Сучасна інноваційна політика україни: передумови, основні підходи та напрями реформування

Недоліки підходу. Його застосування може спричинити негативні наслідки:

• збереження необхідного рівня технологічного оновлення лише на виробництвах, які відповідають умовам аутсорсингової діяльності;
• збільшення технологічного розриву в структурі виробництва решти видів діяль¬ності;
• посилення залежності від кон’юнктури світового ринку фінансів і вільного інвестиційного ресурсу.

Передумови  для застосування підходу. Для отримання позитивного ефекту від державної інноваційної політики, що базується на розбудові інституційного середовища всередині країни, насамперед необхідно:

• сформувати базові складники системи інститутів інноваційного розвитку — мережі державних і регіональних центрів науки, інновацій та інформатизації, технопарків і наукових парків, фондів підтримки фундаментальних досліджень та інноваційного підприємництва тощо;
• розширити попит на фінансовий, людський і техніко-технологічний капітал з боку інноваційно активних вітчизняних промислових та інших підприємств;
• спрямувати державну інноваційну політику на інтенсифікацію розвитку певних секторів економіки, які належать до передових технологічних укладів, — індустрії програмного забезпечення, виробництва світлодіодної техніки, нанотехнологій, новітнього матеріалознавства, фармацевтики.

Оцінка доцільності  запровадження підходу. Розглянутий підхід можна застосовувати як доповнення до комплексу заходів зі створення фінансово-економічного середо¬вища, привабливого для залучення вітчиз¬няного та іноземного капіталу.

 

2.4.Формування системи фіскальних і фінансово-економічних преференцій

 

Опис підходу. Передбачено розроблення та запровадження комплексу фіскальних і фінансово-економічних преференцій, спрямованих не лише на активізацію інноваційного розвитку в межах певного виду економічної діяльності чи регіону всередині країни, а й на досягнення Україною статусу інноваційного лідера в східноєвропейському регіоні. Підхід включає такі основні напрями діяльності органів державного управління в інноваційній сфері:

• нарощування обсягів фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності;
• розроблення системи фіскальних і фінансово-економічних преференцій.

Переваги підходу. Його реалізація дасть змогу:

• створити дієві системи оподаткування та регулювання підприємницької діяльності, які стимулюватимуть розвиток наукової діяльності та впровадження її результатів у виробництво;
• сформувати інноваційне середовище, засноване на принципах державно-приватного партнерства;
• відновити і підвищити інтенсивність та ефективність функціонування наукової сфери, посилити її взаємозв’язки з реальним виробництвом;
• набути статусу регіонального лідера в інноваційному бізнесі.

Недоліки підходу. Імовірним негативним наслідком застосування зазначеного підходу на першому етапі може стати тимчасове скорочення дохідної частини бюджету.

Передумови  для застосування підходу. Для отримання позитивного ефекту від розбудови системи фіскальних і фінансово-економічних преференцій потрібно:

• розширити перелік конкурентоздатних на світовому ринку вітчизняних високотехнологічних продуктів і наукових розробок;
• підвищити ефективність функціонування інноваційної інфраструктури як в Україні, так і в напрямі сприяння міжнародному співробітництву;
• активізувати співробітництво прикордонних регіонів України з регіонами країн ЄС і СНД (транскордонне співробітництво) у високотехнологічних видах діяльності;
• підвищити освітньо-кваліфікаційний рівень працівників наукової сфери та високотехнологічних видів економічної діяльності відповідно до міжнародних стандартів.

Оцінка доцільності  запровадження підходу. Створення збалансованої системи фіскальних і фінансово-економічних преференцій із чітким спрямуванням на активізацію інноваційного процесу в національній економіці забезпечить позитивні результати, а саме:

• зміну інституційної структури виконання наукових досліджень у напрямі посилення ролі освітнього та промислового секторів;
• зміну технологічної структури виробництва з відновленням зростання часток високо- та середньотехнологічних секторів;
• поступове нарощення обсягу залученого іноземного капіталу, розширення трансферу як впроваджених, так і не впроваджених технологій, підвищення інноваційної активності суб’єктів господарювання, досягнення позитивних результатів від операційної діяльності, відновлення і зростання доходів бюджету;
• зростання експорту, збільшення частки високотехнологічної продукції на світовому ринку;
• відновлення позитивного сальдо платіжного балансу;
• посилення національних конкурентних переваг на глобальному ринку інновацій та нових технологій.

Розглянутий підхід найдоцільніше застосовувати разом із описаним вище підходом щодо спрямування зусиль держави й бізнесу на фінансове забезпечення розвитку власної бази наукових досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Висновок

На основі наведених  підходів запропоновано власне бачення  низки першочергових заходів щодо реформування державної науково-технічної та інноваційної політики, спрямованих на підвищення ефективності реалізації напряму «Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери» Програми економічних реформ на 2010-2014 роки:

• запровадження мораторію на практику бюджетного планування видатків базового та програмно-цільового напрямів фінансування вітчизняної науки в обсягах, що не відповідають нормам чинного законодавства, зокрема положенням ст. 3, 4 Закону України від 13.12.1991 № 1977-ХІІ «Про наукову та науково-технічну діяльність»;

• організація та методологічне забезпечення проведення в Україні статистичного моніторингу та фінансово-економічного оцінювання недоліків, переваг, а також прогнозних економічних наслідків реорганізації системи преференцій фінансово-кредитного, податкового і митного регулювання інноваційних процесів в економіці, що стане передумовою для здійснення необхідних кроків у напрямі запровадження нової або відновлення дії використовуваної раніше системи фінансової підтримки інноваційної діяльності;

• формування цілісної системи державного стимулювання інноваційної діяльності, застосування фінансово-економічного механізму залучення венчурного капіталу у сферу розроблення та впровадження прогресивних технологічних інновацій;

• уніфікація на міждержавному рівні нормативних положень механізму розв’язання проблеми розподілу прав власності на результати НДДКР, виконаних за рахунок коштів державного бюджету, що матиме позитивний вплив на спільні міждержавні проекти у сфері сучасних напрямів розвитку науки і техніки;

• завершення Україною внутрішньодержавних процедур у справі ратифікації Угоди про створення спільного науково-технологічного простору держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, що збільшить можливості для реалізації спільно з Російською Федерацією наукових розробок у сфері нових технологій;

• розроблення законопроекту «Стратегія розвитку високотехнологічних видів діяльності сфери промислового виробництва та наукомістких послуг до 2025 року», у якому буде визначено комплекс невідкладних заходів щодо організаційно-правових, фінансово-економічних та інституційних засад розбудови високотехнологічної економіки. Основні положення документа регламентуватимуть насамперед структуру сектору високих технологій, прогнозні показники очікуваного рівня його розвитку, механізм надання податкових, фінансових і кредитних преференцій, а також гарантій дотримання з боку держави незмінними впродовж дії цього нормативного документа визначених у ньому засад фінансово-економічного стимулювання високотехнологічних видів діяльності.

Отже, результати дослідження сучасної практики реалізації вітчизняної інноваційної політики доводять необхідність подальшого вдосконалення базових засад її формування саме з використанням елементів прогресивного зарубіжного досвіду державного стимулювання процесу технологічної модернізації економіки. В іншому випадку головним економічним наслідком незмінності сучасного стану інноваційного відтворення буде поступова втрата тих дієвих організаційно - економічних механізмів й інструментів впливу держави на науково-технічний та інноваційний розвиток, які мали б стати ефективними засобами створення сприятливого економічного середовища для наукових працівників та інноваторів. Докорінна зміна такої ситуації потребує активного реформування національної інноваційної політики в межах окремого напряму в структурі Програми економічних реформ на 2010— 2014 роки, особливо з урахуванням представлених у цій статті підходів і першорядних заходів щодо їх реалізації

 

 

Література

1. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна еко¬номіка, ефективна держава». — К.: Комітет з еконо¬мічних реформ при Президентові України, 2010.

2. Human Development Reports 2001-2011 // http:// hdr.undp.org/en/reports/global/hdr2011/.

3. Global Talent Index 2007-2012 // http://www.we- knowglobaltalent.com/gti/window/gti/.

4. Patent Applications by Country of Origin (1995-2008) — Country Rankings // http://www.photius.com/rankings/ patent_applications_by_country_1995-2008.html.

5. SupelJ.A. Ukrainian participation in FP7: a statistical approach. — Warsaw, 2010.

6. Обзор международного опыта инновационного развития // http://www.strf.ru/material.aspx? CatalogId=370&d_no=39679.

8. Киселев В.Н., Рубвальтер Д.А., Руденский О.В. Инновационная политика и национальные инновационные системы Канады, Великобритании, Италии, Германии и Японии // www.csrs.ru/inform/iab/ iab6_2009.pdf.