Грошовий оборот

Приклад: 
   В Україні обсяг ВВП у 2000 р. становив 172,9 млрд грн. На початок року в обороті перебувало (за агрегатом М3) 22,1 млрд грн і на кінець року — 32,1 млрд грн, середньорічний обсяг — 27,1 млрд грн. Середня швидкість обігу гривні (V) за 2000 р. становила 6,4 раза   , середня тривалість одного обороту гривні — 56,2 днів   
   Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов’язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб’єктом грошового обороту. Проте й інші — нетоварні — платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також з тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інституцій, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб’єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов’язаннями, то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і зменшуватиметься вся швидкість їх обігу. 
   Показник швидкості обігу грошей можна визначати і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі проміжні та нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник Vпрактично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті. 
   Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи — розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо. 
   Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв’язані показники з оберненою залежністю. 
   Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв’язків, збалансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник “викидатиме” товарів у сферу обігу, частіше продаватиме й купуватиме їх, зумовлюючи прискорення обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей. 
   Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу. 
   Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передання грошей від платника до їх одержувача. 
   Зауважимо, що зміна швидкості грошового обігу не є дзеркальним відображенням зміни інтенсивності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб’єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін й уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів “на всякий випадок”. Коли знецінення грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний попит, “втеча” від грошей до товарів, що ще більше прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення. 
   Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду — прискоренням чи уповільненням. 
   Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту. 
   Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором. 
   Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до антиінфляційних програм як їх складова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни. 
   Швидкість обігу грошей — явище об’єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон’юнктуру ринку. Не випадково, представники кількісної теорії грошей тривалий час намагалися абстрагуватися від цього чинника впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж. М. Кейнс довів безпідставність цього припущення і визнав, що швидкість обігу може істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Тому абстрагування від цього чинника в економічних розрахунках, особливо в короткостроковій перспективі, недопустиме. Будучи пов’язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс узагалі поставив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дійових інструментів регулювання економіки у фіскально-бюджетну сферу. 
   М. Фрідман — засновник сучасної монетаристської теорії — слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. Наприклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати його вплив на ринок можна збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорюється — то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.

5. Відповідно до класичної теорії А. Маршалла та І. Фішера , кількість грошей визначається залежністю рівня цін від грошової маси :

 

МY = РQ

 

де М - маса грошей ;

Р - ціна товару;

Y- швидкість обігу грошей ;

Q - кількість товарів , представлених  на ринку

 

Рівень цін змінюється пропорційно  зміні маси грошей в обігу.

 

У Росії головна причина збільшення грошової маси - величезний дефіцит  федерального бюджету , який на 2000 р. передбачений у розмірі 57870000000 крб. , Або 1,08 % до ВВП. Протягом першої половини 90- х років  він погашався додатковим випуском грошей в обігу , в той же час  товарний оборот реально скорочувався через скорочення обсягу виробництва.

 

Зростанню грошової маси сприяє грошовий мультиплікатор (від лат. Multiplicator - умножающий ) , що виникає з розвитком кредитної  системи ( в умовах двох і більше рівнів). Суть його в тому , що грошова  маса в обігу збільшується в результаті розширення кредитних операцій банків зі своїми клієнтами за рахунок отримання  коштів з централізованого резерву  Банку Росії , утвореного із обов'язкових  відрахувань банків . Теоретично коефіцієнт мультиплікації дорівнює величині зворотного ставки обов'язкових резервів , встановленої Банком Росії для банків країни. Він розраховується за певний період часу , зазвичай за рік , і характеризує , наскільки збільшиться грошова  маса в обігу за цей період. Банк Росії , керуючи грошовим мультиплікатором , здійснює грошово -кредитне регулювання  в країні.

 

Швидкість обороту грошей . Це другий чинник зміни грошової маси. Для  розрахунку швидкості обігу грошей, тобто їх інтенсивного руху при виконанні  ними функцій обігу і платежу , використовуються два показника.

 

1 . Швидкість руху грошей в  кругообігу вартості суспільного  продукту або кругообігу доходів  :

 

O = ( ВВП або НД) / Грошова маса ( М1 або M2)

 

Цей показник свідчить про зв'язок грошового обігу з процесами  економічного розвитку .

 

2 . Оборотність грошей в платіжному  обороті :

 

Цей показник свідчить про швидкість  безготівкових розрахунків . Застосовуються й інші показники швидкості обігу  грошей . На швидкість обігу грошей впливають:

 

1) загальноекономічні чинники - циклічний розвиток виробництва;  темпи його зростання ; рух  цін .

 

2) грошові ( монетарні ) фактори  - структура платіжного обороту  (співвідношення готівкових і  безготівкових грошей) ; розвиток

кредитних операцій і взаємних розрахунків; рівень процентних ставок за кредит на грошовому ринку ; впровадження комп'ютерів

для операцій в кредитних установах ; використання електронних грошей в розрахунках.

 

Швидкість змінюється залежно від  періодичності виплат доходів , рівномірності  витрачання населенням своїх коштів , рівня заощадження і накопичення.

 

Оскільки швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості  грошей в обігу , то прискорення їх оборотності означає зростання  грошової маси. Збільшення грошової маси при тому ж обсязі товарів і  послуг на ринку веде до знецінення грошей, тобто в кінцевому підсумку є одним з факторів інфляційного процесу .

6. 6. Суть та вимоги закону кількості грошей, необхідних для обороту. Монетизація

ВВП.

Грошовий обіг не відображає простого повторення обороту товарів. Він  підпорядковується своєму специфічному закону. Його суть полягає в тому, що протягом визначеного періоду  для обміну потрібна лише певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і  платіжних засобів. 
Цей закон виражається так: фактична маса грошей в обігу (Мф) повинна дорівнювати об’єктивно необхідній масі (Мн). Тобто Мф = Мн. 
Якщо фактична маса грошей в обігу більша від об’єктивно необхідної (Мф > Мн), то це означає, що в обігу з’явилися зайві гроші на величину «А», яка становить Мф — Мн. 
Навпаки, якщо фактична маса грошей в обігу менша від об’єктивно необхідної (Мф < Мн), то це означає що в обігу не вистачає грошей. 
Вимоги грошового обігу поширюються на всю його сферу, тобто готівкову і безготівкову. Тому величина Мн включає всі форми грошей, що обслуговують потреби обігу. 
Виходячи з відомого рівняння І.Фішера (3.2), кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг можна виразити такою формулою: 
PQ 
Мн =   —,                                             (3.3) 
V 
де PQ — обсяг реалізації товарів і послуг в грошовому виразі за певний період; 
V— середня кількість обігів грошової одиниці за цей же період. 
В процесі обміну не всі товари, що реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається з відстрочкою платежу, тобто в кредит. 
Для реалізації таких товарів гроші в даний момент не потрібні. На цю величину зменшується кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу. Водночас гроші в обігу обслуговують не лише реалізацію товарів і послуг, виконуючи функцію купівельного засобу. Вони також забезпечують погашення різних боргових зобов’язань. Зокрема, погашення заборгованості за товари, що куплені в кредит. 
В цьому випадку гроші виконують функцію платіжного засобу. Для цього в обіг необхідно додати масу грошей понад ту величину, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Крім того, не всі боргові зобов’язання погашаються грошима. Частина операцій з обміну між суб’єктами господарювання, що мають зустрічний характер, взаємно зараховуються без участі грошей. 
Якщо врахувати усі фактори, що впливають на збільшення грошової маси в обігу і ті, що впливають на її зменшення, то величину кількості грошей необхідних для обігу протягом визначеного часу, можна розрахувати за такою формулою: 
Мн = 
V 
(3.4) 
де^PQ — обсяг реалізації товарів і послуг у грошовій оцінці; 
"^K — сума продажу товарів в кредит; 
^П — обсяг продажу товарів і послуг, строк оплати яких настав; 
УВП — сума платежів, яка погашається шляхом взаємозаліку (з врахуванням сум до доплати або до отримання); 
V— середня кількість обігів грошової одиниці за цей же період. 
Величина об’єктивної необхідності кількості грошей для забезпечення обігу протягом певного часу (Мн) служить об’єктивним центром, навколо якого змінюється фактична маса грошей в обігу (Мф). 
Маса грошей в обігу обернено пропорційна їх швидкості в обігу. Це означає, що у випадку зменшення маси грошей, яка обслуговує ВНП, швидкість кожної одиниці має зростати. Недостатня маса грошей, необхідна для обслуговування обігу на ринку товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. В умовах ринку прискорення чи сповільнення швидкості обігу грошей відбуваєтьсяавтоматичним саморегулюванням за співвідношенням між попитом і пропозицією на грошовому ринку.

Монетизація ВВП 

Монетарна політика є ключовим механізмом у грошовій системі країни, завдяки  якому реалізуються її основні суспільні  призначення: 
 
- підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку; 
 
- гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдяки їх випуску в міру зростання потреб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб.У зв'язку з цим основними індикаторами правильності монетарної політики та ефективності функціонування грошової системи в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках та забезпеченість економічних суб'єктів достатньою масою платіжних засобів. Перший індикатор - стабільність вартості грошей - проявляється у відносній стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національних грошей. Ці показники детально будуть розглянуті в розділах 5 та 6.Другий індикатор не має таких чітких форм виразу, як перший, не знайшов він однозначного висвітлення і в літературі. Одні автори взагалі не вважають його самостійним індикатором, оскільки у разі зрівноваженості попиту і пропозиції на гроші економічні суб'єкти матимуть достатній запас платіжних засобів. Інші автори виражають його через коефіцієнти монетизації певних економічних змінних, зокрема через показники монетизації бюджетного дефіциту та монетизації валового внутрішнього продукту. Спільним між цими показниками є те, що при недостатній монетизації бюджетного дефіциту і валового продукту виникнуть ускладнення з оплатою боргових зобов'язань - відповідно у бюджетній сфері й у сфері реалізації валового продукту.Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов'язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб'єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:1. Збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Але якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб'єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого переміщення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб'єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб'єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монети-зації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, що забезпечується банками, а отже і в масу грошей.2. Дозволити уряду- (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Такий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до інфляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася.3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб'єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці.

7. Грошовий обіг обслуговує готівкові гроші та гроші в безготівкових розрахунках. Для розрахунків готівкою використовують банкноти і розмінні монети.

Банкноти мають примусовий офіційний  курс і не можуть не прийматися під  час розрахунків. Монети використовують як засіб розмінювання невеликих  сум, що перебувають в обігу, і  тому їх сумарна вартість незначна порівняно з загальною масою  грошей і обмежена потребами населення.

Гроші безготівкових розрахунків, на відміну від готівкових, не мають  речового виразу й існують лише у  вигляді депозитних грошей. У процесі  безготівкових розрахунків клієнти  банків України використовують такі форми розрахунків:

Платіжне доручення — це документ, який становить письмово оформлене  доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Платіжна вимога-доручення —  розрахунковий документ, який є вимогою  одержувача коштів до платника про  сплату певної суми через банк.

Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта  здійснити третій особі, безпосередньо  або через інший уповноважений  банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги  за умовами, передбаченими в акредитиві.

Вексель — письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику незаперечне  право вимагати від боржника названу  в ньому суму платежу після  закінчення зазначеного терміну.

Чек — письмовий наказ банку  власника поточного рахунку про  виплату певній особі названої в  ньому суми грошей.

Крім цих форм, використовують також  інкасові доручення та платіжні вимоги.

Досконалішим засобом обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках стали пластикові платіжні картки. Платіжна картка є грошовим документом, що засвідчує наявність рахунку  власника в кредитній установі. Якщо операції на банківських рахунках здійснюються за допомогою терміналів електронних  платежів, то такі гроші називаються  електронними.