Витрати виробництва: сутність і класифікація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

Кафедра обліку, аналізу і аудиту в АПК

 

 

Р Е Ф Е Р А Т

з науки «Фінансовий облік-1»

на тему:

 «ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА: СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ»

 

                                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП………………………………………….………………..стор.3

1. Сутність витрат виробництва……………...…………………стор.4
2. Класифікація  витрат виробництва………………………….стор.6

ВИСНОВОК………………………………..…………………..стор.12

Список використаної літератури…………………………....стор.13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт, послуг), а також цін на продукцію, (роботи, послуги).

 Основний фінансовий  результат діяльності підприємства - це прибуток, який є основою  і джерелом засобів для його  подальшого розвитку. Підвищити  прибуток можна, збільшуючи обсяги  виробництва або ціни на продукцію (роботу, послугу), що випускається. Однак це не завжди можливо  і доцільно. Тому в системі  розвитку підприємства в умовах  значних економічних обмежень  підвищення фінансового результату  безпосередньо зв'язано зі зниженням  витрат.

Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обгрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємств, у системі оподаткування, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності тощо.

 Управління витратами  доцільно у всіх сферах діяльності  підприємства і має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат.

 

 

 

1. СУТНІСТЬ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

 У ринковій економіці кінцевою метою виробника є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат підприємства, тому вони завжди знаходяться під його постійним контролем.

Витрати підприємства визначаються об’єктивними і суб’єктивними чинниками, вони можуть бути грошовими і негрошовими. Між суб’єктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятися по-різному. Тому немає єдиного універсального і водночас достатньо простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Існує декілька підходів до їх визначення. Для підприємства (фірми), що працює в ринкових умовах, важливо не тільки передбачати прибуток, а й планувати, аналізувати витрати на виробництво продукції, передусім витрати, пов'язані з придбанням ресурсів на ринках.

Отже, насамперед необхідно з’ясувати сутність витрат виробництва. Виробництво продукту потребує витрат живої праці та праці, уречевленої у засобах виробництва, що використовуються при виробництві продукту.

Загалом, поняття "витрати" характерне для діяльності будь-якого підприємства, однак аналіз літературних джерел та останніх наукових публікацій зазначив, що на сьогодні не існує єдиного погляду щодо його трактування. Досить часто авторами ототожнюються такі поняття, як "витрати", "затрати", "видатки" на підґрунті спільної бази використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Такий синонімічний підхід характерний для більшості українських науковців, які ставлять терміни "витрати" й "затрати" на один рівень розгляду через труднощі мовного перекладу російськомовних першоджерел. Зокрема А. М. Турило, Ю. Б. Кравчук та А. А. Турило вважають, що російські "затраты", "расходы" та "издержки» є прототипом терміну "витрати" в україномовній практиці й розуміють їх як вартісне вираження абсолютної величини застосовано-споживаних ресурсів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства і досягнення ним поставленої мети. Аналогічно до цього О. І. Заруднєв розглядає витрати (затрати) підприємства як категорію, що поєднує в собі три елементи: витрати, пов’язані з виробництвом продукції; витрати, пов’язані з реалізацією продукції, та трансакційні витрати підприємства. На думку Ю. С. Цал-Цалко, затрати (витрати) – це зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Синонімічний підхід є характерним і для деяких тлумачних словників, зокрема в економічному словнику витрати (видатки) підприємства розглядаються як вартість використовуваних ресурсів, необхідних для виробництва будь-якого товару або послуги, тоді як затрати (витрати, видатки) згідно інших джерел – це економічний показник суми витрат підприємства у процесі господарської діяльності, від величини якого багато в чому залежить рентабельність і прибуток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

Основним завданням класифікації витрат є формування собівартості продукції. За допомогою класифікації витрати групуються за видами і прямо або побічно відносяться на собівартість продукції. Собівартість продукції, що складається з різних видів витрат можна проаналізувати і виявити, за рахунок яких витрат вона збільшилася або зменшилася і потім вплинути на її розмір у майбутньому. Собівартість продукції, а отже і витрати, що входять до неї, мають величезний вплив на прибуток підприємства, його рентабельність, на величину цін продукції, що випускається і інші економічні показники. Природно, що зниження собівартості і витрат є основним напрямком удосконалення діяльності будь-якого підприємства, що безпосередньо впливає на його конкурентоспроможність, фінансову стійкість і успішну роботу в майбутньому.

• За економічними елементами

Згідно класифікації витрат за економічними елементами виділяють наступні види:

– матеріальні витрати;

– витрати на оплату праці;

– відрахування на соціальні заходи;

– амортизація;

– інші операційні витрати.

Матеріальні витрати – витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, придбані у сторонніх організацій паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства.

Не включаються до матеріальних витрат:

– куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві;

– зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю чи частково споживчі властивості і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

Витрати на оплату праці – нарахована основна, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Відрахування на соціальні заходи – нарахування на фонд оплати праці до спеціальних фондів. До цього елемента витрат включаються нарахування на Ф-ОП; утримання із заробітної плати до соціальних фондів були віднесені на витрати в складі нарахованої заробітної плати. До елемента "амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів з використанням ряду методів.

Інші операційні витрати включають: витрати на відрядження, оплату послуг банків, податки, збори та інші обов’язкові платежі, витрати на рекламу, на організацію прийомів, презентацій і свят, витрати на зв’язок, витрати на оплату послуг транспортних, страхових та посередницьких організацій, оплату участі в семінарах, витрати на професійну підготовку та перепідготовку працівників, витрати на проведення аудиту, сплачену орендну плату (за оперативну оренду), оплату мита та митних зборів при експорті, витрати на охорону праці, на перевезення працівників тощо.

• За місцем виникнення

Місцем виникнення витрат називається місце, де вони фактично утворились. До місць виникнення витрат відносять структурні підрозділи (цехи, бригади, відділи, дільниці), які являють собою об’єкти нормування, планування і обліку витрат виробництва з метою контролю і управління витратами виробничих ресурсів. Щодо процесу виробництва місця виникнення витрат можна класифікувати на виробничі і обслуговуючі. До виробничих належать цехи, дільниці, бригади, а до обслуговування – відділи і служби управління, склади і лабораторії тощо. Облік витрат за місцями виникнення ввели у 20-х роках XX століття з метою підвищення точності калькулювання. Вихідним спонукальним моментом групування витрат за місцями виникнення була неможливість їх первинного групування за видами продукції.

З часом облік витрат за місцями виникнення все більше відособлювався від калькулювання, чому сприяла тенденція до укрупнення структурних підрозділів. Слід зазначити, що проблеми групування витрат за місцями їх виникнення ще належним чином не досліджені. На виробничих підприємствах місце виникнення витрат – це сфера відповідальності, яка пов’язана з певними видами витрат при виготовленні продукції або обслуговуванням виробництва і його управлінням.

Отже, в першу чергу, до них слід віднести окремі види виробництв (основні, допоміжні, підсобні, обслуговуванні) і такі структурні підрозділи, як цехи, самостійні дільниці, майстерні. При більшій деталізації це може стосуватися діяльності бригад, окремих служб, бюро, лабораторій – за необхідності і можливістю виділення витрат, пов’язаних з обсягом виконуваних ними робіт або безпосередньо залежних від їх діяльності.

Ступінь деталізації витрат за місцями їх виникнення для кожного підприємства індивідуальна. Групування витрат виробництва в розрізі виробничих підрозділів дозволяє усунути безконтрольність витрат і закріпити відповідальність за їх величину за конкретними виконавцями і керівниками.

Обліку за місцями виникнення витрат надається особливо важливе значення, так як впливати на собівартість і рівень економічності виробництва можливо лише на даному етапі. На етапі калькулювання можна лише більш-менш приблизно розподілити витрати виробництва між виробами, абсолютно не впливаючи на загальний рівень та характер цих витрат.

• За змінами від обсягів виробництва

Витрати підприємства класифікують і за іншим критерієм: взаємозв’язком між обсягом виробництва і величиною витрат. Витрати поділяють на ті, що залежать і ті, що незалежні від обсягу виробництва.

Постійні витрати (FC – Fixed Costs) – це витрати, величина яких в короткостроковому періоді не змінюється зі збільшенням або зменшенням обсягу виробництва. До постійних витрат відносять витрати, що пов’язані з використанням будівель, споруд і обладнання, з виплатою оренди, процентів за кредитом, зарплати управлінцям, витрати на охорону.

Змінні витрати (VC – Variable Costs) – це витрати, величина яких змінюється в залежності від збільшення або зменшення обсягу виробництва. До змінних витрат відносять витрати на сировину, матеріали, електроенергію, допоміжні матеріали, зарплату робітників, що беруть безпосередню участь у виробництві.

Тоді як загальні витрати (TC – Total Costs) – це сукупність постійних і змінних витрат фірми на виробництво продукції в короткостроковому періоді. Величину загальних витрат можна розрахувати за наступною формулою:

TC=FC+VC

де FC – постійні витрати;

VC – змінні витрати.

Отже, за змінами від обсягів виробництва виділяють постійні та змінні витрати.

 

• За способом віднесення витрат на собівартість

За способом включення у собівартість продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати – прямі. До прямих витрат належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат.

У деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виготовленої продукції, не включають до складу прямих витрат. Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у пошитті одягу тощо. Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим виготовленням продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.