Прогнозування науково-технічного прогресу

 

 

 

 

 

 

Реферат

Прогнозування науково-технічного прогресу

 

План

1. Науково-технічний прогрес, значення і завдання його прогнозування.
2. Методи прогнозування науково-технічного прогресу.
3. Деякі питання прогнозування техніко-економічних показників.
4. Нові підходи при науково-технічному прогнозуванні.

 

Важливим питанням інтенсифікації суспільного виробництва є прискорення  науково-технічного прогресу. Вирішення  його вимагає вдосконалення організаційно-економічного механізму, управління науково-технічним  прогресом. Необхідною умовою при цьому виступає прогнозування, яке дозволяє передбачити багатогранність цілей, дій і засобів їх досягнення при прийнятті того чи іншого рішення.

Прогнозування науково-технічного прогресу – це процес визначення варіантів  розвитку науки і техніки і умов реалізації науково-технічних знань у майбутньому.

Прогноз науково-технічного прогресу включає визначення:

 

• основних напрямків науково-технічного розвитку галузей;
• техніко-економічних показників нової техніки, технології і організації виробництва;
• масштабів впровадження нової техніки, технології і організації виробництва у перспективі;
• технічного рівня на початок і кінець прогнозованого періоду;
• економічної ефективності науково-технічного прогресу.

 

Прогнозування науково-технічного прогресу виходить із поставленої мети і завдань розвитку, базується на аналізі тенденцій технічного розвитку в минулому і на сучасному етапі. При аналізі необхідно розглядати всі наявні варіанти технічних рішень, включаючи й ті, які знаходяться на стадії фундаментальних досліджень. Доцільно також вивчати найновіші науково-технічні досягнення в інших галузях суспільного виробництва, використання яких в умовах даної галузі може бути доречним. При розробці прогнозів необхідно використовувати об’єктивну інформацію про досягнутий рівень науки і техніки на основі вивчення досягнень фундаментальних наук, пошукових, дослідних і дослідно-промислових робіт, патентів, публікацій і т. д.

Створення нової техніки  включає такі стадії: дослідження, дослідно-конструкторські  роботи, освоєння і широке промислове використання. Для обґрунтованого уявлення про рівень розвитку об’ємів і термінів впровадження і ефективності нової техніки проводиться групування всіх можливих технічних нововведень по ступені їх готовності до використання, ступеня поширення і освоєння на початок прогнозованого періоду.

До першої групи відносяться  нововведення, які отримали промислове застосування. Ефективність цих напрямків  практично перевірена і величина ефекту залежить тільки від масштабів  їх застосування.

Друга група характеризує нововведення, які знаходяться на стадії промислового впровадження (отримані перші, дослідні зразки нової техніки, які потребують випробувань у промислових умовах).

Нововведення, які знаходяться  на стадії проектування, але не отримали завершальних технічних доробок, складають третю групу.

Четверту групу утворюють  нововведення, які знаходяться на стадії наукових досліджень, без остаточного  вирішення.

П’ята група охоплює  сферу науково-технічних досліджень, які знаходяться на стадії теоретичних розробок, і свідчать про можливість появи принципово нових видів енергії, матеріалів, видів зв’язку і т. д.

На основі вказаного  групування побудована графічна модель прогнозу науково-технічного прогресу, яка характеризує основні об’єкти  прогнозу і їх взаємозв’язок:

 

Мал. 2

 

 

 

 

 

 

Розробка графічної  моделі і виділення окремих об’єктів дає можливість провести їх автономний прогноз з послідуючим синтезом і узгодженістю. Для відбору основних напрямків технічного розвитку і оцінки економічної ефективності визначаються основні характеристики і техніко-економічні показники нововведень:

 

• суть нововведення (технічна основа, переваги, недоліки);
• сировина, що використовується;
• техніко-економічні показники (продуктивність, витрати сировини, енергії, матеріалів, капіталовкладення, трудоємкість і т. д.)

 

З усієї сукупності можливих нововведень відбираються ті напрями  технічного розвитку, які в найбільшій мірі відповідають вирішенню поставлених  завдань. Одночасно з вибором напрямів визначаються терміни проходження нововведень по стадіях. Тривалість кожної стадії визначається на основі аналізу фактичних термінів від моменту винаходу (патентування) до промислового освоєння за попередній період, а також експертних оцінок. При цьому слід враховувати й історично обумовлене скорочення термінів впровадження нововведень у виробництво.

Групування нововведень, побудова графічної моделі, вибір  основних напрямів і визначення термінів проходження нововведень по стадіях розробки дозволяє оцінити можливі об’єми їх впровадження на прогнозований період. Кількісна оцінка об’ємів впровадження проводиться з врахуванням цілей і завдань розвитку галузі, можливих обмежень на основі використання методів експертних оцінок, порівнянь, а також статистичних методів.

Перелік характеристик, які розробляються для нововведень, які знаходяться на різних стадіях  розробки, приведений в табл. 1:

Табл. 1

Характеристики	Групи
	1	2	3	4	5
1. Суть нововведення	+	+	+	+	+
2. Техніко-економічні показники	+	+	+
3. Тенденції розвитку	+
4. Ефективність	+	+	+
5. Терміни наукового  рішення				+
6. Терміни технічного  освоєння			+
7. Терміни впровадження		+	+
8. Об’єми впровадження	+	+	+

 

 

Основними методами, які застосовуються в науково-технічному прогнозуванні є:

 

• методи аналогій, в т. ч. Метод порівняння з зарубіжними аналогами;
• методи екстраполяції;
• методи експертних оцінок;
• методи “дерева цілей” і матриць-цілей засобів;
• методи статистичних залежностей і моделювання;
• методи обробки техніко-економічної, проектної, реферативної і патентної інформації;
• нормативний метод.

 

В науково-технічному прогнозуванні  поширеними є також нетрадиційні методи, які гарантуються, наприклад, на творчій уяві, інтуїції  як вищій  формі передбачення. Метод творчої уяви у видозміненому, формалізованому вигляді знаходить своє відображення в різноманітних методах.

При розробці варіантів  розвитку визначається система заходів, які забезпечують умови їх реалізації. Такими заходами можуть бути: розвиток або прискорення фундаментальних досліджень, створення передумов для скорочення термінів проектування, промислових випробувань і доведення дослідних зразків, використання патентів і ліцензій, імпорт необхідного обладнання, розвиток суміжних галузей з метою отримання видів обладнання, матеріалів і т. д.

Методом прямих техніко-економічних  розрахунків або за допомогою  коректуючи індексів, які відображають вплив нової техніки і технології на питомі затрати ресурсів, проводиться  оцінка впливу основних напрямів науково-технічного прогресу на зміну показника ресурсоємкості. Укрупнена оцінка впливу науково-технічного прогресу на ріст виробництва може бути проведена на основі багатофакторних кореляційних моделей. Міра впливу технічного прогресу в цьому випадку визначається через зміни частини продукції, отриманої за рахунок росту сукупної продуктивності живої і уречевленої праці, в загальному прирості продукції галузі за прогнозований період.

Найбільш поширеними методами прогнозування науково-технічного прогресу є методи математичної систематики (екстраполяція) і експертних оцінок. Об’єкт прогнозування може розвиватися в часі двома шляхами: еволюційно і стрибкоподібно. Для еволюційних процесів найбільше підходять методи математичної статистики, для стрибкоподібних – методи експертних оцінок.

Статистичний опис руху в часі явищ і процесів здійснюється за допомогою динамічних (часових) рядів. Рівні цих рядів формуються під  впливом множини постійно діючих факторів. В залежності від природи  цих факторів, тривалості, сили і  результативності впливу відбувається вар’ювання рівнів динамічного ряду в часі. Завданням прогнозу часових рядів є пошук закономірностей, які характеризують часовий ряд на стадії спостереження і екстраполяції цієї закономірності. Процес розробки прогнозу з використанням цієї закономірності.

Процес розробки прогнозу з використанням статистичних методів  полягає в обробітку математичними  методами наявних статистичних даних  про еволюцію досліджуваного об’єкту  прогнозування, отримання залежностей, які пов’язують процес еволюції в часі, визначення на основі сформованих моделей стану об’єкта в деякий заданий проміжок часу в майбутньому (екстраполяція) і аналізі результатів прогнозу.

При розробці прогнозів  крупномасштабних об’єктів при довготерміновому прогнозуванні, при невизначеності середовища функціонування об’єкту, при дефіциті часу або екстремальних ситуаціях, при відсутності необхідної статистичної інформації в практиці розробки прогнозів науково-технічного прогресу використовуються методи експертних оцінок. Суть цих методів полягає в отриманні необхідних об’єктивних даних про розвиток досліджуваного об’єкту від спеціалістів по різноманітних проблемах з подальшим їх обробітком з              використанням апарату математичної статистики. В науково-технічному прогнозуванні можна виділити індивідуальні і колективні експертні     оцінки.

Результатом прогнозування  повинні бути конкретні напрями  технічного розвитку об’єкту в плані  внесення змін у структуру і зміст  технології виробництва, технологічного розвитку об’єкту. Основні етапи робіт в цьому відношенні такі:

 

1. Визначення загальної мети, вирішення проблеми.
2. Підбір групи експертів, перед прогнозна орієнтація і   інструктаж.
3. Оцінка компетентності експертів.
4. Визначення проблематики, завдань і шляхів їх вирішення.
5. Побудова проекту “дерева-цілей” технічного розвитку суспільства.
6. Ранжування цілей розвитку об’єкту.
7. Обробіток експертних оцінок, які характеризують пріоритети цілей вирішення проблеми.
8. Оцінка термінів досягнення мети заданого рівня.
9. Визначення медіани і кварталів розподілу термінів.
10. Аргументація експертів.
11. Складання прогнозу технічного розвитку об’єкту. Формування завдань. Розробка перспективних науково-технічних програм.

 

Після складання прогнозу технічного розвитку об’єкту формуються конкретні завдання, для реалізації яких розробляються науково-технічні програми по впровадженню прогресивної технології, механізації і автоматизації виробництва і т. д.

Прогнози розвитку науки  і техніки, потреба в них визначаються ймовірними шляхами науково-технічного прогресу і очікуваного впливу на відповідні галузі народного господарства. Прогнозування нової техніки, визначення її параметрів – це необхідна умова науково-технічного прогресу. Створювана нова техніка до моменту освоєння у виробництві повинна бути по своїх техніко-економічних показниках не нижче світового рівня, бути конкурентноспроможною, розширювати експортні можливості, скорочувати імпорт. Розробляються ці прогнози з використанням результатів фундаментальних і прикладних досліджень, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду.