Функції держави в ринковій економіці

Економічна відособленість виробників, повністю незалежних, автономних у прийнятті господарських рішень (що виробляти, як виробляти, кому продавати вироблену продукцію). Ця відособленість історично виникає на базі приватної власності і потім поширюється на колективну власність. Якщо в суспільстві суб'єкти діяльності господарської діяльності не наділені правами власності, то ринок існувати не може. Ці дві умови висловлюють глибинне протиріччя економіки, яке виражається в об'єктивній необхідності, з одного боку, загального взаємозв'язку виробників через суспільного розподілу праці, а з іншого - загального відокремлення (обмеження) виробників. Саме останнє визначає наявність системи товарних, ринкових відносин. Дозвіл проблеми транзакційних витрат у сфері обміну, пов'язаних з передачею прав власності. Вони включають витрати, пов'язані з отриманням ліцензії на обрану суб'єктом господарську діяльність, з пошуком інформації, на ведення переговорів, з вимірювання властивостей товарів і т.д. Якщо ці витрати вище передбачуваного прибутку, то ринок таких товарів не буде створено. Для ефективного функціонування ринку необхідно і четверте умова - самостійність виробника, свобода підприємництва, вільний обмін ресурсів. Чим менше скутий виробник, тим більше розвинений ринок. Еволюція економічних систем відбувається як наслідок пошуку способів вирішення одвічної дилеми: «ресурси обмежені - потреби безмежні». Обмеженість ресурсів відносна, тобто в кожен даний момент вони недостатні порівняно з потребою в економічних благах. Обмеженість ресурсів може бути подолана лише за умови зростання продуктивності праці, тобто збільшення випуску різноманітних споживчих благ в одиницю часу. У свою чергу, підвищення продуктивності можливо завдяки суспільному поділу праці та спеціалізації ресурсів і на основі розширення еквівалентного і взаємовигідного обміну продуктами праці. Поділ і спеціалізація праці як невід'ємна частина - це відносне відокремлення людей для виконання конкретних видів робіт у вузькій галузі діяльності для більш продуктивного використання специфічних відмінностей, властивих усім видам обмежених ресурсів. Поділ праці викликає відповідне збільшення продуктивності праці. Результати поділу праці тим більше вражаючі, якщо вони грунтуються на відмінностях у здібностях і талантах людей. У цьому випадку поділ і спеціалізація робіт самі викликають і підсилюють властиві ресурсам специфічні відмінності, прискорюючи зростання продуктивності праці і якість виконання робіт. В умовах поділу праці лише мала частка потреб кожної людини може бути задоволена продуктом його власної праці. Значно більшу їх частину він задовольняє обміном вироблених продуктів своєї праці на продукти праці інших людей, яких він потребує. Саме в цьому сенсі прийнято вважати поділ праці однієї з об'єктивних причин виникнення ринку і властивих йому відносин обміну. Поділ праці, як відомо, може існувати без обміну, але відносини обміну не виникли б без істотного поділу праці та спеціалізації всіх видів ресурсів, забезпечуючи еволюцію системи в цілому.

Отримати різноманітні продукти вузькоспеціалізованого праці можна лише шляхом ринкового обміну. Обмінюючи одні продукти на інші, люди найбільш повно задовольняють свої різноманітні потреби. У цьому сенсі ринок не є результатом чиєїсь мудрості: він виникає як процес обміну продуктами праці людей, здатних кожен окремо виробляти вельми небагато. В результаті виконання працівником тільки однієї, часткової трудової операції завдяки обміну можна споживати різноманітні продукти праці інших людей. В результаті посилюються економічні взаємозв'язки всіх членів суспільства. Найкращі несхожі між собою види праці та їх результати виявляються взаємокорисний. Різні продукти за допомогою обміну складають загальну масу, з якої економічний суб'єкт може вибрати собі те, що йому необхідно, запропонувавши в обмін продукти своєї праці. Для виникнення ринкової системи важливу роль відіграє наявність або відсутність традиційного права приватної власності на економічні ресурси і, насамперед ресурси землі і знарядь праці для відокремленого господарювання.

