Орнамент в будинках
київського модерну застосовувався як
на фасадах – ліпнинний орнамент, орнамент
в майоліці, так в інтер’єрах – ліпнинний
та живописний орнамент. Орнамент в інтер’єрах
київських будинків відзначався більшою
традиційністю і простотою порівняно
з європейськими зразками . Переважали
рослинні мотиви – зображення латаття,
стилізованих квітів, маків, сам фітоморфний
орнамент був переважно ліпним, побудованим
на основі метричних рядів. Асиметричний
фітоморфний орнамент в інтер’єрах київських
будинків майже не зустрічався. Лінеарний
орнамент в інтер’єрах київських будівель
в стилю модерн зустрічався в основному
в чавунних огорожах сходових маршів та
в візерунку підлоги сходових площадок
. Натомість як і в будинках модерну в Європі,
в Києві відомі приклади орнаменталізації
деталей на фасадах за допомогою лінеарних
орнаментів. Прикладів зооморфних, антропоморфних
та тератологічних орнаментів в київських
будинках також відомо небагато. Найяскравішим
прикладом застосованих зооморфних орнаментів
слід вважати «Будинок з химерами», оскільки
в усіх інших випадках такі орнаменти
зустрічаються у вигляді фрагментальних
вставок.
Таким чином, аналізуючи
особливості орнаментів будінків кіївськго
модерну, варто зазначити наступне. Більшість
орнаментів була побудована на основі
метричних рядів, і лише в окремих орнаментах
елементи не повторюються. Незважаючи
на певну еклектичність орнаментів в інтер’єрах
і та на фасадах будинків київського модерну
порівняно з європейськими будинками,
це не зменшує їх естетичну значущість
і є свідченням своєрідності київського
модерну.
Порівняння київського
модерну із західноєвропейським свідчить
про те, що найбільший вплив на митців
справляли традиції Автро–Угорського
сецісіону – зрілого раціоналістичного,
конструктивного модерну з елементами
декору. Водночас на декоративний модерн
Києва, на відміну від західноєвропейського
модерну, значно впливали місцеві традиції
історизму та еклектики, а споруди, віднесені
до декоративного модерну, були більш
простими за будівлі декоративного модерну
в Європі[2, с. 55]
РОЗДІЛ 3
Видатні київські споруди
доби модерну
Згідно аналізу дат
будівництва найвизначніших житлових
споруд Києва з елементами модерну виходить,
що більшість з них була збудована у 1907–1911
роках, хоча перші зразки київського модерну
з’явилися у 1901–1903 роках. Загалом, у дореволюційному
Києві було здійснено певний пошук форм
українського архітектурного модерну,
найголовнішим для якого було поєднання
розвинутих тогочасних можливостей, народних
тем та новітнього раціоналізму в архітектурі.
Завдяки цьому київські будинки модерну
дістали помітні відмінності від споруд
подібного типу, що будувалися на Полтавщині,
у Харкові чи на Львівщині.
За радянської влади,
у 1920 роках, було подовжено розпочатий
раніше пошук народностильової архітектури
в творчості П. Ф. Альошина, О.М.Вербицького,
М. О. Дамловського, В. Г. Кричевського, Д. М. Дяченка,
В. А. Обремського, якими було розроблено
низку проектів для Київщини: будинки–комуни,
школи, селекційні станції, станції водогону,
типові проекти житла. Саме тоді процес
посилення раціоналістичних тенденцій
ще більше зріс, сприяючи розвиткову конструктивізму.
Після захоплення конструктивізмом
був іще один, третій етап підйому модерну
в Києві – з 1936 по 1941 роки. Враховуючи наявні
панівні раціоналістичній тенденції,
архітектори знову звернулися до розробки
традицій народної архітектури. [24,
с. 72]
Окрім визначних житлових
та громадських будівель, у Києві на
той час було зведено багато кіосків та
павільйонів на вулицях і в парках, в яких
архітектура дістала підкреслено декоративний,
навіть екзотичний характер. Можливо,
останнє свідчило про певну вичерпаність
теми, що могло призвести її до природнього
кінця, проте початок війни припинив цей
процес. У подальшому певні досягнення
київської народностильової архітектури
не пройшли безслідно, вони дещо позначились
на розвитку київської архітектури 1945–1955
років, окремі прояви впливів можна побачити
і в творах київських зодчих 1960–1970 pоків
.
Київський архітектурний
модерн мав немало вад і суперечностей,
але він був насиченим певними пошуками
і творчими знахідками, які вплинули на
формування архітектурного обличчя Києва
XX століття, збагативши його рисами самобутності,
розвинувши найкращі здобутки народного
мистецтва.
3.1 Житлові будинки
та приватні маєтки
Першим київським будинком,
спорудженим у стилі модерну, став дім
І. І. Щітківського на вулиці Полтавській
4а, зведений у 1907–1908 роках. Цей рядовий
двоповерховий будинок був виконаний
у дереві й бличкований цеглою, мав плаский
фасад з сімома вікнами на поверх. Ледь
помітні бічні ризалиті та розташована
між ними бічна стіна створили асиметричну
композицію завдяки тому , що на правому
ризаліті виявлено головний вхід у вигляді
ґанку, накритого вальмовим дашком із
блакитно–зеленою черепицею. Шестикутний трапеційної
форми дверний проріз порталу є найбільш
пластичним на фасаді, його оздоблюють
дрібні ніші у формі квадратних чарунок,
заповнені синьо–зеленими
глазурованими плитками. Обабіч порталу
також є дві прикраси у вигляді трикутних
нішок, що мають вузький вертикальний
паз. Таке поєднання двох форм за схемою
нагадує квітку чи бутон квітки на стеблі.
Трикутна ніша, заповнена синьо–зелено–жовтою плиткою,
дійсно схожа на квітку. Цікаво зазначити,
що ця стилізація квітки ввійде пізніше
до малюнку герба радянського Києва, уособлюючи
цвіт каштану. Над вікнами першого поверху
будівлі утворено масиви дрібних трикутних
чарункових нішок, що також заповнені
кольоровою плиткою, під карнизами вкраплено
плитки у трикутні та ромбічні чарунки.
Важливим є те, що у розглядуваному будинку
зроблено перший крок на шляху від об'ємно-кольорової
пластики в оздобленні фасаду будинку
Полтавського земства до площинно-кольорового
розв'язання фасаду, що стане характерним
для архітектури київських будинків народностильового
напряму. [23, с. 33]
Наступним кроком по
шляху до сучасності є двоповерховий будинок
інженера П. О. Мазюкевича на вулиці Кудрявській,
9– а, споруджений після 1912 pоку. Архітектурна
тема, розпочата у попередній будівлі,
дістала тут продовження і розвиток, хоча
обмеження в коштах наклало свій відбиток.
Дерев'яна несуча конструкція стін обличкована
цеглою. Саме завдяки цьому шестикутні
вікна й мережане орнаментом цегляне обличкування
здається органічним для цього своєрідного
одягу, що вкриває конструктивне тіло
будинку. Оздоблення стіни складаєть у
трикутні ніші, заповнені трикутними зубчиками,
своєрідні кам'яні квітки, доповнені крихітними,
іншої форми, цяткоподібними нішками.
Прикрашені квітчастими орнаментами стіни
дому є традиційними для українського
житла. Вони мали іще з прадавніх часів
магічне значення, а пізніше почали сприйматись
як певне свідчення добробуту, родинного
миру, злагоди і щастя в сім'ї. Ця традиція
дістала у міському житлі свій розвиток.
Симетрична композиція будинку, який має
вдалий, економний приклад розпланувального
рішення, що так рідко зустрічається в
передреволюційній практиці, цілісно
відбита у чіткій, сухуватій симетрії
головного фасаду з висунутим вперед тамбуром,
що накритий дашком.
Житловий будинок Грушевських
на вулиці Микільсько–Ботанічній, 14, запроектований
архітектором Е. П. Брадтманом у 1908–1910 роках,
став наступним прикладом київського
модерну з використанням рослинного декору.
Тема декоративної «квітуючої» стіни
виявилася не зовсім вдалою для великої
шестиповерхової житлової будівлі. Габаритний
цегляний будинок вимагав зовсім іншого
тектонічного розв'язання пластики стіни
за рахунок перетворення простінків у
пілони і об'єднання вікон у вертикальні
смуги.
Наступний приклад
київського архітектурного модерну –
житловий прибутковий будинок Й.Юркевича,
зведений М. О. Шехоніним у 1910 році на вулиці
Паньківській, 8. Це великий двосекційний
дім, що простягувався у всю свою довжину
вглиб ділянки, а на вулицю виходив коротким
головним фасадом. Ця споруда отримала
надзвичайно стильну асиметричну композицію
фасаду, яку побудовано на рівновазі складових
елементів: лівобічного основного об'єму
з підкресленою пластикою брами у лівій
нижній частині; трьома балконами, які
створюють своєрідну противагу у вигляді
ритмізованого акценту, розвинутого по
вертикалі; і правобічного витягнутого
вгору ризаліту, підсиленого гранчастим
еркером. Над цим ризалітом містився намальований
дах з трьома віконцями та фронтоном, прикрашеним
геометризованим орнаментом. Фасадна
частина в цьому будинку була розв'язана
дуже вдало: її траковано як систему пілонів,
створених цегляними простінками, поміж
яких витяглися вгору об'єднані по вертикалі
вікна прямокутної форми. [22, с. 64]
Вертикалі вікон увінчували
прорізи шестикутної форми. Тектонічна
вмотивованість розв'язання фасаду багатоповерхового
будинку за допомогою вертикальних елементів
була новим словом в архітектурі української
сецесії, вона містила в собі значний потенціал
майбутнього розвитку. Орнаментальні
прикраси будівлі зосереджені під вікнами,
а цегляні пілони не мають декору, що також
свідчить про добре розуміння значення
тектоніки для рішення архітектурної
форми. Збільшення орнаментальності знаходиться
переважно у горишній, вінчаючій частині
фасаду, що також вказує на розвиток народної
традиції у тогочасній міській архітектурі,
проте саме цей випадок є її переосмислення
і органічним розвитком, а не запозиченням.
Прибутковий будинок
на вулиці Панківській 8, так само як і
житловий будинок Грушевських на вулиці
Микільсько–Ботанічній 14, вважався спробою
відтворити у величезному кам'яному міському
житлі стиль дерев'яних сільських споруд
України. Завдяки забезпеченню життєвих
потреб міста, прибутковий будинок на
Панківській вважають поєднанням можливостей
техніки і проникливого розуміння нової
архітектоніки, підняттям на нову сходинку
переосмислення народної теми в архітектурі,
вивільненням від механічного запозичення
форм. У цьому, на перший погляд, начебто
примітивному фасаді вражає майстерність
архітектора у володінні засобами створення
асиметричної композиції, в якій симетрія
і асиметрія складових частин злились
в художню цілісність, що надала зовнішньості
будинку, при усій його раціоналістичній
стриманості, рис неафектованої динамічності,
додавши художньому образу справжньої
життєвості та оригінальності. На жаль,
1973 pоку, під час ремонту, було ліквідовано
важливий для композиції фасаду дах і
фронтон над правобічним ризалітом, що
змінило художній образ будинку.
Прикладом раннього
київського модерну є маєток С.Аршавського,
який кияни охрестили будинком «Невтішної
вдови». У 1907 році його було зведено за
проектом Е. П. Брадтмана. Сама ж сім’я Аршавських
тішилася маєтком не довго, одразу по закінченню
будівництва весь другий поверх було здано
в оренду, щоб розрахуватися з бограми
за чималі витрати на будівництво, а в
серпні 1913 року Сергій Аршавський продав
маєток купцю Т. М. Апштейну. Сам будинок
– двоповерховий, цегляний, прямокутний
у плані. Житлові кімнати розташовані
за анфіладним принципом. Парадні й чорні
сходи знаходяться у східній частині маєтку.
З півночі на обох поверхах розташовані
лоджії. Кожен із чотирьох фасадів має
своє вирішення: звернені до сусідніх
ділянок виконані у лицьовій цеглі; парадні,
що виходять на перехрестя, із застосуванням
сірого граніту, обробленого під грубий
руст блоків штучного каменю, ліпних прикрас
із цементу, оливкової керамічної плитки,
жовтої цегли і кованого металлу; центральну
частину головного фасаду виділено ризалітом,
завершеним підковоподібним щипцем із
жіночим маскароном, завдяки якому будинок
і отримав свою поетичну назву. Фланги
фасаду виділено невеликими ризалітами,
східний – з французьким
балконом над входом, увінчаний картушем
з монограмою власника у замковому камені
над вікном – «СА».
З цього боку до фасаду прилягає вишукана
кована брама з геометризованим візерунком
у стилі модерн. Західний ризаліт окреслено
гранітними лопатками на другому поверсі,
його наріжну частину увінчано декоративною
вежкою. Руст першого поверху плавною
дугою переходить у парапет огорожі. Західний
фасад, відокремлений від вулиці Банкової
невеликим партером за ажурною огорожею,
також виконаний у стилі київського модерну
і має врівноважене симетричне вирішення.
В інтер'єрах зберігся первісний декор.
Особняк має виразний обрас, властивий
творам періоду раннього модерну.
Найпопулярнішою київською
спорудою періоду раннього декоративного
модерну є «Будинок із химерами» . Цей
дім було зведено у 1901 – 1902 роках за проектом
В. В. Городецького, та передбачався для
його родини, тому щонайкраще
відповідав смакам та уподобанням автора.
Споруда має форму куба з характерним
для модерну еклектичним використанням
різних стилів. Фасади оздоблені різноманітними
скульптурними фігурами на міфологічні
та мисливські теми. Всі вони виконані
з цементу, який виробляла фабрика Т.Ріхтера.
До речі, цей фабрикант з метою реклами
безкоштовно постачав свій цемент Городецькому,
який сповна використав його конструктивно–художні якості. До декоративно–оздоблювальних робіт
архітектор активно залучав свого товариша,
італійця за походженням, скульптора Еліо
Саля, якому належать скульптурні композиції
на більшості архітектурних об'єктів,
спороектованих Городецьким. [14, с. 62]
3. 2 Прибуткові будинки
За призначенням прибуткові
будинки, тобто ті, що здавалися повністю
чи поквартирно в оренду й приносили власникові
прибуток, можна поділити на два види:
житлові та виробничі. Також мали місце
умебльовані кімнати, що також приносили
чималий прибуток власникам. Значного
поширення набули й невеликі, затишні,
з привабливою архітектурою київського
модерну прибуткові будинки, які умовно
можна назвати будинками «особнякового
типу». Звичайно, кращу квартиру займав
там сам домовласник, решта здавалася
внайми. Та особливу увагу слід приділити
багатоповерховим прибутковим будинкам
секційного типу, які стали наймасовішим
попередником пізнішої міської забудови.
Однією із таких споруд
стала шестиповерхова будівля архітектора
Ф.О.Альошина, зведена за проектом його
сина, архітектора П.Ф.Альошина у 1909–1910
роках в стилі київського модерну. Будинок
має просту форму, та що найоптимальніше
– Т–подібне планування. Раціоналістичний
вигляд будинку оживлений майоліковим
панно, що займає всю частину фасаду на
рівні антресолі. На панно зображені характерні
для модерну гірлянди рослин, причому
ключові частини композиції мають рельєф.
Фасад також не мав того плоского вигляду,
який можна спостерігати нині – на жаль,
в наслідок реконструкції другої половини
ХХ століття, два еркери були знесені.
Але на фасаді залишилися сліди характерної
для модерну цегельної кладки у місцях
кріплення еркерів. На кожному поверсі
будинку розташовано дві кватрири які
мають шість або сім кімнат. Парадна сходова
клітина, відповідно до типу планування,
розташована в центрі будинку і освітлюється
ліхтарем на даху. Ліфт у садибі розташовувався
з часів побудови, але первісний механізм
не зберігся. Огорожі сходів рослинної
тематики виконані із застосуванням литих
вставок. Службові чорні сходи розташовані
у ризаліті видовженої задньої частини.
[16, с. 21]