Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова

 

 

План

Вступ

Розділ І. Теорії про дату заснування міста

Розділ ІІ. Теорії про походження назви міста

Розділ ІІІ. Заснування міста Харкова

3.1. Українське коріння перших поселенців міста

3.2. Будівництво Харківської фортеці

3.3. Перші вулиці та площі міста Харкова

3.4. Герб міста Харкова

3.5. Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі

Розділ IV. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє. Тож вивчення минулого своєї країни, а насамперед свого рідного міста, є для мене дуже цікавим та важливим.

Харків  є  одним  з  найвизначніших міст  нашої  держави.   Історія міста – цікава й багатогранна. Харків, як і всі середньовічні міста, виник як військової фортеці. Вона була побудована українськими переселенцями, які, рятуючись від польської шляхти, осідали тут з дозволу московського царя. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 веж і довжину стін понад одного кілометра. Однак за весь час існування фортеці не довелося пережити жодного штурму, жодної облоги.

Століття 18 провів зміну пріоритетів – з військової фортеці Харків перетворюється на крупний торговий центр. Межа Російської держави відсунулася на південь, татари більше не турбують і юний Харків зі всім запалом віддався іншому заняттю – торгівлі.

Наступні кардинальні зміни прийшли разом з новим століттям: у Харкові в 1805 році був відкритий третій в Російській імперії університет. Значення цієї події для Харкова переоцінити важко. Звичайне губернське місто, що оживало лише під час ярмарків, перетворилося на науковий і учбовий центр. У другій половині 19 століття до торгівлі і науки додається могутня промисловість – і Харків, спираючись на ці основи, упевнено зробив крок в 20 вік, що став для міста часом зльоту. Тож не дивлячись  на  свою  порівняно коротку історію (власне,  як  місто Харків існує лише з ХVII століття) Харків став відомим культурним, науковим  і  історичним центром Лівобережної  України,  що  займає гідне місце в ряду міст Європи і світу.

 

 

Розділ І. Теорії про дату заснування міста

Кожне місто має свою відправну точку відліку – умовну дату від якої ведеться час його існування. Проте, не можна говорити, що місто виникає в один рік, який історики та джерела, а часом і партійні мужі, відвели для відзначення, пошанування та гучних святкувань.

Коли ж було засновано місто Харків? З якого часу слід вважати його за  місто, а не городище чи поселення? Слід відзначити, що джерела подають різні  дати заснування Харкова. Найдавнішу за 1630 р. письмову згадку про жителів міста подано в «Описание городов и знатных местечек в провинциях  Слободской губернии» (документ ХVIII ст.). У ще одному документі ХVIII ст. «Топографических описаниях Харьковского намесничества» підкреслено, що Харків побудовано за часів правління московського царя Олексія в 1653 р. Інші джерела заснування міста Харкова називають 1654 р. Так, у «Наказній пам’яті», (різновид тогочасних ділових паперів) від 30 вересня 1654 р. говорилося: «Которые черкасы построились в Чугуевском уезде промеж речек Харькова и Лопани о городовом строении, и что вы по их челобитью в Чугуев к Г.Спешневу писали, а велели ему городового места осмотреть и описать и  чертеже чертить и черкас переписать».

Із приходом цієї групи переселенців і пов’язано найвірогідніше заселення Харківського городища.  Уже в 1654 р. переселенці спорудили тут багато будинків, а в наступному навіть звели деякі укріплення. Про це у чолобитній харківського воєводи до царя сказано так : «И в прошлом государь во 1655 г. по твоему государеву указу построен в той Николаевской вотчине на реке Харькове и на Лопани твой государев новый Харьков – город…, а строил тот город по твоему государеву указу стоильщик и воевода Воин Селифонтов».

Цей документ свідчить, що Харківське поселення в 1655 р. уже існувало і воєводою там був Воїн Селіфонтов. Таким чином, ця скарга дає підставу  думати, що перша група переселенців із 37 родин прибула на місце майбутнього міста ще до 1654 р., можливо 1653 або навіть у 1652 р. Дуже багато документів пов’язують виникнення Харкова з 1655 роком. Серед інших слід назвати «Наказну пам’ять» із Розрядного приказу чугуївському воєводі Спешнєву від 23 лютого 1655 р. У ній йшла мова про те, що до уряду звернулося 800 чоловік переселенців із Придніпров’я на чолі з отаманом Тимофєєвим із проханням дозволити оселитися їм в урочище Лопані і Харкова і це прохання було задоволено. Ще одним джерелом, яке датується 1655 р., є  поіменний реєстр мешканців Харкова. 1656 роком датова «Жалоба воеводы

Селифонтова на харьковских черкас», яка була адресована царевичу Олексію. Воєвода скаржився, що поселенці не хочуть будувати фортецю, замість споруджених донедавна невеликих захисних споруд. Аналіз документу свідчить, що на 1656 р. Харківське городище було уже щільно заселене.

Зараз харківські археологи розкопали в центрі міста залишки фортеці,  спорудження якої датовано ХІІІ – ХІV ст., а це, у свою чергу, віддаляє вік міста на кілька століть. Б. А. Шрамко та В. В. Скирда у своїй книзі «Рождение Харькова» також виводять існування міста від легендарного поселення часів Київської Русі.

Таким чином, в історичних документах немає єдиної дати заснування міста, тому не можуть дійти згоди щодо загальновизнаної дати й історики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Теорії про походження назви міста

Досить проблемною є і визначення походження назви міста Харкова. При цьому слід виділити легенди та наукові гіпотези вчених. І. Ю. Саратов у своїй монографії «Харкове, звідки ім'я твоє?» наводить більше десятка гіпотез походження назви міста. На жаль, жодна з них не має достатньої кількості документів для підтвердження чи спростування. Серед перших авторів, які звернулися до цієї проблеми був російський вчений Василь Федорович Зуєв, який у 1787 р. опублікував книгу «Подорожние записки Василия Зуєва с Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 г.». Під час цієї подорожі він відвідав  Харків і записав легенду про заснування міста та виникнення його назви від «от первого поселенца Харитона». «Наименование свое Харьков имеет от первого поселенца Харитона, вышедшего со многими семьями и поселившегося здесь. Он был пасечник или пчеловод, трудами своими и способностью места разжился он скоро так, что многие из других мест стали к нему приходить для сожительства, а как в общежитии, наипаче у малороссиян, обыкновенно называют друг дружку полуименем, то называя его Харько, прозвали «Харьков хутор», «Харькова слобода», «Харьков город». Про засновника міста Харкова – козака Харка писали навіть поеми. Так у журналі «Харьковский Демокрит» у січні 1816 р. було надруковано поему «Основание Харькова», написану видавцем цього журналу В. Г. Масловичем.

Автором першої наукової гіпотези про найменування міста Харкова, на думку І. Ю. Саратова, був архієпископ Харківської єпархії Філарет (у миру Дмитро Григорович Гумілевський (1805-1866 рр.). Дослідник, ретельно проаналізувавши всі відомі йому документи ХVII i XVIII ст., у яких була мова про заснування Харкова, і спираючись на відомості «Книги Великого Чертежа», висловив аргументовану гіпотезу щодо найменування міста Харкова. У праці «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» він писав так: «…название реки Харьков было известно еще тогда, когда существовал городок Донец, т.е. в ХІІ в. Отсюда понятно, что город Харьков получил название от реки Харьков, как город Олешня от реки Олешни, город Лебедин по озеру Лебедину, и что известие будто городу Харькову дал свое имя первый поселенец казак Харько – несправедливо». Таким чином, Д. Г. Гумілевський вважав, що ім′я місту дала річка, яка протікала поблизу. Однак він не розшифрував слово «Харків» і не сказав, звідки з′явилося ім′я самої річки.

 Професор Харківського університету Микола Якович Аристов (1834-1890

рр.) у 1877 р. висунув гіпотезу, що Харківське городище – це залишки половецького міста Шарукань; а половецьке слово «Шарукань» із часом трансформувалося і до ХVII ст. перетворилося на Харків. Він висловив припущення: можливо, давнє городище, на місці якого виріс Харків, було залишком половецького міста Шарукань. У перекладі з тюрського слово «шарукань» означає «стійбище скотарів». Назва міста Шарукань, котре з часом зникло, нібито перейшло у назву місцевої річки, яку стали звати «Харьков», а вже звідси назва поширилася і на місто, засноване українськими козаками. Проте, на сьогодні немає достатньої  кількості даних, які б могли підтвердити точку зору М. Я. Аристова.

На думку І. Ю. Саратова, ім’я нашому місту залишили давні племена хорватів, а назва «Харків» походить від назви одного із східно-слов’янських хорватських племен, а саме – племінного об’єднання черкасів, які у ті далекі часи населяли місцевість на південному сході Європи. Через звичай носити темний одяг сусідні племена називали їх «чорними». Можливо, це були нащадки кіммерійців, яких стародавні мореплавці-фінікійці називали «темними», а, можливо, меланхлени. Зв’язок сучасних хорватів зі своїми південно-східними предками можна простежити за наступним ланцюжком, кожну ланку якого так чи інакше можна довести: хорвати – серби, серби – сіверяни.

Слід зазначити, що більшість вчених все ж таки пов’язують назву міста із назвою річки Харків. Вони аргументують свою точку зору тим, що назва річки в  джерелах зустрічається набагато раніше, ніж назва міста Харкова.

Розділ ІІІ. Заснування міста Харкова

Місто Харків засноване в середині XVII століття, але археологічні знахідки свідчать про те, що на цій території були поселення ще в епоху бронзи у ІІ тисячолітті до н.е. Знайдено сліди перебування тут скіфів (VI-III ст. до н.е.) і сарматів (ІІ-І ст. до н.е.); поселення Черняхівської культури (ІІ-VI ст.) Та слов'янське місто Донець, відоме і за літописами, і по "Слову о полку Ігоревім. Місто Донець зруйнували орди хана Батия в середині XIII століття.

Однак у ХІІ-XVII столітті нинішня територія Харкова була частиною Дикого Поля– не заселеною територією через яку пролягав шлях татар під час їх набігів на Україну. Згодом, коли сформувалось українське козацтво через Дике поле пролягав також шлях і козаків, які здійснювали рейди по кримсько-татарських володіннях. В ХVI- XVII століттях землі нинішніх Сумської та Харківської області перейшли до юрисдикції Москви й ці території москалям потрібно було якось боронити. А на Україні якраз запалахкотіла Хмельниччина, що переросла в період який дістав влучну назву Руїна. Міграція українського населення набула надзвичайно активного характеру. Звиклому до воєнних дій українському люду було запропоновано Москвою оселятися саме на своєму південному приграниччі. Переселенцям надавались родючі землі, митні та торгові пільги, сприяння в будівництві укріплень й тому подібні преференції. Взамін вимагалось одне – держати татарву на відстані пострілу від кордонів.

Місто Харків було засновано на височині, де зливаються річки Лопань і Харків. Переселенці із Задніпров’я побудували тут свої житла й обнесли їх частоколом – острогом. Зробили вони це, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку.

3.1. Українське  коріння перших поселенців міста

Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури — українська і великоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців — 587 чол. козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вони з'єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі.

Сучасний харківський дослідник Д. М. Чорний, зауважує, що на користь переселенців із Наддніпрянщини, ймовірно Чернігівщини, свідчать ікони, які вони везли з собою. Про українське коріння говорять і прізвища переселенців. Д.І.Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців — із нього видно, що се були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й таких інших

 На користь українськості  Харкова свідчить «Именной список  жителей г. Харькова 1655 года», в якому  значилися імена черкас, тобто  українців, що склали 6 сотень.

3.2. Будівництво Харківської фортеці

28 березня 1656 р. за наказом царя Олексія Харків відокремився від Чугуївського воєводства у самостійне воєводство. Того ж року під керівництвом воєводи Воїна Селіфонтова почалося будівництво фортеці, яка входила до системи укріплень, передбачених для захисту південних московських земель від кримських татар.

Харківська фортеця, будівництво якої завершилося в 1659 р., була розташована в межах сучасних майданів Конституції, Соборності, Палацу праці, вулиці Клочківської й мала довжину стін понад 1 км. Фортеця в цей час мала 10 башт різної висоти від 9 до 13 метрів. Деякі з них мали ворота і називалися «проїзними» – глухі. Башти, що були по кутах фортеці називалися «наугольними». Їх було чотири, і кожна з них мала свою назву: Різдвяна, Протопопівська, Деркачівська та Нікольська. Останню також називали Вістовою, бо вона була найвищою, і саме тут знаходилася постійна сторожа  для нагляду за степом. На ній було встановлено десятину – довгий дзвін , що своїм звуком сповіщав про татарську небезпеку. Між «наугольними» було споруджено ще шість башт: Московська, Лопанська, Чугуївська, Тайницька та ще дві без спеціальних назв. Ті, що були «проїзними», мали міцні ворота із залізними затворами. Фортецю, відповідно до тогочасних фортифікаційних правил, оточував глибокий рів та вал. Від центральної частини фортеці в бік річок Лопані і Харкова, а також лісу (сучасний район саду імені Т. Г. Шевченка) вели підземні ходи. На озброєння фортеці, відповідно даних 1663 р., було 12 гармат, 402 ядра та 8 діжок пороху.