Боротьба Русі проти монголо-татарської навали

Битва на річці  Калка була лише прелюдією жорстокого погрому.

  У 1236 році величезне  монголо-татарське військо вдерлось у

Східну  Європу. Протягом 1237-1238 роківмонголи сплюндрували багато міст

Північно-Східної  Русі. Першим впало Рязанське князівство, за ним

Володимирське, Суздальське, Московське. В 1239-1240 роках  батий захопив

південно-руські міста: Переяслав,Чернігів,Київ. Незважаючи на  

героїчний опір, війська окремих руських, розрізнені внаслідок феодальної

роздробленості  Русі, не могли встояти перед численними

ионголо-татарськими  полчищами. Отож, як не боролися люди, а  все ж не

змогли  подолати нападників. В історичній літературі час від часу повторюється думка, ніби вторгнення полчищ Монгольської держави в Русь було несподіванкою для її князів. Цим пояснюється неузгодженість дій руських князів перед лицем ворога, розпорошеність сил, непідготовленість до оборони міст і фортець. Та джерела свідчать про інше. У Північно-східних князівствах Русі заздалегідь стало відомо про підготовку монгольських ханів до вторгнення за Волгу.

 

Захопивши Переяславське  і чернігівське  князівства, орда стала навпроти

Києва на лівому боці  Дніпра. Зачаровані красою міста, монголи

запропонували киянам здати місто без бою, але ті вирішили битися.Київське віче вирішило стояти на смерть. Оборону очолив галицький воєвода Дмитро(ближній боярин галицько-волинського князя Данила Галицького).

Розділ 4

Взяття Києва  монголами

Пізньої осені  року монголо-татарське військо  з'явилося біля Києва. Літописець писав  про це: ...обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.

Монголи очікували  підходу основної орди на чолі з  Батиєм.

Батий зібрав до Києва свої головні сили і, ймовірно, всі 32 пороки, які мали монголи під час походу 1240 — 1241 років. Монголи розмістили їх біля Лядських воріт, що розташовувалися на території сучасного Майдана Незалежності. Вали цієї ділянки київських оборонних споруд були слабкі. Тут також лежало Козяче болото й ручай, що замерзли й перестали діяти як захисний фактор. Монголи захопити частину валу, де дерев’яні заборола були зруйновані пороками.Після запеклої бійки останні захисники зачинилися в Десятинній церкві, але монголи підвели спеціальні машини, і завалили храм, поховавши під його стінами героїчних захисників міста. У нерівному бою загинули майже всі оборонці Києва. Вороги захопили в полон пораненого воєводу Дмитра, але за хоробрість зберегли йому життя .

 

Після падіння  Києва монголо-татари завдали удару  по землях Галицько-Волинської держави. Багато міст, здебільшого добре укріплених, чинили опір, створюючи перепони швидкому просуванню монголів на захід. Наприклад, під Колодяжином татари встановили дванадцять облогових машин, але взяти місто так і не змогли. Також не змогли монголи захопити Кременець, Данилів та деякі інші міста Русі.

 

Взяття Києва  монголами, 1240. Оксфордська ілюстрована  енциклопедія

1241 р. монголи  вийшли на західні рубежі Русі  і вдерлися на територію Польщі  та Угорщини. В той час як 10-тисячне військо монголо-татар під керівництвом Батия, Байдара і Кайду руйнувало польські міста Люблін, Завіхост, Сандомир і Краків, основні монгольські сили через «Руські ворота» (Варецький перевал) і Трансільванію вступили у межі Угорщини. Після битви на р. Шайо Батий зайняв усю країну і пішов на Словаччину та Чехію. Як і на Русі, народи цих країн всюди відстоювали свою незалежність, завдаючи монгольським завойовникам великих втрат.

1242 р. Батий  припинив похід на Захід і  через Боснію, Сербію, Болгарію і Русь вивів свої війська у пониззя Волги. (Тут монголо-татари заснували свою державу — Золоту Орду.) Приводом до цього послужила смерть головного монгольського хана Угедея, хоч причини були значно серйозніші: Батий не мав сил тримати у покорі всі завойовані країни Східної та Центральної Європи.

Давня Русь, країни Центральної Європи, відстоюючи свою незалежність від монгольських завойовників, врятували Західну Європу, її культуру від руйнувань. У цьому їх величезна  історична заслуга перед європейською цивілізацією.

Висновки,наслідки

Монголо-татарська  навала мала дуже тяжкі наслідки для  руських земель.Закінчився великий  і яскравий період вітчизняної історії, період поступального і повнокровного  розвитку однієї з найбільших і наймогутніших  країн середньовічної Європи — давньої Русі. На високій ноті обірвалася «пісня» давньоруських зодчих і художників, літописців і билинників, у полум'ї пожеж загинули величезні матеріальні та духовні цінності давньоруського народу. Від багатьох міст, замків і поселень лишилися тільки згарища. Значна частина населення була знищена або захоплена ворогом у полон.

Найбільше постраждали  міста — центри економічного, політичного  й культурного життя.

Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви  у літописах. Значну

частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон. Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана ітатарської знаті. Крім того населення повинно було виконувати інші платежі і повинності : поплужне (поземельна дань від плуга ), корм (утримання ханських урядовців ), ям ( надання транспортних засобів ханським урядовцям ), тамга ( мито ), війна (повинність, яка виявлялася в тому, щоб видавати людей в ханський воєнний похід).Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов язок прилюдно молитися за ханів. монголо-татарські загарбники намагались використити православну церкву в інтересах   зміцнення своєї влади на Русі. Найтяжче було князівствам розташованим ближче до Золотої Орди, тоді як дальнім - Галицькому, Волинському, Київському – було трохи легше. Вони корилися хану, хоча у внутрішньому житті мали повну волю. Щоб тримати в покорі населення та збирати з нього данини, хани призначали на руських землях баскаків ( намісників ) з військом. Під їх контролем перебували також князі. Особливо нестерпним монголо-татарське іго було для народних мас, які зазнавали подвійного гніту : від ханів і феодалів ( князів ібояр ).Руські феодали посилювали експлуатацію залежного від них населення, разом з тим перекладали на них і весь тягар монголо-татарських поборів. І все ж, незважаючи на жертви, на руйнування, які завдали давній Русі монголо-татари, вони не змогли знищити усіх історичних традицій. Русь була поневолена, але не підкорена.

Літописні повідомлення і народні перекази свідчать, що населення усіх давньоруських  земель вело героїчну боротьбу за свою незалежність( 1259 - в Новгороді; 1262- в

містах Північно-Східної Русі; Ростові; Володимирі; Суздалі; Ярославлі;

1231 і 1327 –  в Твері ).. У тилу монголів  створювалися своєрідні партизанські  загони, що завдавали ворогу відчутних  ударів. Про один з них, очолюваний  рязанським богатирем Євпатором  Коловратом, у народі ходили легенди. Воїни Коловрата раптово нападали на переважаючі сили монголів і знищували їх. Подібні загони вели боротьбу з монголами на Галичині, Волині, Чернігівщині і навіть на землях Золотої Орди, де вони формувались із забраних монголами в рабство руських, угорців, аланів та ін.

У тяжкі  часи монгольського завоювання давньоруський  народ вів героїчну боротьбу і  з іншими ворогами, які загрожували  Південно-Західній і Північно-Західній Русі. Блискучі перемоги над шведами  на Неві (1240), німецькими рицарями на Чудському озері (1242), угорськими і польськими феодалами під Ярославом (1245) мали велике значення для історичної долі народів Східної Європи.

  Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток

руських міст, ослаблювало їх політично і посилювало феодальну роздробленість. Боротьба Русі проти іга описана і в Галицько-Волинському літописі. В 14-15 столітті Золота Орда занепадає і ось у 1480 році Русь повністю звільнилася від монголо-татарського іга.

 

 

 

Список  використаної літератури та джерел:

 1.Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва XIII — середини XVI ст. (історико-топографічні нариси). — К., 1996. — 272 с. ISBN 5-85654-047-6

 2. Сагайдак М.А., Черняков І.Т. Лядські ворота Києва — оберт колеса світової історії // Восточноевропейский археологический журнал. — № 5(12), 2001.

3.Храпачевский Р. Великий западный поход чингизидов на Булгар, Русь и Центральную Европу // Военная держава Чингисхана. — М. 2004.

4.Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. – К., 2000.

 

5.К.І.Рибалка. Історія України. – Ч.І. – К., 1994.

 

6.Л.Н. Гумільов, "Від Русі до Росії", М., 1999;

 

7.С.Г. Пушкарьов, "Огляд російської історії", М., 1989;

 

8.Е. Хара-Даван, "Чингіс-хан", М., 1997;

 

9.В. Трепавло, "Татари на Русі", М., 1966;

 

10.О. Носова, "Комсомольська правда", березень 1999.

11.Інернет  статті