Поняття, предмет та джерела кримінального права

1. Поняття, предмет та джерела кримінального права

Кримінальне право — галузь права України, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, котрі є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх скоюють.

Джерелами кримінального права є:

1) Конституція України;

2) Кримінальний кодекс  України;

3) Рішення Конституційного  Суду;

4) Постанови Пленуму Верховного  Суду України;

5) міжнародні угоди;

6) Конвенція про захист  прав людини і основоположних свобод; 7) практика Європейського суду з прав людини.

Єдиним джерелом кримінального права, що визначає злочинність і караність діяння, є Кримінальний кодекс України.

Основні риси Кримінального права України як галузі права:

а) його норми встановлюються лише Верховною Радою України;

б) воно проявляється лише у формі Кримінального кодексу України;

в) основними методами кримінального права є заборона, дозвіл, заохочення.

Законодавство України про кримінальну відповідальність має збігатися з положеннями, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких для України надано Верховною Радою України.

Слово «кримінальний», вжите до назви «Кримінальний кодекс України», походить від терміну «crimen», який виник у римському праві і згодом посів своє місце у багатьох європейських мовах (зокрема в українській і досі вживається слово «кримінал»). Оскільки «crimen» у перекладі означає «злочин», то відповідно і назву «Кримінальний кодекс» можна перефразувати як «кодекс про злочини» (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. — К., 2001. — С. 9). В українській мові інколи галузь кримінального права називають «карним правом» (термін «кара» — це покарання). Так само і відповідний кодекс називається Карним кодексом (Кодексом про покарання).

Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика

Кримінальний кодекс України (далі — КК України) було прийнято сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. і він набув чинності з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримінального права, яке визначає злочинність і караність діяння.

Складається КК України з двох частин — Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об'єднують понад 350 статей. Окрім того, кодекс має "Прикінцеві та перехідні положення" і додаток, у якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

У Загальній частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. У ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; положення, пов'язані зі судимістю; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

В Особливій частині КК України визначено, зокрема, вичерпний перелік діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх скоюють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.

Чинність Кримінального кодексу поширюється на всю територію України. Злочин визначається як скоєний на території України, якщо його було розпочато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в Україні, які скоїли злочини поза її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, котрі скоїли злочини поза її межами та перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

2. Поняття та види злочинів

Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнятними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються кримінальним законом.

Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших усупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються і розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.

Ознаки злочину:

1) це діяння, вчинене суб'єктом  злочину;

2) це діяння суспільно  небезпечне — воно завдає шкоди  чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством;

3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним  законодавством, — порушення особою  конкретної кримінально-правової  норми;

4) це винне діяння, тобто  таке, що вчинене умисно чи з необережності;

5) це каране діяння, за  яке чинним КК України передбачено  певний вид, термін або розмір  покарання.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдала і не могла завдати суттєвої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поділяти на різні види:

1. Залежно від форми  вини:

— умисні;

— необережні;

— такі, які можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.

2. Залежно від ступеня  завершеності злочинної діяльності:

— закінчені;

— незакінчені (готування до злочину, замах на злочин).

3. За родовим об'єктом:

— злочини проти основ національної безпеки;

— проти здоров'я особи;

— злочини проти волі, честі та гідності особи тощо.

4. За мотивами вчинення:

— корисливі;

— вчинювані з мотивом помсти;

— вчинювані з хуліганських мотивів тощо.

Види злочину за ступенем тяжкості:

а) злочин невеликої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання; Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опікунськими правами незаконне розголошення лікарської таємниці.

б) злочин середньої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше п'яти років;

Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприємництво підміна дитини тощо.

в) тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше десяти років;

Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки, катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб тощо.

г) особливо тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія, шпигунство, умисне вбивство.

Стадії вчинення злочину — це певні етапи готування і вчинення умисного злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Готування є першою стадією вчинення злочину. При готуванні винний ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Законодавець у ст. 14 КК України закріплює вичерпний перелік діянь, які є готуванням до вчинення злочину.

Готування до злочину:

а) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

в) підшукування співучасників;

г) змова на вчинення злочину; ґ) усунення перешкод;

д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України).

Види замаху на злочин:

1) закінчений замах;

2) незакінчений замах.

Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприклад, винний придбав вогнепальну зброю з метою вбивства певної особи, сховався у засідці, вистрілив, але промахнувся чи лише поранив потерпілого. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Так, наприклад, злодій проник у житло, але не встиг нічого викрасти, бо його було затримано.

Згідно з ч. 1 ст. 13 КК України, закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Надзвичайно важливим є визначення моменту закінчення злочину.

У зв'язку з цим, виділяють:

1) злочини з матеріальним  складом;

2) злочини з формальним  складом;

3) злочини а усіченим (урізаним) складом.

У разі вчинення злочину з матеріальним складом закінченим злочин буде вважатися з моменту, коли настав вказаний у відповідній статті Особливої частини КК України суспільно небезпечний наслідок. Наприклад, настання смерті особи при умисному вбивстві (ст. 115 КК України).

Злочини з формальним складом є закінченими з моменту вчинення відповідного діяння (дії чи бездіяльності). Так, наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК України) є закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунство (ст. 114 КК України) — з моменту передачі або збирання з метою передання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Відповідальність за ці злочини настає незалежно від того, чи в їх результаті було завдано реальної шкоди державі, чи ні.

Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони також вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного злочинного діяння. Особливістю їх є те, що законодавець переносить момент закінчення злочину на стадію готування до злочину чи на стадію замаху на злочин. Так, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК України) вважається закінченим з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.

У кримінальному праві передбачено інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця може мати місце з різних мотивів, наприклад, каяття, боязнь загрози кримінальної відповідальності, усвідомлення протиправності діяння тощо. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Ознаками добровільної відмови від доведення злочину до кінця є:

1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

2) відмова від вчинення  злочину має настати з волі  самої особи;

3) наявність усвідомленої  можливості продовжувати та довести  злочин до кінця.

3. Обставини, що виключають злочинність діяння

Такі діяння ззовні мають ознаки злочину, однак спрямовані на захист інтересів громадян, суспільства, держави, і тому вони визнаються суспільно корисними або суспільно прийнятними і не є кримінально протиправними. Згідно з чинним КК України, обставинами, що виключають злочинність діяння, є:

1) необхідна оборона (ст. 36 КК);

2) уявна оборона (ст. 37 КК);

3) затримання особи, що  вчинила злочин (ст. 38 КК);

4) крайня необхідність (ст. 39 КК);

5) фізичний або психічний  примус (ст. 40 КК);

6) виконання наказу або  розпорядження (ст. 41 КК);

7) діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42);

8) виконання спеціального  завдання з попередження чи  розкриття злочинної діяльності  організованої групи чи злочинної  організації (ст. 43 КК).

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів, що охороняються законом, особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК України).

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, й особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК України). Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади (ч. 2 ст. 35 КК України).

Затримання особи, що вчинила злочин. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її до відповідних органів влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК України).

Крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи правам цієї людини, які охороняються законом, або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).