Документи платіжного обігу

· за рахунок бюджетних  коштів, коли фінансові органи використовують чек для повернення підприємством  зайво внесених до бюджету коштів.

Бланки чеків брошуруються в окремі книжки, які банки видають своїм клієнтам за їх заявою. У заяві повинно бути зазначено, з якого рахунка будуть оплачуватися чеки. Якщо гарантія оплати надається за рахунок власних коштів платника, то до заяви додається платіжне доручення на їх депонування на окремому рахунку. 

При видачі клієнту чекової  книжки банк проставляє на обкладинці ліміт, що дорівнює сумі заброньованих  коштів чи банківській гарантії. Крім того, на кожному окремому чеку банк може зазначати граничну суму, на яку  він може виписуватись.

Виписуючи чеки, платник  реєструє їх у кінці книжки, зазначаючи дату, номер чека, кому вручений і  на яку суму, залишок ліміту чекової  книжки. Невикористані або зіпсовані  чеки повертаються банку, а залишок  ліміту книжки відновлюється на рахунок  чекодавця.

Одержаний від платника чек чекодавець зобов’язаний здати  в банк протягом 10 днів з моменту  його виписки, не враховуючи дня виписки. Після закінчення цього терміну  банк не приймає чеків до сплати. Чеки у банк здаються разом з реєстром, у якому даються їх основні реквізити. Кожний чек, що здається в банк, та їх реєстр завіряється підписом і печаткою чекоотримувача.

Банк перевіряє надані йому чеки та реєстр і зараховує  зазначену суму на рахунок чекоотримувача. Якщо рахунки чекодавців відкриті в  цьому ж банку, то зазначена сума одразу списується з цих рахунків і розрахунково-платіжна операція на цьому завершується. Якщо рахунки чекодавців відкриті в інших банках, то виникають вимоги між банками, що оплачуються в порядку міжбанківських розрахунків.

Розрахунки чеками мають ряд привілеїв: гарантія оплати; контроль платника за товарною угодою; зближення оплати та постачання товару. Чеки можуть обслуговувати не тільки оптовий, але й роздрібний обіг, де вони успішно конкурують з наявними грошими, якщо створені необхідні економічні та організаційно-правові передумови.

Розрахунки шляхом акредитивів  – дуже поширена форма у ринковій економіці. Застосовується вона здебільшого  в іногородніх розрахунках за товари та послуги, коли постачальник хоче забезпечити гарантію оплати, а також у міжнародних розрахунках.

Акредитив – це зобов’язання оплатити продукцію, що видається дорученням клієнта-постачальника його контрагенту-постачальнику. Складність взаємин між постачальником і покупцем визначає різноманітність  видів акредитивів. Вони можуть бути:

· покриті та непокриті (гарантовані);

· відкличні та безвідкличні;

· відкриті в банку  платника та в банку постачальника;

· що використовуються для  оплати документів постачальника з  акцептом платника або без нього.

Покритим називається  акредитив, для здійснення платежів за яким заздалегідь бронюються кошти в повній сумі на окремому рахунку. Відкриття такого акредитива є обтяжливим для платника, оскільки відволікає засоби з його поточного обігу, але воно вигідне банку, в якому відкритий акредитив, та постачальнику товарів.

Непокритим називається  акредитив, оплата за яким гарантується банком за рахунок його кредиту без  попереднього бронювання коштів платника. Такий акредитив ще називають  гарантованим. Він вигідний усім учасникам  розрахунків.

Відкличний акредитив  може скасовуватися або змінюватися  після розпорядження платника, яке  він дає через свій банк без  попереднього узгодження з платником. Хоча для такого розпорядження у  платника повинні бути вагомі підстави, відзивний акредитив не повною мірою захищає інтереси постачальника, і вони рідко погоджуються на нього.

Безвідкличний акредитив  може скасовуватися або змінюватися  покупцем тільки за згодою постачальника.

Акредитив з оплатою  документів за акцептом представника платника зменшує ризик порушення постачальником умов договору, оскільки зазначений представник безпосередньо перевіряє відвантаження до оплати розрахункових документів. Проте такий акредитив помітно підвищує видатки постачальника на здійснення розрахунків, що є його недоліком.

Акредитив без акцепту не має цього недоліку, але й не забезпечує платнику належного контролю за діями постачальника.

У сучасних умовах (низька договірна та платіжна дисципліна) доцільніше відкривати в банках постачальників покриті, безвідзивні акредитиви з  акцептом документів представника покупця. Відкривається акредитив для розрахунків тільки з одним постачальником. Для учасників таких розрахунків важливо правильно встановити термін платежу. Його збільшення підсилює відвернення коштів з обігу платника, що погіршує фінансовий стан. Зменшення терміну акредитива погіршує умови оплати документів постачальника. Термін акредитива, його вид та умови оплати визначаються у договорі сторін.

Для відкриття акредитива платник надає своєму банку (банку-емітенту) заяву, в якій зазначає всі необхідні реквізити: номер договору, яким передбачено відкриття акредитива; термін його дії; найменування постачальника та банку, що виконує акредитив; вид та умови його реалізації (вид товарів, що оплачуються); розрахункові документи, з їх акцептом або без акцепту та ін.; сума акредитива. Зазначені реквізити є обов’язковими, і за відсутності хоча б одного з них акредитив не відкривається.

Вивчивши одержану заяву, банк приймає рішення про відкриття  акредитива платнику. При позитивному  рішенні він бронює кошти чи надає гарантію платежу, відкривши для цього рахунок “Акредитиви” у себе чи в банку постачальника. Про відкриття акредитива відразу ж повідомляє постачальника, який може відвантажувати продукцію.

Відвантаживши продукцію, постачальник надає в свій банк реєстр рахунків з додаванням комерційних документів, передбачених умовою акредитива, до завершення терміну останнього. Банк ретельно перевіряє надані документи на предмет дотримання постачальником усіх умов акредитива. Якщо жодна умова не порушена, банк зараховує відповідну суму коштів на рахунок постачальника і одночасно списує її з рахунка “Акредитиви”, якщо він відкритий у тому ж банку. Якщо наданий рахунок відкритий у банку платника, то гроші з нього будуть списані після надходження до цього банку дебетових авізо та товарних документів від банку постачальника.

Банки повинні контролювати терміни дії акредитивів. Акредитив  закривається у таких випадках: якщо настає встановлений термін; при достроковому відкликанні акредитива платником; за заявою постачальника про припинення поставок проти відкритого акредитива; при достроковому використанні всієї суми акредитива. Якщо при закритті акредитива залишаються не використані для платежів кошти, вони перераховуються на той рахунок платника, з якого були списані при відкритті.

Зазвичай термін акредитива встановлюється для банку постачальника. Тому його закриття в банку платника здійснюється пізніше від терміну  обігу документів між банками  з додаванням деяких резервних днів (зазвичай п’яти).

Перевагою розрахунків за акредитивами є те, що вони гарантують оплату поставленої продукції. Недоліки цієї форми розрахунків полягають у тому, що в покупця відволікаються засоби з поточного обігу при бронюванні їх на акредитиві. Крім того, при затримці відкриття акредитива платником постачальник не може відвантажувати продукцію, що призводить до погіршення його фінансового стану.

Література

1. Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998. – 120 с.
2. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь, 1992. – 164 с.
3. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. – С. 16-18.
4. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.
5. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. – 1995. – № 3. – С. 82-85.
6. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.
7. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.
8. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и статистика, 1994.
9. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993. – 328 с.
10. Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи, 1997. – 943 с.
11. Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу та повної моделі банку // Вісник НБУ. – 1999. – № 9. – С. 61-64.
12. Ганах Н.І., Мельниченко І.Г. До питання розвитку ринку інформаційного бізнесу в Україні // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. – 3-ій вип. – Ч. 2. – Біла Церква, 1997. – С. 125-130.
13. Ганах Н.І., Мельниченко Г.І. Застосування методів експериментально-статистичного моделювання для дотримування маневрених характеристик виробництва // Проблеми праці, економіки та моделювання. – Ч. 1. – Хмельницький, 1998. – С. 52-54.

Ганах Н.І., Прокопенко Н.С. Особливості сучасного податкового  законодавства України в контексті  прийняття Податкового кодексу // Регион, город, предприятия в условиях переходной экономики. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. 62-68.