Правління Діоклетіана

Розгортання "культурної революції" супроводжувалося¹ розпалюванням китайським керівництвом конфлікту з СРСР. Протистояння із Москвою зрештою вилилося в прикордонні збройні сутички в районі острова Даманський на річці Уссурі (березень 1969 р.) і в Джунгарському проході на кордоні Синьцзян-Уйгурського автономного округу та Казахстану (серпень 1969 р.). У вересні 1969 р. на зустрічі у Пекіні голови Ради Міністрів СРСР Алєксєя Косигіна та голови Держради КНР Чжоу Еньлая досягнено домовленості про заходи, які мали послабити напруженість на кордоні між обома країнами. У наступні роки КНР та СРСР навіть відновили торговий та культурний обмін, щоправда, у значно меншому обсязі, аніж це було в 50-х рр.

У квітні 1969 р. на IX з'їзді КПК з апологетичною щодо Мао Цзедуна доповіддю виступив один із найактивніших прихильників "культурної революції" міністр оборони Лінь Бяо. З'їзд підтримав політику "культурної революції" і вніс до партійного статуту

положення про "перманентну революцію". Лінь Бяо оголошено офіційним наступником Мао Цзедуна. З'їзд прийняв новий статут КПК, в якому констатувалося, що Китай є державою "диктатури пролетаріату". Після з'їзду відбулося певне послаблення репресій. Знову дозволено відкрити окремі музеї та культурні заклади, відновлено навчання в частині вузів, у продажу з'явилися книжки. У кінці 1970 р. з посади усунено одного з найактивніших ідеологів та керівників репресій Чень Вода.

Восени 1971 р. усередині партії відбулася  чергова чистка. За нез'ясованих до кінця обставин 13 вересня 1971 р. загинув  Лінь Бяо. Літак, на котрому він, згідно з однією з версій, намагався утекти з країни після спроби невдалого перевороту проти Мао, вибухнув у повітрі над Монголією. Згідно з іншою версію тих подій, Мао Цзедун вирішив знищити маршала, що занадто зміцнив свій авторитет. Тоді ж було страчено ще близько 40 високопоставлених військових.

Смерть  відомого прихильника "культурної революції" Лінь Бяо була потрак-тована західними країнами як своєрідний сигнал про згортання кампанії репресій. Завдяки цьому початок 70-х рр. був відзначений дипломатичними успіхами Пекіна. Продовжився процес зближення КНР з країнами Заходу. Восени 1971 р. Китай вступив до ООН, а загалом протягом 1971 р. дипломатичні відносини із КНР встановили 14 держав світу. Після візиту 21 лютого 1972 р. до Пекіна президента Річарда Ніксона КНР і США обмінялися дипломатичними місіями, хоча й не встановили повномасштабних дипломатичних відносин через тайваньську проблему. У 1972 р. встановлено дипломатичні відносини між Китаєм і Японією.

Лібералізація політичного режиму Китаю продовжилася на X з'їзді КПК, що відбувся у вересні 1973 р. Обґрунтувавши необхідність "культурної революції" процесами загострення класової боротьби в соціалістичному суспільстві, разом з тим, з'їзд також реабілітував частину партійних та профспілкових жертв репресій попередніх років. Вину за репресії було покладено на Лінь Бяо та Чень Бода. Після з'їзду відбулися традиційні перестановки в армії, в ході яких змінено 8 з 11 командувачів військових округів.

Останні роки "культурної революції" позначилися  загостренням ідеологічної боротьби проти  традиційних релігійних вірувань, а  особливо конфуціанства. Різко критикуючи конфуціанство, Мао Цзедун та інші партійні лідери підносили значення філософської школи легізму та політичної діяльності жорстокого імператора Цінь Шіхуана, який в III ст. до н. є. створив першу китайську централізовану державу тоталітарного ґатунку.

У січні 1975 скликаний після 10-літньої перерви  парламент затвердив нову конституцію.

На початку 1976 р. помер прем'єр-міністр КНР  Чжоу Еньлай. У квітні того ж року, під час траурних церемоній вшанування його пам'яті на площі Тяньаньмень у Пекіні, відбулися виступи з критикою "культурної революції". Влада негайно зреагувала, заарештувавши близько 50 ткс. осіб. З постів звільнено низку ліберально налаштованих керівників країни, у тому числі майбутнього ідеолога китайських реформ Ден Сяопіна (1904—1997). У ході цих подій висунувся молодий і амбітний міністр держбезпеки Хуа Гофен (1920 р.н.).

"Культурна  революція" завершилася лише  після смерті Мао Цзедуна. Керівництво  КНР офіційно визнало, що в ході "культурної революції" було вбито, або "доведено до смерті" 38 тис. осіб. Західні джерела оцінюють число вбитих в 1 млн. осіб і близько 100 млн. репресованих. Серед жертв "культурної революції" опинилося багато чільних лідерів комуністичного Китаю, у тому числі й формальний

керівник  країни Лю Шаоци. Після арешту його позбавили медичної опіки, і через хворобу він помер у в'язниці. Репресовано понад 55 тис. відомих письменників, митців, діячів науки та культури. У кінці 90-х рр. в КНР оприлюднено нові цифри жертв 1966—1976 рр.: 237 тис. вбитих, 730 тис. осіб залишилося інвалідами.