Методы обучения

Шкільна лекція - це форма  організації навчального процесу, що орієнтує учнів на вивчення конкретної теми, на засвоєння основних подій, зв'язків, закономірностей, головних ідей (усіх видів історичних знань,  що будуть перераховані пізніше). Припускає широку демонстрацію особистого ставлення вчителя й учнів до навчального матеріалу. Передбачається великоблочне, на узагальненому рівні виклад учителем навчального матеріалу з необхідними акцентами (для кожного класу - різними). У ході лекції вчитель акцентує увагу учнів на основні думки, закономірності, ідеї теми (блоку тем). Шкільна лекція дозволяє показати учням у більш узагальненому вигляді ті явища, в основі яких лежать конкретні події, докладно описані в тексті підручника. Особливість шкільної лекції у використанні елементів бесіди, проблемних і розвиваючих ситуацій, відпрацьовування понять з метою активізації учнів, залученні їх у співробітництво.

Після шкільної лекції вчителем планується семінар, як форма творчого пошуку знань, їхнє осмислення і закріплення. Питання до семінару вчитель пропонує наприкінці  лекції, призначає його терміни (від 3 до 10 днів), додаткову  літературу.

Така форма навчальних занять передбачає тривале монологічне викладення значного обсягу навчального історичного матеріалу вчителем i створює умови для глибокого, стрункого, засвоєння фактологічного i теоретичного змісту теми. Виклад навчального матеріалу займає весь урок. Лекція з icтopiї привчає учнів до самостійної роботи з усним словом як основним джерелом інформації, до внутрішнього діалогу з лектором-викладачем, а також поступово готує їx до умов вузівського навчання.

Вона потребує особливої методики проведення, оскільки просте слухання лекцій або їx цитування дуже непродуктивне. Лекція повинна супроводжуватися приблизно такою ж роботою, як читання i конспектування книги. Мета лекції - розвивати в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Тому спочатку доцільно сформувати у школярів відповідні вміння за допомогою підручника з icтopiї, документа та інших засобів навчання.

Тільки потом можна переходити до навчання конспектуванню усного мовлення.

План лекції може бути представлений учням усно або письмово, у простій чи розгорнутій формі, або його складання може бути окремим пізнавальним завданням для учнів під час лекції. Інколи учням пропонується самостійно по ходу лекції вписати в нього ключові слова чи сформулювати підпункти. Під час лекції рекомендується виписувати на дошку нові слова, імена, дати, географічні назви і поняття.

При оголошенні списку літератури бажано не просто перелічувати авторів  і назви праць з теми, а й  коротко характеризувати їх. Таку інформацію можуть підготувати і школярі у відповідному повідомленні на лекції.

Починаючи лекцію, бажано поставити перед школярами пізнавальне (проблемне) завдання, над яким вони будуть міркувати у процесі заняття, а наприкінці - обміняються своїми думками та спробують розв'язати проблему. Також потрібно показувати зразки письмових завдань чи повідомляти про вимоги до їх виконання й умови перевірки.

Завершуючи виклад кожного  пункту лекції, вчитель зобов'язаний робити коротке узагальнення і логічний перехід до наступного питання. Це може виглядати як висновок учителя, риторичне питання, елемент бесіди.

Узагальнюючий висновок з усього лекційного матеріалу може робити не тільки вчитель, а й учні в процесі повторювально-узагальнюючої  бесіди й обговорення проблемних питань, поставлених на початку заняття.

Ефективним завершенням  лекції буде невеличкий практикум чи робота для перевірки. Для них  підійдуть тести, що перевіряють  формалізовані компоненти історичного навчального матеріалу (дати, поняття, персоналії, події), хронологічні задачі, картографічні завдання. Для сильних учнів можна підготувати проблемні і творчі завдання, тести з вільними відповідями, есе.

Результати цього етапу  покажуть ефективність лекційного заняття, допоможуть оцінити роботу лектора  і слухачів. Іншим варіантом «зворотного зв'язку» з аудиторією є анкети й оцінювальні листи, у яких діти висловлюються з приводу змістовності і продуктивності навчального заняття.

Крім традиційних лекцій, останнім часом поширюється досвід проведення лекцій із застосуванням інтерактивних методів. Такий підхід враховує, що здатність людини інтенсивно сприймати усну мову (активно слухати) не перевищує 15-18 хвилин. Саме тому лекції доцільно розподіляти на декілька тематичних частин, змістових блоків, розрахованих на 10-15 хвилин, перериваючи їх іншими формами пізнавальної діяльності слухачів.

