Фотозйомка за несприятливих умов. Корекція балансу білого

3. Фотозйомка за несприятливих умов. Корекція балансу білого.

Несприятливими умовами при фотозйомці слід вважати умови, які ускладнюють адекватну передачу об’єктивної інформації про об’єкт, явище, дію і не пов’язані з технічним станом і можливостями засобів фотозйомки. До несприятливих умов фотозйомки зазвичай відносять: несприятливі погодні умови (сніг, дощ, туман, серпанок, дуже сильний вітер, сильний мороз); несприятливі умови освітлення (недостатнє, надмірне, складне освітлення, наявність тіні на певних ділянках об’єкта), задимлення об’єкта, пар, високу відбиваючу властивість знімаємого об’єкта, велику площу об’єкта, тісні та захаращені приміщення. 

Фотозйомка за несприятливих умов має певну специфіку. Для здійснення фотозйомки у несприятливих умовах доцільно використовувати фототехніку, яка відповідає наступним вимогам:  дзеркальність будови фотокамери; графічна роздільна здатність світлосприймаючого пристрою повинна становити не менш 6 мегапікселів; наявність у комплекті об’єктивів із змінною фокусною відстанню з 7-12-кратним оптичним збільшенням, оптичного стабілізатора зображення, режимів ручного фокусування, макрозйомки та експонування з пріоритетом діафрагми та витримки, акумулятору у комплекті та адаптеру для живлення від мережі, роз’ємів для синхронізації з різними зовнішніми лампами спалаху та для підключення до комп’ютера; можливість використання змінних об’єктивів та подовжувальних кілець; можливість зйомки серії кадрів зі швидкістю 5 кадрів у секунду.

Покращення якості цифрового зображення може бути досягнуто шляхом зміни умов фотозйомки, застосування додаткових технічних засобів: засобів освітлення, змінних об’єктивів, світлофільтрів, бленд, подовжувальних кілець, штативу, пристосувань для зміни потоку світла тощо, а також використання спеціальних режимів і функцій фотозйомки.

Так, при недостатньому освітленні рекомендується перевести цифровий фотоапарат до «нічного» режиму (обравши його різновид залежно від виду знімаємого об’єкта), або увімкнути режим «ручного керування експозицією і діафрагмою» та встановити більше значення ISO світлочутливості матриці в опціях меню. Має бути збільшена тривалість витримки, при цьому бажано встановити фотокамеру на штатив, або іншу нерухому поверхню з метою уникнення «розмитості» зображення. Для зменшення «ефекту шумів» (рівномірно розташованих цяток, які погіршують чіткість та контрастність знімку) доцільно встановити на фотокамері спеціальний режим «стримування шумів». Слід вирішити питання щодо можливостей і доцільності використання додаткового джерела світла (фотоспалаху цифрової фотокамери, окремого додаткового джерела світла: ліхтаря, настільної лампи, кімнатного освітлення) та пристосувань (тонкого паперу, дзеркала, фольги тощо), їх розташування і спрямованості потоку світла, враховуючи характер поверхні об’єкта, який фотографується, його розміри, рельєф та ін. Наприклад, скляні поверхні, дзеркало, вода тощо не фотографуються під прямим потоком світла, оскільки це викликає утворення відблисків на фотознімках, тому рекомендується розташування джерела світла під кутом до осі об’єктива, або фотозйомка проти джерел освітлення з використанням спеціальних насадок-хомутів на об’єктив – бленд, поляризаційних світлофільтрів (які послаблюють відблиски), а також розташування перед джерелом світла аркушу тонкого паперу або білої тканини для створення ефекту «розсіяного світла»,  або направлення прямого світла на так звані відображуючи щитки, якими огороджується об’єкт зйомки. Такі ж правила застосовуються при фотозйомці у ясний сонячний день мокрих об’єктів та поверхонь, на яких можуть створюватися відблиски (вода, пісок, сніг, крига, лаковані предмети).

При фотозйомці окремих об’єктів суттєве значення для розслідування має точна передача відтінку їх кольору (наприклад, при фіксації синців, ушкоджень на тілі живої особи або трупа, слідів крові, кольору паперу бланків документу, відмінності у відтінках подібних об’єктів тощо). Серед причин неправильної передачі кольорів при фотозйомці: недостатнє або неправильне освітлення об’єктів чи обстановки при фотозйомці, наявність спеціально передбачених виробником технічного приладу ефектів передачі кольорів (як більш яскравих та насичених, більш теплих чи більш холодних) для збільшення художньої виразності фотозображень.

У таких випадках необхідно приділити особливу увагу прийомам збереження «балансу білого» – процедурі підбору параметрів фотозйомки в залежності від умов і джерел освітлення, результатом якої є забезпечення точної передачі відтінків кольорів об’єктів на фотознімку. В цифровій фотографії застосовуються декілька прийомів «балансу білого». Більшість цифрових фотокамер має спеціальні режими «балансу білого»: повністю автоматичний і напівавтоматичний (який передбачає перелік типових умов освітлення: «у тіні», «у хмарну погоду», «при сонячному світлі», «при світлі ламп розжарювання», «при світлі люмінесцентних ламп»). В ручному режимі підбір параметрів фотозйомки може бути здійснено декількома способами. Один з них – введення до параметрів фотокамери колірної температури освітлення (остання може вимірюватись спеціальним пристроєм – колориметром, або визначатись за довідковими таблицями колірної температури, наприклад, колірна температура лампи розжарювання (200 Вт) – 3000 К, а денного світла у ясну погоду та лампи фотоспалаху – 5500 К, люмінесцентної лампи – 6750 К). Інший спосіб – баланс білого за зразком. Для цього в кадрі необхідно розташувати білий папір та обрати його як зразок для встановлення «балансу білого». Суб’єктивний (на розсуд особи, яка проводить фотозйомку) метод контролю за правильною передачею кольорів та їх відтінків не гарантує достовірності фотознімка. Потрібні такі методи, які дозволять переконати у адекватності зображення об’єкта навіть тих осіб, які не були присутні при фотозйомці. Серед таких об’єктивних методів застосовується метод нейтрально-сірої шкали (ґрунтується на принципі, що правильне відтворення на кольоровому фотознімку нейтрально-сірого тону відповідає правильному відтворенню й інших кольорів, при цьому така шкала у вигляді низки ахроматичних полів різної оптичної щільності від білого до чорного має розміщуватись поруч із об’єктом, що знімається) (В.Д. Загорський, 1953).

При надмірному освітленні необхідно за допомогою додаткових засобів нейтралізувати пряме попадання сонячних променів у об’єктив фотокамери (обрати інше місце та ракурс здійснення фотозйомки, відійти в тінь, дочекатись затьмарення сонця хмарою, прикрити об’єктив з певного боку іншим предметом, рукою або встановити на об’єктив бленду. Обирається відповідний режим фотозйомки, можуть застосовуватись світлофільтри, що збільшують контрастність зображення (при цьому враховується необхідність змінити витримку залежно від типу світлового фільтру).

Під час дощу для одержання чітких і контрастних знімків фотозйомка відбувається в «ручному режимі» з найбільш допустимо короткими витримками (не більше 1/125). Якщо під час дощу світить сонце, знімання краще відкласти. В дощову погоду зйомку бажано проводити з-під укриття (вікно дому, салон автомобіля, навіс, парасолька), запобігаючи потраплянню краплин на об’єктив. Для усунення відблисків та збільшення контрастності бажано використовувати світлофільтри, але дуже продумано.

Під час снігопаду фотозйомка здійснюється із укриття з застосуванням світлофільтрів і бленд, з встановленням найкоротшої витримки, але без додаткових джерел освітлення.

Фотозйомка при серпанку і тумані провадиться з використанням світлофільтрів. Залежно від щільності повітряного серпанку вибирається відповідний світлофільтр – від світло-жовтого до оранжевого. При тумані рекомендується застосовувати сині світлофільтри. Необхідно, у разі можливості, максимально скоротити відстань між камерою та об’єктом зйомки.

Під час фотографування великої площі бажано використовувати панорамну зйомку. Для правильної передачі кольорів використовуються світлофільтри, а це потребує збільшення витримки. Для фотозйомки віддалених об’єктів застосовують режим «ZOOM» – наближення до об’єктів, який може дещо знижувати якість зображення. Для фотозйомки об’єктів, розташованих у незручних та недоступних місцях (вузькому пройомі, під меблями, у колодязі, каналізаційному люці, на гілках дерев тощо) доцільно застосовувати фотокамеру зі зйомною частиною корпусу, де розташований об’єктив та лампа фотоспалаху, керування якою можливе дистанційно з іншої частини корпусу фотокамери, на якій міститься дисплей-видопошукач.

Фотографування тісних і захаращених ділянок місцевості та приміщень здійснюється шляхом панорамної зйомки. Найбільш ефективним прийомом є зйомка ділянки місцевості або предмета з декількох позицій. У більшості випадків доцільно фотографувати під кутом, близьким до прямого. Це дає можливість скласти згодом по знімках найбільш правильну уяву про форму предметів, їх розміри і взаєморозташування. Проте слід уникати зйомки з дуже малих відстаней. Чим ближче знаходиться об’єкт до фотокамери, тим більше викривляється його зображення на знімку. Особлива увага приділяється вибору місця зйомки для охоплення кадром більшої території, забезпечується додаткове освітлення об’ємних предметів з метою кращої передачі їх параметрів.

При фотографуванні в умовах низьких температур рекомендується до зйомки тримати цифровий фотоапарат у теплі (в автомобілі, в приміщенні, під верхнім одягом); заздалегідь визначити місця та режим зйомки; на місці зйомки витягти фотоапарат, провести зйомку і негайно сховати апарат в укриття. Рекомендується такий темп зйомки: 2-3 кадри через 2-3 хвилини. Кожний об’єкт фотографується декілька разів.

Поняття, класифікація та криміналістичне значення мікрооб'єктів-речових доказів. Правила поводження з мікрооб’єктами та їх предметами-носіями

Вплив науково-технічного прогресу на різні галузі громадського життя проявляється й у сфері  боротьби зі злочинністю. Цим пояснюється усе більше широке використання в процесі розслідування  злочинів різного роду мікрооб'єктів- речових доказів.

У теорії й практиці криміналістики використовуються поняття “мікрочастинки”, “мікросліди”, “мікрооб'єкти” та інші поняття.

Під мікрооб’єктами-речовими доказами слід розуміти різноманітні дрібні тіла, а також малу кількість речовин і матеріалів - невидимі або слабо видимі при нормальних умовах спостереження.

Таким чином, малий розмір, труднощі виявлення при звичайних умовах (нормальний зір, звичайне висвітлення) - основні ознаки, які відрізняють мікрооб’єкти від маси інших об'єктів, визначають специфіку роботи з ними. Наведене визначення не виключає, зрозуміло, використання при експертних дослідженнях спеціальних нормованих градацій проб речовини, мікропрепаратів і т.п.

Невидимими є такі, які при нормальних умовах (звичайне висвітлення, нормальні суб'єктивні дані спостерігача) зорово не сприймаються. Вони можуть бути невидимими внаслідок малих розмірів, що лежать за порогом гостроти зору людини, а також через малу відмінність по кольору та інших властивостях від навколишнього середовища.

Слабовидимі мікрооб'єкти визначаються фактом наявності яких при звичайних умовах зорово може бути встановлений, але вивчення ознак без спеціальних технічних засобів і методів неможливо. У цьому випадку сприймається лише наявність об'єкта, необхідна інформація про його властивості неозброєному зору недоступний.

У зв'язку з різноманіттям і різнорідністю мікрочастинок становить практичний інтерес їхня класифікація по різних підставах. Виділення групи мікрочастинок дозволяє вносити конкретні рекомендації з роботи із частками тієї або іншої групи, оцінювати характер і обсяг інформації, носіями якої вони можуть бути, визначати необхідний комплекс досліджень.

Найбільш загальною підставою для класифікації мікрочастинок є їх матеріальна форма. По цій підставі мікрочастинки діляться на: 1. Одиничні матеріальні утворення - окремі фізичні тіла, що володіють щодо стійкою формою; 2. Речовини (матеріали), що не мають форми одиничного тіла (рідини, порошкоподібні речовини).  Межа між цими групами мінлива: невелика кількість рідини (наприклад, кров, фарба, клей) після висихання може перейти у тверде утворення, тобто придбати стійку форму фізичного тіла (відокремлені мікрозгустки, плівка та інше).

По безпосередньому джерелу походження мікрооб'єкти  класифікуються на дві великі групи: частини природного походження (від природних об'єктів); частини, які відокремились від об'єктів, значною мірою оброблених або штучно створених людиною. 

У першій групі необхідно виділити чотири підгрупи: мікрооб'єкти, які відокремились від організму людини (обривки волосся, шматочки шкіри, уламки нігтів, мікрокількості різних виділень і т.п.); мікрооб'єкти від тварин (волоски вовни, пухнув і ін.); мікрочастинки від рослин (насіння, частки трав і деревних рослин, пилок, суперечки й т.д.); мікрооб'єкти мінерального характеру (ґрунтові частки, частки твердих копалин, мікросліди природної нафти). Ці підгрупи визначають спеціалізацію експертизи, що досліджує відповідні мікрооб'єкти, вибір експертної установи для напрямку об'єктів (криміналістичне, судово-медичне й ін.). У другу групу входять тіла й речовини, що відокремились  у вигляді мікрочастинок від оброблених або штучно створених об'єктів (виробів). Частки цієї групи можна умовно розподілити по основних компонентах складу на три підгрупи: мікрочастинки неорганічного складу (осколки скла, кераміки,  мікрооб'єкти виробів з металів, деякі будівельні матеріали, неорганічні хімічні речовини); мікрооб'єкти з основним органічним складом (волокна з вовняної й рослинної пряжі, шматочки дерев'яних виробів, паперу, частки тютюну, мікросліди паливно-мастильних матеріалів, мікросліди хімічних матеріалів та інші органічні речовини); мікрочастинки змішаного складу (волокна від комбінованих ниток, частки автоемалі). Класифікація мікрооб'єктів по складу має значення для правильної побудови методики їх подальшого експертного дослідження.

При розгляді мікрооб'єктів у сукупності з об'єктами-носіями їх диференціюють по слідоутворюючому  об'єкту та виду контактного зв'язку з носієм: накладення; включення; нашарування.

Мікросліди-накладення – це мікрочастини-тіла, що перебувають у контактному зв'язку з поверхнею об'єктів-носіїв. Міцність цього зв'язку різна: вона залежить від властивостей мікрооб'єктів і слідоутворюючої  поверхні. Так, тканини людського організму й текстильних волокон досить міцно втримуються на ріжучих крайках холодної зброї, інструментів внаслідок механічного зчеплення з нерівностями заточеної поверхні. Крім того, органічні частки-накладення нерідко закріплюються на поверхні в результаті прояву адгезійних властивостей – прилипання або приклеювання (за рахунок наявності на поверхні часток рідких виділень). Практиці відомі випадки, коли навіть після знаходження ножа у воді на його клинку вдавалося виявити накладення у вигляді часток шкіри, м'язової тканини й волокон від одягу. Відносно міцно втримуються мікросліди-накладення в зоні різних зломів (механічне зчеплення), а також дрібні тіла, перенесені на об'єкт із додатком більших механічних навантажень (наприклад, при наїзді транспортного засобу). Інакше виглядає справа із сухими мікрочастинками, перенесеними на тверді гладкі поверхні без силового контакту. Ці накладення не мають досить міцного зв'язку з поверхнею об'єктами-носіями, тому дуже важливо вчасно вжити заходів по фіксації таких мікрослідів.