Творчість І. П. Котляревського

Велика увага приділялася прикрасам  у вигляді розмальовування - розмальовували печі, стіни всередині та зовні. Фарби використовували здебільшого червоного й білого кольорів, а також жовтого й брунатного тонів. V мистецтві Трипілля панував культ сонця, торжества світла і древа життя, яскравих кольорів-символів.

Трипільці вели астрологічні спостереження, мали свій календар, буквенно - звукове письмо.

Найбільш прикметною знахідкою  у трипільців була орнаментальна кераміка. Так, її виріб, як і стиль прикрас, знаходилися на дуже високому рівні. Орнамент накладався відповідно двома способами: розмальовуванням і заглибленим рисунком, розпис вони робили чорним або червоним, білим і червоно-брунатним кольорами. На малюнках були овали й півовали із зображенням сонця, води Збереглися також фігурки свійських тварин. Окрему групу створюють жіночі фігурки, пов'язані з культом родючості і шануванням духів предків, які мали культове призначення [2].

Геополітичне положення України, особливо Середньої Наддніпрянщини і Північного Причорномор'я, зумовлювало, з одного боку, вплив на її культуру руйнівних факторів (напади численних кочових орд), з іншого - залучення до неї нових життєздатних й органічно прийнятних компонентів. Є свідчення, що вже в трипільську добу здійснювались інтенсивні контакти культури, яка творилася на теренах України, із культурами Середземномор'я, Близького Сходу та Індії (Шумер, Єгипет, Вавилон, Ханаан, Північна Індія). Під впливом кочівників від автохтонної культури відділялися досить вагомі культурні масиви і розносилися далеко від рідних земель. Культурні елементи, схожі з трипільськими, можна відшукати в стародавніх пам'ятках культури Єгипту, Месопотамії, Індії, Греції, Італії, Британії. На жаль, місце трипільської культури у світовому культурному розвитку ще чітко не визначене. На думку сучасного вченого М. Поповича,"... носії Трипільської культури аж ніяк не могли бути ані слов'янами, ані їхніми прямими попередниками. ... проте "трипільці" почасти могли передати свою культурну спадщину тим індоєвропейським предкам слов'ян, які прийшли на цю територію і витіснили їх або частково асимілювали".

Приблизно в III тис. до н. е. на всій Україні, де розпочалася трипільська культура, з'явилися нові поселенці. Культурно прибульці стояли нижче від трипільців, але були більш войовничими. Підкорили трипільське населення, принесли з собою вміння обробляти мідь. Згодом до міді почали додавати олово, одержавши у такий спосіб бронзу - металевий сплав, міцніший за мідь [8].

Пам'ятками перебування цих наступних  племен залишилися розкидані по українській землі могили-кургани, в них археологи знайшли численні воєнної потреби речі з бронзи та міді, надзвичайно тонкої роботи (булави, списи, сокири тощо). Деякі з них оздоблювалися золотом і різними орнаментами. У цю епоху змінюється також характер кераміки: поряд із шнуровим орнаментом з'являються трикутники, кола, зигзаги, якими розписувався посуд [8].

У залізному віці (VIII ст. до н. е.) спостерігається  подальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж виникають численні городища, окопані ровами і обнесені валами ( як, наприклад, у с. Юхнові Чернігівської обл., що над Десною).

Трипільців неоліту і мезоліту історики вважають етногенетично за попередників індоєвропейців. Ці останні  були войовничими племенами, що прийшли  в Україну за епохи бронзи і, вочевидь, нав'язали свою владу автохтонному мирному населенню. Можливо також, що деякий час вони становили провідну верству завойовників, а згодом злилися з місцевим етносом. Індоєвропейці, на думку О. Пріцака, принесли з собою дуже важливі культурні елементи, а саме: в суспільному просторі - патріархат, у духовній царині - культ сонця з його символом - колесом, і, що дуже важливо, - розвинену гнучку флективну мову, що надалі лягла в основу слов'янських (в тому числі української) мов [8].

Але, крім індоєвропейців уже в  часи неоліту на сучасній території  України жили племена різного  походження, з різним рівнем культурного  розвитку.

Так, на зламі II-І тис. до н.е. сюди прибуло  плем'я кіммерійців (ймовірно, іранського походження), завоювавши південно-причорноморські степи. Кіммерійці мали культурні зв'язки з Малою Азією, Кавказом та іншими країнами, їхню культуру треба вважати продовженням трипільської.

Дуже важливу роль у цьому  по черзі (за часом) відіграли три іранські племені групи, а саме: скіфи, сармати і алани (роксолани), які теж культурно впливали на слов'янські  племена.

ГЛАВА II. Скіфо - сарматська культура.

 

З іранських племен, які побували в Україні в І тис. до н. е. (VII - II ст. до н.е.), найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. По скіфах залишилися в  південній Україні вали великих  городищ; скіфських царів ховали під величезними курганами, а навколо них робили величезні вали і рови. Розкопки таких поховань свідчать про те, що разом з померлими клали їхню зброю, дорогоцінності, забитих коней, слуг. Своєрідне скіфське мистецтво відіграло дуже велику роль у формуванні слов'янської культури і слов'янського будівництва. Треба згадати також і про скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним візерунком, та скіфське декоративне мистецтво, в основі якого - зображення тварин. Цікавий вигляд мають також скіфські кам'яні статуї воїнів. З початком грецької колонізації (VI ст. до н. е.) Причорномор'я на скіфів дедалі більше впливає антична культура, і це відбивається на мистецьких виробах, скіфському побуті. Про це свідчать тогочасні знахідки в Неаполі скіфському (поблизу Сімферополя), тодішній столиці скіфського царства. Тут виявлено традиційні скіфські будівлі, прикрашені на давньогрецький лад портиками і фресками. Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом, флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок [4].    

Традиції скіфського мистецтва  продовжували сарматські племена, що згодом витіснили скіфів з південних  степів України. Сарматське мистецтво  характеризується поліхромією та оздобленням зброї, інших ужиткових речей. Продовжується мистецька традиція "звіриного" стилю, в якому створюються композиції міфологічного змісту [2; 4].    

Основним типом житла були землянки. Обабіч знайдено глиняний посуд та вироби з кременю: вкладиші до серпів, сокири, ножі, проколки тощо. Про вірування та інші уявлення щодо сприйняття світу відомостей мало. Єдине відоме поховання у с. Баїв Луцького району свідчить, що покійників ховали у зігнутому положенні, а біля них клали знаряддя праці і посуд, тим вказуючи на існування віри у загробне життя. Ці племена, судячи з усього, перебували на стадії матріархально-родових відносин [6].  

В епоху бронзи (II тис. до н.е.) на території  Волині проживали племена культур шнурової кераміки тшинецько-ко-марівської і лужицької культур, їхні поселення відомі в м. Луцьку, у селах Лище, Горайлівка, Нічогівка, Лежниця, Скірче Волинської області. Житла були як напівземлянкові, так і наземні. Займались, як і раніше, землеробством, скотарством, рибальством, збиральництвом. Посуд ліпили руками, виготовляли крем'яні шліфовані, свердленні сокири, серпи, наконечники стріл і списів. Це вже були патріархальні племена, що засвідчується передусім парними похованнями у селах Скірче, Боратин, Шепель біля м. Луцька [6].

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА III. Антична культура.

 

Прямим джерелом для української  культури стала антична культурна  традиція, носієм якої були грецькі  міста-поліси на узбережжях Чорного  та Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного  Севастополю), Феодосія, Пантікапей (сучасна  Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія  на Кубані тощо. Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив  на місцеві народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян. Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва, будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко на північ аж за дніпровські пороги [7].   

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі  скульптур, місцевого та імпортованого  виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні  та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від  античної грецької культури слов'яни  запозичили також теракоти та фрески. [6; 7]           Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного, брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази [6; 7].         

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або розведеними на вапняному  молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців.  На думку деяких дослідників грецькі впливи ми відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну обрядовість у народному житті. 

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської  Русі, Козацької держави і став одною з причин драми в історії  українського народу, коли він загубив  свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити [6]. 

Античні корені української  культури неодноразово підкреслювали  українські письменники та поети, зокрема  Юрій Липа (книга "Призначення України") та Євген Маланюк. "Степовою Елладою" ніжно нарікає Україну.  Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва, миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права, які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з Візантійською імперією [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА IV. Візантійська культура.

 

Держава Візантія існувала з кінця 4 століття до середини 15 ст. (до 1453 року, коли Константинополь був захоплений турками), тобто на рубежі пізньої  антики і середньовіччя, створена внаслідок  розділу Римської імперії та падіння  Західної Римської імперії. З середини І тис. до н.е. з заходу в Північне Причорномор'я почали проникати племена кельтські, германські, а зі сходу в IV ст. н.е. визначився наступальний рух народів Азії: гунів, аварів, хозар, угрів, булгар, і закінчився в X ст. приходом печенігів. Це, ясна річ, негативно відбилося на формуванні культури місцевого населення, але, на думку визначного історика Н.Полонської-Василенко, "... хоч яка велика була навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між ... носіями старої й нової культур... від неолітичної трипільської культури до Української держави" [6].

Археологи відкрили численні знахідки римських монет (так, у Києві знайдено монетний скарб І - II ст. н. е., що мав 4 тис. монет). У римських скарбах, крім монет і металевих прикрас, зустрічається  скляний посуд римського походження і римська емаль. У Візантії отримали поширення науки, як філософія, математика, медицина, історія; види мистецтв - архітектура, монументальний живопис (фрески, мозаїка, різьба по каменю, художні ремесла) музика (світська та духовна), література (проза і поезія).  Впливи римської культури, за твердженнями О. Пріцака та Д. Чижевського, відбилися також на староукраїнській домашній культурі, як-от: на їжі, одязі, хатньому меблюванні, навіть в обрядах і віруваннях, так, наприклад, "коляда" - раніше римський новорічний день. Наближення римлян до наших територій спричинялося популяризацією християнства на цих землях. За сотні літ до хрещення Русі християнство проникало не лише з Візантії, але й з заходу, саме через північні кордони Римської імперії. Римські легіонери ставали часом пропагандистами християнських ідей, а за римськими купцями йшли перші християнські місіонери і приносили з собою ідеї нової християнської віри. Це проникнення християнства доволі помітне під кінець античної епохи, коли в Причорномор'ї з'являється релігійне мистецтво. Пам'ятками цієї доби є численні міста і фортеці південно-західного Криму (так звані печерні міста) зі стінами, баштами, християнськими храмами й печерними монастирями. Мистецтво ранньосередньовічного Причорномор'я з християнською тематикою й візантійськими впливами було добре відоме нашим предкам [2; 4].

 

 

Висновки до розділу 2

 

 

Трипільська культура була одним з джерел слов'янської взагалі  та української зокрема культури, цьому свідчать археологічні знахідки - керамічних виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд, який розписаний яскравими декоративними  орнаментами. Форма орнаменту - прямі  та хвилясті лінії, овали, змієподібні  спіралі, які повинні були символізувати  сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту - чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами  та різнокольоровим орнаментом розписувалися  і стіни жилих помешкань. Це були скотарсько-землеробські племена з  колективною власністю на стада  худоби.

У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні місцеві  племена. Від скіфів лишилися величезні  кургани, в яких вони ховали своїх  царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих  коней і рабів. Скіфське мистецтво  відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури. Воно було одним  з джерел слов'янської мистецької спадщини.  

Вплив грецьких колоній на місцеве  населення позначився, передусім, на виробництві посуду, ювелірних прикрас, предметів домашнього вжитку. Пам'ятки мистецтва колоній дійшли до нас у вигляді скульптур, фрескових розписів, ювелірних виробів, надгробкових рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів. Дехто з істориків стверджує, що цей вплив знайшов вияв також у духовній культурі нашого народу. Як приклад вчені наводять любов греків до музики, співу та сповнені символіки і торжества святкові обряди.

Візантійська культура безпосередньо  справила великий вплив на культуру Київської Русі (прийняття християнства, розвиток писемності, літописання, красного письменства, законодавства, архітектури, музики, іконопису тощо). Особливості  візантійської культурної традиції: 1) Синтез західних та східних елементів  культури; 2) Урочистість, помпезність  стилю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

 

1. Антонович. Українська культура. - К., 1993.

2. Дослов’янські поселення на території України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до енц.: http://studentam.net.ua/content/view/

3. Історія української культури. Під ред. І.П.Крип'якевича. К., 1993.

4. Історія України. Курс лекцій у 2-х кн. - К., 1992.

5. Культура українського народу. Навчальний посібник. К., 1994.