Жіночі партії та організації в Україні

Отже, в українському суспільстві майже немає ознак подібного розвитку, який демонструють країни західної Європи, зокрема: запровадження системи гендерних квот або ж потужний загальнонаціональний жіночий рух, що знаходить підтримку у суспільстві та є могутнім лобі прийняття низки законодавчих актів і контролю за дотриманням прав та інтересів жінок. Ідея запровадження тендерних квот не знаходить підтримки ні серед населення України, ні серед численних політичних партій різного ідеологічного спрямування. Тому, попередніми умовами успішної антидискримінаційної діяльності жінок є етика відмінності, антидискримінаційне законодавство, і практика рівності. Україні слід брати приклад із таких фемінізованих країн країн як Німеччина, Франція, Португалія, Швеція, де кількість жінок у парламенті становить майже 50% і добиватися більш ефективної інтеграції жінок у політичний світ.

ВИСНОВКИ

Отже, жіночий  рух в Україні на даному етапі  має дещо унікальний період, коли відбувається його фактичне становлення не лише як одного з дуже важливих елементів  політичного життя держави, але  і як унікальне явище української  державності XXI сторіччя та як основа побудови громадянського суспільства, як фактор швидкого розвитку країни і завершення процесу демократизації. Жіночий рух став органічною складовою українського громадсько-культурного життя краю, яка не втратила національних особливостей в складних умовах становлення держави. Він загалом пройшов три етапи. Перший – етап, на якому визначалися завдання та цілі діяльності організацій. Другий полягав у пошуку шляхів взаємодії зі структурами державної влади та партійно-політичної системи. І третій – самовизначення у контексті громадянського суспільства, оволодіння його прийомами та способами діяльності.

Утворення подібних громадських організацій  передбачено статтею 36 Конституції  України «…громадяни мають право  на свободу об’єднання у політичні  партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів...», де зазначений ряд правил і критеріїв утворення організації. Законами і статтями передбачені усі засади існування громадських організацій.

Сьогодні  в Україні діють тисячі різноманітних  жіночих об’єднань різних типів, які працюють у різних сферах людської діяльності. Жіночі рухи в Україні представлені не тільки такими організаціями, які борються за права жінок, за створення рівності між чоловіками та жінками, але й такими, які спрямовують свою активну діяльність на допомогу дітям, на різноманітні потреби молодого покоління, на здобуття грандів для здійснення поставлених статутних цілей.

Такі жіночі об’єднання як «Жіноча громада», метою якої є формування і підтримка громадських ініціатив, які сприяють підвищенню соціального статусу жінок, розуміння ними своєї ролі в суспільстві та « Союз українок », який прагне об'єднати українських жінок для відродження демократичного жіночого руху, національних ідеалів і духовної культури, виховати  нову  генерацію української молоді, здатну будувати правову українську державу. Ці організації об’єднують українок не лише по всій Україні, але й далеко за її межами. Діяльність цих організацій є досить ефективною, адже вони проводять просвітницьку роботу, надають допомогу малозабезпеченим людям, інвалідам, проводять масові  заходи із святкування національних та християнських свят як на рівні цілого міста, так і окремих шкіл, дитячих садків, лікарень, сиротинців. Проте існує  значна кількість проблем, які не дають українському жіночому руху розвиватися. Це, наприклад, такі як недостатність ресурсів, небажання в суспільстві сприйняти жіночий рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства, недостатня поінформованість суспільства про жіночий рух в Україні та інші.

Розвиток жіночого руху України  історично зумовив появу «жіночих партій» з метою встановлення гендерно-правового балансу на законодавчому, соціально-політичному, культурному  рівнях суспільної життєдіяльності. Жіночі партії з'явились в умовах розбудови демократичного суспільства у сприятливому нормативно-правовому полі для розвитку та подальшого втілення гендерної демократії на теренах української державності. Проте на тлі сприятливих історичних, нормативних, суспільних чинників партії не змогли знайти правильної ідеології та підтримки українського електорату.

В Україні, починаючи з 1997 року, Міністерство юстиції зареєструвало  п’ять політичних партій жіночого спрямування : «Жінки України», «Жіноча народна партія (об’єднана)», партія «Солідарність жінок України», Всеукраїнське політичне об'єднання «Жінки за майбутнє», «Всеукраїнська партія жіночих ініціатив». Проте за результатами соціологічного дослідження  було встановлено, що більшість українців, а саме 42%, на виборах не підтримають партію  де більшість будуть жінки, проте 65% позитивно відносяться до участі жінок в політичній діяльності і навіть 50% опитаних вважають, що жінки здатні позитивно вплинути на діяльність представницьких органів влади.  Тому можна говорити про те, що традиційно причину поразки «жіночих» партій прийнято вбачати саме у неготовності української громадськості приймати гасла гендерної рівності.

