Кримінальна відповідальність за зґвалтування

Під статевими зносинами, про які йдеться у ст. 152 КК, слід розуміти лише природні статеві зносини. Дефлорація або еякуляція не є обов'язковими при статевих зносинах. А у ст.153 йдеться про статеві зносини шляхом  неприродного статевого зв'язку чоловіка із жінкою (зв'язок шляхом рег 05 або рег опит);  мужолозтва, орогенітального контакту чоловіка з чоловіком (рег ок); лесбіянства;  інших дій, спрямованих на задоволення статевої пристрасті (наприклад, примушування потерпілої особи до мастурбації репіз'о). [9]

Розглянемо докладніше способи, якими вчинюється статевий зв’язок при зґвалтуванні :

1. ) Фізичне насильство - це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або насильство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати особу, завдати удари, тілесні ушкодження різної тяжкості, здавлювати шию руками або накинутою петлею тощо. Оскільки застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього шкоди здоров'ю потерпілої особи є складовим елементом об'єктивної сторони зґвалтування, завдання їй певного виду тілесних ушкоджень не потребує додаткової кваліфікації.

Згідно з практикою  Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої  тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1—3 ст. 152, а  якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121, — за ч. 4 ст. 152 КК. Разом з тим треба мати на увазі, що зґвалтування, поєднане із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження, що було небезпечним для життя в момент заподіяння, але не спричинило особливо тяжких наслідків (наприклад, здавлення шиї руками, внаслідок чого потерпіла особа втратила свідомість), не є підставою для кваліфікації за ч. 4 ст. 152 КК. Такі дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів за відповідними частинами статей 121 та 152 КК залежно від наявності чи відсутності інших обтяжуючих обставин (ч. З п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р.).

Зґвалтування або замах  на нього, пов'язане з умисним  вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК (див. коментар до ст. 115 КК).

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), його дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують (ч. З п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р.). [9]

Фізичне насильство слід розглядати у двох площинах – фактичній (спосіб дії та сприйняття цієї дії насильником  та потерпілою особою) та юридичній (незаконність діяння, закріплена в нормах кримінального права). Проте не всі вчені-юристи притримуються такої точки зору. В тому числі, А.А.Піонтковський та В.Д.Меншагін під фізичним насильством розуміли «всякий вплив на тілесну недоторканість потерпілої особи» [10],  тобто ні суб’єктивне сприйняття потерпілою особою та особою, яка застосовує насильство, ні суспільна небезпечність та протиправність діяння в урахування ними не сприймались, що, в свою чергу могло призвести до більш широкого тлумачення такого поняття.

Так, при спробі фізичного  впливу контакт з тілом потерпілої особи може й не відбутися (наприклад, якщо злочинець промахнувся при ударі), але і такі випадки являють собою застосування фізичного насильства. Між тим, існують й інші точки зору з цього приводу. На думку М.Д.Шаргородського, Б.В.Даніельбека, П.П.Осипова, застосоване насильство повинно бути настільки інтенсивним, що участь потерпілої особи в сексуальних діях забезпечується саме усвідомленням останньою непереборної фізичної сили, яка застосовується до неї. Іншими словами, нанесення, наприклад, побоїв, які не завдають шкоди здоров’ю особи, не може викликати  у потерпілої особи обґрунтованого усвідомлення про наявність погрози її життю та здоров’ю особи . [11]

2.) Погроза застосування фізичного насильства. У КК України 1960 р. мова йшла про погрозу «взагалі». Це дало підставу Пленуму Верховного Суду України тлумачити цю погрозу занадто широко. Поруч із вказівкою на те, що під «погрозою» ,що застосовується як засіб подолання опору потерпілої (тоді це була тільки особа жіночої статі), слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів(наприклад, до датей), з чим потрібно погодитися, як зазначає Александров Ю. , у Постанові Пленуму також розглядається в якості погрози залякування знищенням або пошкодженням майна потерпілої  чи її родичів, розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої . Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» (п.8), з чим погодитись було важко. Та й на практиці подібний характер погрози якщо і застосовується, то тільки у поєднанні з погрозою застосування фізичного насильства.

Тепер погроза при вчиненні злочинів звужена щодо погрози застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або до її близьких родичів  чи інших осіб, доля яких для потерпілої особи має істотне значення.

Основний елемент погрози  – залякування потерпілої особи. Погроза повинна досягти такого ступеня інтенсивності, щоб стати  рівнозначною фізичному насильству, а тому, при формулюванні зазначеного впливу на потерпілу особу доцільно було б додати слово «негайного», тобто застосування фізичного насильства має бути реальним і можливим саме у момент висловлювання чи демонстрації погрози, а не у майбутньому, що дає можливість цій погрозі запобігти. [2]

Крім того, погроза повинна  бути безпосередньою, тобто примушувати  до вчинення сексуальної дії і  містити намір винного у випадку  опору жертви негайно розпочати приведення її у виконання. Питання про встановлення наявності такого характеру погрози, як дійсність (реальність) та безпосередність віднесено до компетенції суду та повинно вирішуватись на основі оцінки всіх обставин справи, що, нажаль, не завжди притаманно нашому правосуддю.

Наприклад, Бериславський районний суд Херсонської області вироком від 21 грудня 2011 р. засудив Г. за ч. 3 ст. 152 КК, ч.3 153КК України,та призначив йому покарання у виді 10 років 6 місяців позбавлення волі. Із матеріалів цієї справи видно, що Г. перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, переслідуючи мету задоволення своєї статевої пристрасті природним способом, шляхом застосування фізичного насилля до неповнолітньої потерпілої Л, яке виразилося у використанні Г. своєї фізичної сили, направленої на подолання опору потерпілої (утримування та закриття своєю рукою рота потерпілої з метою позбавити її можливості покликати на допомогу, нанесення удару кулаком в ніс потерпілої), в результаті чого спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді: перелому кісток носа без зміщення уламків, синці на обличчі, тулубі, лівому лікті, а також шляхом застосування погроз застосування фізичного насилля, а саме “мовчи, а то уб’ю” тощо, висловлених на адресу потерпілої Л., з метою психологічного впливу, направленого на подолання опору потерпілої, яка в момент скоєння злочину сприймала погрози як реальні, тобто такі, що дійсно будуть реалізовані ґвалтівником і тому розцінювала їх як реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, здійснив із потерпілою Л. два насильницькі статеві акти природним способом, проти волі потерпілої.

Крім того, він же продовжуючи  свою злочинну діяльність, перебуваючи  в стані алкогольного сп’яніння, повторно, переслідуючи мету задоволення  своєї статевої пристрасті неприродним  способом, шляхом застосування до неповнолітньої потерпілої Л. фізичного насилля, яке  виразилося у використанні Г. своєї  фізичної сили, направленої на подолання  опору потерпілої, із застосуванням  до потерпілої словесних погроз застосування фізичного насилля, а саме “мовчи, а то уб’ю”тощо, висловлених на адресу потерпілої Л., з метою психологічного впливу, направленого на подолання опору потерпілої, яка в момент скоєння злочину сприймала погрози як реальні, тобто такі, що дійсно будуть реалізовані ґвалтівником і тому розцінювала їх як реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, здійснив із потерпілою Л. насильницький статевий акт неприродним способом, проти волі потерпілої. [18]

Погроза може виявлятися в  словах («вб'ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група ґвалтівників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи»а то гірше буде»). Погроза може стосуватися як самої потерпілої особи, так і її родичів або близьких осіб. Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступиться вимогам ґвалтівника, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього. [9]

3.)  Використання безпорадного стану потерпілої особи. Залишається складною для практики правова оцінка деяких випадків статевих зносин,при яких використовується безпорадний стан особи ,з якою ці зносини вчиняються. Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорадність і 2) фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать:

а) психічна хвороба, за наявності  якої потерпіла особа не усвідомлює свої дії і не може керувати ними. Психічну хворобу такої особи  можна розглядати як безпорадний стан тільки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер, або коли винний знав про неї і свідомо використовував виниклу внаслідок психічної хвороби неспроможність потерпілої особи правильно усвідомлювати або оцінювати те, що відбувається;

б) непритомний стан (наприклад, непритомність, що виникла незалежно  від дій винного;

в) малоліття потерпілої особи.

