Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Марта 2014 в 20:30, лекция
1. Сутність та визнання витрат.
2. Класифікація витрат.
3. Поточний облік витрат.
4. Відображення витрат у фінансовій звітності.
Такий порядок обліку браку використовують при нормативному методі, оскільки сума витрат — це особливий вид відхилення від норм. У багатьох галузях витрати від браку нормуються. Передбачений нормою розмір витрат у цих випадках слід прийняти за змінну величину витрат. Щоденно у випуску продукції на основі бухгалтерської довідки обліковують нормативний вид витрат, а фактичні витрати визначають звичайним шляхом. Різниця між фактичним та нормативним розміром витрат буде особливим видом відхилення. Матеріально-речові елементи, які на кінець зміни не перетворені в готовий продукт і перебувають на різних стадіях технологічного процесу, становлять незавершене виробництво.
Незавершене виробництво є найбільш складеним елементом калькуляційного процесу. В усіх випадках незавершене виробництво повинне мати кількісні та якісні характеристики, на основі яких можна оцінювати та визначати вартісні параметри. Кількісні параметри незавершеного виробництва визначають за даними оперативного обліку, а вартісні — за допомогою бухгалтерського обліку. На промислових підприємствах незавершене виробництво визначається двома методами: інвентаризацією або оперативним методом за даними оперативно-технічного обліку. Інвентаризацію незавершеного виробництва здійснює інвентаризаційна комісія, яка призначається керівництвом підприємства.
Важливе значення має правильне визначення терміна "напівфабрикати (напівпродукти)".
Напівфабрикат (напівпродукт) — це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад), який має пройти ще одну або декілька технологічних фаз (переділів) обробки перш ніж стати готовою продукцією. Але для певної стадії (фази, переділу) він є закінченим. Якщо напівфабрикат для певної фази (переділу) готовий і призначений для іншого виробництва за межами господарства, тобто реалізується, то його обліковують як готову продукцію, і тоді наявність цього напівфабрикату не впливає на методику обліку зведення витрат. Якщо напівфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, то його міжцеховий рух обліковують як готову продукцію, і тоді наявність цього напівфабрикату не впливає на методику обліку зведення витрат. Якщо напівфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, то його міжцеховий рух обліковується.
При безнапівфабрикатному варіанті обліку зведення витрат для контролю за збереженням напівфабрикатів, а також для визначення обсягу виготовленої продукції та стану залишків незавершеного виробництва у виробничих підрозділах (цехах, переділах) організується оперативний облік руху напівфабрикатів у натуральному вигляді. Основою такого обліку є документ внутрішньовиробничого переміщення цінностей за ходом технологічного процесу. У такому разі бухгалтерія має здійснювати контроль повноти та своєчасності обліку диспетчерськими службами внутрішньовиробничого переміщення напівфабрикатів. У кожному цеху обліковуються лише власні витрати. Собівартість готової продукції визначається шляхом сумування часткової участі кожного цеху. Це означає, що в незавершеному виробництві кожного цеху обліковують витрати з деталей та вузлів усіх цехів до випуску готового продукту.
При напівфабрикатному варіанті обліку зведення витрат ведуть системний облік руху напівфабрикатів на рахунках за ходом технологічного процесу. Передача напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відображається на рахунках як у кількісних, так і у вартісних вимірах. З цією метою собівартість напівфабрикату кожного цеху обчислюють щомісячно, сумуючи власні витрати та витрати, прийняті від цехів попередньої обробки. При цьому варіанті собівартість готового продукту визначається шляхом послідовного нашарування витрат кожного цеху за ходом технологічного процесу.
Для обліку напівфабрикатів застосовують рахунок 25 "Напівфабрикати". У різних виробництвах застосовують різні види та форми документів для оформлення передачі або відпуску матеріалів зі складу у виробництво: накладні забірні карти, забірні листи, лімітно-забірні листи, вимоги тощо. Якщо видача зі складу збігається з моментом передачі (запуску) у виробничий процес, то окремого документа не складають.
