Способи нагромадження капіталу

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи нагромадження капіталу

1.1 Фактори нагромадження капіталу

1.2 Форми нагромадження капіталу

2. Способи нагромадження капіталу

2.1 Методи нагромадження капіталу

2.2 Роль нагромадження капіталу

3. Нагромадження капіталу в Україні

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Актуальність теми: аксіомою політичної економії є твердження про те, що об'єктивні передумови капіталістичного або ринкового, господарювання закладаються в процесі первісного нагромадження капіталу, тобто в період, коли кардинально змінюється структура та інституціональний формат попередньої економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стає основою, головним рушієм суспільного виробництва. При цьому корінну сутність ринкової трансформації економіки визначає процес первісного нагромадження акції уряду, породжуючи неоднозначні наслідки.

Нагромадження основного капіталу завжди було і залишається опорою економічного, політичного, інтелектуального прогресу суспільства, бо за його допомогою здійснюються розширене відтворення матеріально-речових факторів (товарів і послуг) і економічні відносини людей з приводу виробництва валового внутрішнього продукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це викликає масу проблем і саме в цьому полягає актуальність теми курсової роботи.

Метою написання даної роботи є висвітлення складності процесу нагромадження капіталу в сучасних умовах господарювання.

Завдання роботи:

―          узагальнити теоретичні основи нагромадження капіталу;

―          вивчити сутність нагромадження капіталу як економічної категорії;

―          розглянути основні фактори і форми нагромадження капіталу;

―          описати способи та методи нагромадження капіталу;

―          розкрити роль нагромадження капіталу;

―          дослідити нагромадження капіталу в Україні.

Об’єкт дослідження: вся сукупність різних аспектів теорії і практики науки, яка дозволяє розкрити сутність нагромадження капіталу.

Предмет дослідження: процес нагромадження капіталу.

Методологічні основи дослідження: один з методів, які використовував автор, був ґрунтовний нагромадження капіталу.

Інформаційними джерелами дослідження були підручники по економічній теорії та журнали: «Економіка України», «Економіка і прогнозування», «Вісник Тернопільської академії народного господарства».

 

1. Теоретичні основи нагромадження капіталу

1.1 Фактори нагромадження капіталу

Сутність та структура капіталу, механізм самозростання вартості, процес виробництва і присвоєння доданої вартості, формування капіталу, його нагромадження є предметом вивчення найпомітніших вчених-економістів, темою дискусій і полемік.

Термін «капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis – головний) вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал». Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима – С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід [2, 51].

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж.С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

А ось за К. Марксом, капітал – це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість. Капітал змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини.

Важливий вклад у розробку теорії нагромадження капіталу вніс К. Маркс. Дослідження К. Маркса розпочинає з аналізу простого відтворення, коли ще не відбувається процесу нагромадження. Процес капіталістичного нагромадження, з одного боку, є процесом відтворення капіталу взагалі, а з іншого – відтворення його в розширеному масштабі. Маркс спочатку розглядає просте відтворення, а потім у дослідження включає розширене відтворення, або нагромадження. Аналіз розширеного відтворення, у свою чергу, дає змогу зробити низку узагальнень і сформулювати основні тенденції розвитку капіталістичного нагромадження. К. Маркс з’ясовує, як капіталістичні відносини, виникнувши раз, постійно відтворюються самим процесом капіталістичного виробництва [5, 280].

Отже, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.

Чимало економістів витлумачує суть капіталу на основі концепції «продуктивності капіталу». Вони вважають, що кожний фактор виробництва має фізичну продуктивність, тобто створює свою частку доходу. Ряд авторів при визначенні капіталу в центр уваги кладе фактор часу. На їх думку, одержуваний капіталістом дохід становить собою своєрідну винагороду за відмову непродуктивного використання коштів, за відмову від задоволення особистих потреб, за очікування благ майбутніх.

У процесі історичного розвитку економічні категорії зазнають еволюції, що безпосередньо стосується поняття «нагромадження капіталу». Економічна еволюція зумовлює появу нових концепцій і трактувань капіталу.

На сучасному етапі є дві основні концепції капіталу – асоціальна й соціологічна. У свою чергу, асоціальна концепція капіталу має два напрямки. Один напрямок характеризує капітал як сукупність засобів виробництва, інший – як грошову суму, використовувану для господарських операцій з метою одержання доходу. Інакше кажучи, два напрямки асоціальної концепції капіталу кладуть в основу різні об’єкти. Перший напрямок під капіталом розуміє фізичний капітал: верстати, машини, будинки, споруди, запаси матеріалів і напівфабрикатів у їхньому вартісному вираженні. Попит на капітал на ринку факторів виробництва – це попит фірм на фізичний капітал, який дає змогу фірмам реалізовувати свої інвестиційні проекти.

Представники другого напрямку вважають капіталом фінансові ресурси (гроші та грошовий капітал). Купівля – продаж фізичного та фінансового капіталів відбувається на певних, особливих ринках, відповідно – на ринку інвестиційних товарів, котрий є сегментом ринку факторів виробництва, і на фінансовому ринку [3, 180].

Соціологічна концепція розглядає нагромадження капіталу як історичну категорію, котра виражає специфічні суспільно-виробничі відносини між суб’єктами економіки з приводу умов (факторів виробництва) і результатів виробництва.

Представники соціологічної концепції під нагромадженням капіталу розуміють суспільно-виробничі відносини з приводу перетворення частини вартості додаткового продукту в додаткові фактори виробництва, котрі супроводжуються не тільки зростання ВВП, а й розширення відповідних відносин власності. Прихильники асоціальної концепції, навпаки, ігнорують характер відносин власності, у рамках яких відбувається процес нагромадження, і зводять останній тільки до нарощування масштабів функціонуючого капіталу з метою максимізації прибутку. Неважко помітити, що соціологічна концепція нагромадження капіталу має яскраво виражений ідеологічний характер. Остання обставина й стала однією з причин підміни поняття «нагромадження капіталу» на поняття «інвестиції».

Друга причина, чому термін «нагромадження капіталу» був замінений на «інвестиції», в тому, що згодом у відтворенні реального капіталу дедалі більшу роль став відігравати фінансовий сектор економіки. До того ж, фінансовий сектор стає розвинутою сферою нового фінансового підприємства, специфіка якого в тому, що одержання прибутку базується на вкладеннях у фінансові активи. У цих умовах, коли значення сфери обігу (а саме в ній функціонують суб’єкти фінансового підприємства) у формуванні прибутку стало зростати, поняття «капітал» перестало виражати споконвічну суть процесу – вкладення в основну сферу економіки – безпосереднє виробництво. Саме тому в економічній літературі заходу, щоб відобразити ширшу палітру вкладень, стали використовувати поняття «інвестиції» [17, 31].

Тлумачний словник дає таке визначення: капітал (capitale – слово з пізньої латини, від caput – голова) – одна з найважливіших категорій науки, обов’язковий елемент ринкового господарства.

Поняття «капітал» з’явилося на рубежі xıı-xııı ст. в Італії у значенні «цінності»; «запас товарів»; «маса грошей» або ж «грошей, що приносять відсоток». Вийшовши з Італії, слово «капітал» потім поширилося по всій Німеччині та Нідерландах, а згодом прийшло у Францію, де вступило в конфлікт з іншими похідними від «caput», котрі легко підставлялися замість нього: «багатства», «частка», «можливості», «фонди» [17, 27].

Капітал (capitalis – головний):

―          самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість;

―          виробничі відносини між найманим працівником і власником засобів виробництва в межах основного виробничого відношення «наймана праця – капітал»;

―          рух вартості.

Капітал складається з двох частин – постійного та змінного, котрі відіграють різну роль у капіталістичному виробництві, при цьому постійний капітал зростає швидше змінного. Швидше зростання постійного капіталу є в основі виробництва відносної додаткової вартості: підвищення продуктивності праці саме тому і виражається, що така ж сама кількість робітників надає руху більшій масі засобів виробництва. Тільки у випадку аналізу нагромадження капіталу, і не тільки з кількісної сторони, а й зі зміни співвідношення між змінним і постійним капіталом, це співвідношення стає в центрі дослідження і має бути виражене у певних поняттях:

– вартісна будова капіталу;

– технічна будова капіталу;

– органічна будова капіталу.

Вартісна будова капіталу виражає співвідношення вартості засобів виробництва, тобто постійного капіталу до вартості робочої сили або до змінного капіталу.

Технічна будова капіталу виражає співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва, з одного боку, і кількістю праці, необхідної для їхнього застосування, – з іншого.

Зміна органічної будови капіталу, виражаючи собою зростання технічної будови капіталу, котре є результатом розвитку продуктивних сил, у той же час означає погіршення становища робочого класу внаслідок відносного зменшення змінного капіталу, тобто означає загострення протиріччя між працею і капіталом [7, 140].

До числа факторів, котрі визначають масштаби нагромадження, відносять:

―          ступінь експлуатації робочої сили. Чим вищий ступінь експлуатації робочої сили, тим більші розміри нагромадження;

―          зростання продуктивності праці. Зростання продуктивності праці, знижуючи вартість засобів виробництва, а також засобів відтворення робочої сили, дозволяє, навіть не збільшуючи розмірів капіталу, експлуатувати більшу масу робочої сили і використовувати більше засобів виробництва;

―          кількість застосованого капіталу порівняно із спожитим. Частина постійного капіталу, що представлена засобами праці, бере участь у багатьох виробничих циклах, а свою вартість на створюваний продукт переносить поступово, частинами, повертаючись до капіталіста у формі фонду амортизації. Виходить, що різниця між застосовуваним і споживаним капіталом служить ніби дармовою силою природи;

―          величину авансованого капіталу. Чим більший авансований капітал, тим швидше він нагромаджується [5, 246].

Масштаби нагромадження обумовлюються тією пропорцією, де додаткова вартість поділяється на капітал та дохід. Але не всяка сума додаткової вартості може відразу перетворитися на продуктивний капітал. Дійсному нагромадженню має передувати нагромадження грошей. Реально в капітал можна перетворити лише те, що може бути факторами виробництва, стати елементами продуктивного капіталу.

 

1.2 Форми нагромадження капіталу

Процес нагромадження капіталу здійснюється у двох формах: у формі концентрації капіталу та у формі централізації капіталу.

Концентрація капіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частини додаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах.

Однак процес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесом повільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальних капіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад, залізниць, каналів та інших великих підприємств і споруд.

Прискоренню зосередження суспільного капіталу в руках незначної кількості самостійно функціонуючих капіталістів служить централізація капіталу. Централізація капіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об’єднання кількох капіталів в один, більш великий. Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїх суперників і поглинає підприємства, що зазнали банкрутства.