Загальна фізико-географічна характеристика Галицького району

Загальна фізико-географічна характеристика Галицького району

 

 

 

 

 

Вступ

 

Галицький район утворено у 1939 році. Районний центр - мальовниче місто Галич, у стародавніх літописах вперше згадується у 898 році. В 1367 році він дістав від польського уряду магдебурзьке право.

Археологічні дослідження поблизу міста, в селах Крилосі, Комарові, Підгородді, Вікторові свідчать, що на цій території людина оселилась ще в добу міді-бронзи.

Стародавній Галич розкинувся на Криловській горі, біля її підніжжя у межиріччі Лукви та Мозолевого потоку аж до Дністра. Вдале географічне розташування міста у поєднанні з штучним укріпленням полегшувало його захист. Ще й досі збереглися залишки п'яти рядів могутніх фортечних валів, що досягають висоти близько 25 м. Тепер тут і міститься філіал обласного краєзнавчого музею «Давній і сучасний Галич».

Найбільшого піднесення досяг Галич за Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.), оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». Найвизначнішою архітектурною пам'яткою Галича був Успенський собор, збудований за князювання Ярослава Осмомисла у 1157 році, фундаменти якого досліджені археологами.

Район багатий на природні копалини - марганцеву руду, гіпсово-ангідридні пласти, вапняки, мергелі, суглинки, глину, пісок, гравій. Завдяки цьому тут розвивається місцева промисловість. Провідна галузь промисловості - харчова. На території району розташована Бурштинська ТЕС. У фізико-географічному плані Галицький район відноситься до лісостепової зони та Гірської Країни Карпат.

 

 

 

1.Географічне  положення Галицького району

 

Галицький район розташований у північно-східній частині Івано-Франківської області. Він займає площу 0,7 тис. км.кв.

Із заходу на південний схід територією Галицького району протікає ріка Дністер (довжина 1362 км,глибина 0,5-5 м). Найрозвиненішою є сітка його правих приток – Сівка ( довжина 79 км), Лімниця ( довжина 122 км, глибина 0.3-2 м), Луква ( довжина 72 км, глибина 0.3-0.4 м) зі своєю правою притокою Луквицею ( довжина 40 км, глибина 0.3-0.4 м)

З лівої сторони у Дністер впадають Гнила Липа , Бибелка, Ворониця, Свір. Лівою притокою Гнилої Липи є річка Нараївка, у яку впадає р.Уїздівка. В орогідрографічному плані дана місцевість специфічна тим, що має багато рідкісних штучних природних об’єктів: Бурштинське водосховище ( довжина 6.5 км, ширина 3.5 км, пересічна глибина – 4 м, максимальна – 10 м ); озера – Сімлин поблизу с.Яблунова та Озерни в одноіменному селі, ставки уздовж річок Бибелки ( район с.Кукільників), Нараївки ( біля смт.Більшівців), Гнилої Липи ( поблизу с. Слобідки Більшівцівської).[15]

Північна частина району, яка займає басейни рік Гнилої Липи та Свіжа, лежить у межах Рогатинського Опілля. Данна місцевість являє собою значно піднесену та сильно розчленовану височину. В рельєфі різко виражені широкі меридіанальні долини та підвищені пасмові межиріччя. У районі Дністра земна поверхня найбільш знижена – близько 200 м над рівнем моря. Сама долина річки утворює Галицьку улоговину. Береги тут дуже круті, майже прямовисні. Широкі заплави багаті різнотрав’ям, споконвіку використовувались як сіножаті. Між долинами річок Лімниці і Бистриці Солотвінської знаходиться Прилуквинська височина, північна частина якої піднімається на висоту 300-400 км над рівнем моря, а південна сягає 500 м і більше.

 

 

2. Геологічна  будова і рельєф Галицького  району

 

У геологічній будові рельєфу території Галицького району беруть участь різновікові відклади, представлені породами різного літологічного складу. Найдавнішими відкладами, що виходять на денну поверхню (уздовж долин рік та на схилах межирічь), є породи крейдової системи (K2), представлені дубівецькою, луквинською світами. Дубівецька світа репрезентована вапняками, мергелями, які відслонюються в північно-східній частині району (Дубівецький кар’єр). Виходи луквинської світи (аргеліти, алевроліти, мергелі) можна простежити вздовж рік Лімниця та Луква. Потужність порід K2 системи близько 235 м.

На крейді зі стратиграфічним неузгодженням залягають відклади неогенової системи. Неоген представлений двома відділами – міоценовим (N1) і пліоценовим (N2). У міоценовому відділі виділяють баденський ярус, репрезентований опільською, тираською і косівською світами. Відклади міоцену мають горизонтальне або майже горизонтальне, з незначним загальним нахилом на південь і південний захід залягання.

Відклади опільської світи (N1op) можна побачити головним чином у північно-східній частині району, де будують вододіли з абсолютною висотою 350 м і більше. У нижній частині товщі залягають пісковики, у верхній – літотамнієві вапняки. Їх виходи на денну поверхню можна простежити уздовж правого берега р. Дністер та в околицях Бурштина.

Відклади тираської світи (N1ts) залягають трансгресивно здебільшого на верхньокрейдових рідше на відкладах нижньобаденського під’ярусу. Вони здебільшого простягаються смугами і виходять на поверхню в долинах рік, на вододільних підвищеннях. Ця світа складена гіпсами (зустрічаються такі різновиди як алебастр, селеніт) і ангідритами. Максимальна потужність сульфатної товщі близько 40 м (урочище «Вербівці» поблизу с. Блюдники).

Косівська світа (N1ks) літологічно репрезентована глинами. Глини сірі, зеленувато-сірі, голубуваті, вапнисті з прошарками мергелів, пісковиків, рідше туфів і туфітів. Виходи глин спостерігаються на лівобережжі Дністра та в південно-західній частині Галицького району.

Четвертинні відклади (Q) плащеподібно залягають на більш давніх породах. Розвинуті такі їх генетичні типи: алювіальний, елювіальний, еолово-делювіальний, пролювіальний. Алювій бере участь у будові річкових терас, русел рік і представлений гравієм, галечниками, суглинками тощо. Еолово-делювіальні відклади, в основному, будують вододіли й виступають головними найпоширенішими ґрунтотвірними породами в опільській частині району. Потужність їх коливається від 2-3 м до 50 м. Елювій простежується на межиріччях, де на поверхню виходять корінні породи, що піддались звітрюванню. Делювій складає схили межирічь і представлений уламками порід. Пролювіальні відклади зустрічаються у конусах виносу балок, ярів.

Територія характеризується підвищеною сейсмічністю, що зумовлено близькістю тектонічно активної Карпатської структурної зони. У кінці ХІХ – першій половині ХХ століття у Придністер’ї зафіксовано кілька землетрусів силою від 3 до 6 балів, що є доказом підвищеної тектонічної активності земної кори у даному реґіоні.

У межах Галицького району розробляються корисні копалин, із яких головними виступають родовища будівельних матеріалів та сировини для їх виробництва. Перш за все це поклади для цементної сировини: Дубівецьке, Межигірсько-Дубівецьке і Межигірсько-Маріямпільське родовища, а також цегельно-черепичних глин та гіпсу.[5, 10]

 

 

3.Клімат і  метеорологічні умови

 

У Галицькому районі зима м’яка з частими відлигами, літо тепле. Пересічна температура січня -4, -4,5 оС, липня +18,+19,9 оС. Період з температурою понад +10 оС складає 155-170 днів. Безморозний період 150-155 днів, сума активних температур 2500-2600 оС. Перші приморозки на ґрунті можливі в жовтні, останні – у травні. Період з середньою добовою температурою повітря вище 0 оС триває від 10 березня до 25 листопада - 01 грудня, а теплий період року із середньою добовою температурою повітря вище 10оС – від 25 квітня до 5 жовтня.

Сніговий покрив внаслідок відлиг нестійкий і малопотужний, утворюється наприкінці листопада, сходить наприкінці березня (тривалість до 115 днів). Його висота від 15 до 40 см. Глибина промерзання ґрунту – 34 см, максимальна – 83 см.[6, 14]

Річні суми опадів коливаються від 600 до 800 мм. Максимальна кількість опадів (близько 70%) припадає на теплий період року. Найбільш дощові місяці – літні. Опади випадають у вигляді злив, які іноді призводять до катастрофічних паводків на Дністрі та його допливах.

Коефіцієнт зволоження, який визначається відношенням місячної кількості опадів до величини можливого випаровування, складає близько 1,1%, що є достатнім.

Серед несприятливих кліматичних явищ – зливи, град, заметілі, заморозки.

 

 

4.Водні ресурси

 

У гідрогеологічному відношенні територія лівобережжя належить до моноклінального схилу Подільського артезіанського басейну платформенного типу, стік з якого спрямований у західному та південно-західному напрямку до Передкарпатського прогину, на правобережжі – до Дністра, для яких характерне розповсюдження пластово-тріщинних колекторів з локальним розвитком, які залягають пошарово. Серед них виділяють такі водоносні горизонти і комплекси:

1.Водоносний комплекс алювіальних  відкладів. Ці води приурочені  до заплав і терас річок. Основними водомісткими породами є піщано-гравійно-галечникові. Води безнапірні, прісні з мінералізацією до 1г/дм3, гідрокарбонатно-кальцієві, інколи гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієві Використовується для потреб водопостачання.

