Приватизація громадянами земельних ділянок

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Земельне право»

на тему "Приватизація громадянами земельних ділянок"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка гр.ЮД-243

Яковенко А.К.

 

 

 

Дніпропетровськ 2015

План

Втуп

1. Земельна реформа в  Україні.

2. Поняття приватизації  земель.

3. Порядок проведення  громадянами приватизації земельних  ділянок.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Завершення земельної реформи повинно сприяти розвитку всіх форм господарювання. Багатоукладність у сільському господарстві - одна з найважливіших умов ефективного функціонування ринку.

Станом на травень 2000 р. площа сільськогосподарських угідь у користуванні й володінні громадян для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сіножатей і створення селянських (фермерських) господарств зросла на 3, 9 млн. га, та у 2, 5 рази і становила 16, 6% усіх сільськогосподарських угідь.

Сучасна земельна реформа в Україні здійснюється в умовах глибокої соціально-економічної кризи, що негативно позначається на її проведенні. Тому набуває доцільності питання доцільності наступного реформування. Тим більше, що критична суспільна оцінка соціально-економічних умов у державі пов'язується насамперед, із здійсненням земельних і аграрних перетворень.

Насамперед вражає низький рівень усвідомлення змісту земельної реформи рядовими селянами. Значна кількість селян боїться власності на землю, що є наслідком попередньої системи. А між тим, без усвідомлення селянином того, що він є власником землі і майна, ключовою фігурою у розв'язанні всіх питань на селі, гальмуються реформи.

Для цього необхідно відпрацювати прозорі і зрозумілі рядовому працівнику інструменти та механізми формування конкретного власника, введення його в правове і економічне поле, побудови виробничих відносин з урахуванням розміру майнової і земельної власності.

Особливо низькі темпи приватизації у містах.

 

 

 

1. Земельна реформа в Україні.

Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин.

Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.

Термін «реформа» з латинської означає пере-творюватися, змінювати що-небудь.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 груд-ня 1990 р. «Про земельну реформу» остання є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв'яз-ку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Очевидно, що це - спрощене розуміння земельної рефор-ми, оскільки будь-які зміни у використанні земель зачіпають цілу низку інтересів людини і суспільства в цілому.

Потрібно враховувати й те, що земля у житті людини вико-нує не лише економічні, а й інші, не менш важливі, функції - біологічні, екологічні, соціальні, життєзабезпечувальні.

Отже, земельну реформу доцільно розгля-дати як складову економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці та ідеології.

Земельна реформа має акумулювати елемен-ти «революційних» і «еволюційних» перетворень земельних правовідносин, виключаючи однобокість їх змістової сторони і спростовуючи ідеологічне гасло, згідно з яким реформування - це лише створення нових економічних умов для нового «се-реднього» власника.

Тому земельна реформа - це процес створення організа-ційно-правових, економічних, наукових та інших соціальне ор-ієнтованих засад для здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:

а) найбільш ефективне й економне використання, відтво-рення та захист ґрунтів;

б) підвищення продуктивності праці на землі;

в) захист ґрунтів, особливо на землях сільськогосподарсь-кого призначення;

г) охорону земель як специфічних екосистем;

д) захист прав суб'єктів земельних правовідносин;

е) отримання оптимального економічного зиску від їх вико-ристання;

ж)задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих,

лікувальних та інших духовних життєво необхідних потреб людини.

Нормативно-правовим порядком визначено, що земельна реформа спрямована на перерозподіл земель одночасно з передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування

юридичним і фізичним особам з метою створення умов для

рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

На підставі викладених положень можна констатувати, що земельна реформа - це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб'єктів та сукупність) організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, і землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.

Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі України.

Завдання земельної реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею її у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі їх раціонального використання і охорони.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, обласними управліннями і районними відділами земельних ресурсів.

З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських земель у 1992 році, поряд з державною, були введені колективна і приватна форми власності на землю.

Проведення земельної реформи ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедуру та механізми реформування підприємств.

Визначальною серед них є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року насамперед у частині гарантування права власності на землю і непорушності права приватної власності. Наприклад, у статті 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У Статті 41 Конституції зазначено, що кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У цій же статті зазначено, що право приватної власності є непорушним. Поряд з тим встановлено, що використання власності не може погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, першою ластівкою земельної реформи можна назвати постанову Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року. Цей документ визначав основні завдання земельної реформи саме як "перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель". Наступним логічним кроком на шляху реформи став Земельний кодекс, який був чинний протягом десятиріччя. Цей документ ухвалено 13 березня 1992 року. Він був далеким від досконалості, проте ним намагалися врегулювати питання продажу приватизованих земельних часток. Однак із неабиякими застереженнями - наприклад, зазначалося, що "переважне право на купівлю мають співвласники", було введено заборону на продаж землі протягом шести років від моменту приватизації.

Проте, практично, норми на той час нового ЗК України ініціюювали і стимулю-вали проведення земельної реформи шляхом перерозподілу мо-нопольної державної земельної власності, розширення сфери приватної і колективної власності на землю, збільшення числа форм права землекористування юридичними особами і грома-дянами.

Потім світ побачив Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", яким уточнювалися терміни приватизації землі, водночас дозволялося продавати присадибні, дачні, гаражні ділянки та землю під будівництво.

Черговим кроком став указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи", виданий 10 листопада 1994 року.

Одним із сутнісних моментів, які законодавчо мали б обґрунтовувати процеси земельної приватизації, стало ухвалення відповідної статті в Конституції України. У ст. 14 Основного Закону України вказувалося, що "право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Наступним документом у контексті земельної реформи, який викликав пристрасне обговорення та дискусії, став президентський указ від

2. Поняття приватизації земель

За своєю суттю приватизація - це процес перетворення у приватну вла-сність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об'єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється наоснові законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України.

Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає приватизація земель.

Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію, коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3 та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення - це процес передачі земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а приватизація - це передача цих же земель у приватну власність їх членів. Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме - об'єднував два етапи демонополізації державної власності: корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув, таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення земель сільсько-господарського призначення» підтримувався і у юридичній літературі.

Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій як передача їх із державної власності у приватну власність громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:

1) роздержавлення земель  сільськогосподарських підприємств і організацій;

2) паювання земель сільськогосподарських  підприємств і організацій;

3) виділення земельних  ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш широкою, стало етапом приватизації земель сільськогоспо-дарських підприємств і організації.

Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1-2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсоб-ного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, - безоплатно один раз, про що обов'язково робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює.

В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених законом джерел (наприклад, резервного фонду).

Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення відносин власності на землю - юридичний склад, що включає прийняття рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості), видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, під впливом законодавства про приватизацію земель державної форми власності та їх платного відчуження в юридичній літературі сформувалися два основні підходи до визначення цього процесу.

По-перше, приватизація в широкому розумінні як процес передачі земельних ділянок із власності держави у власність фізичних та недержавних юридичних осіб. Таке визначення склалось під впливом роздержавлення та приватизації державного майна і державного житло-вого фонду, що було обумовлено перш за все Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, яка у ч. 1 п. 1.6 визначила роздержавлення та прива-тизацію як платне придбання державного майна, включивши до останнього і землю. Можливо, саме цей документ (до речі, із законодавчо не визначеним юридичним статусом) вплинув на розширене тлумачення приватизації земель і сприяв створенню зазначених законодавчих колізій.