Інтерактивна лекція, як і будь-яка інша, потребує використання наочності: малюнків, графіків, слайдів, ТЗН. Це сприяє кращому сприйняттю інформації. Крім того, учням можна роздати коротке резюме лекції, опорний конспект, в якому зазначено тему, план, список літератури, основні поняття та теоретичні положення, накреслено необхідні схеми, таблиці, що заповнюються учнями у ході лекції. Такий конспект є своєрідним «путівником» по лекційному матеріалу, значно економить час на записування і зосереджує увагу на головних моментах матеріалу.

Після викладення певного  блоку інформації треба запланувати  завдання, яке може допомогти учням  закріпити та застосувати засвоєні нові знання. З цією метою використовуються короткі дискусії, робота в малих групах чи парах, рольова гра тощо. Досвід показує, що саме такий варіант лекції є більш ефективним з точки зору засвоєння інформації, формування вмінь і навичок та підвищення інтересу учнів до того, що викладається [25,с.192].

2.4. Шкільний семінар з історії: методика проведення та значення у закріпленні історичних знань

Шкільний семінар - форма  заняття, що представляє собою групове  співробітництво учнів і вчителя  по обговоренню проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога [18,с.11]. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення програмового матеріалу. Семінар дає можливість учням усвідомити знання,  здійснити самоконтроль самостійно придбаних знань. Виступу на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки від учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями, картами. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження і висновки. Методична цінність семінару для школи полягає в тому, що в ході його підготовки і безпосередньо в процесі діяльності, забезпечується розвиток самостійного мислення в учнів, формуються загальнонавчальні інтелектуальні  уміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення і т.п.).   Неприпустиме перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, тому що створюється  фрагментарність  сприйняття  інформації,  культивується пасивність аудиторії. Доцільно, поряд із семінаром,  включати в дану технологію  практичні заняття.  У дидактику немає єдиної класифікації семінарів. Проте   їх можна підрозділити на наступні:

– вивчення нового матеріалу;

– інтегрований;

– комбінований;

– повторювально-узагальнюючий;

– контролюючий [25,с.194].

Учителю важливо визначити  місце і значимість планованого  семінару в досліджуваній темі; у  розвитку учнів і відповідно до  цього визначати його тип і  зміст.

Ця форма заняття  сприяє розвитку діалогічної мови учнів, формує самостійність у роботі з першоджерелами. Семінари можуть бути присвячені як вивченню нового матеріалу, так і узагальненню і систематизації вже засвоєного.

Основним завданням  семінару як форми організації навчання в основній школі є поглиблення знань, їх систематизація й узагальнення на основі самостійного вивчення різноманітних джерел; розвиток широкого спектра аналітичних умінь, у тому числі: конспектування, рецензування, підготовка розгорнутих проблемно-тематичних виступів, опанування критичного зіставлення джерел і т. д. Але, на відміну від інших форм навчальних занять з історії, на семінарі школярі не просто засвоюють нові знання й уміння, а колективно обговорюють їх у класі після попередньої роботи вдома з рекомендованою літературою. Отже, семінар є більш складною формою організації навчального процесу, якій мають передувати уроки засвоєння нових знань і умінь і лабораторні заняття За дидактичною метою семінари поділяються на три види:

– тематичні, що присвячені вивченню однієї конкретної теми. Від уроків вивчення нового матеріалу тематичні семінари відрізняються тим, що напередодні заняття учні самостійно за рекомендованим планом і списком літератури опрацьовують невідомі їм раніше історичні факти і в класі колективно обговорюють результати домашньої підготовки. На тематичні семінари рекомендується виносити проблеми і дискусійні питання, що не мають однозначних відповідей;

– узагальнюючі - з вивчення великої навчальної теми. При підготовці і проведенні семінарського заняття другого виду розгорнуті і великі доповіді учнів менш ефективні, тут заохочуються короткі, але ємні виступи якомога більшої кількості учнів. Тому для узагальнюючого семінару рекомендуються великі за обсягом інформації питання розчленувати на складові і до кожного з них готувати проблемні завдання, аналітичні тексти (суперечливі висловлювання, фрагменти дискусій і т. п.), питання на висловлення власної думки з приводу подій, що обговорюються, персоналій;

– узагальнюючі і систематизуючі знання з розділу і цілого історичного курсу [25,с.195].

