Кримінальна відповідальність за зґвалтування

Особливо тяжкими наслідками, можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство  потерпілої особи, втрата нею будь-якого  органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою  втратою працездатності не менше  ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так  само зараження вірусом імунодефіциту  людини чи іншої невиліковної інфекційної  хвороби, що є небезпечною для  життя людини, які сталися внаслідок  зґвалтування або насильницького задоволення  статевої пристрасті неприродним способом.

Відповідальність за спричинення  особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли винна особа передбачала можливість їх настання, так і тоді, коли вона хоча і не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання таких наслідків.

Зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом чи замах на ці злочини, поєднані з умисним заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 152 або 153 і відповідними частинами статті 121 КК.

Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним  способом свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, якщо зараження не настало. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 або статті 153 КК та частиною першою статті 130 КК.

Не становить особливо тяжких наслідків  зґвалтування вагітність потерпілої, а також втрата нею незайманості (дефлорація).

У разі, коли зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним  способом було поєднано з умисним  вбивством потерпілої особи, яке  мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115 та частиною четвертою статті 152 чи частиною третьою статті 153 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

Якщо умисне вбивство потерпілої особи  було вчинено через деякий час  після її зґвалтування чи насильницького задоволення щодо неї статевої пристрасті неприродним способом з метою приховати ці злочини, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 або статті 153 та пунктом 9 частини другої статті 115 КК. [12]

Зґвалтування  малолітньої або малолітнього має місце в випадках, коли потерпіла особа не досягла 14-ти років. Зґвалтування потерпілої особи віком від 14-ти до 18-ти років кваліфікується за ч. З ст. 152 КК як зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього). Зґвалтування малолітньої (малолітнього) передбачає, що винний знав або припускав, що потерпілій особі ще немає 14-ти років, або повинен був і міг це передбачати. [9]

Висновок

Статеві злочини як протиправні  посягання на свободу та недоторканність  людини спричинюють шкоду правам, свободам та інтересам людини, суспільства та держави. У чинному Кримінальному кодексі України протиправні статеві (сексуальні) посягання передбачені статтями 152-156. Взагалі ж статевими злочинами прийнято називати злочини, що відносяться до області статевих відносин.

Найбiльш розповсюдженою та вiдповiдаючою колу статевих злочинiв є їх тричленна класифiкацiя, що була накреслена в загальних рисах Л.О. Сердюком:

1) статевi злочини, що посягають на статеву свободу жiнки (до них треба вiднести зґвалтування, задоволення статевої пристрастi неприродним способом, примушування жiнки до статевого зв'язку);

2) статевi злочини, що посягають  на нормальний статевий розвиток  неповнолiтнiх (статевi зносини з  особою, яка не досягла статевої зрiлостi, розбещення неповнолiтнiх);

3) iншi статевi злочини.

Зґвалтування є найбiльш тяжким та небезпечним статевим злочином. Громадська небезпека зґвалтування мiститься у виключнiй аморальностi та цинiчностi дiй злочинця. Воно може спричинити серйозну шкоду здоров'ю жiнки, завдає їй моральну травму, грубо принижує її гiднiсть, посягає на її статеву свободу, а якщо потерпiла є малолiтньою або не досягла статевої зрiлостi - на її статеву недоторканнiсть.

У демократичному суспільстві  взаємини між людьми повинні грунтуватися на невід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регулятором і гарантом виступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, не застосовуючи тією або іншою мірою насильства. Отже, держава повинна вдаватись до насильства, щоб підтримувати лад у суспільстві. Державне (політичне) насильство грунтується на законодавстві. Воно необхідне для нормального функціонування усіх державних інститутів, додержання законності. Варто нагадати, що згідно з однією з теорій держава виникла внаслідок насильства -- підкорення одного народу іншим. Оскільки держава не тільки надає особі права, а й покладає на неї певні обов'язки, в разі їх невиконання вона вправі обмежити права особи.

Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, покладається обов'язок попередження злочинів і саме вони наділяються для цього відповідною процесуальною компетенцією.

Попередження злочинів значною  мірою залежить від встановлення перешкод антигромадським впливам  на формування особистості. Тому в попереджувальній діяльності важливе значення мають  норми адміністративного та інших  галузей права, які повинні забезпечити  в подальшому правомірну поведінку  особистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає  в тому, що вони виконують ці функції  в боротьбі зі злочинністю на спеціально-кримінологічному рівні -- для попередження конкретних видів злочинів -- і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодо конкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.

Не лише закони регулюють  попереджувальну діяльність. Питання  конкретної її організації і компетенція  осіб, що безпосередньо цим займаються, визначається відомчими наказами, що мають обов'язковий характер тільки для співробітників даної установи.

Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальної діяльності, яка покликана не допустити порушення соціального механізму правової регуляції, усунути чинники, які породжують правопорушення. Попередження правопорушень і є основною метою правової політики.

Список використаної літератури.

1. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. — К.: Юрінком, 1996
2. Александров Ю. Злочини проти статевої свободи // Юрид. вісн. України.  —2002. — 6-12 квіт. (№ 14). — С.9
3. Косенко С.  Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України. — 2002. — № 5. — С.41-45
4. Науково – практичний коментар до ККУ. За ред. М.І. Мельника, М. І. Хавронюка . – К.: Канон. 2005. – 936 с.
5. Натансон. В. Половые преступления по уголовным кодексам УССР и РСФСР. Харьков, 1928. С. 11.
6. Елемисов Г.Б. Уголовно-правовое и криминологическое исследование изнасилования. Автореф. дисс. канд. юрид. Наук. М., 1973. С. 4.
7. Гаухман Л.Д, Насилие как  средство  совершения  преступления.  М.,1974.
8. Полубинский В.И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений. М. 1980.
9. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /К82 Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — 1196 с.
10. Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д. Курс советского уголовного права: Особенная часть. Т. 1. - М., 1955. - 800 с.
11. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. - М.: Юрид. лит., 1988. - 224 с
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України  Про судову практику у справах про злочини  проти статевої свободи та статевої недоторканості особи № 5 від 30.05.2008 р.
13. Поддубная, Е.В. Понятие изнасилования и насильственных действий сексуального характера / Е.В. Поддубная // Актуальные проблемы российского права. М., 2007. № 1(4).
14. Мирцхауз О.Г. Может ли - [Виктимное поведение жертвы изнасилования] .- София., 1974
15. Кримінальний кодекс України. Практика судів України з кримінальних справ, 2007--2008. / За заг. ред. В.В.Сташиса.- К.: Юрiнком. 2009. - 384 с.
16. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін. - К.: Ін Юре, 2003. - 1196 с.
17. Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканності особи// Право України. - 1999. - № 5. - С. 74-75.
18. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://court.gov.ua/sud2101/uzagal/2012_stat/
19. Игнатов А.Н. Квалификация половых преступлений. - М.: Юрид. лит., 1999. - 255 c.