Особливості передачі інфінітиву та інфінітивних конструкцій засобами української мови

Т.К. Цвєткова дотримується думки, що «в системі частин мови можливі проміжні утворення, які або розподіляються відповідними групами між різними частинами мови, або являють собою морфологічні двочастиномовні загальні форми із закладеними в них потенційними закономірностями закріплення за певною граматичною сферою» [32, c. 88]. До таких утворень належить й інфінітив, що характеризується як специфічна міжчастиномовна форма, позбавлена чітких морфологічних характеристик і використовується як іменником, так і дієсловом.

Теорія  іменного походження рядом вчених відхиляється на користь теорії про адвербіальну природу інфінітива. Категорія інфінітива вважається «застиглою адвербіалізованою формою» (термін Ф. Травнічки), що підтверджується аналізом його синтаксичних особливостей.

З викладеного  вище зрозуміло, що синтаксична поліфункціональність інфінітива є першочерговим чинником існування різних поглядів на частиномовний  статус інфінітива в германських  мовах. Компромісної точки зору дотримувався Л. Теньєр, наголошуючи на змішаній природі інфінітива, який утворився  внаслідок трансляції однієї частини  мови в іншу із утратою визначальних морфологічних ознак, проте із збереженням  їх синтаксичних особливостей, що підтверджується  висхідними іменниковими та низхідними дієслівними зв’язками інфінітива при структурному аналізі його синтаксичної валентності [37]. Отже, з позиції структурного синтаксису, «інфінітив займає проміжне положення між категоріями дієслова й іменника».

Можна погодитись із припущенням, що виникнення інфінітива є фактом переосмислення лексеми  недієслівної частиномовної приналежності  в дієслівну форму. Інфінітив належить до дієслівної парадигми і поділяє спільну з дієсловом семантику дії або процесу, адже є початковою неозначеною формою дієслова. З іншого боку, інфінітив можна розглядати як «субститут іменника» (термін Ф. Ф. Фортунатова), семантично споріднений з ним, що дозволяє інфінітиву виступати на місці іменника в реченні (підмет, додаток, означення), але до парадигми дієслова він належить через його використання з аналітичними синтаксичними морфемами та дієслівними модифікаторами [4].

Із поданих  теоретичних концепцій можна  зробити висновок про етимологічну подвійність природи інфінітива, який пізніше інтегрувався до системи дієслівних категорій, зберігаючи при цьому окремі властивості іменника.

Питанню аналізу синтаксичних функцій інфінітиву та інфінітивних конструкцій присвячено праці багатьох вчених, таких як О.О. Васильєв,        Л.Г. Верба, І.П. Іванова, А.А. Іоніна, В.Л. Каушанська, А.Я. Коваленко,        Р.Л. Ковнер, О.Н. Кожевникова, Е.В. Прокофьєва, З.М. Рейнерс, А.С. Саакян та ін.

Аналіз  теоретичних джерел засвідчив, що у сучасній англійській мові інфінітив, як герундій та дієприкметник, має подвійну природу – іменникову та дієслівну. Іменникова природа інфінітива відображена у його синтаксичних функціях, тобто інфінітив як і іменник може виконувати такі функції у реченні, як: підмет, предикатив, додаток та означення. Дієслівна природа інфінітиву відображена у тому, що у реченні він може виступати прямим додатком та обставиною [1-6].

Однак, А.Я.Коваленко зазначає, що в англійській мові інфінітив може виконувати такі синтаксичні функції: підмета, обставини, другого компоненту складного присудка і складного означення та додатка [19, c. 206]. Л.Г. Верба пропонує такі синтаксичні функції інфінітива у реченні: підмет, предикатив, додаток, означення, обставина мети та обставини наслідку [5, c. 89].

Інфінітив чи інфінітивна група може вживатися  в реченні в ролі підмета. Наприклад: To know him is to trust him. – Знати його – значить довіряти йому. Підмет, виражений інфінітивною групою, часто ставиться після присудка речення; у цьому разі перед присудком вживається ввідне it (або формальний підмет). Наприклад: It wasn’t safe to cross the bridge at night. – Переходити через міст вночі було небезпечно.

Інфінітив вживається у ролі предикатива (іменної  частини складного присудку). Наприклад: The point to achieve the aim. -  Головне — досягти мети.

Інфінітив вживається в ролі частини дієслівного  складеного присудка:

1) З модальними дієсловами.  Наприклад:  We must stay  at home. - Ми повинні залишатися вдома.; You should have been here last night. - Учора ввечері вам слід було бути тут.

2) З дієсловами, що мають модальне значення (тобто  вживаються у сполученні з  інфінітивом іншого дієслова): to want хотіти; to wish бажати;         to intend мати намір. Наприклад: І want to paint. - Я хочу малювати.; He tried to see the men. - Він намагався побачити цих людей.

3) З дієсловами, що означають початок або продовження дії: to begin,  to start починати(ся); to continue продовжувати(ся) та ін. Наприклад: She began  to talk. - Вона  почала   говорити.

Інфінітив вживається в ролі додатка до дієслів  та прикметників. Наприклад: Не asked me to wait. - Він попросив мене почекати.; I shall be happy to accept your invitation. - Я буду щасливий прийняти ваше запрошення.

Інфінітив   вживається   в   ролі  означення. Наприклад: І have no right to  ask. - Я не маю права запитувати.; Suddenly she  felt  the  need te speak. - Раптом вона відчула пoтребу говорити. Інфінітив у функції означення може вказувати на призначення предмета, вираженого іменником або займенником, до якого відноситься інфінітив. Наприклад: She brought me a book to read. - Вона принесла мені почитати книжку.

Інфінітив вживається у функції обставини  мети. Наприклад: І have come  here to meet her. - Я прийшов сюди, щоб зустрітися з нею.; То earn a living, he became a salesman. - Щоб заробити на прожиття, він став продавцем.

Інфінітив вживається в ролі обставини наслідку. Наприклад: She is old  enough to go to work. - Вона вже досить доросла, щоб іти працювати.; It was  too hot to go out  into the town. - Було надто жарко, щоб іти в місто [19, 18, 34].

В.Л. Каушанська та Р.Л. Ковнер додають, що інфінітив  у реченні може виконувати ще й  такі функції, як: обставина результату (I was too busy to see anyone. – Я був дуже зайнятим, що не міг ні з ким побачитися.) та супутніх обставин (She was driven away, never to revisit this neighborhood. – Вона була змушена поїхати і більше не повернулась у ці місця) і ввідна фраза (Well, to cut a long story short, they thought it would be more economical to live at the villa. – Коротше кажучи, вони вирішили, що буде дешевше жити на віллі) [18].

При вивченні інфінітивних конструкцій у позиції  різних членів речення застосовуються різні методи дослідження. Структурно-семантичний  дозволяє визначити значення одиниць  мови, насамперед слів у словосполученнях; порівняльно-зіставний – встановити наявні сходження чи розбіжності в побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом; зіставний метод дослідження становить особливий інтерес, оскільки в кожній мові є свої правила, закономірності, що регулюють як умови побудови речення , так і умови його членування, а також визначають специфіку структури кожної мови; структурно-лінгвістичний дозволяє виділити чіткі структурні елементи мови як знакової системи і як мережі відносин між елементами мовної системи, характеризувати чіткий опис мови – загальне правило, закономірності, властиві англійській мові, різним мовам або мові взагалі; стилістичний допомагає виявити мовні норми й способи вживання англійської літературної мови в різних видах писемності, у різних умовах мовного спілкування [21].

Як показує  аналіз теоретичної літератури стосовно інфінітивних конструкцій, The Objective Infinitive Complex в реченні виконує функцію складного додатку. Наприклад: I expect my daughter to resemble me. -  Я сподіваюсь, донька буде на мене схожа. У цьому реченні  іменник виступає об’єктом, над яким виконується дія.

The Subjective Infinitive Complex в реченні виконує функцію складного підмету. Наприклад: My daughter is expected to resemble me. - Можна стверджувати, що донька буде схожа на мене. У цьому реченні іменник виступає суб’єктом, виконавцем дії.

Infinitive Construction with the Preposition for в реченні виконує такі функції, як: підмет (I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. – Я часто думаю, що соромно людям витрачати на це так багато грошей.), предикат (That was for him to find out. – Він повинен був це з’ясувати.), складний додаток (He waited for her to speak. – Він чекав, коли вона почне розмовляти.), означення (There was really noting for him to do but what he had done. – Йому дійсно нічого не лишалося робити, крім того, що він вже зробив.) та обставина мети (He stepped aside for me to pass. – Він відійшов в сторону, щоб я змогла пройти.) і результату (But he had consented, and it was too late for him now to recede. – Але він вже погодився, і зараз було вже запізно відмовлятися.) [2, 18, 20, 21, 22].

Отже, аналіз наукової літератури дав  змогу стверджувати, що залежно від  властивостей інфінітиву, у реченні він буває підметом, обставиною, другим компоненту складного присудка і складного означення та додатком. Аналіз засвідчив, що залежно від функції інфінітиву та інфінітивних конструкцій у реченні слід добирати відповідні засоби перекладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДАЧІ ЗНАЧЕННЯ ІНФІНІТИВУ ТА ІНФІНІТИВНИХ КОНСТУКЦІЙ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Ш. БРОНТЕ «ДЖЕЙН ЕЙР»

 

 

2.1. Способи відтворення інфінітиву засобами української мови

 

 

Невід’ємною вимогою до перекладача є встановлення перекладацьких рішень, коли еквівалент слова або вислову, що необхідно перекласти, відсутній у мові перекладу.

Різні аспекти відтворення інфінітиву українською мовою досліджували такі вітчизняні науковці, як Л.С. Бахударов, Т.Г. Бесєдіна, Л.Г. Верба,            В.І. Карабан, А.Я. Коваленко, Т.Р. Левицька, Ю.А. Найда, К.А. Савчук,         А.В. Федоров, Л.А. Черняховська та іноземні вчені О. Єсперсен, Р. Джефферс, Д. Лайфут, Б. Мітчель, Л. Теньєр та ін. [1, 5, 16, 19, 24, 31, 37].

У способах відтворення інфінітиву відображається його подвійна природа: суміщення в ньому дієслівних та іменникових характеристик [32].

Отже, виникає потреба розглянути найпоширеніші способи передачі інфінітива засобами української мови.

Так, Л.А. Черняховська виділяє наступні засоби відтворення інфінітиву українською мовою згідно з їхньою синтаксичною функцією у реченні:

1) Інфінітив у функції означення  перекладається українською мовою,  як правило, підрядним означальним  реченням (attribute clause) з модальним дієслівним присудком, що виражає можливість чи обов’язок, або ж дієсловом-присудком у майбутньому часі. Наприклад: We made a list of the things to be taken. – Ми склали список речей, які треба було взяти з собою.; This question will be discussed at the conference shortly to open in Moscow. – Це питання буде обговорюватися на конференції, що має незабаром відкритися у Москві.).

Після слова the last і порядкових числівників ( якщо в даному реченні вони виконують функцію предикативного члена) інфінітив у функції означення перекладається особовою формою дієслова у тому ж часі, що й дієслово-присудок головного речення. Наприклад: the Secretary General was the first to raise this question. – Генеральний секретар першим підняв це питання. Якщо ж ці слова виконують будь-яку іншу синтаксичну функцію, то інфінітив може також перекладатися підрядним реченням. Наприклад: The first person to raise objections was the Minister himself. – Першим, хто виступив із запереченнями, був сам міністр.

Пасивна форма інфінітива у функції  означення зберігає після себе прийменник, з яким вживається це дієслово, і перекладається українською мовою неозначено-особовим реченням. Наприклад: There was nothing to be astonished at. – Не було чому дивуватися.

Інфінітив у функції означення  може перекладатися дієприкметником  або іменником з прийменником. Наприклад: The shape of things to come is shown by the data obtained by the experts. – Характер майбутніх подій можна визначити на підставі даних, отриманих фахівцями.

Залежно від типу речення з інфінітивом  у функції означення може перекладатися  простим реченням; модальність при  перекладі передається лексично. Наприклад: He had no objections to make. – У нього не було заперечень.

Якщо означення вказує на призначення  предмета, то воно наближається за значенням  до обставини мети і перекладається означенням або обставиною мети, що залежить від контексту. Наприклад: Automation is one of the ways to increase production. – Автоматизація – один зі шляхів підвищення продуктивності.

2) Інфінітив у функції додатка  демонструє приклад повної граматичної  еквівалентності; перекладається  інфінітивом, іноді підрядним  реченням. Наприклад: They want to submit a new proposal. – Вони хочуть внести нову пропозицію.; They claim to be working for peace. – Вони стверджують, що працюють заради миру.

3) Інфінітив у функції обставини  результату або наслідку супутніх  обставин. Інфінітив результату  або наслідку, якому передують  слова such…(as), enough, so…, too…, only, часто має модальне значення і перекладається українською мовою інфінітивом або самостійним реченням із сполучниками і, але. Наприклад: This question is too difficult to be settled without further consultations. – Це питання занадто складне, щоб вирішити його без подальших обговорень.

Якщо в реченні з інфінітивом  у функції обставини результату або наслідку немає вищезгаданих прикметників і прислівників, то інфінітив  перекладається самостійним реченням із сполучником і. Наприклад: In 1928 he resigned his post never to return to public life. – У 1928 році він пішов у відставку і більше ніколи не повертався до громадської діяльності.

4) Інфінітив у функції підмета, предикативного члена, іменної частини складеного присудка і обставини мети не викликає труднощів при перекладі українською мовою. У цих функціях він перекладається інфінітивом (у функції підмета чи обставини) або іменником. У сполученні з дієсловом to fail або іменником failure інфінітив передає невдалу спробу дії або просто заперечення і часто перекладається особовою формою дієслова у заперечній формі. Наприклад: The negotiations failed to come to an agreement. – Учасники переговорів не дійшли згоди.

5) Інфінітив може бути в реченні  вступним елементом: to tell the truth (правду кажучи), to be frank (відверто кажучи), to put it mildly (м’яко кажучи) [33, c. 190].