Комерційні банки та проблеми іх розвитку

В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S- strong (сильний), W- weak (слабкий), O- opportunities (задовільний), T- threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. Наприклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі два фактори у балансових звітах:

1.   Стійкість -- як відношення ресурсів власного (або в цілому акціонерного) капіталу до поточних фінансових забов’язань (що прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище відношення, неминуче підвищить рівень залучення, тобто використання депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати доходність фондів, що збільшують його фінансові ресурси.

2.   Процент ризикового капіталу -- як відношення ресурсів капіталу до суми всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо), помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт ризику. Обмеження на процент ризикового капіталу втримує банки від гарантій щодо високо ризикового бізнесу, якщо ці банки не мають адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати віддачу і доходність стосовно кожного класу ризику,      який він гарантував, і адекватно покривати всі збитки щодо нього. Це базовий принцип співвідношення ризику і винагороди.

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об’єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов’язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов’язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1.   Достатність капіталу -- оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2.   Якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства . Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3.   Доходність- оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4.                       Ліквідність- спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені забов’язання.

          У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході створено систему «CAMELS», де S- чутливість фінансового ринку до багатьох факторів, серед яких:

   інфляція;

   зміна вартості капіталу;

   страховий ризик;

   вплив на коливання валютних курсів;

   ризик, пов’язанний із торговою діяльністю;

   ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

Існуюча ж , наприклад, у Росії методика складання рейтингу комерційних банків часто зводиться до використання грошових коефіцієнтів:

Аі - генеральний коефіцієнт надійності, що дорівнює відношенню капіталу банку до працюючих активів (ступінь забезпеченості ризикових вкладень банку його власним капіталом);

Ві - коефіцієнт миттєвої ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідних активів банку до його забов’язань до запитання (використання клієнтських грошей у вигляді власних кредитних ресурсів);

Сі - крос-коефіцієнт, що вказує на відношення всіх зaбов’язань банку до виданих кредитів;

Dі - генеральний коефіцієнт ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідності активів до «захищеного капіталу» (нерухомістю й цінностями) до сумарних забов’язань банку, що дає змогу банку при поверненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у прийняті строки;

Еі - коефіцієнт захищеності капіталу, що дорівнює відношенню «захищеного капіталу» до всього власного капіталу і показує, яку частку своїх активів банк вкладає у нерухомість, цінності та устаткування;

Fі - коефіцієнт фондової капіталізації прибутку, який вказує на відношення власних ресурсів банку до грошей, що внесли засновники.

Для складання загальної формули надійності комерційних банків експертно вводяться декілька коригуючих коефіцієнтів і питома вага самих коефіцієнтів Аі, Ві, Сі, Dі та Fі, що визначені еа основі експертних оцінок.

Отже, загальна формула надійності буде така: R=0.45Ai+0.2Bi+0.1(0.33Ci)+0.1Di+0.05Ei+0.1)0.33Fi)^3.

На погляд спеціалістів методика, що побудована на основі експертних співвідношень, не може забезпечувати достовірної оцінки рейтингу комерційних банків. У ряді випадків рейтинг визначається ще простіше: на основі активів балансу-нетто або на основі величин їх власного капіталу чи обсягу прибутку. Але при визначенні рейтингу показник величин активів як основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об’єктивніше може охарактеризувати потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх зв’язку, наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків. Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава через НБУ встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності належить визначення достатності власного капіталу банку». Складність такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика виробила унікальний метод, що обгрунтовує доцільність ув’язки суми капіталу з рівнем ризику активних операцій банку. Цей зв’язок, зумовлений здатністю капіталу компенсувати втрати, виражається формулою (коефіцієнтом) Кука:

рівень достатності капіталу банку = обсяг власного капіталу банку / сумарний обсяг активів, зважений з урахуванням ризику , або

                  = обсяг власного капіталу / сумарний обсяг потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих (помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків

Встановлення країнами індивідуальних норм достатності банківського капіталу не забезпечує стабільності міжнародної фінансової системи і справедливої конкуренції. З метою зближення регулюючих норм і вимог до банківського капіталу у 1988 році Базельський комітет за участю 12 економічно розвинутих країн затвердив положення, згідно з яким власний капітал банку не може бути меншим 8% від скоригованих за ризиком активів, тобто на кожні 100 гр.од. потенційних втрат банк повинен мати 8 од. власного капіталу. При дефіциті капіталу банк може пристосовуватися до нормативних вимог трьома способами:

   збільшити капітал;

   скоротити активи;

   змінити структуру активів (знизивши частку високоризикових вкладень).

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного)  капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто :

чистий прибуток (доходи-витрати-податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи*сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше -- власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку й збільшення його капіталу.

У Великобританії, наприклад, контроль над банківською діяльністю залишається менш формальним і строгим, ніж в інших країнах. Прикладом іншої ситуації є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена бюрократична система контролю і регулювання банків як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Регулювання банків в цій країні переслідує  дві цілі:

   забезпечення стійкості і запобігання крахам банків;

   обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ і недопущення монопольного контролю над банківським ринком.

Для запобігання кризових ситуацій, які тягнуть за собою ланцюгову реакцію банківських крахів, в США здійснюються два типи регулювання. По-перше, законодавчо обмежуються операції, які для банку небезпечні підвищенням ризику і зниженням ліквідності (наприклад, встановлюється гранична величина кредиту одному позичальнику). По-друге, з метою запобігання небезпеки масового вилучення вкладниками депозитів і виникнення паніки на грошовому ринку в 1934 році була заснована загальнонаціональна система страхування депозитів.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу не зворотно відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

   невдалі пошуки учасників нового капіталу;

   надання «поганих» кредитів;

   невдала торгівля заставними цінними паперами;

   операції по торгівлі облігаціями;

   корупція в рядах вищого менеджменту;

   некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

   перевищення пропозиції над попитом;

   неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.