монументальні алегоричні розписи залу Ф. Вигжевальського на тему «Технічний прогрес і людство».

Синтез мистецтв, дизайнерський підхід до деталей, винахід нових форм, фактур і прийомів в різних матеріалах – металі, дереві, камені, бетоні, склі, кераміці – характерні риси модерну і, особливо, львівської школи.

Архітектура модерну поширилася і в інших містах Західної України, особливо в Чернівцях і Станіславі. У Чернівцях, окрім прибуткових будинків в центрі та особняків, у новому стилі були зведені будівлі театру 1901-1907-ті роки, архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер і страхового суспільства 1900-ті роки, в яких найбезпосередніше виявився вплив Відня. У будівлі театру автори відмовилися від традиційного для них бачення образу, втіленого в Одеському оперному театрі, та створили камерний твір, насичений алегоричною скульптурою в дусі модерну. Фасад будівлі страхового суспільства вінчає фреска-панно з витончено промальованими, типовими для модерну жіночими фігурами. Сходи і холи в інтер'єрі відрізняються тонким моделюванням кованих грат із стилізованими птахами та квітами. [24, с. 63]

Під впливом Австро–Угорщини на західних землях України з великою інтенсивністю поширився новий, оригінальний стиль, що в широкому вжитку та науковій літературі отримав назву «сецесія», в перекладі з німецької «відокремлення».

Cецесія підпорядковує всі види і галузі мистецтва, серед яких архітектурний метал набуває нового звучання. Нівелюється межа між декоративними і конструктивними формами, функція металоконструкцій наближається до кованої оздоби, уже не як суто утилітарна річ, а радше навпаки – металева деталь насамперед подається як елемент декору. Мистецтво сецесії відкриває нові можливості для розвитку ковальства.

Позитивно впливають на українське металообробництво спроби вдосконалити техніку виготовлення ковальських виробів, викликають зацікавлення художня винахідливість і майстерність ручної роботи. Майстри, що працюють у галузі художнього ковальства, знову активно застосовують традиційні способи обробки, намагаючись досягнути більшої виразності й досконалості виробу. Щораз частіше майстри використовують карбування, заклепування, матеріал різних профілів обробляють лише гарячим способом.

Сецесія, як національно орієнтований стиль в архітектурі, свідчив про зростання національної свідомості українського населення на західноукраїнських землях на початку XX століття. Втім, проблема неоромантичного освоювання народних художніх традицій цікавила львівських художників ще з кінця XIX століття. Пошуки нового національного стилю відбувались загалом в рамках національно-романтичних відгалужень стилю сецесії.

В архітектурі львівської сецесії відбувається своєрідний розподіл праці між архітектором, інженером і художником, який малював архітектурні деталі та фасадні композиції, тому львівський модерн назвали «стилем митця», адже в архітектурі органічно поєднувалося декоративні елементи та народні традиції.

Основою архітектурних композицій завжди була ліпнина, яка відзначалася іронічно-відстороненим ставлення до неї. Архітектори знівелювали канони ордеру, пишного розквіту набули стилізаторські та функціональні тенденції. На вікнах з’явилися характерні сецесійні елементи, кручені колони, квіткові орнаменти, керамічна плитка. Віконні отвори змінили форму. Тільки задумливі маскарони, як скромний спадок класицизму, як і раніше, дивилися на перехожих з фасадів.

Трактування рослинного оформлення періоду модерну або сецесії відрізняється від ренесансної. Стилізація, зміна пропорцій, геометризація декоративних мотивів, динаміка форм досягли захоплюючих графічних ефектів. Квітки маку, що так характерні для Галичини, які добре піддаються сецесійному трактування, є найбільш поширеними і зустрічаються не тільки у львівських кам'яницях. Часто можна було побачити стилізовані квіти півонії, троянди, барвінку, нарцисів, жоржини, лілії, ірису та троянди, що притаманні народній вишивці. Квіти переважно спліталися у віночки, чи складалися в букети у кошиках.

Очевидно, що кращою спорудою сецесії, з галицьким характером, є будинок на вулиці Личаківській, 107 у Львові, збудований у 1909 році за проектом О. Лушпинського. Найбільше сецесійних будинків — на вулицях академіка О. Богомольця, Глибокій, академіка І. Павлова. Архітектори дбали про відповідний амсамбль стилістично близьких споруд. З обох сторін уздовж проспекту будівлю етнографічного музею оточують побудований у 1893 році в стилі історизму «Гранд–Готель», що на Проспекті Свободи, 13 і зведений у 1912 році в стилі пізньої сецесії будинок «Промінвестбанку», що на Проспекті Свободи 17. На розі проспекту Шевченка №4 і вулиці Чайковського знаходиться одна з найпривабливіших будівель міста – колишній прибутковий будинок адвоката А.Сегаля, особливістю якого є вежа з декоративним фронтоном. Інтер’єр споруди оздоблений унікальними гобеленами, ліпним декором і вітражами у стилі сецесії. [20, с. 212]

На іншому боці проспекту – на розі з вулицями О.Фредра і О.Герцена – можна споглядати оригінальний будинок №27, возведений у 1909 році під впливом пізнього англійського модерну.

Одразу навпроти будівлі, на іншій стороні вулиці, розташований будинок № 6, зведений з темного каменю у дусі німецького юґендстилю у 1912–1914 роках, який привертає увагу незвичною і оригінальною стилізацією під середньовіччя. Фігури понурих лицарів–атлантів і барельєфи з похмурими левами навіюють настрій давньої суворої епохи, хоча водночас будівля виявляє риси вишуканості сецесійної архітектури початку XX століття. Натомість, майже позбавлений елементу стилізації Музичний інститут ім. М. Лисенка на вул. М. Шашкевича № 5 збудований у спрощених, лаконічних формах «класичної» сецесії.

Площа А. Міцкевича цікава передусім готелем «Жорж» – найстарішим із діючих готелів України. Це будинок 1901 року, збудований у неоренесансно-необароковому стилі, тобто прототипу віденського сецесіону. Особливість такого модерну як стилю полягала в органічному поєднанні нового і старого, примхливого з народним, вишуканого із серійним. На фронтоні будівлі встановили те, що єдине залишилося від старого готелю – барельєф із зображенням Святого Юрія. Чотири сторони будівлі оздобив скульптурами чотирьох частин світу — Європи, Азії, Африки і Америки — скульптор А. Попель за проектом свого колеги Л. Марконі.

Під впливом модерну у місті зумовлюється виникненням різних зон: домінують житлова частина, адміністративні, розважально-відпочинкові, освітні, торговельні центри, промислові зони. Здобутком індустріальної ери стала інженерна структура міста Львова із зовнішнім і внутрішнім транспортом – кінно-гужовим, залізничним та новим – трамвайним і автомобільним.