Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Марта 2014 в 19:43, курсовая работа
Метою дослідження є дослідження державно-правового будівництва в Україні у перші роки незалежності (1991 – 1996). Тому відповідно слід вирішити наступні завдання:
дослідити події 1991 р. та надати характеристику державно-правових актів, які визнали незалежність України;
розкрити сутність особливостей становлення демократії в Україні на початку 90-х рр.. ХХ століття;
всебічно проаналізувати процеси побудови державного апарату України;
особливу увагу приділити прийняттю важливих законодавчих актів з основних галузей права.
Вступ
Проголошення незалежності України 1991 р.:
Акт про проголошення незалежності України;
Республіканський референдум щодо підтвердження Акта проголошення незалежності України;
Всенародні вибори Президента України.
Особливості становлення демократії в сучасній Україні
Створення власного державного апарату:
3.1 Розширення повноважень Кабінету Міністрів України;
3.2 Служба безпеки України;
3.3 Закон України «Про статус суддів»;
3.4 Органи прокуратури.
Становлення українського права:
4.1 Зміни в кримінальному законодавстві України;
4.2 Зміни в трудовому праві та роль права в реалізації соціальної політики держави.
Висновки
Черговим кроком стала розробка Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України, схвалено Верховною Радою 11 жовтня 1991 року. У ній заявлялося про намір України одержати у майбутньому статус нейтральної, без'ядерної держави, яка не бере участі у військових блоках. Дві останні тези викликали у суспільстві жваву дискусію. Виявилось чимало прихильників володіння ядерним арсеналом та інтеграції України в НАТО. Прийнятий 6 грудня Закон "Про Збройні Сили України" заборонив застосування їх без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов'язаних з обороною держави. Цим же законом встановлювалось використання у Збройних Силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання на національно-історичних традиціях народу, заборонялася діяльність у військах будь-яких політичних партій і рухів. Окремою постановою було затверджено текст військової присяги, яку тут же, в залі Верховної Ради, першим склав міністр оборони України К. Морозов. Указом від 12 грудня 1991 року Президент України Л. Кравчук взяв на себе обов'язки Головнокомандувача Збройних Сил України.
Першим етапом реалізації Закону "Про Збройні Сили України" стало добровільне складання військової присяги на вірність народові України в частинах та з'єднаннях, дислокованих на території республіки, яке розпочалося з січня 1992 року. Головнокомандувач Збройних Сил СНД маршал Є. Шапошников наказав розташованим в Україні військам з 10 по 12 січня скласти присягу на вірність Росії. Потім, мабуть, зрозумівши абсурдність цього наказу, запропонував присягти на вірність неіснуючій державі СНД. Однак переважна більшість воїнів поклялася захищати незалежність України. Решті була надана можливість перейти на службу до будь-якої іншої армії країн Співдружності, або звільнитися в запас. Командувачів Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів, що не присягнули Україні, було усунуто з посад.
Прийнятим 4 листопада Законом "Про Національну гвардію України" було утворено на базі внутрішніх військ озброєний загін для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави, а також життя, гідності, конституційних прав та свобод громадян.
КСУ
Впродовж року після здобуття Україною незалежності здійснюється широка судово-правова реформа, у межах якої прийнято низку законодавчих актів. Серед них важливе значення має ЗУ «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року. Він відзначив суддів як носіїв судової влади в Україні, що здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. У своїй діяльності із здійснення правосуддя вони незалежні і підпорядковуються тільки закону і нікому не підзвітні. Держава гарантує фінансове і матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.
Суддя не може бути:
Не може бути суддею особа, яка має:
Закон визначив такі обов’язки суддів:
Велика увага приділена в законі гарантіям незалежності суддів, яка забезпечується:
Судді не можуть бути притягненні до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди ВРУ. До них не можуть застосовуватися адміністративні стягнення, що накладаються у судовому порядку, без згоди органу, який обрав суддю на посаду.
Все це створювало належні умови для нормальної роботи суддів.
Створення Конституційного Суду України
ЗУ від 3 червня 1992 р. передбачив створення в судовій системі України такої важливої ланки, як Конституційний Суд. Він є незалежним органом, покликаним забезпечити відповідальність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади КУ, охорону конституційних прав і свобод особи.
Законом установлювалося, що судді Конст. Суду обираються ВРУ в індивідуальному порядку шляхом таємного голосування строком на 10 років. Пропозиції про персональний склад суддів подають ПУ и Голова ВРУ в рівній кількості.
У період
1992 - 1996 років робота суду була малоефективною:
Верховна Рада призначила лише Голову
Конституційного Суду (Леоніда Юзькова),
спроби обрати заступника Голови та решту
суддів виявились безрезультатними. Тому
в цей період охорону Конституції здійснювали
Президент та Верховна Рада України.
Прокуратура
5 листопада
1991 р. ВРУ прийняла Закон «Про
прокуратуру» (нова редакція затверджена
26 листопада 1993 р.). Органи прокуратури
складають єдину
Закон передбачив призначення Ген.прокурора ВР за поданням Голови ВРУ. До системи органів прокуратури входили:
Закон визначив основні
Адвокатура
В умовах формування в Україні демократичної правової держави зростає значення забезпечення прав і свобод громадян. Велика роль у цьому належить адвокатурі, яка є добровільним професійним об’єднанням, покликаним згідно з КУ сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юр. осіб. Правовий статус адвокатури регламентується ЗУ «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. де чітко визначені засади й організаційні форми діяльності прокуратури, види адвокатської діяльності, професійні права адвоката, його обов’язки, гарантії адвокатської діяльності тощо.
Суттєві зміни відбулися в кримінальному законодавстві України: з одного боку з КК були вилучені статті, які не відповідали умовам ринкової економіки, з іншого – з’явилася низка нових складів злочинів (порушення порядку, заняття підприємницькою діяльністю, фіктивне підприємство, шахрайство з фінансовими ресурсами). Було змінено редакцію цілої низки статей КК(про ухилення від сплати податків, спекуляцію та ін.). Ученими-криміналістами України була проведена велика робота з підготовки проектів КК.
Протягом років ВРУ, спец.органи при ПУ неодноразово розглядали питання боротьби зі злочинністю. Велике значення мало прийняття ВР 25 червня 1993 року «Державної програми боротьби зі злочинністю». Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, - говорилося в Програмі, - перетворилася у найнебезпечніше соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудови незалежної держави. Гострота криміногенної обстановки вимагала вжиття великомасштабних комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити її стабілізацію у найближчі 3 роки. Пріоритетну увагу за цих умов повинно бути віддано питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень, посилення боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки.
У Програмі визначені організацій та правові заходи боротьби зі злочинністю, передбачені завдання у сфері профілактики злочинів (зокрема, розроблення цільових програм боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, боротьби з наркоманіє і незаконним обігом наркотичних засобів), зміцнення громадського порядку та безпеки, боротьби з організованою злочинністю та злочинністю у сфері економіки, окресленні питання міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, розглянуті проблеми удосконалення кримінального-виконавчої системи, розроблені питання кадрового та матеріально-технічного забезпечення правоохоронної діяльності.
30 червня 1993 року
ВРУ прийняла Закон «Про
Трудове право
Зміни у трудовому праві були спрямовані головне на демократизацію регулювання трудових відносин, що випливало з умов формування ринкової економіки, існування різних форм власності.
У період, що описується в роботі, право відігравало велику роль в реалізації соціальної політики держави. Так, 19 липня 1992 року ВРУ прийняла Основи законодавства України про охорону здоров’я. Кожна людина, - зазначалась в цьому документі, - має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я, суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, вирішення екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначили правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, врегулювали суспільні відносини у цій галузі. Держава, згідно з КУ, гарантує усім громадянам реалізацію усіх прав у галузі охорони здоров’я через:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я;
б) організацію і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;
в) надання усім громадянам гарантованого рівня медоко-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Каб. Мін України;
г) здійснення державного і громадського контролю у галузі охорони здоров’я.
Реалізація державної політики охорони здоров’я законом покладалася на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї ніс ПУ.
21 листопада 1992 року ВРУ було прийнято Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», який установив гарантований державний рівень матеріальної підтримку сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо.