Фондовий ринок та його роль у розвитку економіки

- сприяння реструктуризації акціонерних  товариств для поживавлення підприємницької  діяльності;

- збільшення кількості робочих  місць та доходів бюджету;

- інтеграція у міжнародні фінансові  ринки, що може сприяти зміцненню  міжнародного авторитету України;

- наближення законодавства до  міжнародних вимог [8, с. 14].

Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв'язані з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

В умовах, що склалися в Україні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання.

Одним з найголовніших принципів забезпечення інтересів суб'єктів фондового ринку та захисту їхніх майнових прав стала надійність захисту інвесторів, тобто створення необхідних умов як соціально-політичних, так і економічно-правових.

Державне регулювання ринку має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Законодавче регулювання фондового ринку України постійно вдосконалюється в процесі реформування економіки країни та накопичення досвіду з випуску і обігу цінних паперів та формування інфраструктури фондового ринку.

З початку 2000 року перелік цінних паперів, які допущені до котирування на Українській фондовій біржі, поповнився цінними паперами 101 емітента. Станом на кінець І кварталу 2000 року цей перелік налічував цінні папери 2676 емітентів, серед яких цінні папери 24 емітентів знаходяться у відділенні офіційного котирування, решта -- у відділенні позаофіційного котирування біржі [8, с. 18].

Отже, ринок цінних паперів набирає оберти з виходом на нього акцій промислових підприємств. Інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються для участі у діяльності підприємств з наступним можливим отриманням довготермінового прибутку від зростання курсової вартості.

3. Економічна криза і  особливості державного регулювання  фондового ринку в Україні

3.1 Вплив економічної  кризи на ефективність функціонування  фондового ринку в Україні

Світова економічна криза 2008 - 2009 років, яка зародилася і поширилася зі Сполучених Штатів Америки, стала результатом диспропорцій американської економіки, які виникли в останні 30 - 40 років.

Світова економічна криза вплинула також на стан фінансового ринку в Україні, проте нерозвиненість вітчизняного фондового ринку сприяла тому, що фінансова система України в меншій мірі постраждала від нестабільності на світових фінансових ринках, аніж розвинені країни. Проте з іншого боку фінансова криза спричинила падіння індексу ПФТС, офіційного курсу гривні, що призвело до суттєвого зростання цін на імпортні товари, погіршення умов ІРО (первинне розміщення акцій) для вітчизняних компаній та зростання ставок для зовнішніх запозичень тощо.

Торговці цінними паперами вважають, що розвиток фондового ринку стримують проблеми функціонування Національної депозитарної системи, відсутність прозорих та зрозумілих правил розрахунку біржового курсу, відсутність уніфікованих договорів і, звичайно, значний вплив світової фінансової кризи.

Одним із головних чинників, що гальмують розвиток економіки країни в умовах кризи є гостра нестача обігових коштів та відсутність кредитних ресурсів банків. За цих обставин природним є використання суб'єктами ринку векселів [9, с. 105].

Проте в банках операції з векселями не дуже поширені, так як, за нормативами Нацбанку, за відсутності ринкової вартості векселів їх оціночна розрахункова вартість наближається до нуля, тому векселі вважаються 100 % ризикованими цінними паперами порівняно з іншими.

Світова практика свідчить, що після кризи перевага в першу чергу надається короткостроковим фінансовим інструментам, зокрема, державним облігаціям і векселям. Значним попитом також користуються банківські депозити. По мірі стабілізації економічної ситуації починає розвиватися пряме інвестування. І лише після цього спостерігаються підвищення активності на фондовому ринку та у сфері будівництва, активізація масового інвестора. В таких умовах з метою залучення нових клієнтів ІСІ мають пропонувати їм нові цікаві продукти.

Позитивним чинником для подальшого розвитку ринку мають стати нові закони «Про акціонерні товариства» та «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Вже на поточному етапі учасники ринку спільно з державними регуляторами повинні готувати підґрунтя для майбутнього підйому ринку. Зокрема, це стосується вирішення питань щодо нестачі на ринку ліквідних фінансових інструментів, вдосконалення біржової та депозитарної систем, розвитку пенсійної реформи [7, с. 64].

Отже, на українському ринку існує інструментарій для здійснення активних операцій до моменту відновлення кредитної і в цілому фінансової системи країни - вексель. Проте, незважаючи на важливість вексельного обігу, особливо у період кризи, даний цінний папір характеризується недовірою до нього та поганим іміджем на ринку, що в основному спричинено зловживаннями деяких суб'єктів господарювання та недосконалою нормативно-правовою базою, яка регулює вексельний обіг в Україні.

3.2 Особливості державного  регулювання фондового ринку  в умовах економічної кризи

В умовах економічної кризи велике значення для регулювання національної економіки та раціонального перерозподілу інвестиційних ресурсів має розвиток фондового ринку в Україні, який значною мірою залежить від соціально-економічних змін в країні як передумов для розширення його послуг .

Одним із пріоритетних завдань фондового ринку є залучення грошових ресурсів, які спрямовуються в реальний сектор економіки.

Розвиток ринку цінних паперів є індикатором лібералізації економіки та успішного проведення ринкових реформ, створює важливий компонент сучасного механізму економічного регулювання, надає економіці певної гнучкості й мобільності, забезпечуючи можливість швидкого переливу ресурсів із одних галузей в інші та здійснення структурної перебудови виробництва, це і обумовлює актуальність теми.

В умовах фінансової кризи, коли вартість фінансових активів впала до найнижчих значень, відбувається перерозподіл власності у світовому масштабі. У багатьох розвинутих країнах держава здійснює купівлю акцій проблемних фінансових інститутів, що свідчить про переоцінку її ролі в регулюванні фондового ринку. У зв'язку з цим у США такі інвестиції спрямовуються переважно на купівлю привілейованих і звичайних не голосуючих акцій, які не мають права голосу, і держава може лише отримувати дивіденди. Такі кроки, з одного боку, засвідчують зацікавленість держав у активному втручанні у процеси контролю за купівлею-продажем цінних паперів, з другого, виникає небезпека прямого адміністративного впливу на діяльність фінансових установ.

В Україні в той же час виникає проблема не тільки із нестабільністю фондового ринку, але й відсутністю коштів на його підтримку. Тому вона розраховує на кошти міжнародних фінансових організацій, які планується спрямувати насамперед на банківську систему. Хоча і тут не обходиться без непередбачуваних ситуацій, на кшталт, для того щоб отримати стабілізаційну позику її треба ще заробити, а Україна до цього не готова. Це підтверджується тим, що в період коли мав би бути наданий третій транш від МВФ вирішується питання про можливість перерахунку другого.

Звичайно проблеми, що виникли на фондовому ринку України під впливом світової фінансової кризи пов'язані не тільки із неспроможністю держави у його підтримці. Справа в тому, що частка іноземного капіталу в українських цінних паперах була досить суттєвою. Під впливом світових дисбалансів іноземні інвестори почали виводити свої кошти, що і призвело до падіння цін на вітчизняних біржах.

Слід зазначити, що будь-яка криза повинна мати і позитивні наслідки. Позитивними на фондовому ринку мають стати такі процеси:

- зміна системи ціноутворення  на фінансові активи з метою  недопущення маніпулювання ринком;

- зменшення частки недобросовісної  торгівлі;

- фінансові активи мають змінити  структуру, що буде полягати у  збільшенні частки боргових цінних  паперів. Ця ситуація викликана  великим обсягом зовнішнього  боргу.

- також змінять принципи розробки  законодавства, що ґрунтуватиметься  на міжнародних засадах - це має  стосуватися прозорості емітентів, торгівлі цінними паперами, депозитарно-клірингової  діяльності;

- поява нових методів оцінки  ризиків, розробка ефективних процедур  клірингу і взаєморозрахунків;

- податкове навантаження має  бути однаковим для всіх суб'єктів  фондового ринку, що є прерогативою  ефективної податкової політики;

- надання переваг інструментам, що мають інвестиційну природу.

Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, визначені в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу", так і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов'язковими для всіх без винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в рамках встановлених процедур.

Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання) [10, с. 25].

Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.

Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов'язкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний -- обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є обов'язковими і для самих державних органів.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язкові лише для певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, "Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі" є обов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.

Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами.