Особливості передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення інфінітиву та інфінітивних                   конструкцій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Властивості та функції інфінітиву та інфінітивних конструкцій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Розділ 2. Особливості передачі значення інфінітиву та інфінітивних                 конструкцій засобами української мови на матері роману                 Ш.Бронте «Джейн Ейр». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Способи відтворення інфінітиву засобами української мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Особливості передачі інфінітивних конструкцій засобами української мови. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Аналіз способів відтворення англійського інфінітиву та інфінітивних конструкцій у романі Ш.Бронте «Джейн Ейр». . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . Список використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3   5   5   14     22   22   26     31

 

 

ВСТУП

 

 

Темою даного дослідження є «Особливості передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови».

Актуальність дослідження полягає у тому, що проблема передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій вважається однією з найголовніших та найскладніших в міжкультурному аспекті перекладу та дослідженнях національно-культурної специфіки мови і мовленнєвої діяльності. Якщо мовне і культурне розмаїття сьогодні визначене як багатство цивілізації, то саме переклад працює на його збереження. Переклад виступає як засіб захисту національних мов і культур, даючи імпульси для їхнього саморозвитку і водночас зберігаючи їх від надмірного іншомовного впливу. Коли у перекладача є правильне уявлення про інфінітив та інфінітивні конструкції англійської мови та їхнє контекстуальне використання, йому легше знайти адекватний відповідник цього явища в перекладі.

Об’єкт дослідження –інфінітив та інфінітивні конструкції англійської мови та їхні відповідники української мови.

Предмет дослідження – засоби відтворення інфінітиву та інфінітивних конструкції англійської мови в українській.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей передачі інфінітиву та інфінітивних конструкції засобами української мови.

Завдання дослідження:

• визначити зміст поняття інфінітиву та інфінітивних конструкцій;
• розглянути синтаксичні властивості інфінітиву та інфінітивних конструкцій;
• охарактеризувати засоби відтворення інфінітиву та інфінітивних конструкцій англійської мови в українській;
• зробити аналіз засобів перекладу англійського інфінітиву та інфінітивних конструкцій.

Методи дослідження:

• опрацювання наукових джерел, присвячених вивченню інфінітиву та інфінітивних конструкцій;
• порівняльний аналіз підходів, що існують у сучасному перекладознавстві, до проблем відтворення англійського інфінітиву та інфінітивних конструкцій українською мовою;
• узагальнення досвіду вивчення проблем відтворення інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови;
• кількісний аналіз отриманих результатів.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно ґрунтовно розглядає проблеми відтворення інфінітиву та інфінітивних конструкцій українською мовою у романі Ш. Бронте «Джейн Ейр».

Практична цінність роботи полягає у дослідженні особливостей передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови, зокрема ретельному аналізі відтворення інфінітиву та інфінітивних конструкцій українською мовою у романі Ш. Бронте «Джейн Ейр». Результати такого дослідження можуть виявитися корисними у перекладацькій діяльності та на заняттях з практики перекладу.

У першому  розділі роботи розглянуто поняття інфінітиву та інфінітивних конструкцій  в сучасному перекладознавстві та їхні морфологічні властивості; вивчено синтаксичні властивості інфінітиву та інфінітивних конструкцій англійської мови.

У другому  розділі роботи визначено особливості передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови та розглянуто шляхи відтворення інфінітиву при перекладі. Також було визначено синтаксичні властивості інфінітиву та інфінітивних конструкцій у романі Ш. Бронте             «Джейн Ейр». Під час дослідження особливостей передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови було складено словник речень з інфінітивом англійської мови, та зроблено кількісний аналіз засобів їх передачі.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ВИВЧЕННІ ІНФІНІТИВУ ТА ІНФІНІТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ

 

 

 

1. Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції

 

 

Упродовж  багатьох років науковці приділяють особливу увагу проблемі вивчення англійського інфінітиву та інфінітивних конструкцій. Помітний внесок у розробку проблематики неособових форм дієслова належить вітчизняним дослідникам М.Г. Арсеньєвій, С.П. Балашовій, І.П. Івановій,      Т.А. Казаковій, В.І. Карабану, І.В. Корунцю, Л.К. Латишеву, В.Я Плоткіну,      Н. І. Пушиній, Т.О. Расторгуєвій та іноземним дослідникам Б. Дельбрюку,       Р. Джефферсу, Д. Дистерхефту, Г. Паулю, О. Сперсену та ін [6, 16, 27, 28, 38]. Інфінітив, як і інші неособові форми дієслова герундій, дієприкметник, – традиційно вважають дискусійними, адже вони вирізняються, через свою гібридність, складною проблематикою їх частиномовного статусу, співвідношення з особовими формами, загальними принципами виділення та класифікації [32].

Н. І. Пушина, аналізуючи неособові форми дієслова, зазначає, що дані більшості історичних досліджень свідчать про те, що всі неособові форми дієслова пройшли через тривалу стадію вербалізації – набуття дієслівних рис, закріплення семантики дії, та що генетично всі вони беруть початок від імені.

Не випадково  питання про інфінітив особливо хвилювало граматистів. Частина  їх рішуче відокремлювала інфінітив  від дієслова, посилаючись на те, що за своїм походженням інфінітив  є ім'ям з дієслівною основою, що інфінітив не належить до числа ні предикативних, ні атрибутивних форм дієслова. Інфінітив був оголошений особливою  частиною мови й розглядався як слово, не причетне до дієвідміни [27, c. 120].

Вивченням інфінітиву та інфінітивних конструкцій займалися такі вчені, як Л.С. Бархударов, Е.В. Бреус, В.В. Виноградов, В.Н. Комісаров, Л.К.Латишев, Н.І. Пушина, Я.І. Рецкер, А.В. Федоров та ін. Серед україномовних перекладознавчих праць найяскравіше граматичні аспекти інфінітиву та інфінітивних конструкцій висвітлено в роботах Т.А.Барабаш, О.В. Борисової, Г.В. Верби, Д.І. Ганича, Н.Ф. Гладуш,О.С. Грабовецької, В.І. Карабана,        Б.М. Колодій, В.В. Коптілова, І.В. Корунця, З.Г. Коцюби, К.А. Кузьміної,      І.С. Олійника та ін. [1, 15, 26, 30, 33].

Як засвідчив аналіз теоретичної літератури, більшість мовознавців дотримуються широкого визначення терміну «інфінітив» - це безособова форма дієслова, яка виражає дію без визначення особи, числа і способу.

Сама назва «інфінітив» походить від латинського дієслова «infinitus» - невизначений [8].

На думку Г.В. Верби «інфінітив – це безособова форма дієслова, яка тільки називає дію і відповідає на запитання що робити?, що зробити?, to write писати, to answer відповідати» [5, c. 85].

Барабаш Т.А. стверджує, що «інфінітив - безособова форма дієслова, яка виражає дію без визначення особи, числа і способу, не має звичайних дієслівних часових форм, а лише вказує на час, співвіднесений з моментом дії, вираженої дієсловом в особовій формі».

На думку Д.І. Ганича та І.С. Олійника «інфінітив – це початкова форма дієслова, що виражає дію або стан безвідносно до діючої особи, числа, часу і способу» [7, c. 47].

Н.Ф. Гладуш додає, що «інфінітив – це найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію».           К.Н. Качалова визначає «інфінітив, як неособову форму дієслова, що  є невід’ємною частиною дієслівної системи англійської мови» [20, c. 38].

І.П. Іванова вважає, що «інфінітив - найбільш абстрактна форма дієслова» [12, c.148]. Тієї ж самої думки дотримується і В.Н. Жигадло, зазначаючи, що «інфінітив дає лише абстрактне, узагальнене поняття про дію,та відповідає на запитання що робити?, що зробити?» [9, c. 93].

Л.С. Бархударов зазначає, що «інфінітив - найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію» [1, c. 123]. У нашому дослідженні ми будемо спиратися на думку Л.С. Бархударова і розглядати інфінітив, як особову форму дієслова, яка виражає дію». Інфінітив є першою формою дієслова і саме цією формою кожне дієслово представлене в словнику. 

Окремі дослідники Б. Дельбрюк та Г. Паууль дотримуються традиційної точки зору і називають інфінітив «віддієслівним ім’ям, що розвинулось із давнього абстрактного іменника» [11, c. 248]. Існує думка, що в європейських мовах в якості інфінітивів використовувалися старі абстрактні імена, оформлені різними суфіксами. Поступово інфінітив був приєднаний до системи дієслова, але зберіг риси іменника, що підтверджувалося наявністю в германських мовах відмінюваних форм інфінітива. Точка зору про походження інфінітива від імені є традиційною та обстоюється переважно компаративістами. О.Є Сперсен описував інфінітив германських мов як «скам’янілу відмінкову форму колишніх віддієслівних іменників» [11, c. 249]. Цієї думки дотримується і        Р. Джефферс, стверджуючи, що англійський інфінітив як неособова форма дієслова виник на базі ресурсів давньої індоєвропейської мови. Остання, у свою чергу, мала розмаїття інфінітивних утворень, що походять від дієслівних іменників [11, c. 250].

