Взаємозвязок музики та хореографії як засіб формування професійних якостей педагога-хореогра

Головний принцип класичного танцю  – виворотного, на підставі якої розроблено поняття про закриті (ferme) і відкритих (ouvert), схрещених (croise) і не схрещених (efface) позиціях і позах, а також про рухи назовні (en deors) і внутрішньо (en dedans). Поділ на елементи, систематизація та відбір рухів послужили основою школи класичного танцю. Вона вивчає групи рухів, об’єднаних спільними для кожної групи ознаками: група обертань (pirouette, tour, fouette), група присідань (plie), група положень корпусу (attitude, arabesgue) та інші [18, c. 64].

Система класичного танцю  формувалась на протязі багатьох століть та увібрала в себе усе тільки найнеобхідніше та найкорисніше. Тому класичний танець може підготувати людину до подальшого вивчення та засвоєння будь-якого напрямку танцювального мистецтва.

Рухи класичного танцю  не тільки добре розвивають фізичну  форму,  створюють прекрасну поставу та граційність, але й сприяють культурному розвитку та розвитку художнього смаку.

Заняття з класичного танцю  забезпечують отримання теоретичних  та практичних знань, оскільки в процесі  детального розгляду учбового матеріалу, учні з легкістю засвоюють особливості  виконання основних елементів танцю, різноманітних рухів, принципів їх поєднання, відбувається розвиток координації, музичності та виразності виконання.

Метою музичного оформлення уроку класичного танцю є відображення характеру відповідних елементів  екзерсису, оскільки повинен існувати нерозривний зв’язок між рухом і музикою, який залежить від багатьох аспектів, головними з яких є: метр, ритм, завершеність музичних фраз, музичні акценти, стильові та жанрові особливості. Підбір нотної літератури досить складний процес і потребує високої кваліфікації концертмейстера, який повинен слідкувати, щоб музичний твір під час виконання не спотворювався, фрази при скороченні твору були гармонійно завершені. Побудова балетних комбінацій відповідає побудові класичної музики. Класична музика базується на метриці, періодичності. Відповідно до цього традиційні балетні комбінації будують з кількох елементів, які об’єднуються в період [14, c. 140].

Основними етапами ознайомлення учнів  з музичним супроводом на уроках класичного танцю є :

Перший етап – первинне знайомство з музичним твором. Тут ставляться завдання:  
 1) ознайомити учнів з музичними фрагментами;

2) навчити вслухуватися і емоційно відгукуватися на виражені в них почуття.

Другий етап – формування умінь в області музичного виконання рухів, сприйняття музичного супроводу в єдності з рухами. Тут ставляться завдання:

1. уміння виконувати рухи відповідно до характеру музики:
2. поглиблене сприйняття і передача настрою музики в русі;
3. координація слуху і характеру рухів.

На цьому етапі виявляються  усі неточності у виконанні, виправляються помилки, поступово виробляються оптимальні прийоми виконання хореографічних завдань. Цей етап триває тривалий час. Йде ретельна підбірка музичного матеріалу для кожного руху класичного і народно-сценічного екзерсису відповідно до вимог (квадратність, ритмічний малюнок, характер мелодії, наявність затакту, метроритмічні особливості, темп, розмір), що пред’являються.

Третій етап – освіта і закріплення навичок, тобто автоматизація способів виконання завдань в точній відповідності з характером, темпом, ритмічним малюнком музичного фрагмента. Він ставить наступні завдання: емоційно-виразне виконання вправ екзерсису, розвиток самостійної творчої активності дітей. На цьому етапі закріплюється усе те, що відпрацьовувалося в процесі навчання на другому етапі. Слуховий і зоровий контроль підкріплюється руховим.

Автоматизується спосіб виконання  завдання. Учні свідомо вирішують  поставлені перед ними завдання, спираючись на набуті навички слухання і танцю. В процесі систематичної роботи, учні прибавляють уміння слухати музику, запам’ятовувати і упізнавати її. Вони переймаються змістом твору, красою форми, образів. У дітей розвивається інтерес і любов до музики. Через музичні образи діти пізнають прекрасне в навколишній дійсності [23, c. 74].

Вивчення класичного танцю зазвичай розпочинається з розучування класичного екзерсису, саме він займає основну частину уроку (екзерсис у палиці, на середині залу і allegro).

Підбір музичного матеріалу  на заняттях хореографії ведеться концертмейстером відповідно до програмних вимог хореографа. Екзерсис у палиці складається з конкретних вправ, до кожного з яких пред’являються свої певні музичні вимоги. У цей момент виробляється правильна координація рухів, постановка корпусу, голови, рук, розвивається мускулатура ніг. В процесі цих занять вони отримують знання про ритмічну організацію, розміри, музичні образи, які вони утілюють в танцях, етюдах [25, c. 63].

У перший рік навчання класичного танцю, побудованого на кращих зразках  світового хореографічного мистецтва, дітям даються основні початкові уявлення про нього. На початковому етапі це робиться на знайомому або не складному музичному матеріалі, щоб учнем було легше організувати свої рухи відповідно до музики. Далі комбінації ускладнюються, ускладнюється музичний матеріал.

Музичний супровід уроків танцю мають бути дуже точними, чітко і якісно організованим, оскільки від цього залежить музичний розвиток учнів.

Музичні фрагменти для класичного екзерсису повинні мати наступні властивості:  
 1. Квадратність.

2. Певний ритмічний малюнок і темп.

3. Наявність затактів.

4. Темпові і метричні особливості.

Класичний екзерсис упродовж усього навчання має певний набір елементів, які вивчаються з року в рік, але  у міру засвоєння, постійно ускладнюються, комбінуються. Музичне оформлення уроків класичного танцю має бути дуже різноманітно як по мелодиці, так і ритму. Характер ритмів часто міняється в ході уроку. Коли вивчається новий рух або його окремі елементи, ритм має бути простим, мелодія нескладної, доступної. Потім, в процесі роботи, музичний матеріал ускладнюється, ускладнюється ритмічний малюнок усередині такту, змінюється форма і розмір музичного фрагмента, особливо в стрибках, або при з’єднанні різних вправ в єдину комбінацію. Окрім використання нотного матеріалу, можливі і бажані музичні імпровізації піаніста [32, c. 52].

2.3. Робота  педагога-хореографа з концертмейстером

Концертмейстер (від нім. Konzertmeister) – піаніст, який допомагає вокалістам, інструменталістам, артистам балету вчити їхні партії та акомпанує їм під час репетицій і концертів, навчає виконувати “команди”. Початок мелодії – початок руху, закінчення мелодії – закінчення руху.

Концертмейстер  – найпоширеніша професія серед піаністів. Концертмейстер потрібен буквально скрізь: і в класі з усіх спеціальностей (крім піаністів), і на концертній естраді, і в хоровому колективі, і в оперному театрі, і в хореографії, і на викладацькому поприщі (у класі концертмейстерської майстерності). Без концертмейстера не обійдуться музичні та загальноосвітні школи, палаци творчості, естетичні центри, музичні та педагогічні училища та вузи. Однак при цьому багато музикантів схильні ставитися до концертмейстерства зверхньо: гра “під солістом” і по нотах нібито не вимагає великої майстерності. Це глибоко помилкова позиція. Концертмейстерське  мистецтво вимагає високого музичної майстерності, художньої культури та особливого покликання.

Робота концертмейстера  містить в собі чисто творчу (художню) і педагогічну діяльність. Музично-творчі аспекти проявляються в роботі, з  учнями будь-яких спеціальностей. Педагогічна сторона діяльності особливо виразно виявляється в роботі з учнями вокального і хореографічного класів.

Майстерність  концертмейстера глибока та специфічна. Вона  вимагає від піаніста не лише величезного артистизму, але  і різнобічних музично-виконавських дарувань, застосування багатосторонніх знань і умінь по курсах гармонії, сольфеджіо, поліфонії, історії музики, аналізу музичних творів, вокальної і хорової літератури, педагогіки – в їх взаємозв’язках [11, c. 19].

Повноцінна професійна діяльність концертмейстера припускає наявність у нього комплексу психологічних якостей особи, таких як великий об’єм уваги і пам’яті, висока працездатність, мобільність реакції і винахідливість в несподіваних ситуаціях, витримка і воля, педагогічний такт і чуйність.

Специфіка роботи концертмейстера  вимагає від нього особливого універсалізму, мобільності, уміння у  разі потреби перемкнутися на роботу з учнями різних спеціальностей. Концертмейстер повинен живити особливу, безкорисливу любов до своєї спеціальності, яка (за рідкісним виключенням) не приносить зовнішнього успіху - оплесків, кольорів, почестей і звань. Він завжди залишається “в тіні”, його робота розчиняється в загальній праці усього колективу. Концертмейстер – це покликання педагога, і праця його по своєму призначенню схожа на працю педагога.

Мистецтво танцю без  музики існувати не може. Тому на заняттях в хореографічних класах з дітьми працюють два педагоги – хореограф і музикант (концертмейстер). Діти отримують не лише фізичний розвиток, але і музичний.  
Успіх роботи з дітьми багато в чому залежить від того, наскільки правильно, виразно і художньо піаніст виконує музику, доносить її зміст до дітей. Ясне фразування, яскраві динамічні контрасти допомагають дітям почути музику і відбити її в танцювальних рухах. Музика і танець у своїй гармонійній єдності – прекрасний засіб розвитку емоційної сфери дітей, основа їх естетичного виховання. Рухи повинні розкривати зміст музики, відповідати їй по композиції, характеру, динаміці, темпу, метроритму. Музика викликає рухові реакції і поглиблює їх, не просто супроводжує рухи, а визначає їх суть. Таким чином, завданням концертмейстера є розвиток “музичності” танцювальних рухів.

Уроки хореографії  від початку і до кінця будуються  на музичному матеріалі. Музичне оформлення уроку повинне прищеплювати учням усвідомлене відношення до музичного твору - уміння чути музичну фразу, орієнтуватися в характері музики, ритмічному малюнку, динаміці. Вслухуючись в музику, дитина порівнює фрази по схожості і контрасту, пізнає їх виразне значення, стежить за розвитком музичних образів, складає загальне уявлення про структуру твору, визначає його характер. У дітей формуються первинні естетичні оцінки. На заняттях хореографії учні залучаються до кращих зразків народної, класичної і сучасної музики, і, таким чином, формується їх музична культура, розвивається їх музичний слух і образне мислення, які допомагають при постановочній роботі сприймати музику і хореографію в єдності. Концертмейстер ненав’язливо учить дітей відрізняти твори різних епох, стилів, жанрів [3, c. 119].

Спільна творча робота педагога та концертмейстера, що музично оформляє урок, їх тісна  співпраця призведуть до найбільш ефективного  художнього мислення студента, до свідомого  осягнення зв’язку музики з танцем, до прищеплення навичок узгодженості руху з музикою.

Основним завданням  роботи педагога  з концертмейстером в оформленні уроку є прищеплення  свідомого ставлення  учня до конструктивних особливостей музичного твору –  уміння відрізнити музичну фразу, речення, період, вміти орієнтуватись у характері музики, ритмічному малюнку, динаміці та національному колориті. Важливим завданням є також допомога учням у оволодінні технічними навичками народної хореографії, уміння розбиратись у спільності змістового значення музики та танцю, в усвідомленні конструктивної основи музичного твору та відповідності його структурі рухів у танці, осягнення глибокого емоційного та ідейного змісту музичних творів засобами танцю.

У роботі концертмейстера  завжди є об’єктивні складнощі. Йому доводиться працювати з дітьми різного віку (від початкуючих школярів до випускників), з педагогами різних танцювальних напрямів – народної хореографії, класичного і сучасного танцю. Наповнити музикою кожне заняття, відповідно до віку танцюристів, репертуару цієї вікової категорії і танцювального напряму, не просто. Шлях один – постійне вдосконалення, серйозний творчий підхід до роботи [21,                     c. 42].

У обов’язки концертмейстера хореографічних класів входить:

1. Репертуарний  підбір музичних творів для занять, постійне розширення музичного багажу і знань про природу танцю, його характерних особливостей;

2. Вивчення досвіду  роботи по естетичному вихованню  дітей в хореографічних колективах, зокрема, по музичному розвитку;

3. Знайомство з новими методиками “руху під музику”;

4. Систематична  робота по музичному розвитку  танцюристів, тому що музично  освічені діти набагато виразніші   в танці.

Результативна робота в хореографічних класах можлива тільки в співдружності педагога-хореографа і музиканта. І тут можна говорити про суб’єктивну позицію, тому що не малу роль грає психологічна сумісність, особові якості концертмейстера і хореографа. Для справжньої творчості потрібна атмосфера дружелюбності невимушеності, взаєморозуміння. Важливо, щоб концертмейстер був другом і партнером. Тільки з позиції творчого підходу можна здійснити усі задуми, мати високу результативність у виконавській діяльності учасників хореографічних класів.

Технологія підбору  музичних творів базується на глибоких знаннях концертмейстера системно-хореографічної освіти.