Соціально-економічні фактори, що визначають умови інформаційної діяльності в Україні

Стан інформаційного ринку  визначається співвідношенням елементів (самого ринкового механізму, державного регулювання, рівня й стану культури, суспільної свідомості).

Ринковий механізм виявляється, насамперед, у взаємодії попиту й  пропозиції. Це специфічні категорії, що виражають взаємодію виробництва  та споживання в умовах ринкової економіки. Співвідношення попиту й пропозиції характеризує кон'юнктуру ринку[5, c. 62-64].

Рівень і перспективи  розвитку інформаційного ринку в  країні визначає відповідність інформаційної  інфраструктури, що складається, ринковим вимогам. Сучасна інформаційна інфраструктура складається з систем накопичення  і збереження інформаційних продуктів (національні системи інформаційних ресурсів); систем виробництва інформаційних продуктів; систем забезпечення інформаційними продуктами споживача; систем сервісного обслуговування елементів інфраструктури та системи підготовки кадрів. Як користувачі виступають усі суб'єкти, що здійснюють безпосередній та опосередкований інформаційний обмін із використанням інформаційної інфраструктури.

Подальший розгляд проблем  функціонування ринку інформаційних  продуктів та послуг потребує чіткішого  визначення його місця в системі інформаційного ринку. Найчастіше ці два поняття вживаються як однопорядкові, що здається нам не зовсім точним.

У новому інформаційному суспільстві  інформаційний ринок як складний соціальний інститут інтегрує ряд взаємозалежних галузей. Прийнято виділяти три взаємодієві галузі інформаційного ринку:

• інформація (бази даних, електронні видання на компакт-дисках, діалогові інформаційні служби);

• електронні угоди (системи резервування квитків і місць у готелях, електронної торгівлі, біржових і фінансових операцій);

• електронна комунікація (послуги електронної пошти й передача даних).

Проте реальна практика свідчить, що інформаційний ринок є змістовнішим і ширшим, ніж зазначені галузі. У процесі його формування створився  ринок видавничого та журнального  бізнесу, програмного забезпечення й технічних засобів інформатизації, інформаційних технологій, інтелектуальних продуктів, рекламних, консалтингових, освітніх послуг тощо. Виокремлення цих галузей пов'язано з особливостями запропонованого на них продукту, що в тої чи іншої міри має інформаційну природу.

Протягом останнього десятиліття  три згадані галузі інтегрують в  єдине ціле в рамках мережі Internet, що, у свою чергу, сама перетворюється на самостійний сектор інформаційного ринку, роль і значення якого, а також  вплив на інші галузі, постійно зростають[7, c. 52-54].

Інформаційний ринок сприймався спочатку як підприємницька діяльність, пов'язана з реалізацією технічного й програмного забезпечення. Відповідно основним продуктом цієї галузі інформаційного ринку виступають програмні продукти, окремі програми або пакети прикладних програм, написані машинною мовою і подані на машинному носієві з відповідним описом програмних і допоміжних матеріалів. Ринок інформаційних технологій є багатофункціональною сферою інформаційного ринку, що охоплює всю сукупність форм, методів і засобів автоматизації інформаційної діяльності в різноманітних сферах. Інформаційні технології — товар не зовсім звичайний. На ринку він виступає як продукт споживання та як засіб виробництва, оскільки від нього залежить інформаційне забезпечення ринку і, отже, його нормальне функціонування. Інформаційні технології стосуються всіх аспектів функціонування документально-інформаційних структур і ведуть до їхнього розвитку.

На світовому ринку  інформації визначають такі основні сектори, характерні для всіх розвинених країн, що не залежать від каналів передачі інформації:

1. Сектор ділової інформації (біржової, фінансової, комерційної, економічної, статистичної) охоплює:

• біржову й фінансову інформацію (про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів та капіталу, інвестиції, ціни). Цю інформацію надають біржі, спеціальні служби біржової і фінансової інформації, банки, брокерські компанії;

• економічну та іншу соціальну статистичну інформацію: економічну, демографічну, інформацію у вигляді рядів динаміки соціальних даних, прогнозованих моделей та оцінок, які надають державні служби, а також компанії, що займаються дослідженнями та розробками, консалтингом;

• комерційну інформацію (про компанії, фірми, напрями їхньої діяльності, товари, ціни, фінансовий стан, керівництво тощо). Цю інформацію надають широкі кола установ, у тому числі й неінформаційні;

• ділові новини в галузі економіки та бізнесу, що надають спеціальні інформаційні служби.

2. Сектор професійно орієнтованої інформації (науково-технічної та спеціальної) вміщує:

• документальну, бібліографічну, реферативну та довідкову інформацію, а також дані з галузей фундаментальних та прикладних, природознавчих, технічних і суспільних наук, виробництва та різних сфер людської діяльності;

послуги, пов'язані з пошуком  і наданням першоджерел та копій  документів, організацією доступу до джерел інформації через бібліотеки та спеціалізовані служби, послуги  у придбанні першоджерел, їх одержанні  через міжбібліотечний абонемент у вигляді мікро-  і  повнорозмірних копій. 3. Сектор масової споживчої інформації охоплює:

• новини та літературу (інформацію служб новин і агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії);

• споживчу та розважальну інформацію (новини, прогнози погоди, розклад руху транспорту, пропозиції з обміну, купівлі і продажу тощо). Ця інформація розповсюджується як у вигляді документальних видань, так і каналами служб телебачення (телетекст, відеотекст), радіомовлення, комп'ютерних мереж[4, c. 241-243].

