Методы обучения

Найбільш оптимальним  варіантом реалізації лекційно-семінарської системи в старших класах є  модульне вивчення матеріалу (лекція - семінар - консультація - залік, що дозволяє розширювати, поглибити роботу над змістом навчальних курсів, формуючи науковий потенціал особистості.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, словесні методи навчання займають центральне місце в процесі викладання історії. Від того, яким буде живе слово вчителя, багато в чому залежить успіх вивчення історії.

Усне слово вчителя  є одним із головних джерел історичних знань для учнів. За допомогою  живої мови вчителя можна відтворити картини історичного минулого, уявити картини сучасності, розкрити логічну  послідовність історичних подій, зрозуміти не тільки значення факту чи події, але й піднятися до усвідомлення закономірностей історичного процесу. Живе переконливе слово вчителя несе не тільки історичні знання, але й виховує почуття учнів, розвиває інтерес до історії.

Багато хто із починаючих педагогів з усього арсеналу видів  усного викладання вибирають розповідь, тобто оповідання або смислове повідомлення. Така обмеженість у видах і  може зменшити пізнавальну та виховну  цінність уроку. Досвідчений вчитель  вибирає метод викладання в залежності від матеріалу, мети уроку, підготовленості класу. І як показує практика роботи досвідчених вчителів історії, вони використовують на уроці не один якийсь вид викладання, а поєднують різні.

Розповідь – це яскраве, образне, розповідне сюжетне викладання історичних процесів або подій. Характерними рисами для розповіді є наявність сюжету, динамічність дії, участь в подіях історичних діячів і народних мас. За допомогою розповіді вчитель може показати значимість історичної події, сформувати образне уявлення про діючих історичних героїв, нові історичні явища, озброїти школярів новими фактами і висновками про історичні події.

Для того, щоб розповідь  була яскравою, виразною, захоплюючою  необхідно у відповідності до вимог риторики відібрати яскраві та цікаві матеріали, відтворити в композиції розповіді стратегічний задум і використати необхідні тактичні засоби усного викладання. Образність та виразність викладання можуть бути досягнуті завдяки використанню в розповіді матеріалів із історичної художньої мемуарної літератури. У ході викладання розповіді потрібно триматися вільно, доцільно використовувати жести, мова повинна бути точною, ясною, доступною, емоційною. Важливо звернути увагу на те, який вид усного викладання доцільно використовувати в молодших та середніх класах. Проте це не значить, що для цього віку учнів необхідно виключити такі види усного викладання як пояснення, опис та характеристика. На уроках історії в старших класах має переважати пояснення, де роз’яснюється суть та значення складних історичних явищ та понять, показуються причинно-наслідкові зв’язки, учні підводяться до розуміння закономірностей історичного процесу. У ході пояснення вчитель повинен розвивати логічне мислення учнів, що є центральною ланкою всього процесу навчання.

Важливими методичними  елементами усного висловлювання на уроці є опис та характеристика історичних подій. Опис використовується для розкриття  суттєвих рис та ознак історичних явищ. Він може бути картинним або  аналітичним. Опис має об’єкт, але  не має сюжету.

Характеристика є різновидом опису. Вона буває короткою та розгорнутою  для конкретизації та узагальнення. Частіше вона включає точне лаконічне  перерахування особливостей історичного  явища, його суттєві риси та внутрішні  зв’язки. Використовуючи такий вид усного висловлювання як характеристика, вчитель історії впливає як на розум, так і на почуття школярів, що, в свою чергу, сприяє формуванню в учнях відповідного відношення до історичних явищ та подій.

При проведенні занять необхідно  враховувати вікові особливості школярів. У старших класах одним із розповсюджених видів усного висловлювання є шкільна лекція. Вона частіше займає весь урок, тому вчителю потрібно добре продумати систему методичних прийомів, які сприяють оптимізації роботи старшокласників протягом всього заняття. Звертання викладачів до цієї форми занять зумовлено сучасними завданнями навчання, обсягом навчального матеріалу, необхідністю познайомити старшокласників з сучасними підходами до історичної науки.

Дискусія – дієвий метод обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спірної проблеми, під час якого пізнається істина.

В лекції при викладанні історичного матеріалу повинні  переважати науковий аналіз, теоретичні розмірковування і узагальнення.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що в основі сучасної шкільної лекції має бути проблемно-концептуальний підхід, при якому використані прийоми та засоби не повинні давати готових відповідей, а націлити старшокласників на аналіз запропонованого матеріалу та самостійні висновки і узагальнення. Тому, щоб вирішити ці педагогічні задачі, в лекції треба використовувати різні види усного висловлювання: оповідь, пояснення, опис, характеристику.

На початку лекції вчитель сам повідомляє план теми або пропонує учням в ході викладу скласти його. У відповідності з поставленою проблемою, викладач по кожному з питань підбирає історичний матеріал та підводить учнів до теоретичних висновків. Учитель протягом лекції повинен спонукати старшокласників до аналізу історичного матеріалу, на основі якого розкривається сутність та значення подій та явищ і робляться узагальнення. Матеріали лекцій учні можуть конспектувати або записувати у формі тез. Підсумки самостійної розумової діяльності учнів слід обговорити на уроці, щоб вони могли перевірити правильність зроблених висновків.

Для того, щоб заняття  пройшло ефективно, потрібно використовувати  різного роду наочні посібники. Зміст  лекції викладач повинен висловлювати насиченою літературною мовою, емоційно, просто та доступно.

Різновидом усного методу вивчення історії є бесіда. Вона представляє діалогічну форму словесного методу навчання. Бесіда націлена на залучення учнів до процесу обговорення історичного матеріалу, виявлення ступеню та якості їхнього самостійного мислення, на розвиток пізнавальної діяльності школярів на уроці. Вона служить розширенню і поглибленню історичних знань та є методом перевірки засвоєння історичного матеріалу.

На уроці історії  можуть використовуватися різні  види бесіди: вступна, аналітична, заключна, контрольна та перевірочна.

Семінар – форма групових занять із якого-небудь предмета або  теми студентів вищих навчальних закладів, учнів школи тощо, що відбувається під керівництвом викладача. Семінарська  форма навчання виникла в давньогрецьких і римських школах, де повідомлення учнів поєднувалися з диспутами, коментаріями та висновками вчителів.

Ефективність семінару залежить від попередньої роботи педагога (організаційно-технічний, теоретичний  і методичний напрями якої найбільш оптимальні) й учнів, їх активної і творчої взаємодії.

Майстерність полягає  в тому, щоб відповідно до змісту уроку відібрати ті види усного висловлювання  та розподілити їх у тій логічній послідовності, яка забезпечує найбільшу  ефективність засвоєння нового історичного  матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

 

 

1. Алексюк А. М. Загальні методи навчання в школі. – 2–е вид. – К.: Рад.школа, 1981. – 206 с.
2. Бабанский Ю.К. Педагогика – М.:Просвещение, 1988. – 974 с.
3. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.
4. Боголюбов Л.Н. Факты и теория в обучении новейшей истории //Преподавание истории в школе. - 1975. - № 1. - С. 58-68.
5. Бордовская Н. В. Педагогика: Учеб. для вузов. — СПб.: Питер, 2000. — 304 с.
6. Волкова Н. П. Педагогіка: Посіб. для студ. вузів. — К.: Академія, 2001. — 576 с.
7. Гребенев И. В. Дидактика предмета и методика обучения // Педагогика, 2003. — № 1. – С. 14-21.
8. Гора  П.В.   Повышение   эффективностн   обучения   истории   в     средней школе. – М., 2008. – 174с.
9. Карцов В. Руководство к картинам по истории СССР : Наглядное учебное пособие для начальной школы с методическим руководством для учителя. - М., 1955. – 19с.
10. Карцов  В. Картины по истории СССР (выпуск II) с методическим руководством для учителя.  - М. : Учпедгиз, 1956. – 17с.
11. Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели: Анализ зарубежного опыта. - М.: Наука, 1997. - 223 с.
12. Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: Изд.ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 256 с.
13. Краевский В. В., Хуторской А. В. Основы обучения: Дидактика и методика. Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2007. — 352 с.
14. Куписевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с польск. О. В. Долженко. — М.: Высш. Шк., 1986. — 368 с.
15. Курилів В. Методика викладання історії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с.
16. Лернер І.Я. Дидактичні основи методів навчання. – М.: Педагогіка, 1981. – 250с.
17. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций. Учебное пособие для студентов пед.уч.заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.:Юрайт, 1999. – 464 с.
18. Митник О., Шпак В. Народження нестандартного уроку// Початкова школа. – 2007. – № 12. – С. 11-23
19. Нестеренко Т., Богданова О. Методика інтерактивного навчання на уроках правознавства і історії України // Історія України. – 2003. – №13. – С. 15-19.
20. Ночвінова О. Нестандартні форми роботи педагога// Початкова школа. – 2005. – № 11. – С. 4-6
21. Оконь В. Основы проблемного обучения. — М.: Просвещение, 1998. — 208 с.
22. Освітні технології: Навчально-методичний посібник. // За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.
23. Пометун О., Гупан Н. Методика проведення оцінювальної дискусії із студентами у вищих навчальних закладах / У зб.: Проблеми пенітенціарної теорії та практики // Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. - 2002. - № 4. - С. 45-51.
24. Пометун Е., Фрейман Г. Дискуссии в обучении истории / В сб.: Современные методы в современном образовании. Тезисы научно-практической конференции. 23-24 марта 2004 г. - М., 2004. - С. 42-50
25.   Пометун О. І., Фрейман Г. О. Методика навчання історії в школі. – К.: Генеза, 2006. – 328 с.
26. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний збірник. - К, 2004. - С 72-79.
27. Рудик М. Інноваційні технології навчання як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів // Історія України. – 2006. – №9. – С. 26-27
28. Хуторской А. В. Современная дидактика. Учебное пособие. 2-е издание, переработанное / А. В. Хуторской. — М.: Высшая школа, 2007. — 639 с.
29. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002.