Писемність, освіта та література Київської Русі

Такі жанри  оригінальної літератури Київської  Русі, як “повчання” (“Повчання” Володимира Мономаха, послання Феодосія Печерського до князя Ізяслава Ярославича) та житійна література також відстоювали ідею самобутності Київської церкви.

Житійна література – це література XI–XIII ст., яка поділяється  на дві тематичні групи. Перша  з них – твори, у яких прославляється подвиг хрестителів Русі, “рівноапостольних” княгині Ольги та її онука князя Володимира. До другої належать твори про князів, яких спіткала мученицька смерть: Борис і Гліб, Михайло Чернігівський, Андрій Богословський та інші. Всі оповідання про Ольгу грунтуються на детальній (досі ще не знайденій) церковній повісті про хрещення і смерть першої української княгині–християнки. їх зміст складається зі стислої біографії Ольги і короткої похвали святій.

Про хрестителя Русі Володимира Великого, очевидно, також існувала якась повість (знову ж таки, нам невідома), що вплинула на подальшу творчість агіографів. Вона входила до складу найдавнішого літописного зведення.

На особливу увагу заслуговує розгляд оригінальної, на думку дослідників, української збірки легенд і житій початку XIII ст. – “Києво-Печерського патерика”. В її основі лежать порівняно невеличкі за обсягом легенди та усні перекази раніших часів. До нас дійшли вони у вигляді послань київського ченця Симона та оповідань ченця Києво-Печерської лаври Полікарпа. Обидва автори прагнули довести особливу святість Києво-Печерського монастиря. Обгрунтуванню святості місця заснування монастиря присвячено цілий цикл легенд, особливо – про спорудження головної печерської церкви, Успенського собору. Святість монастиря виявляється й у подвижництві його чорноризців. Описові їх подвигів присвячено переважну більшість легенд “Патерика”. За цими легендами, печерські святі люди – особливого складу, вони будь-що прагнули досягнути аскетичного ідеалу життя. Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання. Коли і як саме виник цей феномен у духовному житті нашого народу, сьогодні відповісти з повною достовірністю просто неможливо. Спершу це – записи подій, ведені ченцями в монастирях, поволі вони перетворювалися на літературно-наукові твори. До порічних записів стали вносити докладні описи подій, спостереження, характеристики дійових осіб, різного характеру сентенції (вислови повчального характеру). Порічні записи поступово перетворювалися на "енциклопедії, збірки найрізноманітнішого літературного матеріалу" (Д. Чижевський). Перший вітчизняний літопис був написаний у 1037–1039 роках при Софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом.

Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається “Повість врем'яних літ”, яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 році.  До нього увійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами. Головна мета, яку поставив перед собою Нестор – з'ясувати походження Русі. Досліджуючи це питання, він першим серед істориків створює “норманську” теорію, виводячи князівську династію від варягів.

“Повість врем'яних літ”– літературно-енциклопедичний твір, у якому читач знаходив відповіді на всі питання історії, що його цікавили. Тут ми бачимо першу спробу серед вітчизняних дослідників описати історію східних слов'ян, визначити місце Русі в загально-сторичному процесі, пов'язати свою історію зі світовою.

 

5.Значення  літератури Києвської Русі

Значення  давньоруської літератури полягає  в тому, що вона допомагає зрозуміти  досягнення великої російської літератури. У давньоруській літературі знаходяться  джерела громадянськості та ідейності нового часу.

  Давньоруська література передала російській літературі свою високу ідейність, свій досвід, багатство мови.

  У давньоруській літературі є твори, якими російський народ може пишатися, це такі твори як: "Повісті временних літ", - перша російська літопис, "Повчання Володимира Мономаха", "Слова о полку Ігоревім", "Ходіння за три моря Афанасія Нікітіна", та інші. Ці твори показують все краще, що створила російська література за перші сім століть свого існування.

  Літопис - вселяє переконання святості влади, вона ставала школою патріотизму, школою правди.

  Давньоруська література - це частина історії країни, вона завжди була зайнята громадськими проблемами свого часу. Давньоруська література XI - XII століть була пов'язана з візантійської та болгарської літературою.

 Жанри літератури пов'язані з церковною, фольклором, жанрами, які оспівують любов до батьківщини. Тобто література XI - XII століть на Русі перебувала в процесі жанроутворення ("Повчання", "Моління", "Слова о полку Ігоревім").

  Пізнання давньоруської літератури триває. Це і правильно. Долучитися до літератури Русі того часу щастя і радість. Все це не може нас залишити байдужими до історії культури нашої Батьківщини. Література Київської Русі - це дзеркало слави наших предків, воїнів, будівельників, філософів, політологів, митців слова і книжкової справи.

 Я вважаю, що Давньоруська література є хорошим явищем культури нашого дня.

 Вивчення давньоруської літератури, пам'яток стародавнього мистецтва є важливою справою. Пам'ятники минулого повинні служити майбутньому. Кращі твори культури продовжують брати участь в нашому житті. Ми вивчаємо давньоруську літературу, продовжуємо читати, розширюємо свій кругозір. Правда, не завжди належним чином ставимося до культури Київської Русі. Але я думаю, що розвиток російської літератури X - XIIIвв повинно вестися в інтересах сучасності. Вся література Русі звернена до майбутнього, до нас, вона пронизана турботою про майбутнім.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Дослідження культури Київської Русі ІХ-ХІІІ ст. мають велике значення для вдосконалення  та розвитку культури сьогодення.

До них  відноситься розвиток писемної культури, завдяки якій давньоруська література, суспільна думка, літописання досягли світового рівня.

Створення кирилиці набуло широкого вжитку і залишилося основою сучасного алфавіту ряду слов’янських народів. Важливою сторінкою  давньоруської писемності є графіті, яке збереглося у наші часи, це малюнки, виконані на стінах споруд: храмів, в’язнях брам.

Освіта того часу була під владою держави та церкви. Школи мали на меті виховати освічених людей і державних  діячів. В Київській Русі, як і  зараз, існувало приватне навчання. Тут  видатною подією було заснування бібліотек у Софії Київській. У давньоруських школах і бібліотеках виховувалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр та інші.

У справах  освіти на Русі роль Софії Київської  важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для  створення наукових бібліотек. У  великих монастирях за прикладом  Софії Київської виникали свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку писемності, літератури та взагалі освіти того часу, що стало основою сучасної освіти.

На Русі широкого розповсюдження набуло освоєння знань  в галузі фізичних та хімічних властивостей матеріалів, набуло розповсюдження математичних і астрономічних знань, що слугувало базою для розвитку у сучасності усіх наук.

Таким чином, На погляд авторки, часи Київської Русі слугували “великою сходинкою” у  розвитку сучасної культури суспільства.

 

Список використаної літератури

 

1. Історія Української культури./За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К, 2000. – 606
2. Воропай О. Звичаї українського народу. — К.:Оберіг, 1993. — 59 с.
3. Історія світової культури. — Либідь, 1994. — 320 с.
4. Ковальчук О. В. Українське народознавство. — К.:Освіта, 1992
5. Історія української культури / За загал. ред. I. Крип'якевича. — К.:Либідь, 1994. —656 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                     Додаток А

 

 

Алфавит кириллицы  и глаголицы