Особливості передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови

Л.С. Бархударов,  Е.В. Бреус, В.В. Виноградов, В.Н. Комісаров,            Л.К. Латишев, Н.І. Пушина та інші визначають такі інфінітивні звороти, як:

1) Complex Object (The Objective Infinitive Complex) – об’єктний (знахідний) відмінок з інфінітивом.

2) Complex Subject (Subjective Infinitive Complex) – називний відмінок з інфінітивом.

3) Absolute Infinitive construction – самостійний інфінітивний зворот.

4) Infinitive Construction with the Preposition for – зворот for + іменник (займенник) + інфінітив.

В англійській  мові зворот Complex Object вживається для спрощення складнопідрядного речення з додатковим підрядним. Спрощення відбуваються так, що підмет і присудок головного речення зберігаються, сполучник that опускається. Підрядне додаткове речення перетворюється у складний додаток.

Зворот Complex Object складається з двох частин. Перша частина – іменник у загальному відмінку або особовий займенник в об’єктному відмінку; дуга частина – інфінітив, що виражає дію, яку виконує, або якої зазнає особа або предмет, позначений іменником чи займенником, що стоїть перед інфінітивом. Зворот Complex Object існує також в українській мові. Цей зворот в українській мові вживається після дієслів просити, благати, заставляти та в деяких інших [2-7].

А.Я. Коваленко зазначає, що в англійській мові дієслова, після яких вживається складний додаток, діляться на 5 груп:

1) Дієслова, що означають розумову діяльність, припущення, сподівання: to consider, to believe, to think, to know та ін. Після дієслів цієї групи найчастіше вживається інфінітив дієслова to be. Наприклад: We believe these experiments to be very important. – Ми вважаємо, що ці експерименти дуже важливі.

2) Після дієслів, що виражають прохання, вимогу, пораду, дозвіл: to ask, to permit, to recommend, to request та інші. Після дієслів цієї групи вживається складний додаток в пасивному стані. Наприклад: He asked for the letter to be sent off at once. – Він просив, щоб лист відправили негайно.

3) Після  дієслів, що виражають сприймання  за допомогою органів почуттів: to see, to hear, to feel, to notice, to observe, to watch; інфінітив при цьому вживається без частки to. Після дієслів цієї групи інфінітив в пасивному стані не вживається; в цьому випадку вживають дієприкметник минулого часу. Наприклад: We see the water boil in the boiler. – Ми бачимо, що вода кипить у котлі.

4) Після  дієслів, що виражають бажання,  ненависті, любові: to want, to desire, to like, to hate, to intend та ін. Наприклад: I wanted him to be invited here. – Я хотів, щоб його запросили сюди.

5) Зворот Complex Object вживається після ряду дієслів, які вимагають додатка з прийменником to wait (for), to rely (on), to count (on, upon) та інші. В таких випадках перед зворотом Complex Object стоїть прийменник. Дієслова, після яких вживається зворот Complex Object з інфінітивом, обов’язково повинні бути в активному стані. Наприклад: We waited for them to begin the conversation. – Ми чекали, щоб вони розпочали розмову [19, c. 120].

А.А. Іоніна та А.С. Саакян додають, що в англійській мові Complex Object складається з іменника у загальному відмінку або займенника в об’єктному відмінку та інфінітиву. Складне доповнення вживається після ряду дієслів та фраз, а саме: to want, to expect, would prefer, would like, to get, to believe, to wish, to consider, to find, to allow, to order, to like. У даному випадку інфінітив вживається з часткою  to. Наприклад: Mum wants me to be happy. – Мама бажає, щоб я була щасливою.; I don’t want you to leave. – Я не хочу, щоб ти їхав.; We would like you to visit us. – Ми б хотіли, щоб ти відвідав нас [14, c. 121].

В англійській мові зворот Complex Subject (складний підмет) складається з двох частин. Перша – іменник у загальному відмінку або особовий займенник у називному відмінку. Дуга – інфінітив, що виражає дію, яку виконує або зазнає особа або предмет, позначений іменником або займенником. Особливістю цього звороту є те, що перша і друга його частини відокремлені одна від одної присудком речення. Інфінітив, який стоїть на початку речення перед дієсловом присудком (разом з пояснювальними словами), виконує функцію підмета.

А.Я. Коваленко зазначає, що зворот Complex Subject вживається для спрощення речень. Таке спрощення відбувається так, що підмет підрядного речення стає підметом простого поширеного речення. Присудок головного речення змінюється і узгоджується з новим підметом, а безпосередньо за ним виступає присудок підрядного речення у формі інфінітива, який продовжує означати дію підмета. Інфінітив вживається з часткою to після всіх дієслів [19, c. 206].

В.Н. Жигадло додає, що «суб'єктний предикативний інфінітивний    зворот – це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка». Службову частину цього присудка становлять в основному дієслова у формі пасивного стану, що примикають до інфінітива, такі, як to see бачити, to say сказати, to think думати, to suppose припускати, to believe вважати, думати, to find знаходити, вважати, to know знати, to make змушувати й т.д. В суб'єктному інфінітивному звороті інфінітив позначає дію або стан особи (або предмета), позначеного іменником (або займенником) у складі цього звороту. Наприклад: All bodies are known to possess weight. – Як відомо, кожне тіло має вагу.

В.Н. Жигадло  розглядає в таких випадках особливий різновид складеного дієслівного присудка, у якому перша його частина – службова – зв'язує підмет з інфінітивом, що виражає очікувану, припустиму, відому якійсь особі, не зазначеній в реченні, дію. Дана побудова синтаксично подільна й утворює не зворот, а двоскладне речення, у якому інфінітив пов'язаний з підметом як значеннєва частина складеного дієслівного присудка [9, c. 69].

Аналіз  теоретичної літератури засвідчив, що в англійській мові зворот Complex Subject вживається у таких випадках, як:

1)  Вживається, коли присудок виражений наступними дієсловами у пасивному стані: to say говорити, to state заявляти, стверджувати, to report повідомляти, to announce повідомляти,оголошувати, to belіeve вважати, to expect очікувати, to know знати, to understand розуміти, to consіder вважати, думати, to see бачити, розуміти, to hear чути. Наприклад: He was thought to be honest and kіndly. – Його вважали чесною і доброю людиною.

2) Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот вживається, коли присудок виражений дієсловами to seem, to appear здаватися, to prove виявитися, to happen, to chance траплятися. Наприклад: Hіs manner changed when І happened to mentіon her. – Його поведінка змінилась, коли я випадково згадав її.

3)  Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот вживається, коли присудок виражений прикметниками: lіkely імовірний, unlіkely малоімовірний, certaіn, sure безсумнівний, що слідують за дієсловом-зв'язкою. Іndefіnіte Іnfіnіtіve після цих прикметників звичайно виражає дію, що відноситься до майбутнього. Наприклад: A large proportion of radium is likely to be lost from sea water. – Більша частина радію, ймовірно, буде загублена при одержанні його з морської води.

В англійській  мові існує зворот Absolute Infinitive Construction (самостійний інфінітивний зворот), який складається із іменника у загальному відмінку та інфінітиву. Іменник в такому звороті позначає особу або предмет, яка виконує дію, виражену інфінітивом. Такий зворот стоїть у кінці речення і відокремлюється комою. Зворот Absolute Infinitive Construction передає супутні обставини з модальним значенням обов’язку [11, 14, 15, 18].

Так, А.Я. Коваленко та В.Н. Жигадло зазначають, що самостійний інфінітивний зворот вводить додаткову інформацію у формі паралельної структури, але не має синтаксичного зв'язку з головним реченням; відокремлюється від нього комою, часто вводиться прийменником wіth і у своєму складі має компоненти, схожі на звичайні члени речення. Наприклад: They offered the buyers oil, delivery to be made in October. – Вони запропонували нафту, причому доставка має бути виконана у жовтні [9, 19].

Інфінітивні звороти For-to-Infinitive Construction являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Інфінітив, що стоїть після іменника або після займенника в об'єктному відмінку з передуючим прийменником for, виражає дію, яку виконує предмет або особа, позначена даним іменником або займенником. Наприклад: I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. – Іноді я думаю, що людям має бути соромно витрачати так багато грошей у такий спосіб [11, 14, 15, 18].

А.Я. Коваленко  додає, що іноді дія, позначена інфінітивом, відноситься до особи чи предмету, що не є ні підлягаючим, ні доповненням до нього. Для опису саме таких ситуацій і використовується інфінітивний зворот із прийменником for [19, c. 215]. В.Н. Жигадло зауважує, що інфінітивний зворот For-to-Infinitive Construction вживається для спрощення складних речень [9, c. 74].

Л.Г. Верба  дає іншу назву інфінітивному  звороту For-to-Infinitive Construction, а саме The Prepositional Infinitive Complex (прийменниковий інфінітивний комплекс). Вона зазначає, що цей комплекс вводиться у речення за допомогою прийменника for та складається з іменника в загальному відмінку або особового займенника в об’єктному відмінку та інфінітива [5, c. 97].

Таким чином, різноманітність підходів щодо джерела  походження інфінітиву та інфінітивних конструкцій та їхнього розуміння на сучасному етапі підтверджують тезу про дискусійність проблеми інфінітиву та інфінітивних конструкцій та залишають це питання невирішеним, а відтак, процес вивчення інфінітиву та інфінітивних конструкцій як мовного явища в цілому відкриває перспективи до подальших наукових досліджень.

1.2. Властивості та функції інфінітиву та інфінітивних конструкцій

Слід зазначити, що вивченням властивостей інфінітиву та інфінітивних конструкцій займалися такі вітчизняні науковці, як М.Я. Блох, Л.Г. Верба, В.Н. Жигадло, І.П. Іванова, А.Я. Коваленко, Є.А. Корнєєва,  Є.Д. Коротенко, Н.І. Пушина, О.І. Смирницкий та іноземні дослідники Р. Джефферс,                 Д. Лайтфут, Л. Теньєр та ін. Д.І. Ганич, О.В. Гончарова та І.С Олійник приділили особливу увагу вивченню синтаксичних властивостей інфінітиву та інфінітивних конструкцій [2, 5, 9, 11, 20, 27]. За зауваженням І.П. Іванової, інфінітив – це форма дієслова, властива всім європейським мовам [11, c. 196].

Поряд з  особовими, тобто відмінюваними формами дієслова, в англійській мові (як і в українській) є неособові, невідмінювані за числами і особами форми дієслова. Неособові форми дієслова поєднують в собі властивості дієслова і іменника (інфінітив, герундій) або дієслова і прикметника (дієприкметник). Представники традиційної школи германістики тлумачать інфінітив як неособову форму дієслова, яка поєднує в собі риси дієслова та іменника. Відповідно до характеристики інфінітиву через категорію репрезентації, запропоновану О.І. Смирницким, інфінітив є формою субстантивної репрезентації процесу в дієслові, з достатньо яскраво вираженим субстантивним характером [21].

Специфіка інфінітива полягає в тому, що він є особливою граматичною формою без чітких морфологічних ознак, за якими його можна було б зарахувати до певної частини мови. За своєю основною ознакою незмінюваності він певною мірою уподібнюється прислівникові, проте синтаксичні критерії відразу ж показують безпідставність такого підходу до розв’язання проблеми, тому правильне граматичне обґрунтування статусу інфінітива в системі частин мови слід будувати на послідовному врахуванні формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного його функціонування, що уможливить визначення його статусу у вираженні об’єкта [30].

Лексико-семантичні особливості дозволяють кваліфікувати  інфінітив як дієслово, проте морфологічно він позбавлений визначальних дієслівних категорій: категорій часу, способу, особи, а також транспонованих від іменника морфологічних категорій числа і роду. Водночас інфінітиву властива характеристика за видом, але, оскільки виду притаманний найширший діапазон транспозиції (мається на увазі перенесення інфінітива на іменникову, прикметникову і прислівникову базу (з урахуванням того, що, на перший погляд, він виконує чотири загальні функції – дієслівну, іменникову, прикметникову і прислівникову), наявність видових кореляцій не є вирішальною у розв’язанні питання його частиномовного статусу. Наявність єдиної категорії, якою характеризується і дієслово, але яка не є для нього визначальною, дозволяє заперечити статус інфінітива як вихідної форми дієслова. У синтаксичному плані інфінітив не може виконувати на рівні членів речення формально-синтаксичні дієслівні функції присудка та ін., якщо не залучені аналітичні синтаксичні морфеми. Тому Ю. С. Маслов взагалі відносить інфінітив до вербоїдів, що можуть виконувати різні синтаксичні функції, а в історичному плані часто являють собою застиглу форму віддієслівного іменника, втягнуту назад у систему дієслова [6].

Як зазначає І.П. Іванова, аналогічна ситуація складається й у системі іменникових форм, тому що морфологічні показники, з яких визначальний – невідмінюваність, не дозволяють повністю ототожнити інфінітив з певною іменниковою формою, хоча реалізація ним іменникових формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних функцій не потребує додаткових синтетичних або аналітичних компонентів. Тому потрібно констатувати, що єдиним запереченням іменникової природи інфінітива є його семантичний і морфемний зв’язок з дієсловом і відсутність граматичних категорій іменника (те саме можна побачити й у сфері прислівника й прикметника [11].

Іменне  походження інфінітива можна підтвердити  наявністю морфологічних складових  в історичній перспективі: на різних етапах свого розвитку ця неособова  форма дієслова мала ряд флективних форм, окремі з яких зберігали ознаки давального відмінка іменника та могли  поєднуватися з прийменником (д-англ. tо bewerienne - захищати). Це дало підстави кільком дослідникам, зокрема Д. Лайтфуту, заперечувати дієслівний характер англійського інфінітива. Навпаки, як вважає Г. О. Золотова, відсутність відтінку предметності за наявності дієслівних морфологічних ознак не дає підстав бачити в інфінітиві іменник. Ш. Баллі стверджував, що «інфінітив є транспозицією дієслова, яка дозволяє останньому відігравати роль іменника» [21, 37].