Іонізуюче випромінювання на виробництві, його нормування

Також необхідно зазначити деякі  особливості дії іонізуючого  випромінювання на організм людини:

• органи чуття не реагують на випромінювання;
• малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);
• випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але й на його спадкоємців (генетичний ефект);
• різні органи організму мають певну чутливість до випромінювання [2, c.244].

Найсильнішому впливу піддаються клітини  червоного кісткового мозку, щитовидна  залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень розподілу. Природно, що при одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини знаходяться в стадії розподілу. А клітини дорослої людини перебувають у трьох різних стадіях розподілу.

Небезпека різних радіоактивних елементів  для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять  всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), накопичується в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) і т. д.

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. Ефекти за видами ушкоджень класифікуються на 3 групи: соматичні, соматико-стахотичні (випадкові, ймовірні), генетичні. Час прояву вказує дві групи поразок – ранні (або гострі) і пізні. Ранні поразки бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, -випромінювання, потік нейтронів.

Розрізняють дві форми променевої хвороби – гостру і хронічну. Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад поразка організму може бути миттєвою. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують гранично припустимі (ГПД). Більш віддаленими наслідками променевої поразки можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.

Нижче наведена шкала небезпек опромінення іонізуючими випромінюваннями (Рис. 2):

Рис. 2. Шкала небезпек опромінення іонізуючими випромінюваннями

 

З наведеної шкали бачимо, що при  дозі від 75 до 100 бер відзначаються  реакції у вигляді зсувів у  формулі крові, змінюються деякі  вегетативні функції організму. При дозах, що перевищують 100 бер, розвивається гостра променева хвороба, важкість якої залежить від дози (див. табл.1)

Таблиця 1

Ступені променевої хвороби

Доза, бер	Ступінь променевої хвороби
100 – 200	Перший ступінь (легка)
200 – 300	Другий ступінь (середньої  важкості)
300 – 500	Третя стадія (важка)
Більше 500	Четверта стадія (дуже важка)

 

Дози 500–600 бер вважаються смертельними. Вкрай уразливим органом є  кришталик ока. Діти більш чутливі, ніж дорослі. Відносно невеликі дози опромінення хрящової тканини можуть уповільнити або зовсім припинити  ріст кісток. Вкрай чутливий до радіації мозок плоду, особливо якщо мати піддається опроміненню між 8-им і 15-им тижнями вагітності.

За результатами досліджень НКДАР ООН зроблено такий висновок:

не існує ніякої граничної зони, за якої відсутній ризик захворювання раком. Будь-яка, навіть найменша, доза збільшує вірогідність захворювання раком. Усяка додаткова доза ще більш збільшує цю вірогідність;

ризик захворювання зростає прямо  пропорційно дозі опромінення: при  подвоєнні дози опромінення ризик  подвоюється, при 3-х кратній дозі – потроюється і т. д.

Питання радіаційної безпеки регламентується  Законом “Про радіаційну безпеку  населення”, нормами радіаційної  безпеки (НРБ-96) та ін.

 Засоби та прилади захисту від дії іонізуючого випромінювання

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання виникли майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це обумовлено наступними факторами: по-перше, надзвичайно швидкий розвиток застосування знову відкритих випромінювань у науці та на практиці, і, по-друге, виявлення негативного впливу випромінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки  використовуються на підприємствах  і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних способів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, в першу чергу, від типу джерела випромінювання.

Закритими називаються будь-які  джерела іонізуючого випромінювання, обладнання яких виключає проникнення  радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації та зносу. Це – гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета- і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може піддаватися тільки зовнішньому опроміненню.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити  умови радіаційної безпеки при  застосуванні закритих джерел, засновані  на знаннях законів поширення  іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною.

Головні з них такі:

а) доза зовнішнього опромінення  пропорційна інтенсивності випромінювання і часу впливу;

б) інтенсивність випромінювання від  крапкового джерела пропорційна  кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю  часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;

в) інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

1) зменшення потужності джерел  до мінімальних розмірів (“захист кількістю”);

2) скорочення часу роботи з джерелом (“захист часом”);

3) збільшення відстані від джерел  до працюючих (“захист відстанню”);

4) екранування джерел випромінювання  матеріалами, що поглинають іонізуюче  випромінювання (“захист екраном”).

Кращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є матеріали з великим Z (порядковим номером), наприклад свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів – просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрана значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків  доцільно застосовувати екрани, які  виготовлені із матеріалів з малим  атомним номером. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно, в якості екранів для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела  іонізуючого випромінювання, при  використанні яких можливе попадання радіоактивних речовин у навколишнє середовище. При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але й додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але й забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

1) використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому вигляді;

2) герметизація виробничого устаткування  з метою ізоляції процесів, що  можуть стати джерелами надходження  радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

3) заходи планувального характеру;

4) застосування санітарно-технічних  засобів і устаткування, використання  спеціальних захисних матеріалів;

5) використання засобів індивідуального  захисту і санітарного опрацювання персоналу;

6) виконання правил особистої  гігієни;

7) очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту.

Міри індивідуального захисту  й особистої гігієни

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту  та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, зазначених у Нормах радіаційної безпеки НРБ-76/87.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття підлягають дезактивації під контролем  служби радіаційної безпеки, а у  випадку неможливості дезактивації – захороненню як радіоактивних відходів.

Рентгенорадіологічні процедури  належать до найбільш ефективних методів  діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгено- і радіологічних процедур або використання їх у більш широких масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов’язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком виникнення віддалених стохастичних ефектів. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:

1) як виняток, необґрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

2) зміна структури досліджень  на користь тих, що дають  менше дозове навантаження;

3) впровадження нової апаратури,  оснащеної сучасною електронною  технікою посиленого візуального  зображення;

4) застосування екранів для захисту  ділянок тіла, що підлягають дослідженню, і т. д

Ці міри, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної безпеки  пацієнтів і оптимального використання діагностичних методів. Система  забезпечення радіаційної безпеки  пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами припустимих доз опромінення [3, с.245].

Отже, можна зробити наступні висновки: іонізуюче випромінювання поділяється на 2 види: електромагнітне (фотонне), до якого належать ультрафіолетове, рентгенівське і γ-випромінювання, та корпускулярне (α, β, нейтрони, протони).

Необхідно уникати потрапляння часток усередину організму через рану, з їжею, повітрям, адже їх дія є надзвичайно небезпечною.

Дози опромінення залежать від місця проживання (тому що не скрізь рівномірно залягають породи, що містять радіоактивні речовини ); від способу життя (у помешканні або зовні людина проводить більшу частину життя); від місця роботи.

Одним із джерел забруднення радіоактивними речовинами можуть стати продукти харчування, в результаті викидів радіаційних речовин в навколишнє середовище, ядерних вибухів, аварій на АЕС та ін..

Тому, з точки зору безпеки життєдіяльності  людини, необхідно знати не тільки джерела радіації, їх норми, а й  біологічну рухливість і умови накопичення. Для зниження надходження радіонуклідів з продуктами харчування, водою, повинен проводиться постійний дозиметричний контроль. Відповідно до цих знань необхідно проводити відповідні організаційні і технічні заходи захисту від іонізуючого випромінювання.

  
Захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна робітників митних органів України та їх сімей

 

 

Зростання кримінальної активності, яка пов‘язана з контрабандою, з одного боку, та завдання щодо підвищення ефективності заходів боротьби з  цим явищем — з другого, зумовлюють особливу небезпечність умов праці службовців митних органів.

Працівники митних органів вже  багато років перебувають під  пресингом кримінальних елементів, а останнім часом значно збільшилась  кількість бандитських нападів  на працівників митниць, поширились випадки посягань на життя, здоров‘я, гідність та майно митників і членів їхніх сімей.

Про це свідчать, зокрема, результати опитування слухачів факультету післядипломної освіти Академії митної служби України. Упродовж 2008-2009 років було опитано 105 начальників митних постів і 101 начальник вантажних відділів. Головні запитання анкети, яку їм було запропоновано:

1.Чи відомі Вам випадки погрози  або спричинення шкоди Вашим  колегам митникам (Вам особисто) у зв‘язку з виконанням службових  обов‘язків?

2.Чи відомі Вам випадки забезпечення державного захисту митників?

На перше запитання ствердно відповіло 68% опитаних начальників  митних постів і 54% начальників вантажних  відділів. На підтвердження своєї  відповіді окремі респонденти наводили конкретні факти з власного досвіду роботи.

Відповіді респондентів на друге запитання  не менш вражаючі. Тільки 18% від загального числа опитуваних відповіли, що їм відомі випадки забезпечення державного захисту  митників, а 82% — не лише дали негативну  відповідь на це питання, але й  виявили елементарну необізнаність щодо можливості отримання захисту з боку держави. Близько 68% із них навіть не знали, що треба робити й куди звертатись у разі отримання погрози у зв‘язку з виконанням службових обов‘язків або у випадку нападу на них, їхніх співробітників чи членів їхніх сімей. Більшість респондентів вважає, що необхідно звернутись до .свого безпосереднього керівника. За допомогою до органів внутрішніх справ і Служби безпеки України готові звернутися близько 20% опитуваних, а 5% взагалі вважають напад чи погрозу їм або комусь з їхньої родини приватною справою і висловлюють думку про те, що в такому випадку вони на власний розсуд будуть вирішувати це питання , а при потребі готові застосувати силу.