2. Водоносний горизонт у верньобаденських відкладах має незначну потужність, безнапірний. За хімічним складом води гідрокарбонатно-сульфатні. Горизонт має локальне поширення на вододілах річок Лімниця-Луква-Бистриця і на правобережжі р. Дністер. Води прісні з мінералізацією 0,22-0,5 г/дм3, використовуються для індивідуального водопостачання.

3. Водоносний горизонт у відкладах  середнього бадену. Поширений локально  і приурочений до водомісткої  сульфатної товщі. Води насичені  іонами сульфатів з мінералізацією  до 2,3 г/дм3, які практично не використовуються.

4. Водоносний горизонт у відкладах  нижнього бадену. Горизонт характеризується  значною водонасиченістю і часто  використовується для водопостачання. Води прісні, мінералізація коливається  в межах 0,3-0,7 г/дм3 і за хімічним  складом – гідрокарбонатно-магнієво-кальцієві.

5. Водоносний горизонт у відкладах  верхньої крейди. Має широке розповсюдження по всій території. Мінералізація вод коливається від 0,21г/дм3 до 2-3г/дм3. Переважають води сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієві з мінералізацією 0,3-0,7 г/дм3. Води горизонту, зазвичай, напірні і використовуються для централізованого водопостачання та як лікувально-оздоровчі ( столова вода “Галичанка”).

6. Водоносний комплекс у нижче  залягаючих відкладах. Води практично  не використовуються.[3, 25]

Поверхневі води на території району представлені переважно рікою – Дністер та її правими допливами –Лімницею, Луквою та Сівкою й лівими – Бебелкою та Гнилою Липою з допливою Нараївка. Загальна площа водної поверхні складає 4096 га, що є найбільшим показником у Івано-Франківській області. Середній річний стік річок становить до 200 мм, у період весняної повені – до 50 мм, а в період дощових паводків – 10-20 мм.

Ріки в межах району характеризуються паводковим режимом. Для них характерні систематичні і часті підняття рівня води в усі пори року: навесні – під час танення снігу; влітку і восени – у період випадання сильних дощів; взимку – внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу. Висота підняття рівня води біля м. Галич коливається в межах 0,5-6 м. Річний стік цих річок розподіляється таким чином: навесні (березень-травень) – 40%, влітку (червень-серпень) – 30%, восени та взимку – 25-30%.Узимку ріки, зазвичай, вкриті кригою, яка є нестійкою. Тривалість кригоставу, що в середньому розпочинається в першій декаді грудня, складає близько 50 днів. Товщина криги в середньому 20-30 см, її скресання починається наприкінці лютого – на початку березня. Кригохід триває 5-8 днів.

Дністер є однією із найбільших водних артерій Галицького району. Ріка протікає по широкій долині, її правий берег високий і крутий, лівий – пологий. Заплава ріки широка, зайнята луками. На заплаві є заболочені стариці. Ширина русла біля Галича – 60-80 м. Русло звивисте, місцями прямолінійне (на відтинках Ганівці-Шевченкове та Галич-Дубівці). Глибина ріки коливається в межах 2-4 м; швидкість течії в середньому 0,8-1,0 м/с. Дністер має важливе природоохоронне значення у збереженні видового і кількісного багатства водоплавних птахів під час міграції та зимівлі.

Лімниця протікає в північно-східному напрямку по вузькій (до 2км) долині. Вважається одною з найчистіших річок Європи. Береги Лімниці високі, круті, порізані ярами. Схили переважно вкриті лісом. Русло звивисте з великою кількістю стариць. Ширина русла – 20-60 м, глибина – до 2 м, швидкість течії – 0,7 м/с.

Луква і Сівка вирізняються більш спокійною течією, але паводки на них повторюються часто, особливо весною і влітку. Долина Лукви глибока й вузька з крутими берегами, які порізані ярами й покриті чагарниками та лісом. Долина Сівки, навпаки, широка з низькими берегами, пологими й широкими терасами.

Найбільшою лівою допливою Дністра в межах Галицького району є Гнила Липа, що тече в південному, а потім у південно-східному напрямках і впадає в Дністер нижче Галича. Гнила Липа має ліві допливи – Нараївка, Студений Потік. Долина ріки широка, але береги її круті і високі, порізані ярами і балками, порослі верболозами. Унаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2-0,3 м/с. Максимальні паводки пов’язані з весняним сніготаненням. Середній багаторічний модуль стоку – близько 5 л/с з 1км2. Узимку ріку вкриває крига на 50-55 днів (в різні роки від 2 тижнів до 3 місяців).[1, 35]

 

 

5.Рослинний і тваринний світ.

 

З флористичної точки зору в Галицькому районі трапляються як подільські, так і карпатські види вищих судинних рослин.