Перша допомога при вивихах та ураженнях

Закриті ушкодження - це травматизація тканини і органів, спричинені. впливом зовнішніх факторів без порушення цілісності шкіри й видимих слизових   оболонок. Причина   закритих   ушкоджень: удари   тупими предметами, різні види травматизму, надзвичайні стани і стихійні лиха. Види закритих ушкоджень: струси, здавлювання, удари, розтяги, розриви, вивихи.

Фактори, що зумовлюють тяжкість ударів: важкість предмета, сила удару, вік і стать потерпілого, опірність  тканин. При ударах пошкоджується aпідшкірна основа, м'язи, кровоносні та лімфатичні судини.Ознаки удару: біль, травматичний набряк тканин, синець, підвищення температури та порушення функцій, крововиливи, гематоми.

                                                   Перша допомога при ударі

Щоб попередити виникнення крововиливу і зменшити біль, треба забезпечити спокій пошкодженої частини тіла, а якщо це кінцівка, то надати їй високе положення. На ушкоджену ділянку необхідно накласти холод: гумовий міхур або поліетиленовий мішечок з льодом чи холодний компрес, який необхідно часто змінювати. Через 2-3 дні для більш швидкого розсмоктування крововиливу до ушкодженого місця прикладають грілку або роблять теплі ванночки. При сильному ударі після вище застосованих заходів потрібно звернутися до лікаря, щоб не пропустити більш серйозного ушкодження, наприклад, перелому.

Розтягнення зв’язок  суглобів виникає в результаті різкого руху. При цьому може трапитися частковий, а іноді і повний їх розрив, пошкодження судин і крововиливи у тканини. Іноді можуть бути і більш серйозні пошкодження, наприклад, тріщина кістки. Рухливість суглоба можлива, але обмежена і викликає сильні больові відчуття. При розтягуванні зв'язок необхідно зафіксувати пошкоджений суглоб тугою пов'язкою і прикласти до пошкодженого місця міхур з льодом чи холодною водою.

Після надання першої допомоги необхідно звернутися до лікаря-хірурга, який поставить діагноз і при  необхідності надасть додаткову  допомогу.

Вивихи. Суглоби, завдяки яким ми згинаємо та розгинаємо руки, ноги, пальці, мають складну будову. Кожний суглоб оточений суглобним мішком, в який вплітаються зв'язки, що його закріплюють. В разі нещасного випадку одна з кісток може розірвати суглобний мішок і вислизнути з нього, при цьому порушиться нормальне взаєморозташування кісток. Це називається вивихом. Характерні ознаки вивихів: порушення звичних обрисів суглоба, виступання кістки на новому місці - іноді цю кістку видно через шкіру. Вивих є досить складним видом пошкодження, оскільки при цьому порушується не лише суглобний мішок, а й зв'язки, судини, а іноді й нерви.

Часто вивих супроводжується  відривом кусочка кісткової тканини, тобто переломом.

При вивиху або при  підозрі на нього необхідно пошкоджену кінцівку зробити нерухомою, наклавши на неї шину або фіксуючу пов'язку, якомога швидше відправити дитину до хірурга. Для попередження набрякання суглоба та для зменшення болю на пошкоджений суглоб можна покласти мокру серветку або міхур з льодом.

Травматичний  токсикоз (синдром тривалого здавлювання) - розвивається як наслідок тривалого здавлювання тканин. Фактори, які зумовлюють тяжкість ушкодження: локалізація здавлювання, його тривалість, обсяг, сила, вік потерпілого.

Основні ознаки травматичного  токсикозу: місцеві (біль у місці  здавлювання, набряк тканин, крововилив, пухирці) та загальні ознаки травматичного шоку.

Перша медична допомога при травматичному токсикозі  та її послідовність: визволення від  здавлювання, туга пов'язка, джгут вище місця здавлювання, накладання стерильної пов'язки при наявності ран, іммобілізація  кінцівок, знеболювання, застосування холоду, зігрівання потерпілого, транспортування до лікувального закладу.

Переломи - це порушення цілісності кісток. Незважаючи на те, що кістки дуже міцні, при пораненні, сильних ударах, падіннях вони іноді ламаються. Найчастіше бувають переломи кісток кінцівок. Всі переломи можуть бути неповними, коли частини кісток роз'єднуються не по всій товщині (тріщини, надломи) та повними, при яких роз'єднання відламків кістки проходить по всій товщі кістки. Для перелому характерні деформація, крововилив у місці перелому, укорочення кінцівки, порушення її функції, біль при обмацуванні в місці перелому, ненормальна рухливість у місці перелому, крепітація (хруст) кісткових відламків.

Переломи поділяються  на відкриті і закриті. До закритих належать такі переломи, при яких шкіра на місці перелому не пошкоджується. При відкритих переломах мають місце пошкодження м'яких тканин, в т. ч. і шкіри, що може бути результатом впливу травмуючої сили ззовні або відламку кістки зсередини. Вона може бути вхідними воротами для інфекції або може розвинутися гнійне запалення м'яких тканин, що оточують кістку (флегмона), запалення самої кістки (остеомієліт) і навіть загальне зараження крові.

Особливості переломів  кісток у дітей: менша частота, неповні  підкісні переломи у вигляді «зеленої лози», підвищення температури у перші дні після травми.

Для уважного огляду необхідно  роздягнути потерпілого. Одяг спочатку знімають зі здорової, а потім з  хворої кінцівки. При сильному болю одяг чи взуття доводиться розрізати. Проводячи огляд, хвору кінцівку завжди порівнюють із здоровою. При цьому зразу ж слід відмітити різні симптоми пошкодження (вимушене положення, обмеженість або неможливість активних рухів, набряклість, деформацію, укорочення кінцівки).

При відкритому переломі, тобто коли на місці перелому рана, перша допомога перш за все полягає в зупинці кровотечі І накладанні стерильної пов'язки. При цьому потрібно слідкувати за тим, щоб уламки кістки не занурювалися вглиб рани, оскільки в подальшому це може призвести до запалення та загнивання кістки.

Зупинивши кровотечу  та наклавши пов'язку, пошкодженій кінцівці забезпечують спокій шинуванням. Шинування  полягає в прикріпленні до кінцівки різних шин для надання нерухомості  уламків зламаної кінцівки. Воно є  найважливішим засобом попередження шоку, бо значно зменшує біль в області перелому. Крім того, воно оберігає тканини, що оточують місце перелом), від додаткових пошкоджень під час транспортування.

При шинуванні необхідно  дотримуватися наступних правил: забезпечити нерухомість принаймні  двох найближчих суглобів (одного вище перелому, іншого нижче перелому). А при пошкодженні стегна - трьох суглобів нижньої кінцівки (тазостегнового, колінного, гомілкового). Шинна пов'язка не повинна стискати великі судини, нерви та уламки кісток, шину краще обгорнути ватою та обмотати бинтом. Якщо це неможливо, шину накладають поверх м'якої підкладки (вага, рушник).

При закритих переломах  шини завжди накладають поверх одягу  та взуття; якщо перелом відкритий - лише після накладання пов'язки і  зупинки кровотечі, накладання джгута.

Фіксують шину бинтами, хусточками тощо.

Для шинування необхідно  мати помічників, які підтримували б пошкоджену частину тіла, щоб  не завдавати болю.

Для іммобілізації пошкоджених  руки чи ноги використовують стандартні та імпровізовані шини. Звичайно при наданні першої допомоги для короткочасної фіксації використовують різний підручний матеріал: дощечки, картон, палки тощо, оскільки стандартних шин під рукою не буває. Якщо матеріал, з якого можна зробити шину, відсутній, для фіксації хворої руки допускається прибинтовування її до тулуба, а пошкодженої ноги - до здорової ноги.

Після надання першої допомоги хворого слід терміново  доставити до лікарні (в холодну  погоду дитину слід одягти тепліше).

У разі пошкодження ключиці  накласти шину неможливо, саме тому фіксують руку так, щоб плечовий суглоб і уламки ключиці стали б нерухомими. Це досягається прибинтовуванням руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, до тулуба або підвішування її на хустці.

При переломі плечової кістки необхідна іммобілізація (нерухомість) кістки руки. Якщо цього не зробити, рухомі відламки можуть пошкодити нерв та викликати параліч руки або пошкодити артерію. Шину накладають від хребта до пальців руки, беручи найближчі до пошкодженої кістки два суглоби - плечовий і ліктьовий, а при переломі нижнього кінця кістки і променево-зап'ястковий. Перед цим шину моделюють за зразком здорової руки, обгорнувши ватою чи будь-якою іншою м'якою підкладкою. Шику прибинтовують до руки бинтом, руку підвішують на косинку.

Перелом передпліччя  або підозра на нього потребує насамперед іммобілізації пошкодженої руки дротяною шиною. Накладають її від середньої третини передпліччя до кінчиків пальців. Якщо такої шини немає, можна використати дві фанерні дощечки або картонки шириною в 3-4 пальці і довжиною від ліктя до пальців. Дощечки обкладають фланеллю або іншою м'якою тканиною і прибинтовують до передпліччя, закріпивши одну з внутрішньої, а іншу на зовнішній поверхні долоні.

Переломи ребер у  дітей зустрічаються рідко, що пояснюється  їх пластичністю. Розпізнати перелом ребра неважко. Потерпілий скаржиться на біль в області перелому, який посилюється при обмацуванні цієї області, глибокому диханні та кашлі. Перша допомога полягає в тугому бинтуванні грудної клітини бинтом або рушником з метою зменшення її рухливості під час дихання. При всіх перерахованих травмах для зменшення болю можна дати дитині знеболюючі засоби (анальгін) і терміново доставити у лікарню.

При підозрі на перелом  хребта необхідно дотримуватися  виключної обережності. Якщо є можливість, слід оголити і оглянути спину потерпілого, однак не можна саджати хворого, примушувати його самостійно перевертатися і рухатися, бо під масою тіла хребет може зрушитись й ушкодити спинний мозок.

Транспортувати хворого  бажано на широких ношах з твердим  покриттям на спині.

Термічні опіки

Відкритий вогонь здатний травмувати шкіру буквально за секунду. Це ж  можна сказати про перегріту  водяну пару й розпечений метал. Втім, «необразлива» водичка температурою близько 50 °C здатна травмувати шкіру, але вже протягом декількох мінут. Наслідку впливу високих температур всілякі: від порушення функцій шкіри (подих, дотик, захист від інфекцій, кровообіг) до повного омертвляння (некрозу) не тільки всіх шарів шкіри, але й м’язової тканини.

Лікарі виділяють опіки чотирьох ступенів. Перша характеризується стійким почервонінням шкіри; можливий набряк.

Другий ступінь опіку додає  до цього утворення міхурів, наповнених серозної (сироваткової) рідиною. Розкривати міхури не можна в жодному разі: це пряма дорога до зараження й  шрамів. Не варто користуватися кремами або мазями без консультації з лікарем. Обидві ці ступені опіку ставляться до поверхневих, після загоєння не залишають фляків, але… навіть опік першого ступеня великої площі може викликати загибель потерпілого через порушення дихальної функції шкіри й загальної інтоксикації організму.

При опіку третього ступеня з’являються  великі міхури, заповнені рідиною  бурштинового кольору, потім на їхньому  місці виникають струпы, жовті  або білі, а на травмованій ділянці  шкіри залишаються фляки.

Четвертий ступінь - це вигоряння шкіри  й навіть більше глубокорасположенных тканин. Виникає щільний чорний або  коричневий струп, кровоносні посудини затромбированы.

Перша долікарська допомога при опіках полягає в негайному  усуненні джерела високої температури. Палаючий одяг гасять водою, снігом, піском. На потерпілого накидають щільну тканину, що зупиняє приплив кисню, що підтримує горіння. Одяг зрізують, а не знімають! Уражені ділянки шкіри прохолоджують струменем холодної води й обробляють горілкою або спиртовим розчином. На опікові рани накладають стерильні сухі серветки, при великих опіках хворого загортають у чисте простирадло. Потерпілого від опіків варто гарненько утеплити, тому що можливо озноб, зниження температури тіла. Необхідно рясне тепле питво: чай або розчин 1 чайної ложки повареної солі й половини чайної ложки питної соди в 1 літрі води. По можливості потерпілому корисно дати знеболююче.

При невеликих опіках першого й другого ступеня корисно помочитися на ушкоджену ділянку.

Великі опіки, а також  опіки третього й четвертого ступенів вимагають термінової госпіталізації із що щадить (!) транспортуванням у  стаціонар.

Значні по площі, а  також глибокі опіки ведуть до розвитку опікової хвороби. У першу чергу виникає опіковий шок, потім організм піддається сильної інтоксикації продуктами розпаду ушкоджених тканин. Інфікування обпалених поверхонь веде до нагноєння. Самолікування опікової хвороби практично неможливо, потрібно кваліфікована лікарська допомога. Не варто займатися самолікуванням або практикуватися на навколишніх, особливо при термічних опіках очей або органів подиху.

Якщо ведення домашнього господарства, умови роботи або власна неуважність роблять невеликі по площі опіки першого й другого ступеня явищем повсякденним, корисно заготовити взапас і мати під рукою нескладні засоби народної медицини:

3 % розчин прополісу:  змочену їм стерильну серветку  прикладати до обпаленого місця;

40 г сухих здрібнених  листів кропиви залити 200 мол 40 % розчину спирту (горілкою), щільно закрити в скляному посуді й наполягати двоє доби. Процідити. Настоєм змочувати чисту серветку й перев’язувати обпалена ділянка.

З готових лікарських засобів у домашній аптечці лікарі рекомендують мати винилин, сік каланхоэ, мазь календули, лінімент Вишневського.

Хімічні опіки

Причина хімічних опіків - вплив агресивних хімічних речовин, найчастіше кислот і лугів. Здоров’я, а часом і життя потерпілого  залежать від швидкості й ефективності надання першої допомоги до прибуття медиків.