При фізичній безпорадності  у потерпілої особи відсутня можливість чинити протидію ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи (наприклад, відсутність рук, ніг, сліпота тощо), її похилим віком або хворобою, що не є психічною, наприклад, пов'язаною з високою температурою; виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо. У цих випадках, хоча потерпіла особа й усвідомлює характер вчинюваних щодо неї дій, але не може чинити опір ґвалтівнику. [9]

Пленуму Верховного Суду України  зазначає, що безпорадний стан потерпілої особи через малолітній вік зараз повинен доводитися при зґвалтуванні і насильницькому задоволенні статевої пристрасті за допомогою судово-психологічної і судово-медичної експертизи експертиз.

Вирішуючи питання про те, чи є  стан потерпілої особи безпорадним  внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих випадках можна визнати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу  можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи. Якщо потерпілу особу доведено до безпорадного стану з метою зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом шляхом уведення проти її волі в її організм алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, слід вважати ці злочини вчиненими із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Наприклад, Бериславський районний суд Херсонської області вироком від 12.01.2011р. засудив Б. за ч. 4 ст. 152 КК України, та призначив йому покарання у виді 10 років позбавлення волі. Із матеріалів цієї справи видно, щоБ. перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, переслідуючи умисел на задоволення статевої пристрасті природним способом, достовірно знаючи, що потерпіла В. є малолітньою та використовуючи внаслідок малолітства її безпорадний стан, вчинив з нею статевий акт природним способом, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. [18]

Визначення характеру впливу на організм потерпілої особи лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, вживання яких могло привести її до безпорадного стану, потребує спеціальних знань. Тому у таких та в інших подібних випадках слід призначати відповідну експертизу.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони : місце, час, обстановка та засоби скоєння злочину згвалтування не мають великого значення при кваліфікації злочину, тому що прямо не вказані в кожній частині ст.152 КК не є обов'язковими елементами складу злочину.

Зґвалтування  вважається  закінченим  злочином  з моменту  
початку статевих зносин,  при цьому не має значення,  чи закінчила  
винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.  Насильницьке  
задоволення статевої пристрасті  неприродним  способом  вважається  
закінченим   злочином   з   початку  здійснення  дій  сексуального  
характеру,  спрямованих   на   задоволення   статевої   пристрасті  
неприродним способом.

     Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування  або  насильницького  
задоволення  статевої  пристрасті  неприродним  способом,  але  не  
доведені до кінця з причин,  що не залежали від волі винної особи,  
слід  розглядати як замах на зґвалтування чи замах на насильницьке  
задоволення   статевої   пристрасті   неприродним    способом    і  
кваліфікувати   із   посиланням на відповідні частини статті 15 КК.  
При  цьому  суди  повинні  встановлювати,  чи  діяв  
підсудний з метою вчинення злочину,  передбаченого статтею 152 або  
статтею 153 КК,  і чи  було  застосовано  фізичне  насильство  або  
висловлена   погроза   його  застосування  з  метою  подолання  чи  
попередження опору потерпілої особи та з  яких  причин  злочин  не  
було доведено до кінця.

     Засуджуючи  особу за замах на зґвалтування  чи на  насильницьке  
задоволення статевої пристрасті неприродним способом,  суд повинен  
вказати у вироку конкретні причини, що не залежали від волі винної  
особи і перешкоджали їй довести злочин до кінця.