Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Апреля 2015 в 12:00, курсовая работа
Актуальність теми дослідження. Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство характеризується широким спектром особистих немайнових та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ОСІБ ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ЗАКОННІ ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇН 5
РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 9
2.1. ПІДСТАВИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ. 9
2.1. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. 15
РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ, ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ. 21
3.1. ПІДСТАВИ, МЕТА І ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФОРМИ УЧАСТІ ОРГАНІВ І ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ 21
3.2. ЦИВІЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ОРГАНІВ І ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ 24
ВИСНОВОК 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33
Одеса – 2015 рік
ЗМІСТ
Актуальність теми дослідження. Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство характеризується широким спектром особистих немайнових та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадовихі службових осіб.
Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого при Верховній Раді України по правам людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту - звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.»
Слід наголосити, що поряд з безпосередніми учасниками процесу – позивачем і відповідачем, які безпосередньо приймають участь у розгляді справи, наділені юридичною заінтересованістю і самі захищають свої інтереси у судовому засіданні, існують також і суб’єкти захисту прав інших осіб. У курсовій мова піде про участь в цивільному процесі суб’єктів захисту прав інших осіб, які визначені у Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК України). До таких суб’єктів належать: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та фізичні та юридичні особи, яким за законом надано право захищати права і свободи інших осіб.
Метою роботи є розкриття поняття зазначених вище суб’єктів захисту прав інших осіб, завдань та форм їх участі, а також процесуальних прав.
Теоретичною базою дослідження стали наукові праці М.Косюти, Н.Руденко, Г.Тимченка, Ю.Червоного, С.Фурси, М.Штефана та такі законодавчі акти як Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс, Закони України «Про прокуратуру», «Про Уповноваженого Верховнї Ради України з прав людини» та ін.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у випадках, встановлених законом до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Згідно із ст. 45 ЦПК України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або вступати в справу за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у процесі для надання висновків у справі є обов’язковою у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.
Кожен з названих суб’єктів має певну специфіку з погляду функцій, цілей і завдань, які покладаються на них законом, а також форм участі у цивільному процесі, передбачених ст. 45 ЦПК України. У названій статті йде мова про такі форми участі в цивільному процесі на захист прав інших осіб: по-перше, звернення до суду із заявами про захист прав, свобод і інтересів інших осіб, державних або суспільних інтересів і участь у цих справах; по-друге, представництво інтересів громадян або держави. У коментарі ст. 45 ЦПК України Ю.С.Червоний1 виділяє ще третю форму участі – надання висновку у справі.
Аналізуючи законодавство та науково-практичні статті можна зробити висновок, що на сьогодні найбільша кількість справ щодо захисту прав інших осіб розглядається за представництвом прокурора. Немає у ст. 45 ЦПК України обмежень у категорії справ, по яких прокурор не міг би пред’являти позови і заяви. Однак на практиці прокурори звичайно не порушують справи про розірвання шлюбу і справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, тому що справи про розірвання шлюбу мають особистий характер і завдання суду і прокурора полягає у здійсненні заходів до збереження сім’ї, а справи другої категорії відносно прості. Але в тому разі, коли одне подружжя є недієздатним, прокурор повинен вжити всіх заходів для захисту інтересів таких осіб, тобто він може і повинен пред’являти такі позови2.
Прокурор у цивільному процесі належить до осіб, які беруть участь у справі, а отже, він має юридичну заінтересованість у справі і наділяється всіма правами цієї групи учасників процесу. Відповідно до ст. 27 ЦПК України прокурор, як особа, що бере участь у справі, має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом. Але це не все коло повноважень, що має прокурор у цивільному процесі. Закон України “Про прокуратуру” окреслює коло додаткових повноважень прокурора у цивільному процесі, про що мова піде далі.
Згідно із ст. 45 ЦПК України в цивільній справі, крім прокурора можуть брати участь органи державної влади і органи місцевого самоврядування, профспілки, державні підприємства, установи, організації, сільськогосподарські підприємства, кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації або окремі громадяни. Оскільки правила про ці органи і осіб містяться в главі 4 ЦПК України, що має назву “Особи, які беруть участь у справі”, вони віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі, а відтак, наділені юридичною заінтересованістю. Однак характер їх заінтересованості інший, ніж у сторін і третіх осіб – вона носить не особистий, а службовий, посадовий, як правило, характер. Їх заінтересованість визначається найчастіше місцем у системі органів держави та їх компетенцією. У справі зазначені органи беруть участь найчастіше з метою здійснення покладених на них обов’язків. Так, наприклад, органи опіки і піклування беруть участь у справах, пов’язаних з виконанням батьками, опікунами і піклувальниками обов’язків по вихованню дітей. Метою участі цих органів і осіб у цивільному процесі може бути захист інтересів інших осіб і надання допомоги суду в з’ясуванні дійсних обставин справи3.
Підставами участі в процесі зазначених суб’єктів є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб.
У здійсненні своїх процесуальних прав суб’єкти захисту прав інших осіб незалежні від волі осіб, права і охоронювані законом інтереси яких вони захищають. У зв’язку з цим вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені ними вимоги, але такі дії не позбавляють особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подана заява, вимагати від суду розгляду справи по суті. Укласти мирову угоду суб’єкти захисту прав інших осіб не можуть, оскільки не є учасниками матеріально-правового спору.
Отже, законодавець на підтримання конституційних гарантій захисту прав і свобод людини надав право Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, прокурору, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, фізичним та юридичним особам звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Ст. 46 ЦПК України встановлено такі форми участі в цивільному процесі на захист прав інших осіб: по-перше, звернення до суду із заявами про захист прав, свобод і інтересів інших осіб, державних або суспільних інтересів і участь у цих справах; по-друге, представництво інтересів громадян або держави. Крім того, виділяють третю форму участі – надання висновку у справі. На мою думку, така форма є лише гарантією захисту прав і свобод особи і виділяти її як форму участі не доцільно, адже вона чітко не прописана законодавцем.
Конституція України (ст. 6) затвердила засади розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Саме з цих позицій слід виходити при визначенні місця та ролі прокурора в цивільному процесі на сучасному етапі судово-правової реформи4.
Прокуратура становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом (п.2 ст. 121 Конституції України). Прокурор — особливий суб ' єкт цивільного процесу. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст. 45 ЦПК України).
Особлива роль прокуратури (порівняно з іншими державними органами) виявляється в двох аспектах. По-перше, прокуратура здійснює цю діяльність у разі вчинення правопорушень. По-друге, вона представляє інтереси громадян чи держави у притаманних лише їй процесуальних формах, зокрема у формі представництва.
Приводом для представництва прокуратурою інтересів громадян у суді можуть бути: звернення громадян, посадових осіб, повідомлення у засобах масової інформації, виявлення безпосередньо прокурором порушень інтересів, що охороняються законом, а також випадки, коли таке представництво визнає за необхідне суд. Підставами для представництва прокуратурою інтересів громадян у суді є конкретні факти порушення прав, свобод громадян та неможливість громадянина самостійно захистити їх у суді (особисто або за допомогою адвоката чи інших компетентних осіб), а також коли цього вимагають громадські інтереси при масових порушеннях законності. Об'єктом представницької діяльності прокурора є усі конституційні та інші права, свободи тих громадян, які брали участь у відповідних правовідносинах.
Прокурор включений до складу осіб, що беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України), однак за процесуальним положенням вирізняється серед них. Незалежно від форми участі в процесі прокурор завжди має самостійний статус, що зумовлюється ось чим:
- представництво прокурора грунтується безпосередньо на Конституції України, тоді як представництво інших осіб має інші підстави: доручення, адміністративний акт, закон;
- представництво прокурора передбачене законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку цивільного судочинства;
- інтерес прокурора до процесу завжди має не особистий, а державний характер на відміну від сторін процесу та третіх осіб. Отже, представництво прокурора є самостійною формою державної діяльності;
- інтерес прокурора до справи визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі, від імені та на захист яких прокурор здійснює свою діяльність;
- як представник інтересів держави чи громадянина прокурор реалізовує надані йому права та покладені на нього обов ' язки в межах процесуального законодавства та водночас допомагає реалізовувати їх іншим суб ' єктам правовідносин;
- прокурора не може бути усунуто або замінено сторонами процесу. Крім того, прокурорське представництво вирізняється іншими суттєвими ознаками: складом представників, колом тих, чиї інтереси вони представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.