Більшість політичних партій, що будують свою діяльність на проголошуваних засадах демократії, підтримують  загальнодержавну риторику про повернення жінки у коло сім’ї як справжньої «Берегині домашнього вогнища».

Якщо ж порівнювати  Україну з іншими західними демократичними країнами, які демонструють можливі шляхи досягнення тендерного паритету, зокрема: запровадження системи гендерних квот або ж потужний загальнонаціональний жіночий рух, що знаходить підтримку у суспільстві та є могутнім лобі прийняття низки законодавчих актів і контролю за дотриманням прав та інтересів жінок, то в українському суспільстві майже немає ознак подібного розвитку. Ідея запровадження гендерних квот не знаходить підтримки ні серед населення України, ні серед численних політичних партій різного ідеологічного спрямування.

Тому сьогодні досить виражено існує потреба кардинальних змін, адже дійсно незалежно від адекватності оцінки масовою свідомістю ситуації, сьогодні існує об’єктивна потреба в широкому залученні жінок до влади і політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вибори до Верховної Ради України 2002 року. Інформаційно-аналітичне видання. – К., 2002. – 15 с.
2. Громадські об’єднання в Україні : Навч. посіб / За ред. В.М.Бесчастного. – К.: Знання, 2007. – 136-137 с.
3. Жінки в політиці : міжнародний досвід для України / За заг ред. : Яни Свердлюк та Світлани Оксамитної// За матеріалами міжнародного наукового семінару «Жінки в політиці : міжнародний досвід для України», Київ – НаУКМА – 7 жовтня 2005р. – К.: АТІКА, 2006. – 272с.
4. Кормич Л.І., Шелест Д.С. Громадські об’єднання та політичні партії сучасної України / Кормич Л.І., Шелест Д.С. - К. : АВРІО, 2004. - 168-171ст.
5. Маланчук - Рибак О. Жіночий рух на західноукраїнських землях (кінець ХІХ – 30-і роки ХХ століття) // В кн.: Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні. Монографія / За заг. ред. Л.О. Смоляр. – Одеса, 1999. – С.110-130.
6. Слободянюк Еліна. Політика — не жіноча справа? // Нова політика.— 1998. — № 6. — С. 8.
7. Третій сектор в Україні: проблеми становлення. – К., 2001.
8. Шляхтун П.П.   Політологія (теорія та історія політичної науки)  Навчальний посібник / К.: Либідь, 2005.- 348 c.
9. Гендер і «Держава загального добробуту в країнах Західної Європи» В.Ященко // Політичний менеджмент №4 (49), cерпень 2011
10. Ann-Dorte Christensen. Women in the Political Parties // Equal Democracies? Gender and Politics in the Nordic Countries. – Oslo: Scandinavian University Press, 1999. – P73.

11.   Більшість українців  не підтримали б партію з  жіночою більшістю [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://bereginya.donetsk.ua/politychni-zhinochi-organizaciji/bilshist-ukrajinciv-ne-pidtrymaly-b-partiyu-z-zhinochoji-bilshosti/

12.     Жіноча народна  партія (об’єднана) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://party.civicua.org/1999/znpuo.htm

13.  Жіночий рух в Україні: джерела дослідження наукової проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/24_NPM_2010/Istoria/71344.doc.htm 

14.    Жіночі організації  України: «Жіноча громада» [Електронний  ресурс]. –         Режим  доступу : http://party.civicua.org/women/kontor/0001643.htm

15.     Жіночі організації  України: «Союз Українок» [Електронний  ресурс]. – Режим  доступу  :  http://party.civicua.org/women/kontor/0002517.htm

16.   Закон України  «Про забезпечення рівних прав  та можливостей жінок і чоловіків» 19 січня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:       http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/index

17.  Закон України «Про об’єднання громадян» 17 січня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:       http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/index

18.  Партія Жінки України  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://files.korrespondent.net/organizations/women

19.        Пашко А., Жіночий рух в Україні: історичний аспект та сучасний розвиток [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://pravoznavec.com.ua/period/chapter/2/36/1425

20. Політичні доктрини фемінізму [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/13340203/politekonomiya/politichni_doktrini_feminizmu

21.  Погорілко В. Вибори народних депутатів України - ключовий процес державотворення і правотворення / Вісник Центральної виборчої комісії [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://www.cvk.gov.ua/visnyk/index.php?mID=11

22. Український жіночий  рух на сучасному етапі чоловіками  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bereginya.donetsk.ua/istoriya-zhinochogo-ruxu-v-ukrajini/ukrajinskyj-zhinochyj-rux-na-suchasnomu-etapi/7/

23. Управління гендерними процесами в державній політиці [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.viche.info/journal/1376/

24. Чи можна принизити  жінок «рівністю» з чоловіками  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=59025&mainlang=ukr