Програма «Гроші» (1+1) ¾ зразок якісної аналітики в українському медіапросторі

На сайті Вікіпедії про методи роботи журналістів зазначають: «Журналісти викривають хабарників, розслідують економічні зловживання та на собі перевіряють, як діють різноманітні шахрайські схеми. Репортери працюють під прикриттям, ведуть приховані зйомки, перевіряють версії та показують зсередини, хто насправді заробляє на людських бідах. Оскільки використання прихованих камер заборонено, репортери «викручуються», знімаючи на мобільний телефон, вмикаючи диктофон тощо.»[____ Тобто журналісти все ж таки використовують неетичні методи збору інформації. Проте досить часто журналістам «пробачають» застосування цих методів збору інформації, якщо розслідування набуває розголосу і таки дає цінну інформацію для суспільства. Проте, часто журналісти використовують і традиційні методи збору інформації: бесіда, спостереження,опрацювання документів.

Гасло програми ¾ «... дізнайтеся, хто живе за ваш рахунок»[22]. Власне це і приваблює глядацьку аудиторію, що вже є постійною. Програму «Гроші» дивляться люди із різних соціальних кіл, різних політичних поглядів (хоча концепція програми таки опозиційна). Ми не вважаємо опозиційне та проти владне висвітлення матеріалів у програмі політичною заангажованістю, чи фінансовою залежністю від певних партій. Навпаки, журналісти завжди повинні бути в опозиції до влади, тому колектив програми не порушує однієї з головних догм журналістики.

Програма «Гроші» виходить один раз на тиждень в недільний вечір з 2010 року. За три роки роботи в інформаційному просторі України колектив програми отримав низку нагород та відзнак, серед яких премія «Телетріумф-2012» у номінації «Спеціальний репортаж», «Телетріумф-2011» у номінації «Спеціальний репортаж», «Фаворит телепреси-2012».

Над випуском і розробкою програми працює департамент журналістських розслідувань телеканалу 1+1. Головний редактор цього відділу Максим Сухенко говорить про діяльність журналістів так: «Якщо ми говоримо про телевізійні розслідування, то основна проблема — показати сам процес скоєння злочину або як мінімум візуалізувати його. Ми все намагаємося перевіряти на собі. Самі плаваємо по пляжах олігархів, лаємося з приватною охороною, ходимо у секти та спілки до аферистів, влаштовуємося на роботи, які нас цікавлять... У телеку один кадр переконує більше за тисячу слів. Це доконаний факт, і знайти цей кадр — найбільший наш клопіт, — Максим Сухенко, головний редактор департаменту журналістських розслідувань телеканалу 1+1» [28].

У випуску, який триває не  більше 45 хвилин, журналісти та ведучий Жан Новосельцев встигають показати та розказати три, інколи чотири історії, що не залишать байдужими  жодного пересічного українця. Тим паче, що фінансовими питаннями, а точніше сказати: «Куди діваються мої гроші?», переймаються всі жителі України. Звісно, говоримо про так званий «середній клас», якого в Україні в реальності немає, а лише на папері, та бідних людей. Заможні (якщо лояльно) стають головними героями програми «Гроші».

Побутує думка, що програми штибу «Гроші» лише обурюють людей, показують, хто і як їх використовує, а не роблять нічого для того, щоб покращити становище. Проте, все це логічно, не в компетенції журналістів обіцяти покращення життя, чи в його фінансових проявах, чи в соціальних тощо.  Дієвість та ефективність забезпечує матеріал журналіста, а не він сам. Журналіст може запропонувати вирішення проблеми і, висвітливши бездіяння політиків, чиновників і т. д., чекати відповідного обурення у суспільства, чи відповідної реакції тих, чию ганебну діяльність висвітлив та оприлюднив.

