Причини та наслідки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

ПЛАН

 

1. Вступ.

2. Організм під час голоду.

           . 1) Висновок;

3. «Закон про п’ять  колосків».

             1) Висновок;

4. Діти в час голодомору.

             1) Висновок;

5. Історії очевидців:

1) Розповідає ЧОРНА Марія Тимофіївна;

2) Розповідає ВОРОЖБИТ Марія Карпівна;

3) Розповідає ВОЙНИЙ Степан Павлович;

4) Повідомляє ВОЙНА Настя Іванівна;

           5) Висновок;

6. Чеський підручник з  історії для 9 класу: ось як  пишуть про Голодомор;

               1) Висновок;

7. П’ять фактів про голодомор;

               1) Висновок;

8. Полеміка стосовно голодомору;

               1) Висновок;

9.  Загальний висновок;

10.Список використаних  джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В тлумачному словнику української  мови, слово «голодомор» означає  «штучний голод, організований у  величезних масштабах злочинною  владою проти населення власної  країни», а в орфографічних - його взагалі нема. Багато років Радянська  влада тримала масове винищення  людей в великому секреті. Навіть винуватці цього злочину, були покарані після своєї смерті. Як їх карали – мені не зрозуміло, але наші вулиці досі названі в честь тих, хто  винищував наш народ.

Зараз молоде покоління сприймає слово «голодомор», як щось страшне, але ніхто до кінця не розуміє  тієї трагедії. Навіть мені тяжко зрозуміти, що переживали люди в ті часи, адже всі  ми народилися в час, коли голод присутній  лише під час посту. Але, читаючи  спогади очевидців, приходить розуміння, що то була наймаштабніша трагедія України. Навіть  Друга світова війна не мала такої кількості жертв. А саме жахливе – те, що українців вбивали не якісь там невідомо які люди, а саме наша вельмишановна влада!! Вбивали гірше, ніж колись давно вбивала інквізиція. Бо саме, позбавити людину їжі – є самим жахливим вбивством, адже саме тоді людина відкриває свою другу натуру – натуру егоїстичної людини. Починається жахливе роздвоєння: з одної сторони розумієш, що ти людина і треба зберегти моральні якості, а з іншої – з’являється бажання вижити будь-якою ціною. Мені, наприклад, було б тяжко так жити і розуміючи це, я зовсім не засуджую тих, хто йшов на вбивство. Не засуджую, адже я не маю права цього робити, бо зараз я не маю уявлення, якби вчинила я, якщо б опинилася в ті часи…

Багато разів, я намагалась уявити себе в ті часи, але як би гарно  не працювала моя уява, дуже тяжко  зрозуміти той час. Але я знайшла  слово, яке дуже добре описує той  жахливий рік – канібалізм. Мені здається, що воно дуже влучно говорить про ті жахіття, та про те що довелося пережити людям. Малі діти помирали, навіть не дізнавшись слова «життя». Вони мерли  від рук своїх же батьків, які  вбивали їх чи то заради свого життя, чи то заради того, щоб немовля не дізналося чогось жахливішого. А  скільки ж було поховано геніїв! Мабуть тоді в землі зосталося  багато талантів. Всіх їх безжалісно винищили.

В цьому рефераті, я не відкрию вже нічого нового – адже я не маю ні певного таланту, ані  невідомих нікому документів, але  щоб зробити його цікавим, я підібрала  певні статті, які зачепили мою  душу та допомогли зрозуміти глибше трагедію людей під час голодомору. Почати мені захотілося темою про  те, що відбувається з нашим організмом під час того, коли ми не можемо харчуватися.

 

 

 

 

Організм під  час голоду

Думка більшості фахівців говорить про те, що тривалий голод - це завжди стрес для організму. Почуття голоду свідчить про те, що запаси глікогену (основного джерела  «швидкої» енергії) підійшли до кінця  і потрібна негайна зарядка. Якщо цього не відбувається, то досить скоро  настає так званий голодна криза. У цей час запускаються механізми  пошуку і утилізації всього, що без  шкоди для основних життєво-забезпечуючих центрів можна було б «переплавити» в кілокалорії. Починається генеральне прибирання організму. У цей час виводиться надлишок натрію, приводить до надлишкового тиску, нормалізують рівень холестерину в крові, поліпшуються обмінні процеси. Різке звільнення від внутрішнього сміття може призвести до сильного отруєння. Нирки і печінку просто не встигатимуть виводити токсини.

Протягом перших днів у  голодуючого бліда шкіра, запах  ацетону з рота, білий обкладений язик, слабкість і нездоровий блиск  очей. Все це на тлі головних болів  і відчуття повної розбитості. Наступний  щабель - поступова адаптація до голоду і перехід організму на самоз’їдання, наступає через 2-4 дні. Слабкість залишається, але відчуття голоду практично зникає. До 4-7-го дня настає так звана суперкомпенсация, коли організм повністю переходить на використання лише внутрішніх резервів. Настає сувора економія у витраті енергії, тому значно сповільнюються обмінні процеси. Навіть пити не хочеться, оскільки при окисленні жиру вивільняється значна кількість води.

Якщо жирових відкладень у людини багато, то процес голодування  йде легше, так як в першу чергу  витрачається саме жир, який бере участь в обміні, і поки жирові відкладення  є, вони будуть витрачатися і підтримувати більш-менш нормальний стан організму. Але коли жиру вже не буде, то в  першу чергу страждають різні  системи обміну в організмі: той  же жировий, вуглеводний - порушуються  всі види обміну і в організмі  накопичуються недоокислені продукти, продукти, які в нормальному стані повинні розщеплюватися. Погано працює печінка, нирки, скупчуються шлаки, солі, формуються отрути, і це в свою чергу впливає на центральну нервову систему, на кору головного мозку.

У деяких вже через 10 днів починаються істотні пошкодження - гинуть клітини, які не відновлюються. Якщо голодовка триватиме три  тижні, то це найбільш небезпечно. Якщо тоді не годувати людини параентерально, або не допомагати йому, він може померти в будь-який момент.

Під час так званої сухої  голодовки незворотні процеси починаються  в організмі вже на третю добу. А врятувати людину після п'яти-семи діб сухий голодовки дуже складно. Основна небезпека при так  званої сухої голодовки - зневоднення  організму (дегідратація), втрата води нижче фізіологічної норми. Зневоднення  організму всього на кілька відсотків  веде до порушення його життєдіяльності. Якщо кількість води, яка втрачає  людина, досягає 10% маси тіла на добу, настає значне зниження працездатності, а якщо воно зростає до 25%, то це зазвичай призводить до смерті. При втраті організмом 1-5% відсотків рідини з'являються гостра спрага, погане самопочуття, уповільнення рухів, сонливість, почервоніння шкіри, підвищення температури, нудота, розлад шлунку. При втраті 6-10% - задишка, головний біль, поколювання в ногах і руках, відсутність слиновиділення, втрата здатності рухатися і порушення логіки мови. При втраті 11-20% - марення, спазми м'язів, розпухання мови, притуплення слуху та зору, охолодження тіла.

На думку фахівців, під  час будь-якого голодування може відбутися зрив адаптаційних механізмів організму.

Висновок: читаючи статтю про організм людини під час голоду, можна зрозуміти, що відбувалося з людьми під час голодомору, що їм довелося пережити. Стаття відкриває погляд на речі, які мені були не зрозумілі, адже ми читаємо про голодомор і як люди мерли від голоду, але зовсім не розуміємо як воно відбувається. Дуже дивує, що люди, маючи такий стан організму, переборювали себе і йшли працювати або шукати їжу. Зараз ми не встаємо з ліжка, якщо у нас температура тіла 38, а тоді ослаблі діти і люди зовсім не думали про те, що таке те ліжко. Також після статті, мені відразу стало зрозуміло, чому деякі люди марили. Згадую історію про дівчинку, яка постійно кричала «Не ріжте мене! Не ріжте мене» і показувала пальцем кудись вперед. Тепер мені зрозуміло, що вона була тоді на грані смерті. Тому, я вражаю, що перед тім, як поглиблюватися в тему про голодомор, треба спочатку дізнатися про стан самого організму під час голоду.

 

«Закон про  п’ять колосків»

7 серпня 1932 р. з ініціативи генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосифа Сталіна була прийнята спільна постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності», відома в народі під назвою «Закон про п’ять колосків». Ухвалення цього Закону розкриває антигуманну суть сталінського режиму, зокрема – класову спрямованість радянських репресій 1930-х рр.

За офіційною версією влади, головною причиною появи «Закону про п’ять колосків»було зростання кількості крадіжок у колгоспному секторі. Так зване «розбазарювання хліба», тобто його приховування, розкрадання та використання особливого режиму обмолоту стало специфічною формою протидії селян хлібозаготівлям, проявом їх антиколгоспних настроїв. Примусово зігнані доколгоспів селяни не відчували себе там господарями. Події зими–весни 1931–1932 рр. продемонстрували, що держава не забезпечує хлібом навіть чесно зароблені трудодні. За даними С. Косіора, у 1931 р. 48 % господарств України нічого не видали на трудодні. Перед загрозою нового голоду селяни й почали «отоварювати» трудодні самовільно. У більшості колгоспів республіки мало місце «зрізання колосків». Тих селян, хто цим займався, називали «перукарями». У 1932 р. крадіжки хліба стали особливо масовими через відсутність харчів для прогодування. Самі селяни не вважали крадіжки колгоспного майна злочином.

Таємна інструкція від 13 вересня 1932 р. регламентувала порядок застосування положень Закону від 7 серпня 1932 р. Стосовно «куркулів», звинувачених у розкраданні колгоспного майна й хліба, застосовували вищу міру покарання без винятку. Вироки одноосібникам і колгоспникам обмежували позбавленням волі на 10 років, а головам колгоспів, членам правлінь загрожувала вища міра покарання (за пом’якшуючих обставин позбавлення волі на 10 років). Інструкція зобов’язала судово-слідчі органи розглядати справи за Законом від 7 серпня у прискореному режимі – протягом 15 днів. Справи про крадіжки колгоспного майна вилучалися з підсудності сільських громадських і колгоспних товариських судів.

Постанова ЦК ВКП(б) від 1 січня 1933 р. дала новий імпульс застосуванню Закону від 7 серпня, поширивши його дію на селян, які приховували «розкрадений» і «прихований від обліку хліб». Розпочалися масові обшуки таких селян з вилученням у них усіх їстівних припасів. Для Кремля «Закон про п’ять колосків» став важливим інструментом забезпечення успіху хлібозаготівельної кампанії. Пік застосування цього Закону припадає на завершальний етап хлібозаготівельної кампанії (кінець листопада 1932 р. – січень 1933 р.). Загалом у цей час в Україні за «Законом про п’ять колосків» засудили 12 767 осіб. 

Висновок: з самого початку своєї влади, Йосиф Сталін  та його прибічники хотіли зробити ідеальну державу будь-якими способами. Вони зовсім не думали про гуманність або збереження людських життів. Заради того, щоб виповнити п’ятирічний план, вони вирішили згубити мільйони «непотрібних їм душ». Ну а навіщо їм потрібні були люди з України, якщо набагато вигідніше їх пограбувати та щоб не було бунту – просто вбити. Правду кажучи, я зовсім не розумію в цьому плані політику радянської влади, але, напевне, вони вбачали вигідну справу в тому, щоб вбити мільйони. «Закон про п’ять колосків» - дуже жорстокий для людей. Цим їх поставили в дуже невигідне становище і, можна сказати, винесли вирок, адже влада відібрала все що тільки було, та ще й жорстоко карала за ті нещасні колоски, які росли на полі. Не людське відношення до ні в чому не повинних життів просто вражає. Я дійсно шаную тих, хто зміг вижити в ті часи. Відразу в пам’яті згадується історія про чудеса, які траплялися під час голодомору. Наприклад одна жінка розповідала про те, що їй приснився сон, в якому Бог питає її: «Чому ти плачеш, адже в тебе за стінкою скільки їжі!». Наступного ранку, жінка прокинулась, розібрала стіну і побачила, що там багато пшениці. Її незрозуміло для чого, залишили попередні власники. 

ДІТИ В ЧАС  ГОЛОДОМОРУ

Діти виявилися найменш  захищеною і найбільш враженою категорією населення. За переписом 1926 року діти віком  до 14 років становили 36 відсотків  сільського населення, тобто, більше його третини. Селянські сім'ї на Україні  були багаточисельними: у кожній сім'ї народжувалося від двох до десяти і навіть більше дітей. Таке ж явище спостерігалося і на Полтавщині: у 1926 році дітей віком до 4 років тут було 17 відсотків , тобто, у голодний 1933 рік їм мало виповнитися по 10 років. Та не судилося. Війну проти дітей ,у першу чергу, більшовики виправдовували «історичною потребою», і відсутністю «буржуазної сентиментальності» у виконанні рішень партії. Вона стала засобом перевірки якостей «справжнього комуніста».

Очевидці свідчать, що сиріт  було дуже багато в ті роки на Полтавщині. Деякі з них знаходили притулок у сім'ях родичів. Частина дітей  блукала у пошуках чогось їстівного  від села до села, проходячи десятки  кілометрів. Вони, як худоба, паслися  у полях, рвучи бур'ян, обдираючи  кору дерев.

Треба зазначити також, що якихось додаткових джерел для одержання  їжі на території регіону не було, бо вся його площа дуже слабко заліснена /від 1-2 % на південному сході до 3- 5% на заході/. У лісі можна було знайти якесь їстівне коріння, трави, уполювати  тварину чи птаха, у степу ж  таких можливостей не було.

Сиротами залишилися також  діти засуджених по «закону про п'ять  колосків». У той час, коли їхні батьки відбували суворі покарання за декілька зрізаних на колгоспному полі колосків чи за сто-двісті грамів дерті для, діти розходилися у пошуках шматка хліба хто куди і часто вже  не знаходили рідних, так і залишаючись  на все життя сиротами при живих  батьках.

Та все ж особливо вражаючою  є картина дитячої смертності на Полтавщині, у благодатному краї з найкращими у світі чорноземами. Діти вмирали від голоду, хвороб, ставали жертвами канібалів. Канібали навіть пустили чутку про корисність дитячого м'яса і продавали його на базарі у Кременчуці та Полтаві. Звичайно, до цього божевілля людей  доводив голод.

Випадки людоїдства, як одного з видів божевілля, можна класифікувати  так:

1) найчастіше до нього  вдавалися жінки, що втрачали  розум від неможливості прогодувати  своїх дітей. Жертвами, як правило,  ставали найменші і найслабші  діти у власній сім'ї або  викрадені діти сусідів, що  безсилі були себе захистити.  Часто такі божевільні полювали  на дітей-сиріт, що у пошуках  їжі блукали довкола людського  житла;

2) інколи голодними людьми  викопувалися трупи померлих  і використовувалися в їжу  /трупоїдство/;

3) найбільш жахливим було  полювання на людей, коли зграї  бандитів «заготовляли» людське  м'ясо і наживалися на цьому. 

Це нелюдське явище  наклало свій відбиток на людську  психіку, особливо на дитячу. У дітей, що чудом врятувалися від канібалів, вона залишилась назавжди травмованою.

За свідченням очевидців, у першу чергу помирали малі хлопчики та хлопчики 11-16 років /підліткового віку/. Смертність серед дівчаток була на 20-30 % нижчою. Мабуть, це пояснюється  давно відомим у людському  суспільстві явищем більшої витривалості та живучості жіночого організму  порівняно з чоловічим, оскільки жінка генетичне покликана продовжувати свій рід. Більш стійка до різного  роду випробовувань, вона краще адаптується  в екстремальних ситуаціях.