Теорія правової держави в політичному вченні І.Канта

3. Вчення Канта про державу

 

І.Кант неодноразово підкреслював необхідність для держави опиратися на право, орієнтуватися в своїй діяльності на нього, узгоджувати з ним свої акції. Відступ від цього положення може коштувати державі дуже дорого. Держава, яка ухиляється від додержання прав і свободи, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довір'я і повагу своїх громадян. Державні заходи можуть перестати знаходити в них внутрішній відклик і підтримку. Люди спонукаються свідомо займати позицію відчуження від такої держави.

 

Питання про виникнення держави І.Кант трактує майже за Ж.Н.Руссо, помічаючи при цьому, що його визначення раціональні, апріорні і, що він має на увазі не будь-яке державне утворення чи державу, а державу ідеальну, якою вона повинна бути відповідно чистим принципам права. Відправний пункт кантовського аналізу — гіпотеза звичайного стану, позбавленого усякої законної гарантії. Моральний обов'язок, почуття поваги до морального права спонукати людей залишити цей першопочатковий стан і перейти до життя в громадському суспільстві. Перехід до останього не носить характеру випадковості. Акт, за допомогою якого ізольовані індивіди утворюють народ і державу є договір.

3. Вчення Канта про державу

 

Кантівське тлумачення природи цього договору тісно повязане з ідеями про автономії волі, про індивидів як моральних суб'єктів. Перша й головна умова договору, що укладається — зобов'язання  будь-якої утворюваної організації зовнішнього примусу (чи монархічної державності, чи політично поєднаного народу) визнавати в кожному індивідумі особу, яка без всякого примусу розуміє обов'язок “не робити іншого знаряддям  для досягнення своїх цілей” і здатної даний обов'язок виконати.

 

“Суспільний договір”, за І. Кантом, укладають між собою і морально повноцінні люди. Тому державній владі забороняється ставитися до них як до істот, які начебто і не знають про моральний закон і не можуть самі (начебто через моральну нерозвинутість вибрати правильну лінію поведінки. Кант різко заперечує проти найменшої схожості державної влади з батьківською опікою над дітьми: “Керування батьківське, при якому піддані як неповнолітні, не в стані розрізнити, що для них дійсно корисно, а що шкідливо… таке керування є найбільшим диспотизмом.”

Критика І.Кантом “батьківського керування”  виявила собою одну з форм боротьби, яку в XVII-XVIII ст.ст. прогресивні кола європейського суспільства вели проти абсолютно-монархічних режимів і їх ідеологій. Прибічники буржуазного лібералізму відкидали задушливу регламентацію суспільного життя, яку здійснювали самодержавні урядовці під гаслом “клопоти” держави за господарські  досягнення індивіда, його кар'єру, за “правильний” спосіб життя, за особисте щастя. Вони взагалі вважали, що безмірна опіка влади про благополучність підданних сковує ініціативу і самостійність людини, понижує соціальну активність людей, приголомшує почуття громадської відповідальності за все, що відбувається і стимулює настрій до утриманства, веде до морального переродження особистості.

 

3. Вчення Канта про державу

У вченні І. Канта про країну і в праві яскраво відбивається переломлення ідей Великої французької революції. Показовими погляди Канта на всесвітню історію, яка міцно пов'язана з його вченням про країну і права.

Вчення Канта на право ліг в основу нормативізму, воно виходить із уявлення, законодавчі норми права абсолютно незалежні від законів розвитку громадського життя і принципово різняться від нього за своїм характером, оскільки є вимоги належного, тоді як закони природи й життя висловлюють необгрунтованість, у якій воля людини безсила.

З вченням Канта міцно пов'язана теорія правової держави, оскільки Кант вважав, що мета держави є забезпеченням торжества права. Держава повинна підпорядковуватися вимогам конституції.

Характерним для вчення Канта на право є протиставлення легальної і морального. Природний право у Канта поділяється на приватне та публічне. Приватне - сукупність правових взаємин у так званому природному стані, де люди ставляться друг до друга лише як індивіди. Публічне - правові відносини, що у державі між громадянами.

Кант визначає держава як з'єднання більшого (меншого) числа осіб під впливом права. Отже, Кант зображує держава як правову організацію. Цілі держави, по Канту, - не щастя громадян, а торжество ідеї права.

У основу класифікації форм правління Кант поклав два ознаки: число законодавчих осіб; наявність (відсутність) розподілу влади. З першого ознакою форми управління діляться на автократичні, аристократичні, демократичні. За другим ознакою: республіканські, деспотичні. Автократія - одну з найкращих форм. Демократія - найгірша, бо складна форма правління.

 

Висновок

Дякую за увагу!