Кредитна система

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Походження і суть грошей. Портфельний підхід до визначення          суті грошей.                                                                                               3        
2. Необхідність кредиту в ринковій економіці.                                         9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Походження і  суть грошей. Портфельний підхід  до визначення суті грошей.

Походження грошей. Щоб  дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш за все дослідити  їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення  цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і  до XVIIIст. в теорії грошей була широко розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей одержало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками  політичної економії А. Смітом, Д. Рикардо, К. Марксом довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі в формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму як гроші.

Засновники класичної  політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї  праці і хотіли їх обміняти, зробити  це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не співпадали. Наприклад, власник шкір овець хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна  потрібна була сокира. Добре, якщо власник  останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг відбутися. У противному разі всі троє нічого не могли придбати і поверталися  з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є  такий, який найчастіше питають, тобто  він має найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко  обміняти на необхідне в даний  момент благо. Припустимо, що таким  продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в  місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку  потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку  сокиру, а за неї  зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною  вартістю, а засобом обміну, тобто  виконує найпростішу функцію  грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. Їх починають  приймати всі в обмін на звичайні продукти, і тим самим вони поступово  набувають нової споживної вартості, властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквіваленту. В такій ролі у різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення  за одним з товарів ролі загального еквіваленту означало по суті появу  грошей в їх найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції  засобу вимірювання  вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

В міру розвитку товарного  виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював  вимоги до грошового товару. Зокрема, посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої  вартості та здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту  звичайних товарів першої необхідності /худоба, сіль, зерно/ товарами прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а  потім цих останніх кусочками  металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім благородних /срібло, золото/.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки  важливого значення, що відбулося  розмежування природної споживної  вартості грошового товару, як його здатності задовольняти певну потребу  людини, і його специфічної споживної  вартості як грошей здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. В цій  якості грошовий товар набув здатності  задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську  потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався  зв'язок останнього з першочерговими життєвими потребами в кінцевому  рахунку взагалі передати роль грошей нематеріальному носію, що сталося  в середині ХХ-го століття через  демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей - це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним  розвитком товарного виробництва  та обміну. Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної  концепції. Воно є більш науково  достовірним і створює сприятливу базу для вияснення суті грошей. З нього випливає ряд важливих в цьому відношенні висновків:

- по-перше, гроші за  походженням - це товар, але  не просто товар, а носій  певних суспільних відносин, формування  яких зумовило виділення із  широкого ряду звичайних товарів  одного - грошового;

- по-друге, як результат  тривалого еволюційного розвитку  товарного виробництва і ринку  гроші самі не можуть бути  застиглим, раз і назавжди даним  явищем, а повинні постійно розвиватися  як по суті, так і за формами  існування;

- по-третє, гроші не  можуть бути відмінені чи змінені  угодою людей або рішенням  держави до тих пір, поки  існують адекватні грошам суспільні  відносини, так само, як і не  можуть бути “ введені ”  там, де таких відносин не  існує.

Визнання еволюційної  концепції походження грошей не відміняє зовсім питання про роль раціонального  фактора в творенні грошей, перш за все про роль держави. Завдяки  своїй суспільній природі і надзвичайно  важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують  в тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому нема підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституюча, а транс формуюча, тобто не держава створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі.

Незважаючи на чисельні дослідження  грошей, їх суть як особливого суспільного  засобу, здатного виконувати роль загального еквівалента, досі дискутується. Не відкидаючи інші твердження, ми виходимо з того, що гроші – це особливий товар, суспільна корисність якого полягає  у здатності бути загальним еквівалентом і формою вартості товарів, виражати затрати суспільно-необхідної праці, що втілена у товарі, опосередковувати рух і обмін товарів, об´єднувати  приватну працю товаровиробників у  систему суспільної праці, забезпечувати  еквівалентність обміну між товаровиробниками.

Гроші слугують не тільки засобом  взаємодії товаровиробників, а й  визначають ефективність функціонування господарського механізму суспільства. Слугуючи засобом обміну і нагромадження, вони забезпечують перенесення вартості у часі і просторі. Поряд з іншими споживними якостями гроші є загальною  споживною вартістю і загальним  засобом обміну. Тому категорія «гроші»  – це супертовар, що має загальноекономічне навантаження.

Нині грошима називають  усе, що є носієм купівельної спроможності і приймається як плата за товари й послуги. Ось чому до грошей відносять  банкноти, монети, банківські активи, боргові  зобов´язання, а також товарні  гроші, тобто споживчі товари, що можуть використовуватися як засіб обміну.

Суспільне призначення грошей – бути засобом обігу і носієм капіталу. Гроші як засіб обігу  переважно використовуються для  реалізації наявної споживної вартості, в тому числі в процесі їх витрачання на купівлю товарів і послуг для  особистого споживання. Як посередник гроші прискорюють рух товарів до споживачів на еквівалентній основі.

Представники школи меркантилізму  У. Стаффорд (1554-1612), Т. Ман (1571-1641) та Д. Норса (1641-1691), обґрунтовуючи металістичне розуміння грошей, визначали гроші як багатство держави, яке ототожнювали з коштовними металами. На цій підставі сутність грошей вони пов´язували з природними властивостями золота і срібла. Представники номіналістичної теорії грошей Дж. Берклі (1685-1753) і Дж. Стюарт (1712-1780) сутність грошей зводили до виконання суто технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну. Німецький економіст Г. Кнапп у книзі «Державна теорія грошей» (1905р.) визначав гроші як хартальний платіжний засіб, тобто знаки, яким держава надала певну купівельну силу. Австрійський економіст Ф. Бендиксен у праці «Про цінність грошей» визначав гроші, як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг.

Після демонетизації золота проблема визначення природи і суті сучасних грошей переважно обмежується  виконуваними ними функціями. Цей підхід сформував англійський економіст  Дж. Гікс у книзі «Вартість і капітал». Л. Гарріс у праці «Грошова теорія» гроші тлумачить як суспільний феномен, тому грошима стає будь-який товар, що здатний виконувати функції засобу обігу, платежу й обміну вартості. Аналогічне визначення дав і Е.Дж.Долан. У своїй книзі «Гроші, банки і грошово-кредитна політика» він зазначає: «Гроші – це засіб оплати товарів і послуг, засіб обміну вартості та засіб збереження (нагромадження) вартості».

Отже, у цих та інших  визначеннях сучасних грошей наголос  робиться на суто прикладних аспектах ролі грошей і відкидається їх товарна  природа. Розуміння суті грошей тут  зводиться лише до поняття ліквідності  та декретних грошей. Використання сучасних грошей як загальновизначеного засобу обміну пояснюється неокласичною школою традиційними звичаями людей мати в якості грошей паперові купюри. Їх вартість для людей визначається цінністю. На їх думку, люди цінують гроші, тому виготовляють їх з паперу. Якщо люди домовляться вважати щось грошима, то воно і буде грошима.

В даний час гроші «декретуються» урядом, тому їх цінність значною мірою  визначається довірою до уряду, який тримає під своїм контролем обсяги грошової маси в обігу держави. На цій підставі сучасну кредитно-паперову грошову систему називають фідуціальною (від лат. fiducia – угода), яка ґрунтується на довірі.

Сталість сучасних грошей спирається не на золотий запас, а  визначається їхньою обмеженою кількістю  в обігу. Якщо паперові гроші не володітимуть властивістю рідкості, то їх цінність зменшиться.

Отже, сучасна економічна теорія сутність грошей визначає їх функціями, а вартість тим, як добре гроші  виконують свої функції та наскільки  обмежена їх кількість в обігу.

Подібний погляд на гроші  лежить в основі особливого підходу  до теорії грошей, а саме портфельного підходу. Він є основою всієї  сучасної грошової теорії. У капіталістичному суспільстві люди мають можливість зберігати багатства в різних формах (у вигляді державних облігацій, акцій), володіти грішми, машинами, будинками  тощо. Портфельний підхід розглядається  індивідуально для кожного власника, який володіє певним фондом багатства  і приймає рішення з приводу  якого-небудь активу, в якому він  хоче зберігати своє багатство протягом даного періоду. Зокрема, власник вирішує  питання про те, яку частину  багатства він буде зберігати  у вигляді грошей. Цей підхід був  сформований Хиксом.

 Вважається, що мета  полягає в максимізації доходу  від багатства протягом періоду,  на який приймається рішення.  Власники визначають пропорції,  відповідно до яких вони розподіляють  своє багатство між грішми  й облігаціями шляхом оцінки  відносної прибутковості кожної  фор­ми. Наприклад облігації приносять  два види доходу – це відсоток  і дохід від приросту капіталу, що буде отриманий, якщо курс  облігації підні­меться протягом  періоду, коли вона зберігається  у власника.

 Грошам, на відміну  від інших товарів, властива  абсолютна ліквідність. Ліквідність  визначається як: 1) можливість використання  певного активу в ролі способу  платежу; 2) здатність даного активу  зберігати свою мінімальну вартість  незмінною.

^ Абсолютна ліквідність  – здатність активу негайно  обмінюватися на будь-які блага.

Портфельний підхід до визначення сутності грошей є методом аналізу  їх використання.

 Суть портфельного  підходу полягає в оцінці його  окремих елементів з позиції  міри їх ліквідності (рис. 1.1).

 Економісти використали  умовний портфель активів окремого  економічного суб’єкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх лік­відності, тобто здатності до обміну.

 На першому місці  в портфелі розміщена готівка,  оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність , і тому ні в кого не виникає сумніву, що це – гроші. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка .