Судовий наказ

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові  за його наявності для фізичних  осіб) стягувача і боржника, їх  місцезнаходження (для юридичних  осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб – платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна  частина рішення;

5) дата  набрання чинності рішенням;

6) строк  пред’явлення виконавчого документа  до виконання.

Наказ має бути підписаний і скріплений печаткою суду.

3.Судовий  наказ складається і підписується у двох примірниках, ідентичних за своїм змістом. Другий примірник скріплюється печаткою суду і видається стягувану після набрання ним законної сили у порядку, передбаченому ст. 105 ЦПК.

У разі втрати оригіналу судового наказу стягував має право звернутися зі заявою про видачу його дубліката в порядку ст. 370 ЦПК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, наказне провадження  є новим видом провадження, що досі не був притаманний українському цивільному процесу. Наказне провадження  – це спрощений вид провадження  у справах за вимоги, які мають очевидно достовірний характе. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах.

Справи, які належать до наказного провадження, порядок  їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст.ст. 95-106 ЦПК України.

Цей вид провадження  не свідчить про відсутність спірних  правовідносин між сторонами, а  про те, що в силу очевидності  права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права. Справи наказного провадження виділені законом з огляду на вимогу процесуальної економії, тобто, деякі справи дозволено розглядати відмінним від загальної цивільної процесуальної форми шляхом.

Завдання наказного  провадження — прискорення вирішення  ряду вимог, пов"язаних із:

1) стягненням з боржника  грошових коштів або

2) витребуванням майна.

Задля цього закон  зазначає, що судовий наказ є особливою  формою судового рішення і, одночасно, має силу виконавчого документа, що підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, передбаченому законом

Судове рішення у  вигляді судового наказу завершує процедуру  наказного провадження, яке може бути порушене лише за документально  підтвердженими і безспірними вимогами, передбаченими в ст. 96 ЦПК.

Предметом розгляду у  справах наказного провадження  є вимоги:

1. які грунтуються  на правочині, вчиненому у письмовій  формі

2. про стягнення нарахованої,  але не виплаченої працівникові  суми заробітньої плати

3. про компенсацію  витрат на проведення розшуку  відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів

Цей перелік не є вичерпний  і може бути розширений законом.

Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу, яка  грунтується на правочині, вчиненому  у письмовій формі;

2) заявлено вимогу  про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) заявлено вимогу  про компенсацію витрат на  проведення розшуку відповідача,  боржника, дитини або транспортних  засобів боржника.

Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, передбачених законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Конституція України  // Відомості Верховної Ради України.  – 1996. – №30. – Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний  кодекс України від 18 березня  2004 р. // Відомості Верховної Ради  України. – 2004. – № 40-41. –  Ст. 492.

3. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р.

4. Закон України „Про  виконавче провадження„вiд 21.04.1999 № 606-XIV // Відомості Верховної  Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207

5. Буркацький Л.К. Захист  цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навчально-практичний посібник. – Вид. стереотип. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

6. Бичкова С.С. (ред.) Цивільне  процесуальне право України Навчальний  посібник. - Киев: Атіка, 2006. - 384 с.

7. Бевзенко В. Переваги і недоліки нового Цивільного процесуального кодексу України // Юридичний журнал. – 2005. – № 9.

8. Бородін М. Конституційне  право громадянина на звернення  до суду за захистом своїх  прав // Право України. – 2000. –  №8. – С. 61.

9. Бородін М. Перегляд рішень, що набрали законної сили у зв'язку з нововиявленими обставинами за новим ЦПК України // Право України. – 2004. – №11.

10. Васильєв С.В. Цивільний  процес X.: Одіссей, 2008. - 480 с.

11. Кравчук В. М., Угриновська  О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. — К. : Істина, 2006. - 944 с.

12. Луспеник Д. Заочне  рішення: його цілі, процедура,  проблеми та шляхи їх вирішення  // Право України. – 2004. – №  5. – С. 95.

13. Луспеник Д. Наказне  провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. – 2004. – № 7. – С. 89-94.

14. М.І. Балюк, Д.Д.  Луспеник Практика застосування  цивільного процесуального кодексу  України (цивільний процес у  питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серия «Судова практика» . - X.: Харків юридичний, 2008.- 708 с.

15. Підопригора О.А., Харитонов  Є.О. Римське право: Підручник.  – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.

16. Чорнооченко C.I. Цивільний  процес: Вид. 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с

17. Штефан М.Й. Цивільне  процесуальне право України: Академічний  курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий  Дім «Ін Юре», 2005.