Як зазначають фахівці, в  Україні вже сформувалося принаймні  п'ять секторів інформаційного ринку, що відрізняються специфічним колом  споживачів та домінуючими видами інформаційних  послуг: сектори ділової, правової, політико-аналітичної інформації та політичної реклами, інформації для фахівців та сектор споживчої інформації для населення. Розвиток ринку інформації в Україні відбувається на принципово нових економічних і технологічних засадах і добре відбиває стан ринкових відносин у країні.

Інформаційний ринок України  формується на початку 90-х років  за дуже складних умов. За часів СРСР інформаційна діяльність в Україні  була спрямована, головним чином, на забезпечення окремими видами спеціальної інформації (насамперед, науково-технічної) і була тісно пов'язана з функціонуванням ДСНТІ. Наприкінці 80-х — початку 90-х років почався перерозподіл державної власності, перехід до нових засобів ведення роботи та впровадження нових методів: госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування. Дезінтегрованість інформаційного простору СНД вкрай негативно позначилась на системі інформації в Україні. За станом на 1991 р. мережа органів НТІ охоплювала 230 спеціалізованих інститутів і центрів інформації та близько 10 тис. інформаційних служб на підприємствах і в організаціях. Між учасниками цієї системи було досягнуто певного розподілу функцій за спеціалізацією і кооперуванням у створенні інформаційних продуктів і послуг. З кінця 90-х років почалася ліквідація органів НТІ на підприємствах і в організаціях, в результаті чого їхня кількість зменшилась на 24%, а чисельність інформаційних працівників — на 50%. В такому усіченому вигляді система НТІ залишилася один на один із найтяжчими проблемами: недокомплектованістю інформаційними ресурсами, відсутністю фінансування. Як наслідок в Україні більш 90% ( на початку 90-х років) органів і підрозділів НТІ залишилися без необхідної матеріальної і технічної бази, засобів збору, збереження й передачі інформації.

Прагнення пострадянських країн  після розпаду СРСР до незалежності не було підкріплено відповідним організаційним, технологічним і економічним середовищем функціонування інформаційних організацій України. Ринок, запроваджений силовими методами, об'єктивний брак ресурсів для бюджетного фінансування науково-технічної діяльності істотно зменшили значення цього сектору. Процес становлення інформаційного ринку України показав, що спроба прискореного розвитку інформаційної діяльності з акцентом на адміністративно-командні форми управління не виправдала себе. Курс на перебудову інформаційної діяльності на основі нової техніки та технології, створення нових інформаційних систем регіональним органам НТІ виявився не під силу, що призвело до повернення на ринок НТІ потужних інформаційних служб Росії, для яких збереження цього сектору визначилося скоріше не поточними потребами й попитом, а організаційним потенціалом, накопиченим ще за радянських часів (велика кількість значних інститутів і величезних інформаційних ресурсів)[7, c.60].

З кінця 90-х років в Україні  виникли нові незалежні інформаційні установи, що працюють на комерційній основі, насамперед у сфері ділової і комерційної інформації. Комерційний сектор, оцінивши ситуацію, спрямував свої зусилля на збагачення інформації (випускається головними інформаційними інститутами та додатковими споживчими властивостями) і на створення на цій основі якісної продукції, адаптованої до вимог ринку. Ці тенденції створили передумови для розвитку конкурентного середовища в різних секторах інформаційного обслуговування споживачів.

2.2. Шляхи вдосконалення розвитку інформаційної діяльності

Необхідність вирішення  актуальних проблем розбудови організаційно-правових основ держави, формування її нормативно-правової бази, піднесення якісного рівня та скорочення технологічного циклу законотворчого процесу дали поштовх розвитку сектора правової інформації. На нього одночасно вийшли організації як державного, так і приватного рівня. Сектор правової інформації перш за все становить БД апарата управління. Починаючи з 1990 р. у Верховній Раді України функціонує, послідовно розвивається та вдосконалюється інформаційно-аналітична система, що охоплює весь цикл законотворчої та правозастосовної діяльності. На теперішній час система об'єднує понад двадцять автоматизованих комплексів, які реалізують технологічний процес розробки законодавчих та нормативних актів. Система надає послуги не лише структурним підрозділам Верховної Ради України, а й тисячам користувачів державних та недержавних організацій, установ, закладів, підприємств, фізичних осіб як в Україні, так і за її межами; надає доступ до міжнародної системи правової інформації (Global Legal Information Network) та інших світових інформаційних ресурсів. На українському інформаційному ринку в секторі правової інформації функціонують і комерційні організації різноманітного масштабу, що створюють БД і надають доступ до них ("Ліга").

Умовами інформаційної діяльності є насамперед передбачені Конституцією і законами України принципи інформаційної  діяльності (інформаційних відносин) та інформаційна політика держави. Основними з цих принципів за Законом України «Про інформацію» (ст. 5) є: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Зокрема, гарантованість права  на інформацію полягає в обов'язку органів державної влади, а також  органів місцевого і регіонального  самоврядування інформувати про  свою діяльність та прийняті рішення; у створенні в державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у передбаченому порядку доступ до інформації; у вільному доступі суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; у обмеженні цього доступу через специфіку цінностей та особливі умови їх збереження, що визначаються законодавством; у створенні механізму забезпечення права на інформацію; у здійсненні державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію; у встановленні відповідальності за порушення законодавства про інформацію тощо[1, c. 56-57].

В умовах сучасних глобалізаційних  тенденцій Україна має бути спроможною адекватно відповідати на всі  виклики та небезпеки, пов'язані  з розбудовою глобального інформаційного суспільства.

У загальному вигляді інформаційна безпека виступає складовою або  підсистемою такої категорії, як «національна безпека».

З урахуванням нерозвиненості правових інститутів для функціонування бізнесу в Україні, активного  нормотворчого процесу, що супроводжується змінами господарського, податкового і митного законодавства, можна вважати, що перспективи для розвитку цього сектору досить значні.

Розвиток сектора масової, споживчої інформації відбувається насамперед у межах українського сегмента Internet і фінансується за рахунок реклами, а також самими засобами масової інформації. Внесок в його фінансове забезпечення з боку держави практично призупинився і подальший розвиток цього сектора пов'язаний із діяльністю приватних інформаційних фірм.

Система інформаційних установ має слугувати цілям максимального задоволення інформаційних потреб кожного користувача, надання йому інформації потрібного рівня інформаційно-аналітичної обробки у необхідному вигляді та на потрібному носієві. Трансформувати традиційні системи не можна без докорінної перебудови технологічних процесів, усталених людських факторів, формування відповідної правової бази[4, c. 247-248].

Висновки

Світова інформаційна практика свідчить про те, що формування нормально  функціонуючого ринку — процес доволі складний і тривалий. У США перехід сфери інформаційної діяльності до ринкової моделі розвитку відбувався протягом одного-двох десятиліть, у Росії на перебудову інформаційної інфраструктури було відведено трохи більше п'яти років.

Галузі інформаційного ринку України ще дуже далекі від стану стабільного функціонування. Має місце несприятливий стан інвестиційної сфери, централізовані капітальні вкладення обмежені незначними сумами у зв'язку з напруженим станом бюджету, а самофінансування інформаційних установ підірване економічною ситуацією, інфляцією. Залучення іноземного капіталу до інформаційної сфери ускладнюється через загальний негативний імідж інформаційної діяльності як галузі, якій не властивий швидкий обіг коштів та практично відсутні гарантії для іноземних інвесторів.

У той же час інформаційним  продуктам і послугам, що готуються, не притаманні споживчі якості, що дозволяють використовувати їх для проведення складних і відповідальних пошукових  і аналітичних робіт, спрямованих  на створення і просування на ринку нових товарів в умовах жорсткої конкуренції. Виникає необхідність у розгляді цілого комплексу логістичних задач, до яких входять планування, організація, контроль та управління технологічними процесами підготовки інформаційних продуктів та послуг, каналів їх розповсюдження та доведення до користувача.

Перспективи інформаційного ринку України пов'язані з подальшим  розвитком системи державної  інформації, створенням комерційного сектора за умов регулюючої ролі держави, перетворенням інформаційних служб із суто інформаційних на інформаційно-аналітичні, інформаційно-консалтингові.

Список використаних джерел

1. Андрієнко В. Інформаційна діяльність в малому та середньому бізнесі / Донецький національний ун-т. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2008. — 202c.
2. Давидова І. Ринкова трансформація інформаційної діяльності в Україні //Вісник книжкової палати. - 2001. - № 8. - C. 21-24
3. Єрмошенко М. Інформаційні технології у комерційній діяльності //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 9. - С.49-58
4. Корнєв Ю.Г. Аналіз інформаційної діяльності як сфери бізнесу //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 6. - C. 241- 248
5. Кулицький С. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навчальний посібник/ Сергій Кулицький,; Ред. Т. М. Васильєва; МАУП. - Київ, 2002. - 221 с.
6. Матвієнко О. Досвід підготовки спеціалістів з інформаційної діяльності у зарубіжних країнах //Рідна школа. - 2001. - № 10. - C. 76-78.
7. Матвієнко О. Професіоналізація інформаційної діяльності у сфері державного управління //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 1. - C. 52-60.
8. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні: закони і законодавчі акти/ Володимир Горобцов, Андрій Колодюк, Борис Кормич та ін.; Ред. І. С. Чиж. - К.: Юридична думка , 2006. - 384 с.
9. Правове регулювання інформаційної  діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 року/ Відп. ред. С.П.Павлюк; Наук. ред. С.Е. Демський,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 687 с.
10. Філіпова Л. Інформаційна діяльність як фахова навчальна дисципліна: змістовний аналіз//Вісник Книжкової палати. - 2005. - № 2. - C. 29-30