Способи нагромадження капіталу

На мікроекономічному рівні результатом трьох етапів первісного нагромадження капіталу було формування у основного економічного суб’єкта особливого статусу. Ним виступає не окреме підприємство, а бізнес як сукупність виробників, посередників, фінансових інститутів і «мозкових центрів», об’єднаних належністю до одного чи до групи власників.         

Завершення процесу первісного нагромадження капіталу пов’язується, в основному, із завершенням приватизації (або переданням у концесію) стратегічних державних об’єктів. Через політичний з характер процесу приватизації важко точно визначити час закінчення первісного нагромадження капіталу, проте можна стверджувати, що основні риси бізнесу до цього часу полягатимуть у наступному:

―          орієнтація на внутрішні ресурси, а не на капітал акціонерів і позики;

―          закритості інформації, непрозорості внутрішніх відносин, недосяжності для сторонніх;

―          чіткій фіксації на протилежних полюсах капіталу і найманих працівників;

―          приховувані основних доходів від оподаткування [15, 473].

Первісне нагромадження капіталу в економіці України, яка реформується, являє собою процес перетворення державних факторів виробництва у власність економічних суб’єктів, які здійснюють відтворення за умов регульованої ринкової конкуренції. Цей процес реалізується шляхом руйнування державно-монополістичної структури факторів виробництва і становлення якісно нових форм власності, які визначаються ринковим способом взаємозв’язку суб’єктів господарювання з нагромаджуваними речовими умовами [12, 48–49].

У результаті формування суспільної форми первісного нагромадження капіталу відбувається дійсне поєднання елементів основного відношення. Послідовність у розвитку функцій управління цим процесом забезпечує становлення економічної співдружності системи соціально орієнтованої ринкової економіки України.

Процес нагромадження регулюється взаємодією певного кола явищ, передусім, приросту основних фондів і запасів оборотних засобів, зносу фондів та їх вибуття внаслідок втрати ними споживної вартості. Нагромадження означає тим самим чистий приріст, перевищення виробленого \ продукту над витратами поточного споживання. Його джерелом є чисті інвестиції, що формуються з прибутку.

У сучасній економіці, склались усталені пропорції між поточним споживанням і нагромадженням. У світовій економіці на споживання в середньому припадає до 60–70% ВВП, на нагромадження – 23–24%, хоча існують окремі відхилення щодо конкретних країн.

Конкурентоспроможність у загальному, макроекономічному, аспекті являє собою здатність підтримувати усталені темпи зростання ВВП (у постійних цінах) у розрахунку на душу населення, що досягається, у першу чергу, завдяки нагромадженню основного капіталу. Проте проблема виміру є більш багатогранною.

Досвід України за період 1990–2002 рр., коли середньорічний темп падіння валового нагромадження становив – 13,9%, продемонстрував негативний вплив різкого зниження інвестиційної активності на загальноекономічні показники та кінцеве споживання. Зокрема, ВВП у доларовому еквіваленті скоротився удвічі. І навпаки, посилення інвестиційної діяльності останнім часом кардинально змінило загальну ситуацію, Понад 4 роки поспіль економіка зростає із середньорічним темпом приросту ВВП 7,4%, промислового виробництва – 12,3%, інвестицій в основний капітал – 18,5%), реальних доходів населення – 11,3%. Пріоритетною сферою інвестиційної діяльності стала промисловість [18, 25].

Сильні імпульси до прискорення економічного зростання також додала і стратегія адекватної пропозиції грошей, якої дотримується Національний банк і яка значно підвищує фінансові можливості інвестиційної політики. З цією метою, по-перше, підтримувалася на достатньо високому рівні вільна ліквідність у банківській системі; по-друге, стимулювалося здешевлення кредитних ресурсів банків із збереженням облікової ставки на мінімально можливому рівні; по-третє, банкам надавалася можливість у будь-який момент підтримати свою-ліквідність у Нацбанку з використанням інструментів рефінансування; по-четверте, створювалися умови для поліпшення строкової структури ресурсної бази банків через активне застосовування механізму диференціювання нормативів обов’язкового резервування.

Комплекс названих чотирьох факторів став основою для кредитної експансії банків в українську економіку. Відбулося масштабне розширення і поліпшення якісних характеристик кредитування економіки та населення, зокрема, обсяг наданих банками кредитів досягнув 26% ВВП у січні – квітні 2004 р. За підсумками 2003 р. в Україні за рахунок усіх джерел фінансування освоєно, 51011,2 млн. грн. інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень), що на 31,3% більше проти 2002 р. Уперше за останні 4 роки дещо підвищилася частка капіталовкладень з державного бюджету: вона становила 7,0% від загального обсягу освоєння (проти 5,1% у 2000 р.). За рахунок цих коштів освоєно 3569,8 млн. грн. інвестицій в основний капітал. Частка капітальних вкладень з місцевих бюджетів коливається в межах 3–4% загального обсягу освоєння інвестицій, частка іноземних інвесторів становить 5,5%.

Продовжує зменшуватися частка коштів населення, використаних на індивідуальне житлове будівництво. У 2003 р. за їх рахунок освоєно 3,6% обсягів вкладень, що на 1,4 відсоткового пункту менше проти 2000 р.

Головним джерелом інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств та організацій, що забезпечило 61,4% всіх капіталовкладень. До 8,2% зросла частка капіталовкладень, освоєних за рахунок банківських кредитів та інших: позик (проти 1,7% у 2000 р.).

Внаслідок змін у технологічній структурі інвестицій в основний капітал в останні роки домінують в обсягах освоєних коштів витрати на придбання машин, обладнання, устаткування для новозбудованих об’єктів, на реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, що дало можливість зробити певні кроки в напрямі модернізації виробництва. Так, у 2003 р. у загальному обсязі інвестицій частка цих витрат становила 54,6% (у 1995 р. – 27,1%). На виконання будівельних і монтажних робіт використано 39,2% освоєних коштів (у 1995 р. – 66,2%).

Упродовж 2001–2003 рр. позитивна динаміка зростання обсягів інвестицій в основний капітал характеризує більшість видів економічної діяльності. Зокрема, значно зросли обсяги інвестицій в об’єкти відпочинку, розваг, культури і спорту, охорони здоров’я і соціальної допомоги.

За 3 останніх роки у 4,4 рази зросли обсяги інвестицій в основний капітал організацій, що займаються дослідженнями та науковими розробками, проте їхня частка в загальному обсязі освоєнь усе ще залишається незначною – 0,4% всіх капіталовкладень. Визначальну роль в інвестиційній діяльності відіграють вкладення у розвиток промисловості [20, 31].

Незважаючи на позитивні зрушення, які відбулися протягом 2001–2003 рр., структура інвестиційної діяльності в Україні є недосконалою. Попри певні тенденції до зниження – з 61,4% у 2000 р. до 52,0% у 2003 р. – надмірно високою залишається частка капіталовкладень у паливно-сировинні види промислової діяльності та первинну обробку. У цьому секторі промисловості питома вага капіталовкладень на 6–11 відсоткових пунктів перевищує їхню питому вагу у випуску промислової продукції. Проте в секторі інвестиційно-спрямованих видів промислової діяльності ситуація прямо протилежна: тут питома вага капіталовкладень в 1,5 рази поступається питомій вазі випуску, а у машинобудуванні – в 1,45 рази, причому тільки за рахунок зрушень 2003 р. Таке становище є неприйнятним, бо обробна промисловість – це локомотив прогресу реального сектора економіки. У цій галузі 85% капіталовкладень направляється на технічне переоснащення і реконструкцію підприємств.

Чи не найбільш уразливим місцем національного господарства є текстильна промисловість. Проміжне споживання у цій галузі формується за рахунок імпортних ресурсів. Згідно з оцінками підприємців, рівень конкуренції у балах тут нижчий від середнього. У 2003 р. 19,8% працівників перебували в адміністративних відпустках, 35,8% – працювали в режимі неповного робочого дня (тижня). При середньому значенні національних цін до рівня США у 17,8% за паритетами купівельної спроможності (ПКС) ціни на одяг та взуття дорівнювали 53,2%. Стримує розвиток галузі недостатній платоспроможний попит, що за такого рівня цін цілком зрозуміло. Конкурентна за формальними ознаками галузь у системі макропоказників та мікроекономічних оцінок виглядає монополізованою. Це вимагає відповідної реакції з боку держави.

Національна конкурентоспроможність величезною мірою визначається рівнем економічного та науково-технологічного розвитку вітчизняного машинобудування. Інноваційно-інвестиційне оновлення виробничого потенціалу слугує головною умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках. Позитивні процеси росту введення нових потужностей у фазі економічного зростання до 5% поєднуються, проте, з украй низьким коефіцієнтом вибуття старих фондів (на рівні 1% в рік). Найбільшим обмеженням розвитку машинобудування виступають надвисокі ціни, які за ПКС становлять 80% до рівня США. У разі подальшого домінування дорогого імпорту багато господарюючих суб'єктів втратять належну мотивацію до здійснення довгострокової інвестиційної стратегії.

Загальною передумовою конкурентності національної економіки є рівень її капіталізації. У сучасній економічній літературі недостатньо досліджено механізми дії капіталізації та нагромадження, формування на цій основі конкурентоспроможності. Зокрема, вузьким місцем залишаються аналіз структурних аспектів нагромадження, визначення цих ключових позицій, які найбільшою мірою мають сприяти національній конкурентоспроможності. Перш за все слід: звернути увагу на структуру промислової продукції. В Україні на сировинну продукцію припадає 67,8%, інвестиційну – 12,9%, товари широкого вжитку-18%, товари тривалого користування – 1,3% 8. Це нераціональна структура, яка засвідчує переважно сировинну орієнтацію і низьку частку інвестиційних товарів та виробів тривалого користування, які найбільше втілюють технологічний прогрес та відтворювальні можливості економіки. Так, у структурі обробної промисловості частка машинобудування в Україні становить 13,6%, а у Швеції – 39, Італії – 26, Нідерландах – 25, Фінляндії – 24, Угорщині – 26, Росії – 19%, що формує конкурентоспроможність цих країн. Без повноцінного відновлення виробництва машин та обладнання, приладобудування, транспортного: машинобудування завдання підвищення конкурентоспроможності економіки: не можуть бути реалізовані [19, 27–29].

Ринкова капіталізація як об'єктивна умова і фактор національної конкурентоспроможності водночас породжує чимало нових проблем, які потребують державного регулювання. У першу чергу це стосується боротьби з фінансовими злочинами, протидії відмиванню брудних грошей, посилення контролю за фінансовими переливами капіталів. Система участі, перехресного володіння акціями дозволяє широко користуватися в обміні так званими трансфертними цінами. Компанії-виробники часто реалізують свою продукцію за заниженими цінами посередникам, які потім продають її за ринковими цінами. Внаслідок цього прибуток осідає на рахунках дочірніх та інших структур такого роду. Виникає спотворене уявлення про рентабельність як головний показник конкурентоспроможності. Величезні кошти виводяться з оподаткування, привласнюються в особистих цілях, не використовуються для нагромадження та; інноваційного розвитку. При цьому система національних рахунків в її нинішньому вигляді не фіксує афер і не відстежує обсяги виробленого та реалізованого прибутку [20, 34].

Так в сучасних умовах процес нагромадження капіталу набуває комплексного характеру. Враховуючи це, реальному нагромадженню капіталу можна дати визначення: це розширене відтворення елементів основного і речової частини сукупного продукту.

Аналіз соціально-економічної структури нагромадження у перехідній економіці показує, що в даний час спостерігаються істотні зміни в структурі стратегічних і поточних джерел інвестицій. Перехід до ринку якісно змінив і розширив структуру нагромадження та склад інвесторів.

Лише комплексне вирішення проблеми здатне сприяти позитивним зрушенням у розвитку процесу нагромадження капіталу як невід’ємної умови подальшого економічного зростання.

Важливою функцією держави є розробка і проведення конкурентної (антимонопольної) політики як комплексу заходів, спрямованих на створення; конкурентного середовища, відвернення, обмеження та припинення монополістичної діяльності, забезпечення усім господарюючим суб'єктам рівних умов: ринкової взаємодії, недопущення недобросовісної конкуренції.

Висновки

Відповідно до цілей даної роботи були виконані основні її завдання, а саме:

―          було узагальнено теоретичні основи нагромадження капіталу;

―          було вивчено сутність нагромадження капіталу;

―          розглянуто основні фактори і форми нагромадження капіталу;

―          описано способи та методи нагромадження капіталу;

―          розкрито роль нагромадження капіталу;

―          досліджено нагромадження капіталу в Україні.

Соціально-економічна структура нагромадження капіталу детермінована структурою форм власності, враховуючи приналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль у виробництві. Використовуючи такий методологічний підхід, у структурі нагромадження відокремлюють наступні частини: державні інвестиції, інвестиції, «тіньове» нагромадження, дрібнотоварне нагромадження.

Нагромадження виступає головним каналом науково-технологічного прогресу, реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. При цьому воно може здійснюватися в певних межах, на рівні 20–25% ВВП. За норми нагромадження, нижчої від 10% ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Для умов України інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25–30% ВВП. Хоча деякі країни (наприклад, Китай) мають більш високу норму нагромадження, об'єктивно існує межа, за якою нагромадження може перетворитись у самоціль і підірвати трудову мотивацію населення внаслідок штучного обмеження поточного споживання.

Список використаних джерел

1.         Банки Украины. Тематическое приложение // Украинская инвестиционная газета. – 2004. – №9. – С. 5–10.