Звісно, журналісти програми «Гроші» гостро та критично показують найгостріші моменти, що траплялись під час зйомок, проте герої програм не поспішають просити вибачень, спрямовувати свою діяльність у правильне русло, йти у відставку, чи виплачувати матеріальну компенсацію. Звичайно, такі у нас неписані закони. «Вищим» можна багато і все, тим паче роблять вони це все за гроші простого люду. Якщо комусь сказати, що прем’єр-міністр України пішов у відставку лише через те, що не задекларував  покупку нового годинника, то всі подумають, що сплять або у казці. А от такий випадок стався у Польщі.  І це нормально. Це і є демократичне суспільство не лише на папері, а й у дійсності. Отже, допоки не стабілізується ситуація у державі, то журналісти програми «Гроші» і їй подібних матимуть силу-силенну роботи.

Жанр програми «Гроші» йменують як «соціальні розслідування». На нашу думку, таке жанрове визначення не є доречним. Оскільки, якщо вже у назві зазначено «програма», то це і є вже жанрова приналежність. Якщо вже говорити про види розслідувань, так як, наприклад, соціальне, то в посібнику «Журналістське розслідування: від задуму до втілення» пропонують виділити такі види журналістських розслідувань: політичне, економічне, соціально-побутове, історичне, кримінальне [26, с. 9].  На нашу думку, всі види розслідувань (найрідше історичне) можна зустріти у випусках програми гроші. Наприклад, соціально-побутове «В Коростишеві «воскресли» ігрові автомати», політичні — про пограбування Андрія Пінчука, економічне – про афери медиків та нотаріусів, кримінальне — крадіжки речей на «Укрпошті». Тому говорити про номінацію програми «Гроші» як жанру соціального розслідування не варто говорити.

Хоча з іншого боку ці розслідування легко можна назвати соціальними.  Для того, щоб уникнути непорозумінь звернемось до семантики слова «соціальний». Тлумачний словник української мови трактує зміст цього слова так: «Пов'язаний із життям і стосунками людей у суспільстві; суспільний/ породжений умовами суспільного життя, певного середовища, ладу» [26]. Відповідно, всі галузі життя людини є пов’язані між собою, тому і всі різновиди журналістських розслідувань (соціально-побутове, історичне, кримінальне, політичне) можна називати соціальними. Схожа ситуація є і з іншими поняттями в журналістиці, які теж можна вживати і в широкому, і у вузькому значенні. Наприклад, «публіцистика» як всі матеріали журналістів, або як найвищий рівень майстерного володіння мовою та всіма її засобами під час написання художньо-публіцистичних жанрів.

Отже, потрібно розрізняти, коли слово вживають в широкому, чи вузькому значенні. Номінація програми «Гроші» як проекту соціальних досліджень є цілком виправданою.

Журналісти програми кожного дня працюють, докладаючи максимум зусиль. Ось що говорить один із журналістів програми Денис Данько: «Є різні хитрощі під час зйомок. Якщо я з тобою спілкуюся, а мій колега чи друг стоїть поруч, ти будеш дивитися на мене й не помітиш, що він тебе знімає. А коли звертатимеш на нього увагу, він буде ніби СМС писати чи дзвонити комусь. Можна ще знімати з тонованої машини, якщо зйомки на вулиці відбуваються — насправді дуже багато законних методів. Звісно, приховані камери інколи дуже потрібні, але, на жаль, законодавство нам заборонило. Інколи достатньо диктофонного запису, щоб хоч якось зафіксувати інформацію. Багато залежить від теми, від героя — тема диктує поведінку. Треба сісти, продумати, як ти це все бачиш, кого провокувати, де експеримент, із ким треба поспілкуватися» [8].

Репортери «Грошей» розповідають, що після розслідувань їх не раз намагалися залякати розправою, деяким журналістам програми довелося змінити місце проживання [21]. Найбільшого розголосу набув напад на журналіста Дмитра Волкова, що вчинили у вересні 2012 року. Під час нападу Волкова жорстоко побили біля власного будинку. «Журналіст розробляв тему незаконного розподілу земель під Вишгородом (передмістя Києва) і саме з цим був пов'язаний напад на нього» [15]. Цей сюжет таки вийшов в ефір телеканалу «1+1» 10 жовтня 2012 року. Журналісти «Грошей» провели власне розслідування і оприлюднили фото підозрюваного в нападі. Аж після цього міліція порушила кримінальну справу.

Найбільший резонанс у суспільстві викликали такі розслідування «Грошей»:

• журналіст влаштувався охоронцем у ТРЦ «Караван», де В'ячеслав Мазурок вчинив смертельну стрілянину;
• крадіжки речей на «Укрпошті»;
• хто і як наживається на тюрмах та ув'язнених;
• купівля ліків через Інтернет: спасіння, чи зубожіння;
• як даїшники і «швидка» підробляють таксистами;
• журналістське «полювання» на педофілів;

Журналіст влаштувався охоронцем у ТРЦ «Караван», де В'ячеслав Мазурок вчинив смертельну стрілянину. Журналіст Михайло Ткач використав нетрадиційний метод збору інформації «журналіст змінює професію». Запис здійснював лише на камеру в телефоні, оскільки використання прихованих камер заборонено. Під час розслідування з’ясовано багато цікавих аспектів роботи колективу ТРЦ «Караван». Зокрема, те, що, зловивши злодія «на гарячому» охорона не має права використовувати жодних санкцій, лише затримати злодія та викликати міліцію. Натомість охоронці вимагають штраф (інколи в 5-ти кратному розмірі від суми вкраденого, інколи — в 10-ти) — все залежить від зміни. І найцікавіше, ці гроші не йдуть до кишені охоронців, а сплачують в касу, тобто вони йдуть на рахунок «Каравану». Тоді людину відпускають, а заяву не пишуть. Кожен охоронець отримає за спійманого злодія лише 5 гривень.

Після фатального випадку, що стався з Мазурком, охоронцям почали видавати вогнепальну зброю. «Журналістові під прикриттям» теж видали після працевлаштування пістолет, не вимагаючи довідок про фізичний та психічний стан здоров’я «охоронця».

Про Мазурка охоронці говорять, що був якимось божевільним, бо не хотів платити штрафу в касу «Каравану». Цю інформацію дізнався «охоронець-новачок», втершись в довіру до своїх новоспечених «колег». Таким чином, журналісти провели колосальну роботу і вкотре переконали глядачів, що їхні розслідування набагато ефективніші, аніж розслідування правоохоронних органів. Останні, до речі, мали змогу скористатись роботою журналістів та відкрити кримінальну справу проти керівництва «Каравану», але звернули на це увагу. 

Крадіжки речей на «Укрпошті». Одне із  найуспішніших розслідувань «Грошей». Журналістка використовує ті ж методи роботи і таку ж схему, як використовували у попередньому розслідуванні. Найкращим «другом» під час таких розслідувань є акторські здібності журналіста, його знання психології та довіра людей навіть до новачків. Лише в цьому випадку до журналістів «Грошей» звернулись люди, що вже неодноразово ставали жертвами поштових злодіїв.  До чого ж дійшло розслідування? Якщо при Вас запакували і заклеяли скочем із знаком «Укрпошти» бандероль, то це не дає Вам жодних гарантій того, що вміст посилки без втрат доставлять до отримувача. Не захистить Вас  від крадіжок і нова послуга, що коштує аж 80 гривень! Це наклеювання індивідуального штрих-коду на бандероль, номер якого Ви отримаєте і матимете змогу, скориставшись онлайн-сервісом, слідкувати за місцезаноходженням Вашої бандеролі. Але журналістка вирішила ввести коди із порожніх коробок у Київському відділенні «Укрпошти».  Виявилось, що коробки так і не дістались свого кінцевого пункту призначення, а їхній вміст присвоїли собі працівники пошти. Зазвичай, це дорога косметика та брендовий одяг. 

Журналістка під час розслідування змогла зафіксувати на камеру телефону обличчя працівників та керівників Київського центрального відділення «Укрпошти», проте не названо жодного прізвища, лише посади та обличчя. Хоча, на нашу думку, й цього достатньо.

Також журналістка поділилась зі всією Україною схемами та методами махінацій та крадіжок, що панують на «Укрпошті» навіть на міжнародних шляхах передачі бандеролей. На нашу думку, у працівників поштових відділень просто спрацьовує рефлекс «пролетаріату», синдром «постколоніальної нації»: якщо не вкрадеш, чи не «накрутиш якої-небуть халтури», то не матимеш зовсім нічого. Справді, що з тієї зарплатні в 2 тисячі гривень? Невже можна за такі гроші якось вижити в сучасних економічних умовах? — Ні, тому працівники багатьох галузей, перш за все торгівлі, намагаються якось «триматись на плаву».

Хто і як наживається на тюрмах та ув'язнених. Розслідування Олега Дайнеки про бізнес за Ґратами та те, куди діваються мільйони, зароблені в колоніях. Звернулись за допомогою до журналістів один із ув’язнених в Житомирській області та його дружина. Для підтервердження свідчень використовують їх слова та інформацію, що надали колишні ув’язнені.

Журналіст не має змоги використати хоча б якийсь пррихований метод збору інформації, тому вихід один — йти з камерою, обізнаністю і впевненістю. На відео явно помітно, як нервує начальник однієї з колоній під час простого інтерв’ю. Виявляється, колонії теоретично та юридично не можуть приносити прибутку понад 300 тисяч гривень на місць.А фактично заробляють до десятка мільйонів. Куди діваються гроші, здогадатись не складно. Але начальники виправних установ, б’ючи себе в груди, твердять про те, що кошти переходять на рахунок колонії. Паралельно ув’язнені говорять, що їм платять зарплату. Так. Аж 30 гривень. На місяць! Щодо харчів, то годують на зоні просом із камінням та черв’яками.

Загалом, «зеки» (так кілька разів назвав ув’язнених журналіст, що, на наш погляд, не є коректно) працюють у найрізноманітніших галузях виробництва: від виготовлення будівельних матеріалів у неналежних умовах до пощиття «італійського взуття» (до речі, одна колонія на останньому за місяць заробляє майже три мільйони гривень!).

Далі знімальна група зробила журналістський візит до ще кількох колоній у Житомирській, Донецькій та Харківській областях. Ситуація там — не краща, от тільки в кишеню начальникам йде ще більше грошей. Вони вже аж зводять храми на території колонії, а у Харкові є навіть власний звіринець з левицею!

Розслідування просто вражає. Звичайно, це не такий прорив, як зробив Костянтин Усов, співпрацюючи з в’язнями Лук’янівського СІЗО. Проте матеріал є і ексклюзивним, і достовірним. Найбільше сподобалось спостерігати за веденням інтерв’ю. Це було, як грім серед ясного неба, для начальника колонії та неначе контр-атака для Олега Дайнеки. Після виходу такого скандального сюжету в будь-якій демократичній державі (але не в нас) повинна бути зроблена повна заміна кадрового складу працівників, принаймні тих колоній, про які йдеться. Але такого не сталось. Чому? — Риба гниє з голови...

Купівля ліків через Інтернет: спасіння, чи зубожіння

У цьому розслідуванні журналіст, перш за все, грає на емоціях глядача: крупні кадри онкохворих дітей на початку сюжету, сльози та синхрони батьків онкохворих та їх самих. Та в процесі розслідування виявляється, що ліки для лікування та гальмування процесу утворення ракових клітин такі є. Проте купити їх можна лише за кордоном. Мати 17-річної уже колишньої спортсменки чесно зізнається журналістові «Грошей», що передавала певну суму грошей ( і то не малу), щоб нелегально їй перевезли ліки для дитини.