Дослідження ЛСГ “Cat” в поетичній збірці Т.С. Еліота “Old Possum’s Book of Practical Cats”

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ

Структури знань, представлені у мові та мовленні, досліджуються в когнітивній лінгвістиці – галузі мовознавства, що вивчає способи отримання, обробки, зберігання та використання вербалізованої інформації. З метою з’ясу-вання цих питань пропонуються нові підходи до розгляду мовного матеріалу. При цьому попередні доробки традиційної семантики узагальнюються та реінтерпретуються з огляду на нові досягнення як мовознавства, так і суміжних із ним наук.

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об’єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А.А.Потебні, М.М.Покровського, Р.М.Мейера, Й.Тріра, Г.Штерберга, Г.Ібсена, В.Порціга, А.Йолеса та інших.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля».

Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й.Трір.

  Тема курсової роботи – Лексико-семантичне поле “Cat”  в поетичній збірці Т.С. Еліота “Old Possum’s Book  of Practical Cats”

Актуальність роботи зумовлена її спрямованістю на розв’язання проблеми моделювання вербалізованих знань.

Об’єктом дослідження є лексико-семантичне поле (ЛСП) “Cat” в поетичній збірці Т.С. Еліота “Old Possum’s Book  of Practical Cats”

Мета дослідження полягає в реконструкції концептуальної моделі поняттєвої категорії  ‘Cat’ шляхом аналізу значень слів, які утворюють ЛСП, а також у застосуванні цієї моделі для пояснення ряду семантичних явищ, що відстежуються в аналізованій лексичній групі.

Для аналізу фактичного матеріалу застосовано методологічні засоби семантичних досліджень, до яких належать дефініційний аналіз, метод ступінчастої ідентифікації значення й метод компонентного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній докладно проаналізована численна група іменників сучасної англійської мови, які відносяться до ЛСП ‘Cat’.

Теоретичне значення курсової роботи зумовлене розробкою сформульованих у когнітивній лінгвістиці сучасних концепцій, перспективних щодо подальших досліджень у галузі лінгвістичної семантики.

Практична цінність роботи полягає в можливості застосування її результатів на практичних заняттях з лексикології та домашнього читання.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку бібліографічних джерел та додатку.

 

 

 

 

 

 

Розділ І.  Лексико-семантичне поле у світлі когнітивної лінгвістики.

1. Поняття про лексико-семантичне поле

Відповідно до досліджень, виконаних у руслі традиційної семантики (В.В. Акуленко, О.В. Бондарко, З.Н. Вердієва, Р.М. Гайсіна, О.В. Гулига та Є.І. Шендельс, Н.Г. Долгих, Л.О. Новіков тощо), лексико-семантичне поле об’єднує ряд мікрополів – словесних угруповань, що співвідносяться з підкатегоріями (парцелами) у межах загальної поняттєвої категорії. Серед мікрополів вирізняються ядерні та периферійні. Ядерне мікрополе містить слова, які систематично експлікують категорію і представляють її найбільш однозначно. У периферійних мікрополях зосереджено одиниці, значення яких меншою чи більшою мірою відхиляються від семантики ядерного мікрополя, що надає периферії ЛСП вигляд прошаркового утворення. Віддалений прошарок периферії поля є маргінальним, він перетинається з периферією інших полів. Цей чинник свідчить про наявність міжпольових реляцій та безперервність семантичного простору мови [25, 22]. 

Між мікрополями ЛСП встановлюються вертикальні та горизонтальні зв’язки. Вертикальні зв’язки ґрунтуються на ієрархічних семантичних відношеннях між одиницями поля: конкретні значення залучаються до значень більш загальних, що відтворено такими феноменами мови, як гіпонімія та партонімія. Горизонтальні зв’язки мають місце між одиницями мікрополів, які є суміжними в ієрархічній структурі (О.В. Гулига та Є.І. Шендельс, М.В. Нікітін, R.E. Grandy, E.F. Kittay). Взаємодія мікрополів на їх периферійних ділянках відстежується в мовних явищах полісемії та синонімії/антонімії (О.Г.Беляєвська, А.В.Кузнєцов, Е.М. Меднікова, Л.О. Новіков, Д.М. Шмельов, J.Aitchison). Гіпонімія, партонімія, полісемія та синонімія як основні типи семантичних відношень між одиницями ЛСП потребують розгляду у взаємозв’язку, а також пояснення з урахуванням специфіки концептуальної моделі поняттєвої категорії, яка є підґрунтям поля. При реконструкції такої моделі доцільно звернутися до положень когнітивної лінгвістики [39, 127].

Об’єктом досліджень у когнітивній лінгвістиці є вербалізовані знання про світ, тобто пойменовані концепти, в яких представлено суб’єктивний образ об’єктивної дійсності. Вивчення вербалізованих знань відбувається за допомо-гою різних методик концептуального аналізу, який є логічним продовженням семантичного аналізу. Обидва види аналізу спрямовані на дослідження значен-ня. Однак якщо для семантичного аналізу достатнім є виявлення семантичних компонентів, які сприяють адекватному тлумаченню знака, то кінцевою метою концептуального аналізу стає побудова концептуальної моделі того інформа-ційного фрагмента, який фіксується знаком [9, 24]. Для цього елементи значення мають бути особливим чином угруповані, впорядковані та взаємопов’язані (С.А. Жаботинська, О.С. Кубрякова). Інструментами такого впорядкування є концептуальні структури: пропозиції, фрейми, сітки, прототипні моделі тощо. При цьому базовими структурами вважаються фрейми та прототипні моделі.

1. Лексико-семантичне поле як структурний компонент

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об'єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А.А. Потебні, М.М. Покровського, Р.М. Мейера, Й. Тріра, Г. Штерберга, Г. Ібсена, В. Порціга, А. Йолеса та інших.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля». Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й. Трір. Він розглядав мову окремого періоду як сталу та відносно замкнену систему, в якій слова мають певний зміст, і цей зміст не ізольований, залежать від інших слів, поєднаних з ними.  Й.Трір розрізняв "понятійне" та "словесне" поля. Під понятійним полем він розумів структуру окремої понятійної сфери чи низки понять, які наявні у мовній свідомості, що не має у мові своєї, особливої, відповідної їй зовнішньої форми виявлення. Слово виявляє значення тільки всередині цілого поля і завдяки цьому цілому [34, 29-30]. Словесне поле утворене зі  слова та понятійно споріднених з ним слів, підпорядковується різною мірою замкненому понятійному комплексу, внутрішній поділ якого представлений у поділеній структурі словесного поля. На думку багатьох мовознавців, межа між понятійним і словесним полями, як і термінологія Й.Тріра, не є чіткою. Ідеї Й.Тріра знайшли подальший розвиток у працях німецького лінгвіста  Л.Вайсгербера.

Ульман вважає, що у формуванні теорії поля найближче до Й.Тріра стоїть Г. Ібсен. Насправді ж підхід Ібсена до питань існування поля цілком відрізняється від тріровського. Г. Ібсен вперше вжив термін «смислове поле» щодо групи слів-назв металів у східних мовах. Він вважав, що одну семантичну групу утворюють тільки ті споріднені за змістом слова, які однаково оформлені, тобто завдяки смисловій близькості отримали однакове морфологічне оформлення.

Інакше розглядає «семантичне поле» В. Порціг. Ним були висунуті на перший план слова як самостійні мовні одиниці та основні, найхарактерніші зв'язки їх значень, що виявляються у словосполученнях і деривації слів. В.Порціг намагався виявити зв'язки, які закладені в самих значеннях слів (наприклад, «цілувати» пов'язано з «губи», «хватати» пов'язано з «рука»). «Його поля – прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб'єкта чи об'єкта або прикметника і іменника» [21, 40]. При цьому домінуючими є слова, здатні виражати ознаки і виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники. Отже, тільки дієслово та прикметник може бути ядерним елементом «семантичного поля». Саме ж поле включає в себе ті мовні елементи, які сполучаються з ядерним. Таким чином, «семантичне поле» Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів і являє собою синтагматичні утворення, на відміну від парадигматичних полів Тріра [34, 40].

У сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об'єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

        Семантичне поле характеризується такими основними властивостями: 
1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;  
2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю  лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його  смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів  у межах всієї лексичної системи [13, 42]. 
        Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:  
1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з  одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається  з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у зв’язку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро-периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

Рівень сучасних досліджень дозволяє представити структуру семантичного поля за допомогою статистичних методів [1, 76].

1.1.2. Поняття про фрейм

Фрейм є моделлю, що репрезентує інформацію про стереотипні явища або ситуації (М. Мінський, Ч. Філлмор, Blake). Поняттєві елементи (слоти) фрейму й зв’язки між ними залишаються незмінними, у той час як наповнення слотів може бути різним. Залежно від характеру зв’язків між елементами фрейму вирізняються базові типи фреймових структур. До них належать предметно-центричний, акціональний, партонімічний, гіпонімічний та асоціа-тивний фрейми (С.А. Жаботинська). Пропозиція є будівельним блоком фрейму, а сам фрейм (субфрейм) може бути складовою концептуальної сітки (Ф. Джонсон-Лерд, Ю.М. Караулов, Ю.Г. Панкрац, Е.Ф. Скороходько, Г. Скрегг) [39, 134].

        Фреймові та сітьові моделі організують інформацію у прототипних категоріях. Прототипна категорія містить концепти, які відповідають її змістові більшою або меншою мірою (G. Lakoff, E. Rosch, J. Taylor, А. Wierzbicka). Залежно від цього вони відносяться до центральної або периферійної зони категорії. Такий принцип організації концептів наближує прототипну категорію до польового утворення. Центральна зона категорії структурується на базі цент-ральної схеми (пропозиційного фрейму або міжфреймової сітки). Периферійні зони категорії формуються на підставі моделей, що є трансформаціями цент-ральної схеми (G. Lakoff). Трансформація генералізації передбачає узагальнення інформації у центральній схемі, тоді як трансформація специфікації приводить до деталізації інформації у цій схемі – принцип, що є релевантним для будь-якого ієрархічного утворення.  

  Таким чином, методи концептуального аналізу органічно узгоджуються з попереднім доробком у галузі семантичних досліджень ЛСП. Завдяки засто-суванню методів концептуального аналізу, що уможливлюють побудову моделі поняттєвої категорії, яка є підґрунтям ЛСП, ці доробки можуть дістати більшу чіткість і конкретність [11,40].

1.2. Склад та значення  слова. Типи значень

1.2.1. Фонетичний склад  та значення слова

Звукова форма має закріплене за нею (умовно, історично, етимологічно чи звуконаслідувально) значення. Більшість слів повсякденного вжитку можна прослідкувати до їхніх прамовних коренів, що вже і зробленно. Слова, які поєднані з конкретними речами, у безпосередній їх реалізації - мовленні чи письмі - викликають уяву і мовця, і слухача. Тому при вивченні фонетичної форми важливу роль відіграє співвіднесення - процес, що ним людина користується все своє життя, якими б фонетично різними ці форми не були [10,11].

1.2.2. Типи значень

Лише як мовна категорія значення охоплює всі об'єкти людського знання, уяви і вислову. У мовознавстві під значенням розуміли назву предмета, уяву про предмет, поняття, різноманітні стосунки (головним чином, між знаком і предметом), функцію слова, інваріант інформації, відображення дійсності. Значення у його широкому розумінні розбиває на сім складових частин Д.Ліч [46, 112]: логічне або концептуальне, яке пов'язане з семантичним досвідом, коннотативне, стилістичне, афективне, рефлектне, колокативне (ситуативне) і тематичне. Значна увага приділяється граматичному значенню.

1.2.3. Граматичне значення

Слова, що належать до одного граматичного класу, мають, як правило, спільні риси. Ряд слів, скажімо, fact, book, face, number, при набуванні ознак множини чи родового відмінка об'єднується спільністю граматичних ознак і значенням морфеми, що охоплює морфологічні перетворення в один ряд подібності. Звідси форми facts, books, faces, numbers мають граматичне значення множини, форми fact's, book's, face's, number's - граматичне значення родового відмінка тощо. Граматичне значення мають часові форми дієслів, ступені порівняння прикметників тощо [256, 54].