Історія бухгалтерського обліку

Міністерство освіти і науки України

ДЗ «Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка »

 

 

 

 

 

Інститут економіки та бізнесу

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Історія бухгалтерського обліку»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ, 2014

 

Вступ

1. Зародження бухгалтерського обліку в країнах Стародавнього світу
2. Бухгалтерський облік в Європі Х-ХVІІ ст.
3. Народження бухгалтерської науки: Італія ХІХ ст
4. Англомовний світ і Японія
5. Камеральна бухгалтерія
6. Розвиток бухгалтерського обліку в Україні в Х-ХІХ ст.
7. Розвиток бухгалтерського обліку в Україні та Росії в ХХ ст.
8. Бухгалтерський облік в незалежній Україні та перспективи його розвитку

Література 
Вступ

Виникнення та розвиток бухгалтерського обліку стало логічним і незворотнім кроком в історичному розвитку людської цивілізації. Зародження осмислених господарських відносин в суспільстві вимагало створення дієвих прийомів визначення наявного у власника майна та забезпечення належного контролю за його використанням. Із часом бухгалтерський облік зазнає постійних еволюційних змін, на кожному історичному етапі розвитку суспільства розширюються, уточнюються та переглядаються його теоретичні основи і практика здійснення.

На сьогоднішній день при зміні економічної реальності необхідно приділяти особливу увагу проблемі розробки нових й коригування існуючих основоположних засад розвитку обліку. При цьому в ході проведення такої роботи необхідно обов’язково враховувати результати досліджень обліку в історичному ракурсі. Значення історії обліку винятково важливе для розуміння його сучасного стану та оцінки можливих напрямів розвитку.

На думку В.Ф. Палія та Я.В. Соколова, першими прийомами господарського обліку були:

• якісно однорідні облікові сукупності (групи) – облікові рубрики, що в подальшому отримали назву рахунків;
• інвентаризація;
• контокорент (рахунок, відкритий для взаємних розрахунків з певною особою).

Існують різні точки зору стосовно того, який прийом обліку виник раніше – інвентаризація чи контокорент. Але так як кожний прийом виникає, виходячи із потреб господарської практики, то судячи із всього, всі названі прийоми виникли одночасно

 

1. Зародження бухгалтерського обліку в країнах Стародавнього світу

Облікова система Стародавнього Єгипту. Облікова культура та мистецтво в Стародавньому Єгипті досягли високого ступеня розвитку. Облік майна фараонів проводили спеціальні писарі, що проходили відповідну фахову підготовку в школах, якими керували жреці. Значні облікові роботи проводили в приватних господарствах великих землевласників. Особи, підготов­лені в школах для ведення "обліково-господарської діяльності", як правило, ставали управителями, еко­номами таких великих господарств, вели в них облік і подавали звіти про всі доходи і видатки в маєтку.

Можна зробити висновок про те, що в Єгипті також зародилося державне рахівництво, тобто облік доходів і видатків на державному рівні. Дані про таке рахівництво датовані XV ст. до н. є.

Розвиток обліку у Стародавньому Вавилоні. Стародавній Вавилон є батьківщиною "обліку на картках". "Картки" виробляли випіканням, сировиною для цього була глина. Будучи великим торговельним центром стародавнього світу, Стародавній Вавилон мав стати одним із центрів розвитку господарського обліку. Тут виникла і вперше набула розвитку банківська спра­ва.

Зародження обліку в Персії та Індії. Персія відома тим, що в ній зародились елементи документування оплати праці. У ті часи заповнювали такий документ, як наряд, за яким проводили грошові та натуральні виплати за виконані роботи. Найбільшого розвитку та поширення облік набув за часів правління Дарія (522-486 рр. до н. є.). Значні розміри імперії, поділеної на сатрапії, велика постійно діюча армія потребували жорсткого контролюючого апарату з метою контролю надходжень на їх утримання. Бухгал­тери та контролери вели облік не тільки явний, а й таємний. Основним документом стає не стільки реєстрація господарських фактів, скільки журнал анонімних листів.

В Індії для обліку використовували горнята та камінчики. Перші були обліковими регістрами, другі —первинними документами. Це була своєрідна картоте­ка з рознесенням даних на рахунки. Ще в первісних дрібних індійських общинах було передбачено посаду бухгалтера, котрий вів облік операцій землеробства, кадастру землі й усього, що до цього належало. Такий облік, як правило, здійснювався в інтересах усієї общини, і бухгалтер із загальної казни отримував платню.

Особливості ведення обліку в Стародавнолму Китаї. Історія обліку в Китаї налічує понад 8000 років. Китай як винахідник паперу мав змогу здійснювати облік на різних паперових формах. Можна твердити, що основи оперативно-сальдового методу обліку матеріалів виникли саме там

Службовці складу займали свою посаду не довше ніж три роки, а потім після п'ятнадцятиденної інвен­таризації передавали цінності.

Країни стародавнього світу, як бачимо з викладеного вище, зробили певний історичний внесок у роз­виток облікової культури. Сучасна облікова наука зобов'язана їм появою оборотних відомостей, матеріальних балансів, інвентаризації, аналітичного та синтетичного обліку, обліку підзвітних сум, обліку кредитних операцій.

Облік в античному світі.

У Стародавній Греції облік проводили на вибіле-них гіпсом дощечках, глиняних черепках, інколи на папірусі, який був дуже дорогий. Найбільшою банків­ською установою був Дельфійський храм, в якому дуже детально фіксувались усі кредитні операції. Відомий російський професор М.А. Кипарисов констатує, що звіт цього храму з витрат містив тільки одну статтю - витрати на організацію свят, однак прихідна частина мала шість складових:

• відсотки, отримані від міст на суми, що видані їм як позика;
• відсотки, отримані від приватних осіб за цими ж операціями;
• суми, отримані за надання в оренду нерухомості, що належить храмові;
• те ж від надання в оренду будинків;
• штрафи, накладені на окремих громадян за виступи проти релігії;
• доходи від конфіскації майна.

У Стародавній Греції господарники надавали великого практичного значення складанню кошторису витрат. Так, відома думка Арістотеля про користь планування розподілу витрат за рік за місцями. Про те, що великі грецькі філософи приділяли велику увагу об­ліку, свідчить багато історичних фактів. Особливо тут слід виділити Арістотеля. Саме він виявив деякі об­лікові категорії та певною мірою показав взаємозв'язок їх. Арістотель аналізує процеси обміну та визначає функції грошей. Він запровадив категорію "хремастика" - діяльність, спрямована на отримання при­бутку, на нагромадження багатства, особливо у формі грошей.

У фінансовій системі Єгипту головне місце посіли банківські установи, які називались, як і в Греції, трапезами. Але на відміну від грецьких банків, які були приватні, еллінські, як правило, належали до державної (царської) власності. Царські трапези підпорядковувалися безпосередньо міністрові фінансів. Банківські установи були розміщені в усіх регіо­нах країни і виконували практично весь загальний обсяг банківських операцій. Ставку обміну грошей - ажіо - встановлювала держава. Операції з іноземною валютою взагалі були тільки царською монополією, їх проводив міністр фінансів у своїй трапезі в Александрії.

Стародавній Рим з його величезними багатствами, здобутими від постійних війн і грабежу багатьох ко­лоній, особливо широко розвинув державний облік доходів і видатків. У Римі облік державних, і зокрема армійських, фінансів був сконцентрований у руках квесторів, які контролювали всі операції, пов'язані з виплатами гро­шей. Виплата тричі на рік солдатам мала теж певний сенс, у цих проміжках солдата могли вбити, а його гроші списували в дохід легіону або його адміністра­торів. Виплати грошей проводили тільки за наявності документів.

2. Бухгалтерський  облік в Європі Х-ХVІІ ст.

Розвиток бухгалтерського обліку в Франції та Іспанії. Іспанія залишила слід у теорії обліку, особливо в сприйнятті його юридичної природи. Основоположником юридичного напряму в бухгалтерському обліку був відомий вчений математик і юрист Дієго дель Кастілло (1522 р.). Його послідовниками стали Г. де Тексада, Б. де Солозано, Ф. де Ескобар. У цілому слід зазначити, що облік в Іспанії порівняно з Італією був на нижчому рівні. Тут в основному використовували просту бухгалтерію, лише Б. де Солозано дотримувався подвійної, староіталійської бухгалтерії.

Особливості подвійної бухгалтерії в Німеччині. Німеччина теж зробила свій внесок у розвиток бухгалтерської справи. Так, у 1531 р. Йоганн Готліб зробив спробу поєднати староіталійську бухгалтерію в рамках німецької, яка зводилася до розрахунків з матеріально відповідальними особами. У підсумку з'явилася німецька форма рахівництва. Внесок Німеччини особливо був відчутним у теоретичних основах бухгалтерського обліку. Так, С. Гомерс-фельд у 1570 р. пропонує спосіб виправлення помилок за допомогою зворотного запису. Пізніше, в середи­ні XVII ст., відомий вчений математик і філософ Г. В. Лейбніц систематизує елементи методу бухгал­терського обліку.

Бухгалтерський облік в Нідерландах. Нідерланди дали людству багато видатних бухгалтерів: Ян Імпен (1485-1540), С.Ван Стевін (1548- 1620), С.Г. Кардінель (1578-1647) та ін. Поряд з удосконаленням обліку, відходом від традиційної для італійців персоніфікації рахунків голландці теоретично осмислюють необхідність системи рахунків, подвійного запису. Ван Стевін був першим, хто зрозумів, що будь-який господарський факт можна оформити різними проводками залежно від концепції бухгалте­ра або практичної мети.

Особливості подвійної бухгалтерії в Англії. Перша книга з бухгалтерського обліку в Англії вийшла в Лондоні в 1543 р., її автором був вчитель математики Хью Олдкастл. Початкові чотирнадцять розділів були запозичені з книги Л. Пачолі. Щодо конкретного внеску англійських бухгалтерів у розвиток своєї справи, то тут слід виділити праці щодо амортизації, форми рахівництва, дидактики (знання прово­ок без розуміння їхнього змісту) та організації обліку в сільському господарстві та промисловості.

Перші зразки розвиненого обліку. З появою і розвитком подвійної бухгалтерії, особливо в XIV і XV ст., ми спостерігаємо існування в обліку різних підходів і переконань. Безперечно, облік розвивався, бухгалтери, повторюючи одні й ті самі прийоми, шукали інші та кращі шляхи, оскільки з розвитком матеріального виробництва змінювалися об'єкти обліку, господарство, склад його засобів. Це мало змінити й предмет обліку та його методологію.

За попередні тисячоліття змін в обліку відбулося значно менше, ніж за останні п'ятсот років. І все ж облік зазнавав змін під впливом історичного розвитку та вдосконалення матеріального виробництва.

Вивчення розвитку науки взагалі пов'язане з певною сукупністю переконань, які побутують на тому чи іншому її етапі. В обліку також існував його зразок (гр. парадигма) на певному історичному етапі.

У середні віки існували три парадигми обліку: уніграфічна, камеральна і диграфічна.

Уніграфічний облік, або уніграфічна парадигма, у своїй основі формується на пізнанні особливостей примітивного натуралізму. Реальний факт і його дзеркальне відображення в натуральних вимірниках, низький рівень узагальнення - це характерні риси такого обліку. Абстрактні величини, зокрема прибуток, в обліку тоді не фігурували.

Диграфічний облік - це діаметрально протилежна зміна попередньої облікової політики, що полягала в спробі заміни ідей наївного натуралізму на концеп­цію облікового реалізму. Правда, побутує також думка, що диграфічний облік - це значне розширення уніграфічних підходів.

Прихильники камеральної парадигми стверджували, що уніграфічний та диграфічний облік відображали факти, що мали місце, а камеральний, крім того, ще й тi, що будуть.

У камеральному обліку увага акцентувалася на облшу грошових контв i каси. Суттевим у камераль­ному облшу було виділення кошторисних витрат: факти тільки сплановані вводяться в єдину систему обліку разом з тими, що відбулися. Багато вчених вказують, що наростки камеральної бухгалтерії відомі в Стародавніх Єгипті та Індії.

3. Народження бухгалтерської науки: Італія ХІХ ст.

З початку XIX в. у італійському обліку намітилися дві тенденції: перша виводила облік з відносин, що виникають у зв'язку з рухом і зберіганням цінностей (юридичний напрям), і друга, заснована на обліку цінностей (економічний напрям).

Витоки юридичного напряму. Нікколо д'Анастасіо (1803) висунув дві важливі думки:

1. облік — це реєстрація прав і обов'язків власника ;
2. у центрі облікової системи знаходиться рахунок Капіталу.