Інфінітив, як і інші вербалії, може реалізуватися у формах виду й стану. Інфінітив має одну просту і п’ять складних форм. Інфінітив перехідних дієслів має форми часу й стану, а неперехідних - тільки часу. За значенням англійський інфінітив тотожний українському - він об'єднує у собі ознаки дієслова і іменника, проте відрізняється від українського інфінітива своїми морфологічними і лише частково, синтаксичними ознаками. Властивості іменника у тому, що у пропозиції інфінітив може виконувати такі самі функції, як і іменник. Властивості дієслова відображаються у тому, що інфінітив має категорії виду. Стандартна форма інфінітива в англійській мові утворюється за допомогою базової (словникової) форми дієслова, якій передує частка to. Існує багато форм інфінітиву, які можна вживати в різних випадках. Так само треба відзначити, що інфінітив може вживатися без частки to. Такий інфінітив називається – «голий інфінітив» [10, c. 89]. Голий інфінітив використовується з дієсловами, що виражають чуттєві сприйняття і відчуття.

Інфінітив в англійській мові має кілька форм, з яких тільки дві мають  відповідності в українській  мові - Іndefіnіte Іnfіnіtіve Actіve (to ask - питати, запитувати) і Іndefіnіte Іnfіnіtіve Passіve (to be asked - бути запитуваним) [2 - 5]. Для інших форм інфінітива в українській мові немає відповідних форм, і вони не можуть перекладатися на українську мову ізольовано, тобто поза реченням. Continuous Infinitive (to be asking) вживається у значенні питати в який-небудь визначний момент, Perfect Infinitive (to have asked - питати, спитати до якого-небудь моменту), Perfect Continuous Infinitive (to have been asking - питати впродовж відрізка часу, попередньому якому-небудь моменту), і Perfect Infinitive Passive (to have been asked - бути запитуваним до якого-небудь моменту). Інфінітив англійської мови має неозначену і перфектну форми пасивного стану. Наприклад: to be asked, she was glad to be helped by me; to have been asked, he felt to have been deceived. Форми інфінітива пасивного стану описують дію, що відбувається над кимсь або над чимсь [2 - 7]. К.А. Кузьміна зазначає, що інфінітив в пасивному стані вживається в тому випадку, якщо іменник або займенник, до якого він відноситься, позначає об'єкт дії. Наприклад:  I don’t want to be disturbed. - Я не хочу, щоб мене турбували.; He felt to have been deceived. – Він відчув, що його обдурили [21].

Як зазначають М.Г. Арсеньєва та І.П. Іванова, особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації, які не мають безпосереднього аналогу в українській мові. До них належать структури, що традиційно іменуються об’єктний предикативний інфінітивний зворот або об’єктний відмінок з інфінітивом (Соmplex Object), суб’єктний предикативний інфінітивний зворот або називний відмінок з інфінітивом (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for (For-to-Infinitive Construction) та абсолютна конструкція або самостійний інфінітивний зворот (Absolute Construction) [6, 11].

Конструкції з інфінітивними дієслівними  формами є характерною рисою  сучасного синтаксису англійської  мови. Як вказує Т.А. Расторгуєва, речення інфінітивної структури мають ірреальне модальне значення, тобто значення такого процесу, яке з точки зору мовця має або може здійснитися за наявності певних умов. Характерними і з сучасної, і з генетичної точки зору для незалежного предикативного інфінітива є значення повинності, необхідності, неминучості. У ролі синтаксичного засобу для значень вираження потенційної дії у простому інфінітивному реченні виступає власне сама форма предиката – незалежний інфінітив – разом з інтонацією та частками [28, c. 210].

А.А. Іоніна визначає інфінітивні речення, як «речення, що мають за конструктивний центр незалежний інфінітив, який визначає основне граматичне значення конструкції» [14, c. 118]. А.Я. Коваленко вважає, що «інфінітивні звороти – це інфінітив та слова, тісно пов’язані з ним за змістом» [19, c. 205].