Руйнування традицій приватної власності на землю руйнувало і саму ринкову систему. Прикладом тому служить перервана еволюція розвиненої ринкової економіки початку XX століття і заміна її в деяких країнах командно-адміністративною системою. Практика показала, що забезпечити головний принцип усуспільненої системи «кожному - за потребами» при природній обмеженості ресурсів командними методами обміну і розподілу благ неможливо. До початку 90-х років XX століття практично у всіх країнах усуспільнена командно-адміністративна система розпалася. Це сталося ще й тому, що в країнах з приватною власністю на економічні ресурси і розвиненою ринковою системою принципи обміну праці та гарантії добробуту народів виявилися більш справедливими і реалістичними. Сучасним варіантом ринкової системи, що забезпечує соціальний добробут найбільш розвинених країн і зростання багатства народів, служить змішана економіка. Основу її сучасної організації складають два «початку»: ринок і державне регулювання. Стійкість, гнучкість, здатність до трансформацій - це властивості і характеристики, які залучають закономірний інтерес до економічних систем подібного типу. В економічній системі взаємодіють три самостійні підсистеми: ринок, держава як підсистема господарювання, натуральне господарство. Залежно від того, яка підсистема має найбільшу питому вагу, характеризується вся економічна система: якщо переважає ринок, то система - ринкова, тоді виникає ринкова економіка. Поглиблене розуміння категорії «ринок» вимагає врахування його місця в господарської (економічної) діяльності. Можна виділити чотири сфери економічної діяльності:

Виробництво, розподіл, обмін, споживання. Хоча кінцева, природна мета економічного життя - це споживання, найважливішою сферою економіки є виробництво. Без його розвитку не може бути ніякого ринку, саме виробництво породжує товарну масу. У зміні виробничої сфери ключ до всіх змін в інших сферах економіки. Це особливо важливо для формування ринкових відносин там, де їх ще немає. Якщо починати з реформації обігу і не домагатися спочатку великих виробничих результатів, то ніякого ринку не виникне. Однак між виробництвом і споживанням знаходяться і інші сфери. За виробництвом слід розподіл, тобто система, яка визначає, кому дістануться безпосередні результати виробництва, хто стане власником виробленої продукції. Розподіл відіграє величезну роль у формуванні соціальних відносин між людьми, у визначенні матеріального становища різних верств суспільства. Але розподіл - це не лише наслідок виробництва. Від того, як розподіляються результати праці, багато в чому залежить ефективність виробничого процесу. Хоча обмін займає третє місце в ієрархії сфер економіки, він, подібно розподілу, робить сильний зворотний вплив на виробництво. Сфера обміну відіграє величезну роль у всій системі суспільного господарства, а тому і розвиток ринку як сукупності відносин товарного обміну набуло надзвичайну історичну значимість. Ринок, будучи економічною категорією, вже тісно пов'язаний з обміном, зверненням, торгівлею, торговими послугами. У чому ж єдність і відмінності пов'язаних з ринком категорій? Обмін можна розглядати з двох сторін:

як процес руху товарів і послуг, як процес суспільного обміну речовин;

як процес створення певних суспільних відносин, в які вступають індивіди при цьому обміні речовин.

Як економічна категорія обмін висловлює другу сторону, тобто являє собою економічні зв'язки між людьми, як виробниками і споживачами, з приводу руху результатів праці, отриманих не для власного споживання, а для інших, для задоволення суспільних потреб. Саме завдяки обміну розрізнені, господарсько відокремлені товаровиробники та споживачі вступають в контакти. Необхідно розрізняти обмін в широкому сенсі - діяльністю, досвідом, послугами, результатами і т.д., і обмін у вузькому сенсі - тільки результатами праці, або продуктообмін. Останній в умовах товарного господарства приймає форму товарного обміну. Товарне звернення - більш розвинута форма товарного обміну, здійснювана за допомогою грошей.

Торгівля - це діяльність людей по здійсненню товарного обміну та актів купівлі-продажу.

Торгівельні послуги - відносини посередницької діяльності людей, що здійснюють купівлю-продаж товарів.

Звідси ринкова система як економічна категорія є сукупність конкретних економічних відносин і зв'язків між покупцями і продавцями, а також торговельними посередниками з приводу руху товарів і грошей, що відображає економічні інтереси суб'єкти ринкових відносин і забезпечує обмін продуктами праці.

Єдність усіх вищеназваних категорій полягає в тому, що вони виражають єдину сутність - економічні зв'язки між людьми в процесі руху товарів.

Вибір рішень, що відносяться до проблеми ЩО, ЯК і ДЛЯ КОГО виробляти, витрати такого вибору, а відповідно і альтернативні витрати ринкової організацією «перекладаються» на приватне підприємництво. У цьому випадку «ціна» ризику-або прибуток, або збитки. По суті вони виступають підприємницької оплатою використання частини обмежених ресурсів суспільства для виробництва та пропозиції різноманітних благ. Якщо пропоновані блага не користуються попитом і не задовольняють потреби суспільства, вони не будуть куплені споживачами і витрати підприємницького вибору не будуть відшкодовані. За відсутності купівельного попиту збитки підприємця - це не відшкодовані економічні ресурси, які він сплатив власними грошима. Крім того, зробивши неправильний вибір про те, що, як і для кого виробляти, приватний підприємець не має практично ніякої можливості «перекласти» витрати свого помилкового вибору на суспільство і споживачів, які не бажають купувати вироблені їм товари. Правда, витрати тут все ж матимуть місце, оскільки вже сталася витрата обмежених ресурсів суспільства на непотрібний продукт, але ця витрата принаймні відшкодована, оплачена особистими  грошима підприємця. Тільки споживчий попит служить свідченням раціонального вибору альтернатив використання обмежених ресурсів суспільства на виробництво необхідних йому благ.

На питання В«ЩО виробляти?» можуть відповісти тільки споживачі фактом оплати виробничих благ власними грошима. Сплативши ціну випущених благ, споживачі відшкодовують витрати ресурсів і «підтверджують» доцільність даного виробничого вибору. Сплачені гроші потрапляють підприємцю, частково стають його прибутком. Якщо підприємець використовує ресурси землі, нерухомості або копалини сировинні ресурси, то власники цих ресурсів отримують доходи у формі ренти та (або) орендної плати. Якщо він привертає капітальні ресурси, він сплатить або їх ринкову ціну, або відсоток по лізингу, який виступає формою доходу власника капітальних ресурсів (техніки, обладнання, машин). Нарешті, якщо підприємець залучає ресурси праці робітників і фахівців, він виплачує їм заробітну плату чи інші форми грошової винагороди за працю, інтелект, кваліфікацію. Питання «ЯК виробляти?» також вирішується шляхом ризику і підприємницького вибору. Конкуренція виробників диктує необхідність забезпечити: масовість випуску; мінімізацію ресурсних витрат на одиницю продукції; ефективність технологій (якість праці та техніки); вдосконалення споживчих властивостей виробів, що випускаються. Відповідь на питання В«ДЛЯ КОГО виробляються різноманітні блага?» залежить від платоспроможності споживачів.

В економічній системі з розвиненими ринковими відносинами зазначені проблеми (що, як і для кого) вирішуються через ринковий механізм за допомогою цін, попиту і пропозиції, конкуренції, прибутків і збитків. Кожен господарюючий суб'єкт ринкової економіки виходить при виробництві товарів з умов конкуренції і можливостей отримання найбільшого прибутку, використовує засоби виробництва і ресурси, які вимагають менше витрат (вирішення питання: як виробляти), а продаж вироблених товарів і їх споживання (для кого виробляти) визначаються в Відповідно з доходами різних груп населення (їх бюджетами).

Важливою умовою розвитку ринкової економічної системи є наявність свободи підприємництва і вибору. Споживачі повинні купувати те, що вони віддають перевагу, підприємства - виробляти і реалізувати те, що вони вважають за доцільне, постачальники ресурсів за власним вибором вирішують, куди направляти наявні у них людські та матеріальні ресурси. Економічна дійсність характеризується численними протилежними інтересами: покупці прагнуть купити недорогі товари при високій відповідальності продавців, а продавці бажають продати товари за вищими цінами і при меншій відповідальності; працівники прагнуть до приємної роботі і високій заробітній платі, а роботодавці зацікавлені в забезпеченні високої продуктивності при можливо низькій заробітній платі і так далі. Кожен з учасників економічного процесу прагне отримати свою вигоду. Дозвіл зазначених та багатьох інших протиріч забезпечує система ринків, цін і чинник конкуренції. Система ринкових відносин являє собою механізм, який виконує функції з оповіщення споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які прийняв кожен з учасників цих відносин, з оптимізації цих рішень, синхронізації змін, забезпечення узгоджених дій і тому подібне. Взаємодіючі рішення учасників господарської діяльності (покупців і продавців) визначають систему цін на продукцію і ресурси в кожен даний момент часу. Виробники орієнтуються на випуск тільки тієї продукції, виробництво якої дозволяє встановити ціну, яка відшкодовує всі витрати і дозволяє утворити нормальний прибуток. Інший підхід до виробництва продукції неприйнятний. Таким чином, сутність та позитивні функції ринку, що лежать в основі ринкової економіки, роблять таку систему господарювання, в принципі, достатньо ефективною. Однак ринкові відносини не є абсолютно досконалими. В умовах розвинених ринкових відносин існує пріоритет споживача. Орієнтація на прибуток і боязнь збитків змушує господарюючих суб'єктів і постачальників ресурсів орієнтуватися у своїй діяльності на вимоги споживачів. Ринкова система господарювання через свій механізм забезпечує: