Кримінально процесуальне доказування

Сутність дослідження доказів полягає в тому, що пізнається їх змістовний бік, включаючи і перевірку вірогідності цього змісту, і встановлюється несуперечливість зібраних доказів між собою.

Згідно Кримінально процесуального кодексу України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5076-VI від 05.07.2012 ) :

Стаття 96. З’ясування достовірності показань свідка

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань.
4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Слід зазначити, що вже при збиранні доказів створюються передумови їх подальшої повної, всебічної, об’єктивної перевірки, як і при перевірці – необхідні умови для розвитку подальшого процесу пізнання обставин злочину та забезпечення можливості оцінки сукупності доказів у кримінальній справі. Існуючі визначення «перевірка доказів» у теорії кримінального процесу мають менше розбіжностей, ніж «збирання доказів». Процес перевірки доказів умовно можна поділити на практичні дії (наприклад, слідчі дії) з пошуку нових доказів, а також логічні операції з дослідження зібраних у справі доказів.

На відміну від дослідження перевірка доказів — це діяльність, спрямована на підтвердження (заперечення) інформації, що міститься в них1. Перевірити доказ — означає зібрати дані, на основі яких можна зробити висновок про його достовірність та допустимість. Докази можуть бути перевірені тільки за допомогою інших доказів.

Отже, дослідження доказів є первинним і обов'язковим елементом після виявлення та закріплення доказів, необхідною й істотною передумовою їх подальшої перевірки. Перевіреною може бути тільки та інформація, яка отримана та є у розпорядженні органу дізнання, слідчого чи суду.

Через принципову різницю між дослідженням і перевіркою доказів, на нашу думку, доцільніше виділяти кожний з них у самостійний елемент процесу доказування.

Предметом перевірки доказів є, по-перше, встановлення достовірності (правдивості) інформації, що міститься в них і, по-друге, визначення їх допустимості. В ході перевірки можна прямо чи побічно підтвердити правильність доказової інформації, встановити справжність джерел цієї інформації, законність способів її отримання тощо.

 

2.3. Оцінка доказів

 

Оцінка доказів — це розумова діяльність слідчого, прокурора і судді, що здійснюється у певних логічних формах відповідно до закону і право розуміння за їх внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повношу й об'єктивному аналізі всіх обставин справи в їхній сукупності, спрямована на встановлення достовірності та належності, допустимості й достатності доказів, їх взаємозв'язку і значення для вирішення питань, що становлять предмет доведення, і має на меті встановлення істини по справі.

Згідно Кримінально процесуального кодексу України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5076-VI від 05.07.2012 ) :

 

Стаття 94. Оцінка доказів

1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Принципами оцінки доказів у кримінальному судочинстві є ті найважливіші положення процесуального права, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду при оцінці доказів і здійсненні правосуддя. До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й об'єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

Принцип вільної оцінки доказів полягає, насамперед, у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) вільні в своїх оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин справи. Вони оцінюють всі наявні докази по справі вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, і не обмежені при оцінці ніякими формальними розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не має наперед визначеної сили (ч. 2 ст. 67 КПК).

Закон не встановлює жодних формальних правил, які давали б підстави органу дізнання, слідчому, прокурору, судді чи судові, відповідно до якихось особливих якостей і властивостей, вважати один доказ достовірним, а інший навпаки — недостовірним, а вимагає в кожному окремому випадку ретельно перевіряти і встановлювати достовірність доказів, виходячи з обставин і особливостей кожної окремої особи. 

Принцип всебічної, повної та об'єктивної оцінки доказів зобов'язує слідство і суд додержуватися максимальної об'єктивності, не допускаючи жодної упередженості та тенденційності. Об'єктивність у кримінальному процесі є завданням здійснення правосуддя і зміцнення законності, важливою умовою пізнання істини і необхідною гарантією охорони інтересів громадян. Принцип об'єктивності при здійсненні правосуддя вимагає, щоб кожен, хто вчинив злочин, зазнав справедливої кари і щоб жоден безневинний не був притягнений до кримінальної відповідальності. Виходячи з цього, жодна людина не ноже бути визнана винною і засудженою, допоки її провину не встановлять на основі беззаперечних доказів по справі. 

Важливе значення у кримінальному процесі також має принцип оцінки доказів у їх сукупності. Оцінити докази у їх сукупності — означає зробити висновки щодо того, наскільки вірогідним є кожний доказ, кожен факт, що має значення для справи, і як точно він підтверджує або заперечує, у якому взаємозв'язку перебуває з іншими доказами по справі, яке значення для справи має вся сукупність зібраних доказів. Однак цей найважливіший принцип оцінки доказів ще часто порушується у слідчій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ДОКАЗУВАННЯ НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

3.1 Особливості доказування на досудовому слідстві

 

Досудове слідство – це стадія від порушення кримінальної справи до закінчення.

Досудове слідство — це кримінально-процесуальна діяльність слідчого органів прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ та податкової міліції за порушеною кримінальною справою, яка полягає у проведенні слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, дослідження, перевірку, оцінку та використання доказів, необхідних для встановлення істини у справі та створення умов для здійснення справедливого правосуддя.

Завданнями досудового слідства є:

• швидке й повне розкриття злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необгрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину;
• вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином;
• виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст. 2, 23, 23і, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі.

Форми взаємодії слідчого:

• Виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за дорученням слідчого. Згідно з ч. З ст. 114 КПК слідчий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання.
• Сприяння працівників органу дізнання слідчому при проведенні окремих слідчих і розшукових дій.
• Використання слідчим відомостей, одержаних органом дізнання в результаті оперативно-розшукової діяльності, для вирішення питання про порушення кримінальної справи (п. 5 ч. 1 ст. 94 КЛК) Орган дізнання, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію, що стосується злочину, який розслідується слідчим, або інших фактів злочинної діяльності обвинуваченого (підозрюваного), своєчасно знайомить з нею слідчого без вказівки на джерела і способи їх одержання.
• спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й результатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, виконання на основі спільних планів комплексних заходів з профілактики правопорушень, роз'яснення законодавства в трудових колективах і за місцем проживання громадян, взаємний обмін інформацією за повідомленнями про злочини і в ході розслідування, спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має в своєму розпорядженні орган дізнання, можливостей автоматизованих банків даних, криміналістичних та оперативно-довідкових обліків тощо.

Так звана протокольна форма досудової підготовки матеріалів (ст.425, 426, 430 КПК) теж належать до стадії порушення кримінальної справи, але її особливістю, з точки зору кримінально-процесуального доказування, є те, що для порушення кримінальної справи необхідно зібрати достатні дані, які вказують не тільки на наявність таких ознак злочину, як суспільна небезпечність і протиправність, а й на винність певної особи у вчиненні злочину. [6. C.128]

Оцінка зібраних доказів та їх джерел на стадії порушення кримінальної справи проводиться за загальними правилами. Суб'єктами є тільки органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя i суд, тобто тi державні органи i посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію розгляду заяв i повідомлень про злочини. [3. C.154]

Отже, на стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними, особливостями вci його елементи.

На стадії досудового слідства кримінальної справи проводиться розгорнуте кримінально-процесуальне доказування, в якому реалізуються вci його елементи, широко застосовуються науково-технічні засоби для збирання, закріплення i перевірки доказів та їх джерел. Деякі слідчі та інші процесуальні дії зi збирання доказів проводяться тільки або переважно на цій стадії (обшук, виїмка, затримання особи як підозрюваного, відтворення обстановки та обставин події, огляд місця події, освідування, впізнання).

На цій стадії слідчий у процесі виконання державно-правової функції розслідування кримінальної справи здійснює кримінально-процесуальну функцію обвинувачення (з моменту притягнення особи як обвинуваченого) i вирішення кримінальної справи по суті. Тут починається захист від обвинувачення, який здійснюють обвинувачений, його захисник чи його законний представник. [3. C.154-155]

Згідно Кримінально процесуального кодексу України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5076-VI від 05.07.2012 ) :

Стаття 109. Реєстр матеріалів досудового розслідування

1. Реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом.
2. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:
• номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;
• реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;
• вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Стаття 217. Об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування

1. У разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
2. Не можуть бути об’єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину.
3. У разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.
4. Матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
5. Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором.
6. Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування не може бути оскаржене.