Лекции по "Земельному праву"

Морських кордонів – 1050 км.

Географічний центр України  – на північний схід від Добровеличівки (48°20¢ північної широти, 31°10¢ східної довготи).

Крайня північна точка – с. Петрівське.

Крайня південна точка – мис  Сарич (Крим).

Крайня західна точка – м. Чоп (Закарпатська обл.).

Крайня східна точка – с. Червона Зірка.

 

Землі с/г призначення:

– що надані для виробництва с/г  продукції, науково-дослідної діяльності, виробничої інфраструктури.

Належать: с/г та не с/г угіддя.

Не с/г призначення:

– лісосмуги;

– прогони;

– дороги;

– під господарськими будівлями  і дворами.

Землі с/г призначення передаються  у власність:

– громадянам – для ведення  особистого господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, випасу худоби;

– с/г підприємствам – для дослідницьких і навчальних цілей, для ведення підсобного господарства.

Більшість земель с/г призначення  перебувають у власності селян.

Не с/г підприємства можуть набувати у власність землі не с/г призначення  для ведення підсобного господарства.

Земельний кадастр закріплює пріоритет земель с/г призначення.

Землі житлової і громадської  забудови:

– ділянки в межах населених  пунктів, які використовуються під  забудову – громадських будівель та споруд.

Необхідно дотримуватись державних стандартів, регіональних і місцевих правил забудови.

 

Землі природно-заповідного  фонду:

– ділянки суші і акваторії, які  мають особливу цінність з точки  зору екології. Вони виділяються з метою збереження генофонду, підтримання екологічного балансу.

Встановлюється особливий режим охорони і відтворення.

– біосферні заповідники;

– національні парки;

– природні заповідники;

– заказники;

– урочища;

– ботанічні сади, зоопарки.

 

Землі водно-болотних угідь відносяться до іншого природоохоронного призначення.

Болота поглинають вуглекислий газ у більшій кількості, ніж ліси.

За останні роки площа заповідних територій розширюється.

Екомережа – система з малим антропогенним впливом для збереження ценозів.

 

Землі оздоровчого призначення.

Землі, що використовуються для профілактики захворювань (води, грязі, курорти).

На цих землях забороняється будь-яка діяльність, що впливає на їх природно-лікувальні властивості.

Створюються санітарні і охоронні зони. Забороняється передача земель у власність і користування.

 

Землі рекреаційного  призначення:

Використовуються для туризму та проведення спортивних змагань, для організації відпочинку.

– зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів;

– екомаршрути;

– марковані траси;

– землі під будинками відпочинку;

– об’єкти фізичної культури і  спорту.

 

Землі історико-культурного  призначення:

– заповідники;

– кургани;

– залишки фортець;

– історичні площі;

– музеї-заповідники;

– давні поховання.

Забороняється будь-яка діяльність, що може вплинути на режим використання цих земель.

 

Землі лісового фонду:

– землі, вкриті і невкриті лісовою  рослинністю;

– землі, які надані (під господарське лісництво) для задоволення потреб лісового господарства.

Надаються у користування спеціалізованим  державним або комунальним лісогосподарським  підприємствам; а на умовах оренди – іншим підприємствам, організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

 

Землі водного фонду.

Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, острови, прибережні зони, гідротехнічні споруди.

Замкнені природні водойми площею до 3 га можуть передаватися безоплатно.

 

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики та іншого призначення.

Це земельні ділянки, надані підприємствам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Землі промисловості – для розміщення та експлуатації основних, підсобних споруд промисловості (під’їзні шляхи, інженерні мережі). Навколо таких об’єктів створюються санітарно-захисні зони.

Землі транспорту – землі, надані підприємствам, установам залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту.

Землі зв’язку  та енергетики – землі, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії, супутникові засоби зв’язку.

 

 

 

Лекція № 6.

Тема: Класифікація земельних угідь

 

Основні земельні угіддя.

Використання землі з тієї чи іншої справи називається угіддям.

Земельні угіддя на сучасному  етапі – елемент обліку.

З традиційної точки зору:

– с/г угіддя;

– лісові площі;

– деревно-чагарникові насадження;

– болота;

– водойми;

– інші землі.

В Україні запроваджена класифікація земельних угідь, що спирається на європейські  землевпорядкування. Згідно з цією класифікацією розроблено структуру українських земельних угідь, до якої увійшли сім груп угідь:

а) с/г землі;

б) ліси і інші лісовкриті площі;

в) забудовані землі;

г) відкриті заболочені землі;

ґ) сухі відкриті землі з особливим  рослинним покривом;

д) сухі відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом;

е) внутрішні води.

Серед наведених земель найбільше значення мають с/г землі – 70 %, вони забезпечують найважливіші потреби людини.

Головною ознакою, яка відображає відмінності окремих видів угідь, служить характер використання землі. При цьому класифікація угідь проводиться з урахуванням основного призначення і системного використання окремих ділянок землі для певних виробничих цілей.

Крім характеру використання землі  при класифікації угідь необхідно  враховувати природні властивості, які відображають якісні характеристики окремих земельних ділянок.

Під земельними угіддями слід розуміти ділянки землі, що систематично використовуються або придатні для використання для комунально-господарчих цілей і які відрізняються за природно-історичними ознаками.

До с/г угідь належать землі, що використовуються для виробництва с/г продукції:

– рілля;

– багаторічні насадження;

– сіножаті;

– пасовища;

– перелоги.

До ріллі відносять земельні ділянки, які систематично обробляються під посіви с/г культур. Крім того, відносять сюди чисті пари, включаючи посіви багаторічних трав у полях сівозмін із строком користування, передбаченим сівозмінами.

До багаторічних насаджень відносять земельні ділянки, зайняті штучними деревними, чагарниковими або трав’янистими насадженнями. Із загальної площі багаторічних насаджень виділяють площу:

сади – це земельні ділянки, зайняті деревними або чагарниковими насадженнями:

– зерняткові;

– кісточкові;

– горіхо-плідні;

– цитрусові;

– субтропічні та ін. породи;

виноградники – зайняті виноградними насадженнями;

ягідники – це ділянки, зайняті культурними чагарниками, напівчагарниками і трав’янистими рослинами, які дають їстівні плоди;

плодорозсадники – ділянки, які використовуються для вирощування посадкового матеріалу плодових, ягідних культур і виноградників;

До багаторічних насаджень ми відносимо хмільники – це земельні ділянки для вирощування хмелю;

тутовники – шовковичні насадження;

чайні плантації – чай;

ефіро-олійні – насіння.

 

Категорії с/г угідь:

Перелоги – якщо рілля через певні обставини більше ніж рік, починаючи з осені, не використовується для вирощування с/г культур і не утримується під паром, вона перетворюється на перелоги.

Сіножаті – так називаються земельні ділянки, покриті багаторічною трав’яною рослинністю, які систематично використовуються для сінокосіння. Залежно від природно-історичних властивостей вони поділяються на:

– заливні;

– суходільні;

– заболочені.

Заливні – це сінокоси з різнотравною рослинністю, розміщені в річкових долинах, заплавах рік і низинах, які систематично заливаються водами на тривалий час.

Змішані сінокоси розміщуються в западинах засушливої степової зони, до суходільних відносяться сінокоси, розміщені в сухих лощинах, балках, на рівнинних ділянках, вододілах або схилах. Переважно це сінокоси нормального і недостатнього зволоження.  Із с/г видів сінокосів виділяють:

поліпшені сінокоси – залежно від заходів поліпшення сінокоси поділяються на сінокоси поверхневого і корінного поліпшення.

Заболочені сіножаті – вважаються надмірно зволожені сіножаті, розташовані на понижених елементах рельєфу, а також країв боліт, слабодернових плоских територіях.

За господарським станом заливні, суходільні і заболочені сінокоси поділяються  на:

– чисті;

– слабокуписті ділянки;

– середньо- і сильнокуписті ділянки;

– середньо і сильно закорчовані, або середньо і сильно заліснені.

Пасовища – так називаються землі, покриті багаторічною трав’яною рослинністю, які систематично використовуються для випасання худоби, непридатні для сінокосіння і не є перелогами:

– суходільні;

– заболочені.

Лісові площі – це земельні ділянки, вкриті лісом, включаючи лісові культури, що зімкнулися і не зімкнулися, галявини, зруби, згарища і загиблі насадження, лісосіки, що незаліснились, прогалини і пустирі, лісові розсадники.

Лісосіки – це лісові площі, де пройшла вирубка.

Лісовкриті  площі – полезахисні лісові смуги, захисні насадження на смугах залізниць, шляхів, озеленення в містах та інших населених пунктах.

Болота – це надмірно зволожені ґрунтовими і атмосферними водами земельні ділянки з наявністю на поверхні розкладених і напіврозкладених залишків у вигляді торфу.

Болота поділяються залежно від рослинних умов, характеру водного режиму і покладів торфу:

– верхові болота;

– низинні болота – розташовані на низинних ділянках, зволожуються ґрунтовими і поверхневими водами;

– перехідні болота – займають середнє положення, зволожуються за допомогою атмосферних, ґрунтових і поверхневих вод.

Землі, зайняті  під водою:

– природні і штучні водойми (під  ріками, струмками, озерами, в тому числі  прісноводними, водосховищами, ставками та іншими штучними водоймами (каналами)).

До інших земель відносять землі, які не використовуються у с/г:

– піски;

– яри і інші не використовувані землі.

Не с/г угіддя:

– під дорогами;

– під прогонами;

– під просіками;

– під громадськими дворами, вулицями, площами.

Угіддя не с/г призначення – це землі, зайняті внутрішньогосподарськими дорогами, скотопрогонами, просіками.

До громадських будівель ми відносимо землі, зайняті виробничими, культурно-побутовими та іншими будівлями.

 

Лекція № 7

Тема: Концепція  земельної ділянки

 

Земельна ділянка є конструктивною основою численних просторових кадастрових утворень, об’єднаних за адміністративними, просторово-якісними, природними, правовими і господарськими ознаками у вигляді окремо визначених структур.

До таких структур належать економічні категорії земель і категорії земель за придатністю:

– природно-с/г зони, провінції, округи, області і райони;

– земельні угіддя;

– типи, класи і види земель;

– адміністративно-територіальні  регіони, агровиробничі групи  ґрунтів і окремі ґрунтові відміни (5 тис.);

– землеволодіння, землекористування, оренда землі;

– кадастрові округи, зони, квартали та інші земельно-територіальні утворення.

Усі ці структурні угрупування пов’язані  між собою ланцюжком і утворюють земельний фонд.

Земельний фонд – це найцінніше надбання країни, яке слід розглядати не як просторові ознаки територіальних розмірів, а перш за все як інтегровану суму площ конкретних земельних ділянок, кожна з яких має власні можливості, формує потенціал всієї держави.

Якісні перетворення земельної ділянки і фази антропогенного впливу.

 

Просторовий базис

 

 

 

Основні геометричні параметри:

– довжина – уздовж земельної ділянки;

– ширина – упоперек земельної  ділянки.

 

Форма земельної ділянки пов’язується із зручністю щодо практичного використання.

Ділянки видовженої форми використовувались  більш інтенсивно, так як співвідношення сторін 2:1 є найбільш раціональним.

У наші часи форма земельних ділянок  пов’язується з їх функціональним призначенням.

 

Усі ділянки видовженої форми використовуються для будівництва лінійних інженерних споруд (автомобільні дороги, залізниці, трубопроводи), для спорудження конвеєрних технологічних ліній у промисловості.

 

Ділянки прямої форми мають значні переваги над непрямими. Їх простіше запроектувати, виділити на місці, вести облік площі, контролювати використання, значно краще використовувати механізований обробіток ґрунту, обробку земель і догляд за рослинами. Тому поля сівозмін проектують у вигляді прямокутника.

Ділянки криволінійних форм, як правило, копіюють лінії природних контурів (береги водойм, боліт, балок, ярів). Такі ділянки ускладнюють механізований обробіток ґрунту, мають низьку визначеність лінії обмежуючих факторів, мають невисоку точність обрахування площі. Їх використовують для сіножатей, пасовищ, рекреаційних і заповідних зон.

Ділянки комбінованої форми обмежені прямими лініями штучного розподілу  землі, пов’язані із лініями природних  контурів. Зустрічаються під лісопарками, дендропарками, ботанічними садами, зеленими зонами. Такі ділянки часто мають історичне походження.

Поширеною формою є неправильні багатокутники, які утворилися внаслідок прокладання теодолітних ходів. Теодолітний хід прокладається по межах землеволодінь та землекористувань фермерських господарств, промислових підприємств, територій населених пунктів, в зонах відведення земель.