Особливості управління державним боргом пост ризиковому періоді у країнах з розвинутою економікою

Первинні  дилери мають право купувати облігації  прямо у казначейства. Обсяг ринку  облігацій величезний. Його щоденний обіг перевищує обіг на будь-якому  з провідних світових ринків цінних паперів. Так, наприклад, у 2001 р. середньоденний оборот Нью-Йоркської фондової біржі  становив 42,3 млрд дол., Лондонської — близько 18 млрд дол., НАСДАК — 44,1 млрд дол., тоді як середньоденний оборот дилерів з державними облігаціями у лютому 2002 р. дорівнював 540,8 млрд дол. Операції дилерів зростають із року в рік, відбиваючи загальне зростання боргу. За останні 20 років щоденний обіг дилерів зріс більш як у 12 разів.

Дилери  здійснюють операції з негайною оплатою (понад 80 % обігу), ф'ючерсні та форвардні  угоди, а також угоди з опціонами. В операціях з негайною оплатою  переважають операції з первинними дилерами — біля 60% та банками і  небанківськими інституціями — 40 %. Переважаюча  частка цих операцій припадає на облігації  казначейства і порівняно незначна — на облігації федеральних агентств. В операціях з цінними паперами казначейства переважають короткострокові  облігації: казначейські векселі і  купонні облігації строком до 3,5 років. В операціях з облігаціями  федеральних агентств переважають  довгострокові цінні папери, випущені на базі пулу іпотек.

Ф'ючерсною операцією називається угода, за якою сторони будуть зобов'язані  на певну дату купити або продати  облігації за ціною, узгодженою в день контракту. Ці контракти укладаються під час біржових торгів. Форвардні контракти відрізняються від ф'ю-черсних тим, що вони укладаються поза біржею. Особа, що зобов'язується продати цінні папери відповідно до контракту, відкриває коротку позицію, тобто продає форвардний (ф'ючерсний) контракт. Особа, що купує цінні папери за контрактом, відкриває довгу позицію. Типовими контрактами дилерів є ф'ючерсні контракти.

Ф'ючерсні  і форвардні операції здійснюються дилерами з казначейськими облігаціями  і з облігаціями федеральних  агентств. Ці угоди укладаються в  більшому обсязі з довгостроковими  облігаціями і з облігаціями  федеральних агентств, випущеними на базі пулу заставних паперів. З державними облігаціями укладаються також  опціонні угоди, хоч їх питома вага в щоденних угодах незначна — 2—3 %. Такі угоди укладаються тільки за купонними зобов'язаннями казначейства, майже половина з них — за довгостроковими  облігаціями. Крім того, приблизно 10% угод укладається з облігаціями федеральних  агентств з іпотечним покриттям.

Опціонний контракт (так само, як і ф'ючерсний або форвардний) є строковою операцією, тобто операцією на певний строк. Різниця полягає в тому, що покупець має право вибору: виконувати умови  контракту чи ні на момент його закінчення. У разі відмови, покупець втрачає  суму опціонної премії, тобто вартості купленого опціону. Відмова може статись у тому разі, якщо встановлена  ціна облігації змінилася не на користь  покупця. Опціон може використовуватися  як метод хеджування, тобто страхування від ризику втрат при купівлі або продажу цінних паперів.

В операціях  аутрайт 60 % становлять операції з казначейськими цінними паперами і 40 % — з цінними  паперами федеральних агентств, у  тому числі 21 % — з іпотечними цінними  паперами. В операціях аутрайт  з федеральними облігаціями переважають  купонні облігації з термінами  до п'яти років — 34,6 % і вище п'яти років—19,0%.

Операції  з облігаціями федеральних агентств також досить різноманітні за строками і видами фінансових інструментів. На короткострокові дисконтні ноти припадає 12,9 %, на довгострокові облігації, що забезпечені іпотеками, — 21,1%. Ф'ючерсні  операції проводяться здебільшого  з купонними облігаціями строком  понад п'ять років, тобто переважно  з довгостроковими цінними паперами.

Дилери  з державних цінних паперів укладають  опціонні операції як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку, їх обсяг порівняно з оборотами  аутрайт незначний. Основними фінансовими  інструментами опціонів виступають купонні облігації до п'яти років  і понад п'ять років, які відповідно становлять 14,7 і 61,7% опціонного обороту. Крім того, опціони укладаються на облігації, що забезпечені іпотечними цінними паперами; їх частка становить 22 % обсягу опціонних операцій.

Як фіскальний агент казначейства, федеральні резервні банки та їхні відділення використовують системи обліку для управління ринковими  державними облігаціями: комп'ютеризовану  систему рахунків у комерційних  банках і комп'ютеризовану систему  рахунків для індивідуальних осіб і  недепозитних інституцій. Обидві системи породжені вдосконаленням бухгалтерської банківської технології. Державні облігації як вид цінних паперів у їх фізичному розумінні замінюються системою комп'ютеризованих рахунків. Така система рахунків у комерційних банках США була введена 1967 р.

За оцінкою  економістів з ФРС, вона значно підвищила  ефективність і ліквідність ринку  державних цінних паперів. Клієнти  комерційних банків і інших депозитних установ відкривають у них  свої комп'ютеризовані рахунки за операціями з цінними паперами, комерційні банки і депозитні установи, у  свою чергу, відкривають такі самі рахунки  в ФРБ. Через систему рахунків переказуються кошти за купівлю-продаж, погашення капітальної суми (Ргіпсіраї), на виплату доходів. Функціонування системи комп'ютерних рахунків комерційних банків довело їх надійність, вона забезпечує легкий доступ інвесторів до вторинного ринку державних облігацій і в такий спосіб підтримує їх ліквідність.

З часу створення  цієї системи кількість операцій і обороти значно зросли. У 1987 р. здійснено 9,5 млн операцій з цінними паперами, у 1992 р. — 12,1 млн, а в 2002 р. — понад 20 млн, сума щоденних операцій зросла з 38,2 тис. у 1987 р. до 45 тис. у 1992 р., а в 2002 р. вона вже перевищила 65 тис. Сума операцій депозитних інституцій, зареєстрованих на рахунках, зросла з 79,2 млрд дол. у 1987 р. до 120,5 млрд дол. у 1992 р. і майже до 170 млрд дол. у 2002 р., сума операцій на кожну угоду — з 8,3 млн дол. до 12,0 млн дол. і 17,7 млн дол. відповідно .

У 1980 р. казначейство розширило систему комп'ютерних  рахунків. До цього часу облік операцій з купівлі-продажу державних облігацій  був обмежений тільки комерційними банками, тим часом біля 10% ринкових облігацій перебувають у фізичних осіб. Включити ці операції в систему  комп'ютерних рахунків було неможливо, велика їх частина (з цих 10%) купується  на певний строк, тобто лежить на рахунку  нерухомо. Трансфертна система рахунків, яка обслуговувала депозитні  інституції, не відповідала цим купівлям. Тому була створена спеціальна система  рахунків для зберігання цінностей (сизіосііаі гуре), яка безпосередньо обслуговує фізичних осіб і недепозитні інституції.

Ця система, що має назву «прямі зв'язки з  казначейством», являє собою комп'ютерні рахунки опікунського типу для зберігання цінностей. Оперативне керівництво  новою системою було доручено ФРБ  у м. Філадельфія. Створена система  користується популярністю серед інвесторів. Вона дає їм можливість вести справи не тільки з урядовими, а й з  іншими цінними паперами.

Система рахунків «прямі зв'язки з казначейством» значно знизила витрати на управління боргом, порівняно з операціями зі справжніми фізичними облігаціями. Якщо в 1985 р. витрати на одну операцію, що проводиться з ринковими цінними  паперами, становили 20 дол., то в 2002 р. загальна сума угоди за новою системою знизилася  до 1,5 дол.; у 2002 р. у цій системі  було понад 2 млн рахунків інвесторів на суму більш як 100 млрд дол. порівняно з 392 тис. рахунків загальною сумою 22,6 млрд дол. в кінці 1985 р.

Сьогодні  міністерство фінансів фактично відмовилося  від розміщення позик у цінних паперах і перейшло на систему  комп'ютерних рахунків. З цією метою  була прийнята програма «розумного обміну», за якою інвесторам пропонувалося конвертувати цінні папери, що є у них, у записи на комп'ютерних рахунках ФРБ, за дорученням казначейства, провів складні переговори з депозитними і недепозитними інституціями та фізичними особами про проведення конверсії. Клієнти банків при цьому отримали переваги при здійсненні платежів і одержанні доходів.

Облік державного боргу і відповідних витрат веде Бюро державного боргу. Щодня ФРБ  надсилає йому фінансовий звіт про  операції з державними цінними паперами, які вони здійснили. Міністерство фінансів ставить своїм найважливішим  стратегічним завданням поліпшення поточного обліку і звітності  з державного боргу. Економісти міністерства вважають, що сьогоднішню систему  треба продовжувати вдосконалювати, бо вона є громіздкою і багато коштує. Вона потребує багато паперу, не дає  можливості швидко проводити звіряння облікових даних за боргом, і перекладає перевірку вірогідності й контролю про дані, що надаються, на ФРБ.

Управління  державним боргом тісно пов'язане  з операціями центральних банків з реалізації грошової політики. Операції на відкритому ринку разом з маніпулюванням короткостроковими процентними  ставками і встановленням резервних  вимог є головними інструментами  урядової грошової політики. Усі вони більшою чи меншою мірою пов'язані  з управлінням державним боргом.

Американський економіст Р. Роуз класифікував інструменти грошової політики і показав їх взаємодію, переваги і недоліки.

Отже, грошова  політика проводиться різними методами, кожний з яких має свої переваги і недоліки. Як зазначають офіційні представники ФРС, у процесі реалізації грошової політики відбувається поєднання  управління державним боргом і відповідальності за стан грошового обігу. Управління державним боргом має, у свою чергу, відповідати цілям, що стоять перед  грошовим обігом і резервними вимогами.

Мета  грошової політики — регулювання  грошей, що перебувають в обігу. Управління ФРС визначає, відповідно до макропо-казників, рівень зростання грошей в обігу. Якщо він зростатиме занадто швидко, то спостерігатиметься надлишок грошей порівняно з виробленими товарами і послугами, унаслідок чого посилюватиметься інфляція. І, навпаки, якщо приріст грошей в обігу уповільнений, то спостерігається дефіцит грошових фондів для розвитку економіки. Ефективна грошова політика передбачає «розумне», тобто необхідне для економічного розвитку, зростання грошової маси в обігу. Однак установити норму приросту, як вважають західні економісти, дуже важко, оскільки на неї впливає багато, досить часто непередбачуваних, чинників.

Згідно  з Федеральним резервним актом 1913 р. ФРС установлює певні обов'язкові резерви для депозитних інституцій. Комерційні банки — члени ФРС  зобов'язані резервувати на спеціальних  рахунках у федеральному резервному банку свого округу в певних нормах частину депозитів. Інші депозитні  установи (не члени ФРС) підтримують  резерви побіжно, через рахунки  в інших інституціях.

До інших  депозитних установ, за класифікацією  ФРС, належать: комерційні банки —  не члени ФРС, ощадні і кредитні асоціації, кредитні союзи, агентства і відділення іноземних банків, Едж-корпорації. Останні створені в США відповідно до закону Еджа в 1919 р., за яким американським банкам дозволяється відкривати всередині країни відділення (вони можуть бути акціонерними товариствами) для проведення міжнародних кредитних операцій. Цим відділенням заборонено відкривати депозитні рахунки і видавати кредити всередині країни, окрім лізингу, факторингу і видачі гарантій.

Фактично  ФРС може здійснювати контроль над  усією банківською системою країни. Резервні норми є одним із засобів  проведення грошово-кредитної політики. Зміни резервних норм виходячи з  відповідної політики впливають  на діяльність депозитних установ. Вони приводять до змін резервів і ліквідності  у необхідному для політики напрямі. Резервна політика пов'язана з операціями банків щодо державного боргу. Зниження резервних вимог дає можливість збільшити купівлю облігацій, а їх підвищення — навпаки, зменшити.

Зміна резервних  норм також може стримувати або стимулювати  кредитні операції банків. Передусім  це відбивається на попиті на кредити  ФРБ. Якщо резервні вимоги підвищуються, а в комерційних банків немає  надлишкових резервів, то необхідні  суми вони можуть отримати або у  ФРБ, або шляхом операцій на відкритому ринку, з тим щоб мати час для  скорочення кредитів і інвестицій. Якщо резервні вимоги знижуються і  заборгованість комерційних банків федеральним резервним банкам значна, то комерційні банки використовують додатково отримані резерви для  погашення цієї заборгованості.

Норми обов'язкових  резервів підвищуються в ті періоди, коли банківський портфель державних  облігацій значно зростає, і федеральні резервні банки повинні підтримувати їх курс і рівень прибутковості. Досвід проведення кредитно-грошової політики показує, що часта зміна резервних  норм дезорганізує кредит, ринок державних  облігацій і грошовий обіг. Гнучкішим  методом регулювання кредиту  і грошового обігу є операції на відкритому ринку.

У роки Другої світової війни між ФРС і міністерством  фінансів була укладена угода, за якою витрати на виплату процентних платежів за боргом були знижені і підтримані на досить низькому рівні. Така угода  диктувалася інтересами казначейства щодо зниження дефіцитності федерального бюджету. ФРС підтримувала певні  ціни на урядові облігації. Усім комерційним  банкам було дано розпорядження приймати цінні папери, що пропонуються, за номіналом, тобто відбувалася постійна монетаризація боргу. Така політика підтримувала курс облігацій і знижувала кредитні ставки.

У післявоєнний період за швидких темпів приросту федерального боргу певний час також  проводилася політика з підтримання  курсу державних цінних паперів. Провідні економісти США тоді підкреслювали, що ФРС повинна підтримувати ринок державних облігацій. В одній із праць того часу зазначалося, що «коли ринок показав у 1947 р. слабкість, то ФРС закупила великий обсяг державних цінних паперів. Протягом року сума казначейських бон, що перебувала в портфелях ФРС, зросла з 1,5 до 11 млрд дол.