Методы обучения

Обговорення учнями суперечливих питань складається з двох етапів: підготовчого і безпосередньо дискусії. Під час першого етапу призначається голова (засідання експертної групи, дебати), готуються виступи (дискусія-симпозіум) та розподіляються ролі (дискусія з елементами ігрового моделювання). Другий етап тісно пов'язаний з груповою роботою. Всі наведені види дискусії передбачають поділ класу на робочу групу, члени якої дискутують, і аудиторію , де в одних випадках учні виступають у ролі спостерігача (засідання експертної групи), а в інших беруть активну участь у дискусії (дебати, 6х6х6, дискусія з елементами ігрового моделювання).

Дискусія на занятті історії є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Основні питання, що виникають перед вчителем історії при проведенні дискусії на занятті  такі:

1. Як вибрати тему, питання, що обговорюється?.

2. Як учителю підготуватись до проведення дискусії?.

3. Як учні готуються  до дискусії?.

4. Як провести дискусію на уроці?.

5. Як узагальнити та оцінити результати дискусії? [25,с.128]

Як вибрати тему, питання, що обговорюється? Шляхом пошуку в навчальному змісті дискусійних питань, які є важливими і актуальними для учнів, учителя і суспільства в цілому.

На основі результатів  опитування учнів по темах досліджуваного курсу.

На основі аналізу учнями певної кількості історичних джерел, які містять протилежні інтерпретації та погляди щодо значимих історичних подій.

Питання, що обговорюється, має бути сформульоване проблемно, щоб підходи до його висвітлення  були різновекторними.

II. Як учителю підготуватись до проведення дискусії?

Підібрати літературу за темою дискусії (хрестоматійні джерела, статті і т. п.). Література має містити  різноманітні точки зору з питання, що обговорюється.

Познайомити учнів з  питанням дискусії та переліком літератури, що має бути опрацьована.

Надати учням план дискусії, за яким вони можуть підготуватись  до обговорення: попрацювати з літературою, довідниками, підготувати собі нотатки тощо.

3. Як учні готуються до дискусії?

Ознайомитись із запропонованою літературою.

Зробити необхідні короткі  виписки за запропонованим планом.

Отримати індивідуальні  чи групові консультації.

4. Як провести дискусію на уроці?

Повторити з учнями основні  правила участі в дискусії.

Сформулювати і пояснити тему та очікувані результати дискусії.

Сформулювати дискусійне питання.

Провести теоретичний  аналіз дискусійного питання: визначити  основні напрями обговорення.

Уважно відстежувати процес обговорення, робити проміжні узагальнення.

Якщо потрібно, задавати запитання для пожвавлення обговорення.

Слідкувати за дотриманням  правил та часом.

Виділити достатньо  часу для заключної частини і  попросити самих учнів підвести підсумки за такою схемою:

а) якими були найбільш переконливі аргументи обох сторін? Перерахуйте їх;

б) якщо під час обговорення виникли додаткові запитання, де можна отримати інформацію.

5. Як узагальнити та оцінити результати дискусії?

По ходу дискусії викладач та спостерігачі записують у спеціально підготовлену таблицю з прізвищами учасників заохочувальні бали. Вони надаються за чітке дотримання теми, правил дискутування, за цікаву і вчасно подану інформацію, за вдале залучення до участі в дискусії інших членів групи.

Окремим учасникам можуть бути записані і штрафні бали. Вони нараховуються за перебивання виступу  свого товариша, за відхилення від теми обговорення, за намагання говорити лише самому і не слухати інших і т. п.

У процесі підготовки вчитель заготовляє листки оцінювання роботи учнів. У них у вигляді таблиці записується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали.

З метою закріплення одержаних знань у ході дискусії він може дати групі письмове завдання за варіантами.

Такі опорні конспекти  застосовуються як на лекціях, так і  при самостійній підготовці до уроків учнів переважно старших класів. В основній школі вони повинні мати спрощений вигляд. За наявності такого конспекту на лекції слухачі мають у своєму розпорядженні більше часу слухати лектора, мислити і міркувати разом з ним, брати участь в уявному і словесному діалозі при розв'язанні проблемних питань і задач, обговоренні вузлових ідей і положень. Наявність опорного конспекту звільняє слухачів від необхідності вести текстуальний запис лекції, оскільки її основні орієнтири в них уже є. У викладачів немає побоювань, що в зошитах не буде ніяких записів. Разом з тим, у ході лекції слухачі можуть внести в зошит найбільш важливу і цікаву інформацію. Для цього в опорному конспекті залишається вільне місце.

Обов'язкова умова успішної роботи учнів з опорним конспектом такого типу на лекції - попереднє ознайомлення з його структурою, щоб знати, де, у яких місцях буде потрібно внести необхідні записи, позначки. Оскільки опорний конспект за обсягом завжди буває невеликим, зробити це нескладно і не вимагає значних витрат часу. Якщо ж опорний конспект використовується у самостійній підготовці, роль лектора виконує книга. У конспекті зазначено, де можна знайти матеріал для пояснення тих чи інших положень. Звертаючись до рекомендованої літератури, учень робить необхідні виписки [25,с.130].

Другий тип опорних конспектів (основний) є системою умовних позначень-сигналів, що містять необхідну для засвоєння інформацію, що «розкривається» при їхній розшифровці.

Такі символи і знаки виявляють сутність і взаємозв'язки історичних процесів і явищ. Вони мають відповідати певним уявленням учнів. Наприклад, поняття «торгівля» може бути відображено як кораблик, що пливе, землеробство - мотика, монархія - корона. Сукупність таких символів утворює так звану блок-схему чи піктографічний лист.

Символи можна підрозділити на дві групи - інформативні і наскрізні. До першої групи відносяться ті умовні знаки, що позначають явища, конкретно-історичні поняття, несуть у собі інформацію про яку-небудь сторону, частину історичного процесу. До другої групи - символи, що позначають загальноісторичні поняття, зв'язки і тенденції історичного розвитку.

Початком роботи учителя  є створення системи наскрізних і інформативних символів за тим чи іншим курсом історії. Потім починається розробка блок-схеми до конкретного уроку, визначення ключового символу. Він має відбивати головне поняття, суть уроку, бути яскравим і таким, що легко запам'ятовується. Так, у темі «Господарство і життя стародавніх греків у ХІ-ІХ ст. до н. є.» таким наскрізним символом економіки і господарства виступає візок (малюнок); у темі «Поеми Гомера «Іліада» й «Одіссея» символом культури є розкрита книга; у темі «Релігія давніх греків» умовним символом може стати хрест. Лист з опорними сигналами і буде являти собою такий збільшений символ.

Відповідно до плану  зміст уроку розбивається на значеннєві частини. Кожна з них позначається наскрізним символом, його доповнюють інформативні символи, що відображають головні факти, явища, процеси. За допомогою стрілок і певного порядку розміщення символів розкривається взаємозв'язок історичних явищ і процесів.

У змісті теми «Господарство  і життя стародавніх греків у  ХІ-ІХ ст. до н. є.» виділяються три  значеннєві частини і визначається, що учні повинні засвоїти в кожній з них.

Потім виділяються ключові  слова і разом з інформативними символами складаються значеннєві частини схеми.

Тепер завданням є  показати взаємозв'язки значеннєвих  частин і розкрити головну ідею уроку. У схему включаються також  завдання і запитання, відповіді  на які учні дають на основі змісту символів.

По темі «Господарство і життя стародавніх греків у ХІ-ІХ ст. до н. е.»:

–  ґрунтуючись на описі щита Ахілла, даного в поемі Гомера «Одіссея», доведіть, що в греків уже існувала нерівність;

– поясніть, до яких змін у суспільному житті греків приводило вдосконалення знарядь праці і розвиток господарства;

– доведіть, що в Греції в IX ст. до н. є. завершився перехід від первісного суспільства до рабовласницького [3,с.78].

Схеми можуть по-різному  використовуватися на уроках. Застосовуються вони при вивченні нового матеріалу багаторазово, три-чотири рази. Перший раз учитель викладає матеріал, використовуючи різні прийоми розповіді чи проводячи евристичну бесіду, залучаючи образотворчу і предметну наочність, технічні засоби навчання (15 хвилин). У цей час схема, заздалегідь намальована на дошці, схована від учнів.

Потім схема демонструється у короткому вторинному поясненні (5 хвилин). На цьому етапі вчитель  ставить перед учнями запитання. Потім учні переносять символи в  зошити (5 хвилин). Далі проводиться бесіда, під час якої учні словесно відтворюють основні положення схеми, дають відповіді на запитання, міркують, доводять, зіставляють елементи схеми з текстом підручника, документами.

Це ж завдання вони отримують як домашнє. Крім того, їм треба запам'ятати символи, уміти відтворити їх письмово і дешифрувати усно. Учням також пропонується розфарбувати окремі частини схеми у певні кольори, наприклад: явища, процеси розвитку господарства –  зеленим; явища громадського життя – блакитним; прояви соціальної боротьби - рожевим. Оскільки такі схеми дозволяють засвоювати факти стисло, охоплюючи зміст двох-трьох параграфів, то застосовуються вони-не на кожному уроці. У цьому випадку на інших уроках є час для розвитку інших умінь та компетенцій учнів.

На початку наступного уроку школярі по пам'яті відтворюють опорні сигнали в зошитах (10 хвилин). Для цього схема розбивається на значеннєві частини й учні отримують завдання по кожній з них. Завдання за варіантами включають самостійне формулювання питань за схемою і передбачають відповіді на них. Перевірка робіт проводиться прямо на уроці сильними учнями, що першими закінчили виконання завдання.

Одночасно декілька учнів  по черзі можуть відповідати вчителю  біля столу, відтворюючи усно частини  блок-схеми. За необхідності такий варіант перевірки знань замінюється поелементним відтворенням схеми декількома учнями на дошці, у той час як з класом організовується вікторина, диктант понять, хронологічний чи географічний (з використанням контурних карт) диктанти.

Використання схем на уроках дає бажаний ефект тільки в системі, тобто коли даний вид наочності застосовується з уроку в урок: від вступного до повторювально-узагальнюючого уроку кожної теми чи розділу. Для уроків узагальнення має бути розроблена спеціальна блок-схема, завдання якої сконцентрувати увагу учнів на головних провідних ідеях теми чи розділу. Це ті ж символи, але в нових сполученнях і взаємозв'язках [25,с.133].

Досвід викладання з  використанням блок-схем на уроках протягом ряду років, порівняння результатів  навчання в експериментальних і контрольних класах, де викладання велося із застосуванням традиційної методики, показало, що цей вид навчання має переваги. Застосування схем значно підвищує рівень розуміння учнями основних питань навчального змісту, складного матеріалу. Вони вільно оперують знаннями, краще засвоюють причинно-наслідкові, хронологічні й інші зв'язки. Різноманітність форм і методів організації уроку підвищує інтерес учнів до предмета, формує їхню історичну свідомість.

 

2.3. Методика застосування лекційного методу навчання

 

Навчальні заняття, про  які йде мова в цьому параграфі, є формами організації навчального процесу, що мають специфічні цілі, своєрідну структуру, інші, ніж на уроці, способи взаємодії викладача й учнів. Вони зазвичай застосовуються у 9-му класі основної школи або в різних типах допрофільної підготовки. Розглядаючи їх як варіативні форми організації навчальних занять з предмета, можна переконатися, що всередині кожної з них є свої види, а в цілому перед учителем відкривається упорядкована панорама форм навчальних занять з історії, яка може бути доповнена практикуючими вчителями [25,с.188].

Для школи це новий  тип технології, що складає з форм навчальної діяльності, характерних  для вузів. Оскільки старша школа  орієнтована в більшій мері на вступ до вузу, у ній реалізується профільне навчання, тому старшокласників варто заздалегідь готувати до нового освітнього середовища. Для  вчителя історії  оволодіння даною технологією не складно, окремі її елементи давно широко застосовуються в школі. Проте, вчителю варто освоїти наступні технології: 

– підготовки до лекції, семінару, заліку, дискусії, консультації, колоквіуму;

– організації навчальної діяльності

– керування навчальною діяльністю учнів;

– самоаналізу результатів навчання і т.п.

Поряд з цим технологія включає ряд універсальних дій учителя: планування уроку (системи); технологію добору форм навчання; доцільність зміни видів діяльності й ін.

Лекційно-семинарсько-залікова технологія - це системний комплекс дидактичних умов, що включає оптимальні форми, методи і засоби, що забезпечують раціональні шляхи навчання і розвитку школярів. Це модульна технологія. Лекція, семінар, залік у єдності і взаємозв'язку реалізують задачі навчання і розвитку. Застосування даної технології дозволяє швидкими темпами якісно, на рівні осмислення вивчити великі блоки навчального матеріалу. Як показує досвід, тривалість лекції не більш 1-2 уроків.