Такі семінари проводяться  на заключних заняттях навчального року чи півріччя, націлюючи школярів на повторення й актуалізацію основних історичних фактів і теоретичних положень, на зіставлення і синхронізацію історичних явищ і процесів, що відбувалися в той самий час у різних частинах земної кулі чи Європи; на формулювання узагальнюючих висновків про характер, спрямованість, особливості історичного розвитку досліджуваних країн, регіонів і світу в цілому. У цьому випадку, навпаки, очікуються глибокі і ґрунтовні аналітичні виступи учнів, що не виключає дискусій із спірних проблем теми.

Традиції проведення семінарів у вищій школі часто  створюють у студентів загальне уявлення про структуру цих занять і їх обов'язкові атрибути: розгорнутий план, список літератури, конспекти. Однак останнім часом інтерес школярів і студентів до семінарів помітно знизився, що спонукає викладачів шукати способи їх оновлення [12,с.113].

Насамперед варто відмовитися  від безликих, невиразних формулювань теми заняття, що несуть у собі готові висновки й оцінки («Занепад...», «Історичне значення...», «Крах...» і т. п.). У назві семінару бажано відразу ж показати актуальність, проблематичність, дискусійність його змісту, зацікавити школярів перспективою познайомитися з різними точками зору і визначити власне ставлення до історичного минулого.

Досвід показує, що оптимальним  для двогодинного заняття буде 3-4 питання. їх бажано формулювати також  дискусійно, пропонуючи учням самостійно оцінити історичну ситуацію, визначити тенденцію, пояснити особливості. Іншим способом формулювання питань семінару буде пряма вказівка на спосіб обробки джерел і представлення матеріалів («порівняйте...», «дайте оцінку...», «зробіть висновки щодо...», «поясніть відмінності...», «за статистичними матеріалами складіть діаграму розвитку...», «коротко охарактеризуйте...»)[25,с.197].

До списку обов'язкової  літератури, що рекомендується для  підготовки всіх учнів, може бути запропоновано додатковий, адресований учням зі стійким інтересом до історії, а також індивідуальний покажчик книг для тематичних повідомлень, у тому числі регіонального змісту.

Пожвавлення і різноманітність  у методику проведення семінарів  вносить попередній розподіл між  учнями навчальних завдань. Для семінару, що передбачає роботу в малих групах, клас заздалегідь об'єднується в колективи з 3-5 осіб і розподіляє ролі доповідача, співдоповідача, опонента, рецензента, головуючого та ін.

В іншому варіанті школярі  заздалегідь вибирають основних доповідачів, опонентів, аналітиків, експертів, відповідальних за наочне і технічне оформлення семінару.

Для семінару-змагання клас об'єднується у дві групи, учасники яких готують виступи з усіх питань, на самому занятті вони виступають у ролі основних доповідачів з одних питань і в ролі співдоповідачів і опонентів з інших.

Активізує роботу школярів на семінарі «особовий рахунок учасника»: усі виступи, доповнення, питання, а також інші продуктивні форми участі оцінюються заздалегідь визначеною кількістю балів. Наприкінці семінару суми набраних балів «переводяться» в звичайні оцінки.

В інтересах об'єктивності на семінарах-дискусіях зі спірних  проблем історичного минулого можуть із самих же школярів утворюватися комісії незалежних експертів і спостерігачів, які у процесі заняття уважно слухають виступи сторін, стежать за регламентом і етикетом наукової суперечки, а потім виступають із власною думкою [25,с.197].

Отже, в результаті застосування лекційно-семінарської системи занять у загальноосвітній школі, в учнів формуються основні організаційно-практичні уміння і навички. Потім у практику навчання вводяться колоквіуми, залікові уроки, що припускають уміння вільно орієнтуватися в засвоєному матеріалі, системно викладати його, висловлювати свою думку на основі аналізу різнопланової інформації.

Дана технологія може включати підготовку учнями коротких доповідей,  рефератів, біографічних довідок, організацію дискусій і попередніх консультацій.  Значимість, функціональність тих чи інших перерахованих  дидактичних елементів визначається безпосередньо учителем відповідно до  теми, підготовленістю учнів, їхніми інтересами, загальним планом.

Таким чином, у старшій  школі варто здійснювати продуману  і науково-обґрунтовану роботу з  удосконалення навчальної діяльності школярів. Особливо це важливо в  умовах експерименту, коли багато умов цьому сприяє. Багато в чому чистота експерименту, його результативність залежать від творчої ініціативи і сміливості, уміння і знань сучасних  тенденцій в області педагогічної психології і технологізації навчальної діяльності. Треба визнати, що підносити учням готовий матеріал по підручнику набагато простіше, ніж організовувати клас і окремо кожного учня на творчу роботу.