В окремих галузях виробництва передачу матеріалів у виробничий процес оформляють у виробничому звіті: за бригадами, дільницями, цехами тощо. У цих звітах використовують такі показники: залишок на початок роботи зміни (або доби), надходження за зміну (добу), передача в технологічний процес (тобто фактичні витрати), різні списання сировини та залишок на кінець зміни (доби). Крім того, ці звіти містять показники про кількість та якість випущеної з виробництва продукції.
При нормативному обліку виробництва у звітах показують також відхилення від норми (квоти, кошторису тощо) та зміни норм. На усі відхилення мають бути письмові пояснення.
В усіх виробництвах, за винятком дослідних та експериментальних, витрати регламентуються рецептурою, нормативними картками та іншими документами. В окремих випадках дозволено замінювати одні матеріали іншими. Такий факт має бути оформлений спеціальним документом на заміну.
Між вхідною кількістю (масою) переданих у виробничий процес матеріально-речових елементів витрат і вихідною кількістю готової продукції, з додержанням певних технологічних параметрів виробничого процесу в органічних виробництвах (хімічній, харчовій т=> ін.), установлено нормативні пропорційні залежності. Вони затверджені у нормах виходу готового продукту.
Первинні документи або інші носії облікової інформації про передані у виробничий процес матеріали містять такі характеристики: про спрямування витрат — центри первинного формування елементів витрат (продукт, структурний підрозділ, вид витрат); про характер відношення до норм (у межах норм, зміна норми або відхилення від неї).
На основі цих документів складають залежно від наявності технічних засобів відомості, журнали-ордери, машинограми про формування витрат.
Але вартісні характеристики готового продукту мають бути розподілені на калькуляційні елементи — статті витрат (елементи собівартості). Основними методами обліку витрат є попередільний (однопередільний, багатопередільний, попроцесний), позамовний і нормативний.
Попередільний метод. Більш як дві третини промислових підприємств мають передільну технологію виробництва продукції, отже, на них найбільш зручно застосовувати попередільний метод обліку витрат. Він означає, що витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на промислових підприємствах (або в інших галузях), де продукція виготовляється з послідовною переробкою вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу. Після кожного переділу, фази або стадії одержують напівпродукт (напівфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний переділ (фазу, стадію) обчислити за кількісними і вартісними параметрами.
Переділ — це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для певної сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). Попередільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.
При однопередільному методі технологічний процес не поділяється, становлячи єдине ціле від першої операції до останньої.
Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу.
У попередільних виробництвах виготовляють різні види продукції, що вимагає роздільного обліку витрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами.
Тому важливим завданням бухгалтерського обліку витрат виробництва є облік прямих витрат за продуктами в межах кожного переділу (фази) технологічного процесу.
Попередільний метод обліку витрат має в різних галузях свої особливості, які пов'язані з особливостями технології та організації виробництва та незавершеного виробництва. Зведення витрат та визначення собівартості продукції в цілому по господарству здійснюють напівфабрикатним або безнапівфабрикатним методом. У першому випадку напівфабрикати передають з одного переділу на інший за кількістю, тобто без вартісної оцінки. Для визначення загальної собівартості продукції кінцевого переділу витрати за окремими переділами підсумовують і загальну суму поділяють між готовою продукцією та незавершеним виробництвом. В іншому разі (при безнапівфабрикатному методі зведення витрат та розрахунку собівартості продукції) спочатку калькулюють напівфабрикати кожного переділу (або фази) технологічного процесу. Напівфабрикати передають з одного переділу (фази) на інший за кількістю і за вартістю, які визначають на підставі калькуляції.
Різновид попередільного методу обліку витрат на виробництві — попроцесний метод. Особливістю підприємств цих галузей є відсутність незавершеного виробництва. При цьому не треба ділити загальну суму витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.
В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку 23 "Виробництво". Після зведення витрат починають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво за кожним переділом або фазою технологічного процесу, оцінюють його за методом галузевих рекомендацій та чинним законодавством про оцінку ресурсів.
Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують переважно в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при цьому методі є окреме замовлення. Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або після здачі (передачі) замовнику безпосередньо.
Нормативний метод є визначним досягненням економічної науки. Сутність його зводиться до того, що витрати, на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:
Другий і третій елементи за своєю природою однозначні, оскільки мова йде про відхилення від норм (квоти, плану, кошторису). Тому нормативний метод можна характеризувати як облік витрат у межах норм та витрат, які відхиляються від норми. Кожний такий випадок має бути зафіксований в окремому документі зі спеціальною позначкою та наявністю характеристик про місце виникнення відхилення (цех, бригада, дільниця), причини відхилення, ініціатора або винуватця відхилення, кількісні та вартісні характеристики відхилення. Для відображення з обліку цих даних у кожному господарстві розробляють кодифікатор відхилення; вид норм та змін норм. У зв'язку з цим нормативний облік можна застосовувати разом з усіма розглянутими вище методами: попередільним, позамовним, попроцесним. Передумовою нормативного методу є наявність норм витрат, які задовольняють потреби планування та обліку, що дає можливість до початку виробничого процесу складати нормативну калькуляцію продукту (виробу роботи, послуги), а після завершення процесу на основі нормативної калькуляції та поточного обліку про відхилення та зміни норм визначати фактичну собівартість продукції. При нормативному методі до поточного обліку включають три показники: витрати в межах норм, відхилення від норм внаслідок їх змін та відхилення від норм внаслідок технічних, технологічних, організаційних та інших причин. Кожний з цих елементів має бути документально оформлений. Відхилення або зміни оформлюють відповідно до характеру технології, форм оплати праці, виду сировини або матеріалів, які використовуються у виробництві.
Основною ознакою нормативного обліку витрат на виробництво є те, що облік здійснюється за ходом технологічного процесу, тому будь-які відхилення або зміна норм виявляються негайно на тій чи іншій операції. Між нормативним та ненормативним методами є такі істотні відмінності:
— при ненормативному методі будь-які відхилення від нормативних (планових, кошторисних) витрат виявляються після завершення виробничого процесу. Тому на основі даних обліку неможливо втручатися безпосередньо у виробничий процес через відсутність даних про відхилення;
Відхилення від норм (кошторису, квоти, плану) при ненормативних методах обліку (попередільному, попроцесному, позамовному) можна виявити лише після закінчення всіх бухгалтерських процедур обліку витрат на виробництво та підсумкових робіт.
Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна собівартість продукції (виробу, роботи, послуги) — це вид попередньої собівартості на початок якогось періоду (року, кварталу, місяця). Нормативна калькуляція складається на основі чинних на початок року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі елементів собівартості (статей витрат). Методика складання нормативної калькуляції собівартості продукції залежить від галузевих особливостей. Є менш трудомісткий процес складання нормативної калькуляції — складання відомості нормативного набору витрат за цехами, яка характеризує частку цеху у витратах на відповідну продукцію (продукт). Така відомість складається лише з прямих витрат, а непрямі витрати визначаються в цілому.
Нормативну калькуляцію застосовують для обчислення оцінки вартості випущеної продукції, незавершеного виробництва, а також браку у виробництві. Калькулювання — це визначення у вартісному вираженні величини витрат, які припадають на калькуляційну одиницю. За допомогою калькулювання обліковують собівартість. Метою калькулювання фактичної собівартості у виробництві є собівартість продукції. Для того, щоб калькулювати фактичну собівартість готової продукції, треба обліковувати її випуск. Для визначення собівартості потрібно мати як кількісні, так і якісні характеристики продукції. Продукція може бути виробом, роботою, послугою.